Спогади Суржко Сергія Антоновича, 1913 року народження, ветерана Великої Вітчизняної війни, інваліда війни II групи.

 Після закінчення педкурсів в 1932 році став учителем i навчався в Новомосковському педтехнікумі заочно, а також заочно навчався в ВЗІМПО при ЦК ВКП(б), як комсомольський актив з 1930 року.

В 1935 році відмовився від відстрочки, як учитель, добровільно пішов на службу в армію, де i служив в військах НКВД в місті Москва, Свердловськ.

В 1938 році демобілізований в званні командира взводу, i став учителем в Прядивській середній школі.

В 1940 році відбував службу в Дніпропетровську i Одесі, звільняли Бессарабію, а в серпні 1940 знов повернувся в Прядивку, викладав географію.

В 1941 році поступав в Університет, коли розпочалася війна. Пішки прийшов з Дніпропетровська в Прядивку, а на другий день пішки в Царичанський воєнкомат.

19 серпня 1941 року формували стр. саперний батальйон, з яким прийшлось стояти оборонні рубежі i відступали на Дон. За будівництво оборони i переправи через Дон був представлений до нагороди орденом Вітчизняної Війни ІІ ст., але тут же був ранений, контужений - перелом руки, без свідомості попав у госпіталь Міста П'ятигорська i ордена не одержав.

Після госпіталю був командиром роти 37 отд. протитанкового батальйону РГК фронту. Обороняли Кавказ. Після звільнення Таманського півострова, нас перекинули на I український фронт під Київ, в складі окремого 357 батальйону зв'язку.

Після звільнення України, Польщі перейшли кордон Німеччини, а я став командиром Окр. «Смерш» 3 чв. армії. За виконання бойового завдання по знищенню гітлерівської групи, 60 гітлерівців взято в полон i генерала, мене нагородили орденом Червоної Зірки. Коли було взято Берлін нас перекинули на Прагу i 12 травня закінчили війну.

В жовтні 1945 року демобілізувався i прибув у Бабайківку, де i працював у школі до виходу на пенсію.

Маю нагороди:

Орден Червоної Зірки

Орден Вітчизняної Війни 1ст.

Медаль «За оборону Кавказу»

Медаль «За взяття Берліну»

Медаль «За звільнення Праги»

Медаль «За Перемогу у війні»

а також ювілейні медалі.

18.02.1985 року

Надіслав М.С.Нездійминога