Institute Ukrainiky

Main menu

Карта проїзду

 

27 квітня минає 100 років з дня смерті Михайла Петровича Старицького (1840 – 1904), видатного українського письменника, театрального і культурно-громадського діяча, відомого сучасникам передусім як автор поезії "Виклик", що давно вважається народною піснею ("Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна…"), а також  п'єси "За двома зайцями".

Утім, напевне, сучасниками добре знані самі згадані твори  (подейкують, що найходовішим у відеотеках США, Німеччини, Австралії, Канади, Ізраїлю та інших країн, де мешкають колишні співвітчизники, є фільм Віктора Іванова з геніальними Олегом Борисовим і Маргаритою Кринициною), ще більше – герої творів Старицького (згадаймо лиш незабутніх Проню Прокопівну та "київського цирульника... пардон, палікмахтера"), аніж той, хто їх створив.

Двері до музею письменника, епопея з відкриттям якого (2002 року. – Т.М.), до речі, тривала понад 50 років й успішно завершилася після надання американським посольством гранта у 20 тисяч доларів на реставрацію експонатів, меблів, музичних інструментів та на створення фільму про музей,  зачинено. Правда, натиснувши на дзвіночок, до музею потрапити можна, що я, власне, й зробила, аби пересвідчитися зайвий раз у байдужості навіть не до діяльності  родини Старицьких – справжніх патріотів, на прикладі яких годилося б виховувати молоде покоління незалежної держави, а до української культури загалом. Отож, я стала єдиним відвідувачем музею на вулиці Саксаганського, 93. Але розчарувало навіть не це, а екскурсія, яку замовила, щоб дізнатися щось нове про родину, без участі якої у Києві кінця XIX століття не відбувалося жодного культурного заходу. Сподівання не справдилися, тому й пишу ці рядки з надією, що завтра якийсь телеканал згадає Михайла Петровича Старицького. 

Найяскравіший представник відомої родини  – це ще й  один із засновників українського театру, режисер,  актор і антрепренер Михайло Старицький, який  висловив розуміння ролі й завдань театру в житті суспільства у доповіді на Першому всеросійському з'їзді сценічних діячів (15 березня 1897р.). Іван Франко,  назвавши цей виступ сміливим і патріотичним, вказав, що завдяки йому з'їзд прийняв ухвалу й заходи, наслідком яких були “значні пільги для театру, в тім числі й для українського, в Росії”. Надзвичайно популярними були вистави за творами Старицького "Не судилося", "Тарас Бульба", "Циганка Аза", "Оборона Буші", "Маруся Богуславка", "За двома зайцями", а коли цензура заборонила писати українською, письменник написав "Богдана Хмельницького" і "Кармелюка" російською. Обидва твори друкувалися в "Московском листке", і бажаючих прочитати їх було так багато, що за номерами шикувалася черга.

Не втратило актуальності  звернення  Михайла Старицького  до співвітчизників у поезії "До України" (1881):
"Як я люблю безрадісно тебе,
Народе мій, убожеством прибитий,
Знеможений і темністю сповитий,
Що вже забув і поважать себе,
Потративши свої колишні сили... "

В останні дні життя письменник працював над поемою "Морітурі". Рядки з цього твору "Нехай Україна у щасті буя, у тім нагорода і втіха моя" викарбувано на його надгробку на Байковому кладовищі, де 27 квітня на могилі письменника відбудеться панахида.

P.S. Очікуваних сюжетів на телеканалах так і не з′явилося.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv