Institute Ukrainiky

Main menu

Карта проїзду

 

Герострат, який спалив храм Артеміди – одне з семи чудес світу, обезсмертив своє ім"я. І якщо про храм залишився хоч спогад,  імена його творців  канули в Лету. Така особливість людської пам"яті. 

Не знаю, може, через цю особливість нащадки згадають і когось з учасників останніх подій у Національній спілці письменників, однак тішу себе надією, що нікого, тому що – хай дарують мені лауреати всіх премій! – в Україні нині є чотири письменники – Ліна Костенко, Борис Олійник, Микола Вінграновський та Іван Драч, а що стосується того конфлікту, то він не сприяв ані   душевному зціленню самих учасників, ані духовному розвиткові нації ("Літератори також лікарі. Лікарі людських душ", -  зауважував класик).

Прикро, проте, що по обидва боки барикад забули про 225-літній ювілей справжнього чарівника слова. Може, це тому, що не був членом Національної спілки письменників? На щастя,  Григорій Федорович Квітка народився задовго до її створення - 29 листопада 1778 року. 1843 року видатний російський учений Ізм. Срезневський виголосив на могилі письменника: "Пам"ятай, Україно, цю могилу, тут похований той, хто, оживлений любов"ю до тебе, твого благоденствія й слави, захищав твій звичай та мову і вчив тебе твоєю мовою".  Схоже, пам"ять про  першого прозаїка нової української літератури  співвітчизники вшанують тільки  маркою, випущеною в обіг 14 листопада тиражем 150 000 примірників (художник –  Геннадій Кузнєцов).

1833 року у харківському альманасі "Утренняя звезда" відразу з"явилися три українські твори Григорія Квітки-Основ"яненка, що стали значною подією в літературному житті. Про один з них, зважаючи на його актуальність та на професійну аудиторію "Телекритики", хотілося б згадати. Йдеться про "Супліку до пана іздателя" (супліка – письмове прохання. – Ред.).

"...Я чув, - звертається письменник до видавця, - буцімто хочеш тут же притулити дещо і по-нашому писаного. За сюю вигадку аж тричі тобі дякую. Нехай знають і наших! Бо є такі люди на світі, що з нас кепкують, і говорять, та й пишуть, буцімто з наших ніхто не втне, щоб було, як вони кажуть, і звичайне, і ніжненьке, і розумне, і полезне, і що, стало бить, по-нашому, опріч лайки та глузування над дурнем, більш нічого не можна й написати...

...Тривайте-бо, панове! Не дуже сікайтесь! Є ще на світі православне християнство, що вміють і люблять по-нашому читати".

Супліку важко цитувати, тому що  кожне її мудре слово – на вагу золота. Видати  б її з нагоди ювілею хоча б тим накладом, що й марку, як пам"ятку для всіх ЗМІ, що декларують себе як українські, може б і слово українське сміливіше стало пробиватися до читачів і глядачів?  

"Этот раскол, произведенный русскими журналами против нашего языка, недолго будет существовать, - писав у листі до А.О. Краєвського 28 грудня 1841 року класик. – Дайте нашим юношам возмужать, опериться, т.е. познакомиться с пером, - они докажут и утвердят, что великоросс[ийский] язык есть только наречием нескольких губерний, дитя, и то не старшее, нашего языка, старшего сына коренного славянского. И как примутся ребята щипать и вытаскивать из него все наше коренное, отнятое, тогда и самый ревностный поборник языка русского умолкнет и сознается в бывшем своем заблуждении...

Жаль не доживу, а вспомните, что правду говорил Основьяненко".

Не дожив... А чи доживемо ми?


Ідеться про «розкольницькі дії» групи письменників, які восени 2003 р. провели альтернативні збори і обрали головою Спілки Н. Околітенко

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv