Institute Ukrainiky

Main menu

Карта проїзду

 

Передусім авторка хоче висловити подяку всім небайдужим дописувачам "Форуму" за відгуки на попередню публікацію (див. "Дитина-мама, або Quo vadis ?"), особливо тим, хто порадив їй "займатися своєю мовою" і "повертатися в сім"ю".

У зв"язку з цим поспішаю  заспокоїти своїх доброзичливців (зворушило, що в основному – це чоловіки), що з цим усе гаразд: мову не забуваю ніколи (див. лінк "Мовний практикум"), а без сім"ї  взагалі не уявляю свого існування. Саме тому, що "сім"я", "мати", "дитина" є для мене не просто словами я, власне, й порушила проблему.  На превеликий жаль,  час підтвердив правдивість моїх невеселих роздумів.
Отже, сім"я. З сумом доводиться писати про те, що її великої захисної сили  не знала ані тепер вже бабуся Мар’яна (Ім"я вигадане. – Ред.), ані її донька, названа львівськими журналістами також вигаданим ім"ям Іванкою, а харківськими – Богданою. Мати 11-річної героїні, за словами автора "Високого замку" (05.02.04) , "була п’ятою у родині, де, крім неї, росли ще дев’ятеро дітей. Мати змушена була віддати дівчинку до Брюховицької школи-інтернату, де вона і виросла. Коли Мар’яна вперше завагітніла, їй було п’ятнадцять... Батько дівчинки, яку народила Мар’яна, ніколи не бачив своєї доньки: дізнавшись про вагітність коханки, він відразу ж покинув її. А перед самими пологами його заарештували за крадіжки. Це був його третій арешт, як довідалася згодом Мар’яна. Немовля з пологового будинку відразу ж відправили до будинку дитини" (усі наведені нижче українською мовою цитати взято також із львівського видання. – Ред.). Цим немовлям, як ви вже здогадалися, і була  Іванка-Богдана,  історію якої ви вже знаєте, а на додаток  харківські журналісти повідомили ще й таке: "  В отношении мужчины, ставшего отцом ребенка 12-летней Богданы, следственным отделом Киевского райотдела милиции возбуждено уголовное дело. Об этом сообщил сегодня на брифинге начальник криминальной милиции по делам несовершеннолетних подполковник милиции Сергей Белозеренко.

По его словам, уголовное дело было возбуждено по статье 155 Уголовного Кодекса (вступление в половую связь с лицом, не достигшим половой зрелости). Уже установлен контакт с МВД Узбекистана и Таджикистана с целью подтверждения данных, полученных со слов Богданы.

Напомним, 20 января 11-летняя школьница Богдана родила сына. 23-летний отец ребенка, узнав о беременности девочки, уехал из страны" (тут і далі російською мовою цитую сайт http://www.media-objektiv.com. - Ред.) Історія повторюється? А чи варта така історія такого розголосу? "Звістка про харків’янку, яка в одинадцять років стала мамою, за кілька днів облетіла світ. В Україні не було засобу масової інформації, який би не обсмоктав (! – Ред.)цю новину з усіх боків. Однак журналісти обмежувалися (! – Ред.),  повідомленнями про перебіг феноменальних пологів та жартівливими замітками, написаними у стилі “українки ще й не таке можуть!”.
Мати. "Мама Богданы: Я на работе – «Барабашова», кто работает на базаре, они знают, что такое в 12 часов уходить, до двух, до трех, плюс я еще подрабатывала, всегда поздно приходила. Заметила, что дочка в карты играет, общается, а потом ни с того ни с сего (! – Ред.) учительница меня позвала, говорит, вы отведите ребенка в больницу, потому что она на физкультуре, как заметили, всегда за живот держится. Я как-то не посмотрела (! – Ред.), и пошла к гинекологу. Она мне и говорит, вы успокойтесь мама, вы двое детей уже родили, вы скоро бабушкой будете"; "Повернувшись з роботи, часто заставала Лазіза удвох з Іванкою за розмовою чи грою у карти. Мені їхня дружба не подобалася, але, з іншого боку, я тішилася(! – Ред.), що хтось (! – Ред.), розважає (! – Ред.), мою дитину, поки я працюю. Нічого поганого мені навіть на гадку не спадало, адже Іванці було тільки одинадцять! Коли через півроку(! – Ред.),  Лазіз зник, я зітхнула з полегшенням. А потім у школі до мене підійшла Іванчина класна керівничка... Учителька звернула увагу на те, що Іванка на фізкультурі бігає якось боком, тримаючись за живіт. Порадила Мар’яні повести дівчинку до гінеколога - мовляв, може, хвороба у неї якась".
Зважаючи на те, що сайт "Телекритики" відвідують професіонали, гадаю, саме тут доречно зробити невеличку фахову паузу. Знаєте, втомившись від важкої ходи, ніколи не зашкодить зробити перепочинок. Інколи це наштовхує на роздуми: чи правильно я йду, чи не збочив? Скористаймося цим перепочинком для порівняння двох інформацій – від харків"ян і від львів"ян: " В школе, где учится Богдана, эта тема закрыта для обсуждения. Все, начиная от первоклассника и заканчивая директором, знают, о какой девочке говорят местные и столичные телеканалы (! – Ред.). Но предпочитают молчать. Ни слова укора, осуждения, а только хорошее. Богдану не будут отчислять, а переведут на индивидуальное обучение.
Оксана, ученица 10 класса: Ну, она в принципе выглядит намного старше своих одноклассников. Я бы даже не сказала, что она в 6 классе учится. Ну, а так вроде девочка здоровая. Родители лекции читают, а учителя ничего. а родители говорят, смори, чтобы история не повторилась, как с этой девочкой маленькой"; " - Якби не журналісти, Іванку, можливо, ще можна було б залишити у Харкові(! – Ред.), - веде далі Мар’яна. - Але вони були у школі, говорили з учителями і показали все по телевізору. Через це тепер Іванці ніде не дадуть проходу. Навіть якщо я переведу її до іншої школи, і там рано чи пізно дізнаються. Мені залишилося тільки одне: відправити її до Львова, щоб вона там закінчила школу. А її сина доведеться залишити у будинку дитини. Мені не прогодувати трьох дітей..."
Йдемо далі. З одного боку - оптимістичні повідомлення київських телеканалів, а з другого – обурені від харків"ян, як-от: "28.01.2004 19:04 Харьковские власти намерены оказать серьезную поддержку 11-летней женщине, родившей ребенка. Как сообщил на пресс-конференции в среду мэр города Владимир Шумилкин, "случай - уникальный, и важно выбрать правильный тон по отношению к этой ситуации". Мэр в ближайшее время собирается встретиться с матерью юной роженицы. Трудность ситуации состоит в том, что семья молодой мамы приехала из Львова и не состоит на учете в местных социальных службах. Мать 11-летней девочки торгует на рынке. Всего в семье двое детей. По словам мэра, если помочь уникальной маме не удастся бюджетными средствами, он намерен привлекать помощь от спонсоров" (ІНТЕР); "В итоге в Харькове получается так, как получается. Вот, в частности, мама девочки из информации Агентства Телевидения Новости узнала о том, что она, оказывается, не пришла на прием к Виктору Дятлову, начальнику городской милиции. Неизвестный журналист АТН недвусмысленно дает понять, что женщина обеспокоена из-за повышенного внимания прессы. Нет, говорит она, все гораздо проще – о предстоящем приеме ее никто даже не известил!Она также, как вы слышали, обращалась в приемные губернатора и мэра с просьбами о помощи, но, сказали ей, понимаете, у вас нет харьковской прописки, а потому помочь вам по закону мы не можем. А я, грешным делом, был уверен, что Евгений Кушнарев – это губернатор Харьковской области, а Владимир Шумилкин – это мэр города Харькова. Я был уверен, что наши губернатор и мэр обладают возможностями, которые намного превышают препоны отмененной, кстати, украинскими законами, прописки".
Ось, напевне, з цього і слід було розпочинати новину: кого  називати справжньою матір"ю: того, хто народив, чи того – хто виховав? З чого почалася історія на телеекранах: з того, що 11-річну дівчинку-породіллю з гордістю записали в історію України. Далі – більше: "Харьковская шестиклассница, родившая ребенка, становится уже звездой. Девочку приглашали на телевизионное шоу "Большая стирка", хотя поехать в Москву семья не смогла, а на днях в Харьков приезжала съемочная группа российского телеканала Ren-TV".
Тим часом важко заперечити очевидне: матір"ю нашим двом героїням стала держава, на неї, схоже, вони покладаються і нині. Будьмо реалістами, адже ми всі добре розуміємо, що, перефразовуючи назву відомої телепрограми,  "не все так добре у нашому домі". Але ж чи добре це, коли хворобами суспільства вражена й журналістика? Або скажу ще точніше: хіба не лікувати це хворе суспільство покликана журналістика? І перш ніж  розпочинати зйомку, чи не краще замислитися: який резонанс матиме запропонований сюжет? Допоможе? А якщо зашкодить?  Яка доля чекає маленького хлопчика? І, повірте, ніякій державі, ніякій владі  ця доля не може боліти більше, аніж його матері.
Дитина. "... Перелякана Іванка. Вона ніяк не могла зрозуміти, що трапилося:

- Яка дитина? Звідки вона у мене там могла взятися?

З мамою вони ніколи не розмовляли про інтимні стосунки - єдиним її вихователем був телевізор (! – Ред.)".  Доля розпорядилася так, що Іванка-Богданка вже не дитина, попри те, що їй 26 січня виповнилося лише 12 років. Журналісти "Високого замку" прочитали в записничку дівчинки анекдот: "Тато каже доньці:

- Ти вже доросла. Давай поговоримо з тобою про секс.

- Добре, татусю. Що саме про секс ти хочеш знати?”. Дітей у нашій історії тепер двоє – менша сестричка героїні, народжена, за інформацією львів"ян, від в"єтнамця Чонга, з яким Мар"яна розлучилася, і новонароджений. Дівчинка журналістами згадується мимохідь, напевне, тому що вона  ще не ввійшла в "історію незалежної України" (цитата з телевізійних каналів. – Ред.). А хлопчик же  нарешті отримав ім"я: " Богдана: Самое большее – это домой хотелось бы. Чтоб забрали ребенка. Ночь не спала сегодня. В пятом роддоме показывали, как пеленать, еще не совсем так умею, но одевать умею. Назвала Ромой, а хотела Эдиком. Глаза, кажется, на папу его, а так губы – мои. Подружки – написали, что очень красивый, что видели его по телевизору (! – Ред.), чтоб здоровый рос…" Нещодавно хлопчика хрестили: "Крестными Романа стали московские журналисты. Корреспондент Екатерина и фотограф Михаил приехали в Харьков на два дня. Чтобы получить эксклюзив для российской газеты "Жизнь", москвичи решили покрестить ребенка, а заодно и помочь двенадцатилетней маме материально. Богдана говорит, что российские журналисты оставили ей свои телефоны и предложили, если не помогут местные власти, забрать ребенка в Москву, чтобы устроить в один из местных детских домов. Но мама отказалась."
Висновків, пов"язаних з самою історією дитини-мами та з перебігом її висвітлення, напрошується чимало.  Закцентую увагу лиш на трьох.
Перший. Тільки через прогнозування реакції глядача можливе усвідомлення цінності (шкідливості) будь-якої інформації. На жаль, досить часто інформаційники часто-густо замість врахування інтересів глядачів думають тільки про те, чим би їх приголомшити. Ось дві інформації, що з"явилися на екранах уже після харківської події:" 31-річна раніше судима жителька села Велика Рача Радомишльського району Житомирської області вбила свого новонародженого сина і залишила в недобудованому будинку.
Як повідомляє центр громадських зв'язків МВС України у вівторок, тіло дитини з травмами голови було знайдено в поліетиленовому пакеті в недобудованому сільському будинку. У результаті оперативно-розшукових робіт співробітники міліції затримали 31-річну жительку села, раніше судиму і на даний момент безробітну. З'ясувалося, що ввечері 21 січня після пологів вона завдала дитині смертельних тілесних ушкоджень і залишила в недобудованому будинку.
За фактом дітовбивства порушено кримінальну справу. Ведеться слідство, повідомляє Інтерфакс-Україна. ( ICTV,   03.02.2004 15:57  


Індійські жінки народжують своїх онуків

This email address is being protected from spambots. You need JavaScript enabled to view it. , Четвер, 5 лютого 11:09


В Індії 46-річна жінка народила своїх онуків – хлопчика та дівчинку внаслідок штучного запліднення.

Протягом кількох років її донька не могла завагітніти від свого чоловіка. За словами лікарів, при залученні родичів для виношування дітей не існує жодних фізичних та етичних пробелм.

Однак, як зізналась потім сама бабуня, над цією пропозицією вона роздумувала місяць.

Гадаю, перша інформація не повинна була звучати з екрана, доливаючи олії у вогонь  у наш і без того нелегкий час. На моїй пам"яті страшний випадок, що стався у провінції: мати, народивши вдома, убила новонароджене дитя і сама ж закопала в землю у своєму дворі. Усе це вона показала міліції, що прийшла за кілька днів за викликом сусідів. Коли міліціонери зайшли до будинку, убивця сиділа  перед дзеркалом, а кума робила їй укладку. Суд був гуманним до матері двох  живих дітей і вдови. Це сталося в радянські часи, коли ЗМІ не мали права розповідати про подібні жахи, але історія збурила село. Жінку проклинали вголос, прямо під вікнами її хати та під вікнами хати її матері. Не минуло й року, як вона вийшла вдруге заміж і стала народжувати дітей. Їх було багато. Вони завжди були голодні й обшарпані, тому що батько пив, мати ніде не працювала і жили тільки на допомогу держави. Коли ця жінка померла, у родини не було грошей на поховання. Ховали її селом: кожен приніс, що міг. Коли ховали, плакали... 
Задовго до розквіту телевізійної ери геніальний Василь Стефаник написав вражаючу страшною правдою новелу, яка є блискучим зразком відшліфованого телесюжету. Вона так і називається "Новина". Пригадуєте початок: "У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у ріці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася"? (бажаючі прочитати новелу можуть заглянути на сайт  http://www.ukrlib.com.ua). Гадаю, "Новина" може слугувати доброю пам"яткою для тих професіоналів, кому не вистачає гострих відчуттів.
Другий висновок: київським телевізійникам є чому повчитися у харківських колег, які  виявилися   послідовнішими у висвітленні  проблеми (див. згаданий вище сайт), намагаючись поглянути на неї з різних боків.
"Чим завершити цю тему? Я думаю, що преса в її традиційному вигляді, тобто газета чи журнал на паперовій основі, які ми добровільно купуємо у кіоску, все ще виконує свою першорядну функцію, основну не тільки для нормального розвитку цивілізованого суспільства, але і для нашого задоволення і втіхи, оскільки уже кілька століть ми, слідом за Гегелем, вважаємо, що читання газети – ранкова молитва сучасної людини". Цими словами з книги Умберто Еко "П"ять есе на теми етики" і підвожу читача  до третього висновку:  газетярі виявилися набагато професійнішими у висвітленні теми саме тому, що виявилися аналітиками: " Переконаний, – пише Юрій Брязгунов ( див. "Молодь України" від 22.01.04), - що нічого не зміниться, доки сам народ не усвідомить необхідність збереження власної популяції, не піклуватиметься про продовження власного існування. Після Другої світової війни бідність і розруха були в десятки разів страшнішими, але через те, що мільйони чоловіків загинули на фронті, внутрішній інстинкт нації спрацював настільки, що саме наприкінці сорокових - на початку п'ятдесятих у нас спостерігався шалений сплеск народжуваності. І матері мали не менше двох-трьох дітей і зуміли виростити їх, попри страшну бідність, та й медицина, теж - злиденна, але за походженням - суто народна, виявляла зразки героїчного патріотизму, зберігаючи генофонд, здоров'я й майбутнє нації. І саме це покоління було рушійною силою, ядром нашої референдумної революції першого грудня 1991 року!" Насамкінець наведу розрахунковий рахунок, який відкрили журналісти "Високого замку" і на який перерахували певну суму - для Мар’яни, Іванки і для її маленького сина, "через народження якого досі ніхто не радів, а тільки плакали":   Харківська філія ПриватБанку. МФО банку: 351533. Розрахунковий рахунок: 26208792000418. Особовий рахунок: 08S326001

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv