Institute Ukrainiky

Main menu

Карта проїзду

 

Розвиток населених пунктів Миролюбівської сільської ради тісно пов'язаний з родиною німців Кільманів.

Після розгрому Катериною ІІ Запорізької Січі ці землі були роздані панам та колоністам. Тоді і потрапили на територію с. Миролюбівка брати Яків, Іван та Федір. Одного з них, Івана Пилиповича, мали за обрусілого німця і навіть назвали його прізвищем село – Кільманське. Пан мав велику родину: шість синів та дві доньки.    Відділяючи своїх дітей,  Іван Пилипович  побудував чотири садиби: одну на території нинішнього села Миролюбівка, другу на хуторі Сичовка, третю на території теперішнього села Новочернігівське, четверту – на території нинішнього села Новий Посьолок( раніше хутір Невінчаний). Коли дочка вийшла заміж за пана Майяра, Іван Пилипович «відписав» молодятам землі, де згодом утворилось село Маярське (цією назвою до цих пір називають село Новочернігівське) Наймолодший син Кільманів навчався в університеті в Мюнхені. Старші брати його засуджували. Адже буваючи на канікулах, він не допомагав по господарству і навіть гадки не мав заводити своє власне. Натомість одного разу привіз із Німеччини саджанці, які потім насадили уздовж шляху аж до Циганівки.
- Що там ваші вівці, свині та корови? Незабаром від них і сліду не залишиться, а пам'ять про мене ще довго шумітиме кронами…- говорив молодий пан

Так і сталося. Правда, час не милував Кільманів. Іван Пилипович помер ще до революції 1917 року. У громадянську махновці посікли шаблями Майяра в яслах. Уже в кінці 20 років до Миролюбівської агрошколи приїздив той самий молодший Кільман, який ніби працював в міністерстві в Києві. Селяни бачили, як він ходив на могилу батька.

У 1918 році на вилучені землі у пана Кільмана переселяють сім’ї з густонаселених районів.
Таким чином  в 1921 році розпочалося заселення майбутньої Миролюбівки. Майже всі переселенці з полтавської землі.

Цілина була поділена на ділянки. Щоб урівняти всіх – ділянки роздавались за допомогою жеребкування. Трудовою нормою вважалася земельна ділянка, яку селянин мав змогу обробити силами власної родини, без використання наймитів. В малоземельних районах вона була меншою, в багатоземельних – більшою. В нашому селі вона становила 5 га на прибувшу людину (в т. ч. дитину)
Здавна городній клаптик був для українця тією рятівною соломинкою, яка давала можливість і в найскрутніші часи триматися на поверхні.

Розпочалося бурне будівництво хат. В залежності від природних умов, клімату, будівельних матеріалів, традицій на Україні споруджували житло найрізноманітніших типів. В Миролюбівці це були, в основному, довгі будинки  15 – 20  метрів. Вони поєднували в собі житло для людей, живності, реманенту. Так,  як людей приїхало багато на переселення, а матеріалу для будівництва  не було, то використовували  найдешевший місцевий матеріал – глину. Із гілок робився каркас стін, які  забивались   глиною.

В селі збереглась не одна така глинобитна хата, яка збудована в 20 роках минулого століття переселенцями.

Обов’язковим атрибутом кожної оселі була надвірна плита. А центром житла була піч, яка вважалася його душею. В Миролюбівці збереглась не одна піч і господині з задоволенням діляться своїми інструкціями в її використанні.
- Для того, щоб в печі спекти хліб, треба випалити велику корзину дров. Потім дивляться на черінь: якщо він вже  білий, то можна вигортати жар на перед печі і засувати спеціальною лопатою сковорідку з хлібом. Закриваємо піч і чекаємо поки по хаті підуть приємні запахи свіжоспеченого хліба.
Ви спитаєте: - А що ж таке черінь? Господиня з подивом і посмішкою скаже, що це – піднебіння печі ( як же можна такого не знати). Адже мешканці малих і великих поселень на українській землі були насамперед  хліборобами – людьми, що «робили» хліб і на золотавій ниві, і на млинному майданчику, і біля печі.

Де тепло, там і добро, і достаток, і злагода.
Господарювали наші селяни самостійно 6 років. У 1925році Пленум ЦК РКП(б) поставив вимогу «сприяти будівництву колгоспів».  Не минула ця участь і наших предків. Спочатку це були дрібні колгоспи (одна вулиця – один колгосп), а з 1932 – об’єднані колгоспи. Наталівський «Соз» та Андріївський «Бойовик» об׳єдналися в колгосп ім. К.Маркса. «Привілля», «Батрак», «Чонгарець» - в один колгосп «Чонгарець».

Першим головою колгоспу «Чонгарець» став Кулага Василь, але ненадовго. Другим головою був обраний Зуб Никифор Якович, який у молоді роки служив у лейб – гвардії графа Воронцова, яка виступала за революцію.

В житті колгоспів та суспільства наступає період політизації: не будучи членом КП(б) не можеш бути головою. І тому в 1937 році призначається новий голова колгоспу - партійний Назаренко Афанасій Григорович, який до цього в  голодні 30-і роки очолював комуну під назвою «Паризька комуна» Він залишався головою аж до війни, потім евакуював усю худобу до Ростова, здав усе і сам пішов до воєнкомату. З війни він так і не повернувся.

Майже 300 земляків не повернулися з фронтів ВВВ. Із них - 84 миролюбівці.
Після війни, в 1946 році головою колгоспу   призначений Стрюк Іван Трохимович. Улюблений його вислів «Тьху ти, Боже мій!» Односельці так його ласкаво й піддражнювали. Землю обробляла Славгородська МТС, так як техніки своєї не було. Корів на пахоті  вже не використовували, а доїли за їх прямим призначенням.
В 1948 році справили  перші обжнивки.  
1949 рік – колгосп «Чонгарець», за високі досягнення у тваринництві, стає учасником ВДНГ у Києві.
В 1950 році, в рамках політики укрупнення господарств, об’єднались 2 колгоспи: «Чонгарець» та «Карла Маркса»(с.Андріївка) і центральною садибою стало село Миролюбівка.
Після війни люди розправили крила, легко вдихнули мирного повітря, створюються нові сім’ї. 
В 50 –і роки підключене  перше радіо.
1958 – 1959 роки – будується третя  тракторна бригада, ферми, свинарники.
1962 рік – вулиця підключена під загальну мережу освітлення. З’явилися перші телевізори.     1962 – останнє об’єднання колгоспів. Головою об’єднаних колгоспів «Чонгарець», «Карла Маркса», «Кірова», «Паризька комуна», став Шевченко Іван Артемович.  Розвивається тваринництво, будується тік,тракторна бригада, ферми, а в 1966 році нова школа. З’являються нові житлові будинки . 
Життя триває.
В 2000 році колгосп припинив своє існування.
Історії властивий розвиток по спіралі, епохи повторюються видозмінюючись:  селяни знову отримали земельні наділи і вже 9 років господарюють на власній землі.
Гордість нашого села це дітлахи. Вулиці молодіють і будуть жити до тих пір, поки на ній будуть такі чудові маленькі жителі.
44 роки у нас в селі  відмічається  День Перемоги, 16 років Незалежності України.
Люди вміють не тільки сумлінно працювати, а й відпочивати.
Ми свято бережем традиції наших предків і передаємо своїм дітям.

Історико – статистична довідка
Головами колгоспу, за майже 50 років його існування, були – Шевченко Іван Артемович, Грунтенко Валентин Антонович, Альохін Володимир Ілліч, Задорожній Степан Степанович, Зуб Іван Павлович.
Зараз  до Миролюбівської сільської ради входить 6 населених пунктів: Миролюбівка, Андріївка, Новий Посьолок, Новочернігівське, Партизани, Терса.
Населення (всього по сільській раді) – 1178 чоловік.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv