Жила-була сім'я...

Славні люди приорілля

ГОЛОВА сім'ї - Андріан Махтейович Багмута - багато років працював учителем Бабайківської школи як до Жовтневої революції, так і при Радянській владі. Був прогресивно настроєний, свої ідеї по можливості втілював у життя.

З його ініціативи 1912 - 1916 рр. в районі побудовано близько десятка типових початкових шкіл. Лише в Бабайківці - три, а також корпуси ремісничого училища, де юнаки могли набути близько 20 різних професій: ковалів, столярів, шевців, кравців, майстрів по виготовленню стільців, крісел, корзин з лози та шелюгу. Згодом тут була школа конярства, пізніше - вівчарства, а потім організувався зоотехнікум. Був А. М. Багмута активним громадським діячем в селі. В 1927 році помер від гепатиту.

Дружина його Євдокія Пилипівна - Дуняша, як ласкаво називали її односельці, домогосподарка. Допомагала людям добрими порадами та ліками, що їх мала. Дочка Дарія Андріанівна теж вчителька Бабайківської школи. Не витримала несправедливостей і покінчила життя самогубством, залишивши трирічного сина. В сім'ї Багмутів біло шість синів. Коли вони підросли і закінчили школу, то роз'їхалися, хто куди.

Петро став учителем хімії, загинув на війні. Лука - невідомо де, Дмитро - партійний працівник. Найменший Григорій, військовий, полковник, кандидат технічних наук в галузі реактивної авіації. А середні Йосип Андріанович та Іван Андріанович та Іван Андріанович стали видатними українськими письменниками.

Йосип Андріанович у Києві, здебільшого перекладачем. Він вперше переклав на українську мову "Маніфест Комуністичної партії". Під час туристичної подорожі по Кавказу трагічно загинув.

Іван Андріанович народився в 1903 року. Закінчивши Бабайківську школу, навчався в Новомосковському технікумі профосвіти. в 1923 році був секретарем комсомольського осередку в Бабайківці, брав активну участь в гуртку "Просвіта". Пізніше закінчив Харківський сільгоспінститут, жив і працював у Харкові. Спочатку дописував до газети, згодом став письменником. Писав переважно для дітей і юнацтва, став лауреатом премії імені Лесі Українки. В оповіданні "Життєпис слухняного хлопця" змалював свої дитячі і шкільні роки та події, що відбувалися в Бабайківці до 1929 року. В 1937 році був репресований я к ворог народу. Разом з Остапом Вишнею відбував заслання в тайзі біля Охотського моря. Життя евенків в повісті "Господарі Охотським гір" та "Верхівці засніжених тундр". З 1943 року - учасник Великої Вітчизняної війни (спокутує свою "провину"). Став інвалідом війни першої групи - йому ампутовано ногу. Про це він пише в повісті "Записки солдата".

Я кілька разів зустрічався з ним у Харкові, добре запам'яталися його слова, вимовлені з тугою: "Справа більшовик, зліва більшовик, всередині - теж більшовик (я). Більшовики гонять на заслання більшовика". Такою була сталінська несправедливість. Його твори перекладені більше як двадцятьма мовами народів світу, навіть китайською. Особливо молодь зачитувалася повістю "Щасливий день суворовця Криничного". В 1975 році він раптово помер від інсульту. Не дожив письменник до того часу, коли його було реабілітовано і вийшли з друку вибрані твори в двох томах. Його дружина передала мені близько 20 різних творів, деякі речі, нагороди і бюст письменника. В Бабайківській сільській бібліотеці обладнано куточок письменників-земляків.

Недавно я проводив бесіду з жителями вулиці, де жили письменники-брати Багмути, щоб перейменувати її з Передової на імені братів Багмутів або хоч поставити пам'ятний знак на подвір'ї, де вони жили. Та один з молодиків заявив: "Мені бабуся говорила, що вони були багачами". Звичайно, на той час багачів рахували по млинах і залізних дахах. А не бачили, як Андріан Махтейович ішов до школи в сіряку з домотканого сукна, підперезаний мотузкою, але дав вищу освіту всім семи своїм дітям. Мабуть, нелегко доводилося батькам жити. Тепер чомусь навіть не всі знають, скільки в селі легкових автомобілів і в кого саме, а хати під шифером у всіх. Настав час, переглянути поняття "бідняк-багач" і радіти тому, щоб всі стали багатими, а не зважати тих, хто чесною працею домігся цього.

Сучасна молодь недостатньо знає історію свого села, його мешканців, навіть найближчих своїх земляків, їх долі. Всіх стрижуть під один гребінець. Обидно нам, бабайківчанам, що ми мало знаємо про своїх письменників-земляків. У Харкові, де жив і працював Іван Андріянович Багмута, вшановують його ювілейні дати, проводять читацькі конференції. В краєзнавчому музеї зібрано багатий матеріал про нього.

М. НЕЗДІЙМИНОГА, вчитель-пенсіонер, село Бабайківка.