Institute Ukrainiky

Main menu

Карта проїзду

 

З великим заохоченням хочу прийняти участь у конкурсі «Моє село». Щоправда, канва мого скромного творчого доробку не ґрунтується на реальній історичній  довідці щодо того села, де народились мої рідні і по стежкам якого вчилося ходити не тільки не одне покоління моїх пращурів, але тупцяла маленькою й я сама та мої діти… 

natalia.jpg
Але,  все ж таки, поза будь-яким сумнівом є непересічним той факт, що проект «Проща до Української Хати» виплекався у схованках моєї душі під впливом того села, що має назву Пушкарне, а нині  Грабовське Краснопільського повіту, що на Сумщині.

ХАТА… Адже історія будь-якого села починається з людей та отієї, бодай однієї Хати, що уособлює в собі первісток осередку людського пристановища, де б воно не знаходилось. Зрештою, в разі, якщо надісланий мною проект не відповідає вимогам тематики конкурсу,  то я жодною крапелькою не зазіхаю на  те, аби посісти призове місце, але хочу поділитися теплом мого маленького труду і вогником справжньої Української Хати…-  поділитися родовим струмом  тієї біленької української Хатини, що завжди є першопочатком українського села, та міццю Хати – Держави; - Держави України, в якій має вивершитися за висловом Тараса Шевченка СВОЯ ПРАВДА І СИЛА І ВОЛЯ…

Хоч народилася я  в другій столиці моєї України, в м. Харкові, але велика частка мого особистого дитинства та ще низка старших років промайнула  саме в селі моїх рідних. На краю села, де колись була  хата мого діда Івана та бабусі Василиси, і яку колись забрали червоні варвари, починається  моя Україна. І т о правда, що починається саме там, бо якщо навпрошки перескочити яром та ще трошки у гайок, то вже починається Курщина, або, як по теперішньому, то Білгородщина, тобто Росія.  І якийсь дивний був цей куточок нашого села, батьківщини моєї бабусі, мами, діда.  Тут завжди співали тужливих пісень. Співали та плакали, а ще згадували…, -  і кожен про своє, і про тяжке гуртове, колгоспне та воєнне життя.  Пізніше мені стало зрозуміло, чому тут, на нашому краю села, такий сумний плин життя. Зрозуміла я це тоді, коли одного разу, до дня Перемоги,  хвіртки та паркани  осель були «відзначені» металевою червоною зіркою, яка «документально» свідкувала на те, що з цього двору господар не повернувся з війни. На деяких хвіртках було по дві і більше таких зірок. Стало щемно-зрозуміло, що на нашому кутку живуть самі вдови, бо жодної хвіртки не минули «зіркою героя» Тому і співалось тут отак, - плачучі…  Отож і мій пісенний світогляд сформувався в такому вдовиному оточенні, де співають плачучі, заміж віддають плачучі, самотужки городи орють також плачучі.

Проект «Проща до Української Хати» містить в собі цілу низку додаткових супровідних матеріалів, які більш розлого розкривають той процес, який передував реалізації даного проекту в Мурманській Громаді «Лелеки» Мені, як автору, хочеться аби кожний, хто виявить зацікавленість до «Хати» познайомився з кожним окремим матеріалом, бо тільки тоді буде все до кінця проникливо зрозуміло.  Буду рада, якщо хтось напише мені свої відгуки, зауваження, або й доповнення…

 

P/S Деякі окремі тези в супровідних додатках  окреслені в вислові майбутнього часу, бо це тому, що проект писався майже три роки тому.  І як на сьогодні, то минають  вже ті ж саменькі три роки, як проект був успішно сценічно  реалізований в місті Мурманську, що розташований за Полярним Колом Російської Півночі, за межею 69 паралелі. Відтак, подаю все так, як було в першопочатковій версії.  

З правдивою пошаною – Наталя Литвиненко – Орлова – Мурманськ – Росія.

Хати мого дитинства
Проща до Української Хати

РОДОВА ХАТА(А.Листопад)
Хата (О.Довженко)
Ой, не ріж косу…

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv