Institute Ukrainiky

Main menu

Карта проїзду

 

Станіслав, заснований як місто-фортеця, дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо , що у 1662 році Станіслав отримав Магдебурзьке право ...

                            

Місто було засноване Андрієм Потоцьким, представником давнього галицького магнатського роду, який володів значними латифундіями на Покутті. Станіслав було засновано як місто-фортецю, столицю цих латифундій з відповідною містобудівельною програмою. Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо , що у 1662 році Станіслав отримав Магдебурзьке право.

               

Місто-фортеця було споруджене за короткий термін (5 місяців) за проектом Ф.Корассіні з Авіньйону у формі пентагону з додатковими бастеями, редутами і фортом, що оточував власне замок Потоцьких. Образ міста історично асоціювався з теорією В.Скамоцці "Ідеального міста" (міста-зірки, міста-сонця) - гармонійного, компактного, доцільного і невразливого до нових методів військових дій. Проектування і спорудження міста велось за стандартами і нормами французької будівельної школи, які задовольняють як транспортну так і комунальну мережу ось уже понад 300 років. Графічно-метрологічний аналіз структури і "коду" міської структури і сьогодні дає можливість вказати на її унікальність в Східній Європі.

                           

В засадах містоплануваня немає характерного для середньовічних міст конфесійного "пресингу". Архітектура міста характеризує образ рівноправної громади, виражений в домінуванні ринково-ратушної площі, яку оточували правильним колом храми різних конфесій і релігій, що відповідало духу вільного міста. Костели, церкви, синагоги - католицькі, греко-католицькі, вірменські, гебрейські - все це впродовж сотень років культивувало віротерпимість, а також вироблення у жителів міста розуміння пріоритетності громадянських цінностей. Мешканці міста складали постійний відсотковий паритет за національностями - українці, поляки, німці, євреї.

                    

З самого початку виникнення міста та з наданням магдебурзького права були створені і розвивались окремі ремісничі цехи, що об`єднували спочатку будівничих, торгівців, ковалів, інші дрібні ремесла, сприяли виникненню нових галузей. До середини ХVІІІ ст. існувало 20 цехів - шевські, кравецькі, візницькі, кушнірські, римарські, котлярські, пушкарські. Інтенсивність розвитку промислової діяльності була пов`язана з розвитком продуктивних сил, поглибленням суспільного поділу праці, ліберальним містоврядуванням, ростом міського добробуту, надійною обороною, а також інтенсивною торгівлею і проведенням регулярних регіональних ярмарок, що перетворювали місто в економічний центр. Однією з домінуючих галузей була обробка шкіри, сап`янове виробництво і обробка та виготовлення екзотичних "перських виробів". Активна зовнішня торгівля підтримувалась високим рейтингом ярмарок худоби. Оптові партії переправлялись через Станіслав до Європи.

                     

Останнім часом виявляються документи в різних країнах, що підтверджують обіг різного роду векселів і заставних паперів, а також боргових угод укладених в Станіславі у ХVІІІ ст. Це дає можливість говорити про довіру та ліквідність грошових і майнових трансакцій у той період в місті.

                  

З розвитком міста і розбудовою транзитних мереж актуальність окремих монополій зменшується, хоча кількість млинів, цегелень, фабрик цукру, гуралень, броварень росте. Капітал вкладається в будівництво, сільське господарство, ремесла. Міська Рада ще довший час зберігає самостійність. В ХІХ ст. міське самоврядування зосереджене в руках магістрату і його підпорядкованість центральній владі після жовтня 1848 р. виражена в делегуванні депутатів до Віденського парламенту в Галицькій депутації. За новим адміністративним поділом Станіслав став центром одного з 74 повітових староств Галичини.

                  

Дуже важливим чинником було прокладення залізниці через весь регіон, в якій Станіславу відводилась ключова стратегічна роль. Перенесення нових схем і транспортних мереж було визначене реальним географічним і економічним положенням міста.

                   

Це дало можливість активно розвивати механічний і транспортний сектори промисловості. Місто стає промисловим вузлом нарівні зі Львовом. Відкриття і експлуатація родовищ нафти, солі, газу в Передкарпатті збільшує значення транспортного вузла Станіслава. Активно провадиться розбудова нових промислових зон. Почали з’являтись деревообробні та ремонтні фабрики, телефон, кілька друкарень, розвинувся будівельний комплекс. Саме в цей період місто набуває теперішніх рис.

                

Завдяки прогресивним місцевим податкам та міській позичці, за 5 років після нищівної пожежі 1868р. було відновлено 90 відсотків споруд міста. З цього періоду Станіслав стає візитівкою Прикарпаття, починається розвиток рекреаційного напрямку.

                 

Кадастрові карти складені на початку ХХ століття обіймають територію теперішніх меж міста. В місті налічувалось 52 тис. жителів (для прикладу в Кракові - 200тис., у Львові - 185тис.).

                 

Таблиця – Динаміка росту населення Станіслава в 1732 - 1931 рр.

                                   

 1732179218491880191419211931
Кількість жителів, чол.330054401100018620640005139160626

              

За національним складом довший час переважаючим населенням було єврейське та польське.

               

Таблиця - Національний склад населення Станіслава в 1732 - 1921 рр.

                  

Національність1732179318691880190019101921
Українці1518252622362794460656248441
Поляки422155848334906521581  
Вірмени333510559058--
Німці---135149-1076
Євреї14202412808810023138261516120208
Чехи----39-11
Інші--186---74

                        

В XVIII ст. українців та поляків відрізняли лише за віросповіданням, хоч при заснуванні міста переважну частку складали українці. Потім приріст населення відбувався в основному за рахунок євреїв, що займались основним чином торгівлею, промислом і ремеслами.

                           

До початку 30-х років ХХ ст. більш як половина населення (58,35 %) була професійно зайнята.

                  

В ХХ ст. розгорнулось будівництво з використанням залізобетонних конструкцій і масове житлове багатоповерхове (4-х і 5-ти) будівництво. Збудовано в 1904 р. велетенський Пасаж Гартенбергів, реконструйовано вокзал. Висотні будинки обладнувались підйомниками і ліфтами. Існував проект прокладки трамвайних ліній. До 1910 р. працювало 3 підприємства текстильної промисловості, ткальня полотна, ватно-ватинна фабрика та ін. Розгорнулась мережа аптек.

                                

Перші польоти літаків зафіксовано з 1912 р. (М. Скіліо дель Кампо). Надалі залізниця і залізнична інфраструктура була найпотужнішим комплексом, де до 1912 р. працювало більше 1000 працюючих.

                   

З початком війни між Австрією та Росією 1914 р. Станіслав опинився на гребені всіх військових подій і активне економічне життя практично зупинилось. За два роки місто, переходячи з рук в руки, місто зазнало неабиякого руйнування.

                        

Після розвалу Російської та Австрійської імперій в короткий період української державності 1918-1919 рр. адміністративний уклад і структура влади особливо не змінилась. Станіслав стає центром військового округу Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) і на короткий період її столицею. 22 січня 1919 р. УНР і ЗУНР об'єднуються в єдину Українську державу. Делегацію від Станіслава очолював доктор Є.Петрушевич. Бурхливе політичне життя приводить до Станіслава І.Винниченка, С.Петлюру і більшість діячів української культури.

                                      

Після короткої українсько-польської війни місто швидко відбудувалось. Вже в 1920 р. діяли 80 підприємств. Найбільшими вважались паровозоремонтний завод, електростанція, газовий завод, нафтоперегінний завод Габера, ватно-ватинна фабрика Мендельсона, шкіряний завод Маргошеса, спиртовий завод Лібермана, кондитерська фабрика “Локарпо” і 3 друкарні. З 1921 р. Станіслав стає воєводським центром. У 1925 р. у місті налічувалось шість державних гімназій, 18 шкіл, духовна семінарія, 25 культурно-освітній і спортивних товариств, 3 музичні школи, 4 театри, 4 кінотеатри.

                       

До 1928 р. розвинулося підприємство по виробництву ваг і механічних верстатів Маєра (зараз ВАТ “Промприлад”), засновані регіональний музей “Покуття”, міська бібліотека з фондом в 30 тис. томів. У той час виходило 14 періодичних видань, з них 6 – українських, 6 – польських, 1 – німецькою мовою, 1 – єврейською. Працювала одна загальноміська лікарня на 135 ліжок і приватний пологовий будинок. До 1930 р. у місті щорічно відбувалось 4 великі ярмарки (5 лютого, 30 березня, 15 травня, 13 червня), а також щочетверга великі торги. Працювало 1565 крамниць.

                     

До 1939 року місто почало набирати обрисів динамічного торгово-промислового міста з активним культурно-політичним життям, залишатись третім по величині містом Галичини. Житловий фонд налічував 5861 будинок (менше 500 з них були одноповерховими). Практично половина конструкцій було дерев'яними.

               

З початком військових дій зупинилось або було законсервовано більшість підприємств. Після входу до міста регулярних частин червоної армії відбулись зміни в структурі влади. Були створені виконавчі органи місцевої влади. Потрохи вводились в дію підприємства, що не постраждали внаслідок військових дій. З 4 грудня 1939 р. місто стало центром Станіславської області.

                  

В 1939 р. в місті діяло 50 промислових підприємств, було 6,5 тис. працюючих, 14 лікарняних установ, 28 шкіл, 2 музшколи, 5 кінотеатрів.

                     

Машинобудівний і ремонтний комплекс почав відновлюватись ще в військовий час. До періоду закінчення війни в місті проживало 34800 чол.

                  

До 50-х років вже була практично відновлена промисловість. Стали до ладу машинобудівний завод, паровозо-ремонтний завод, шкіряно-взуттєвий комбінат, трикотажна фабрика, меблева, що створилась на базі кількох артілей і інші підприємства деревообробної промисловості. З 1955 р. став до ладу завод залізобетонних виробів.

                 

Згідно урядових програм ведуться масові розробки деревини в Карпатах, як і в інших гірських зонах, пріоритетною визначаються деревообробка і меблева промисловість.

                

Створено філію загальнотехнічного факультету Львівської Політехніки (тепер Державний технічний університет нафти і газу). Для регіону визначався ще один пріоритет – пошуки та розвідка нафтових і газових нафта і газ.

                                  

9 листопада 1962 р. місто було перейменовано в Івано-Франківськ.

                    

За 1963 р. було збудовано понад 60 нових об'єктів в т ч. 18 цехів для нових підприємств. В 1964р. стає до ладу фурнітурний завод. Організовано Карпатський філіал Українського Науково-дослідного інституту лісового господарства і меліорації. В 1965р. Розпочинає роботу Цементно-шиферний завод. В грудні 1965 р. було споруджено 195 м телетрансляційну вежу. 1967 р. розпочато будівництво заводу "Позитрон", як частина загальносоюзної розвивається радіоелектронна промисловість. Розпочато будівництво арматурного заводу та заводу "Автоливмаш".

                    

В 1968 році в місті проживало вже 96 тис. мешканців. Це збільшення відбувалось за рахунок приїжджих зі східних областей, якими намагались наповнити старе місто і переселення сюди для роботи на підприємствах мешканців околиць та інших районів області. Таким чином відбулась "демографічна революція" - планомірна загальносоюзна політика міграцій. Церкви й монастирі передавались під склади і господарські приміщення. Активно створювались російські школи і класи. В інститутах основною мовою стає російська, хоча відсутність іноземців (закрите місто з мілітаризованою промисловістю) робила цю вимогу не обов’язковою.

                   

В зв'язку з наявність надлишку трудових ресурсів проводиться розгортання хімічної промисловості в місті та регіоні (Калуський Хімкомбінат - тепер ВАТ "Оріана", завод Тонкого Органічного Синтезу - тепер ВАТ "Барва").

                       

В 1978 р. першу продукцію дав Івано-Франківський завод “Карпатпресмаш”. В 1979 р. споруджено радіозавод, що виробляє окрім військових замовлень радіоприймачі та акустичні системи і намагався виробляти відеомагнітофони. Закінчується спорудження нових мостів над річками. В 1983р. введена в дію перша лінія тролейбуса в Івано-Франківську.

                      

До кінця 80-х років площа міста становила 3380 га, а його населення складало 244,7 тис. чол. Тут було розташовано 47 промислових підприємств, працювало 319 магазинів та 300 підприємств громадського харчування, функціонували три інститути (13200 студентів), 11 профтехучилищ, 29 загальноосвітніх шкіл (287000 дітей), 53 дитсадки, 5 лікарень.
  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv