Institute Ukrainiky

Main menu

Карта проїзду

 

Маля, ще не ставши на ноги, вже може розрізняти красиве й негарне. Вона тягнеться не до похмурих громіздких предметів, а до світлих райдужних кольорів, до приємних на вигляд ляльок. Уже підрісши, дитина через іграшку ознайомлюється зі світом, у неї формується естетичний смак, розвиваються творчі здібності. Граючись, діти також прилучаються до набутків творчої спадщини свого народу, їм відкриваються особливості його світосприйняття і характеру. Але все це відбувається за умови, що ляльки є справді традиційно українськими, виготовленими на Східному Поділлі, Поліссі, Закарпатті, Покутті, Наддніпрянщині. Та ще й цілком безпечними, з природних матеріалів - на відміну від імпортних пластмасових зі шкідливими домішками, які нині заполонили український ринок.

Отож, щоб зберегти та популяризувати перевірені часом традиції виготовлення українських іграшок, представити кращі їх зразки для впровадження в дитячий побут, потрібно допомогти дитині побудувати її світ гри.

Не потрібно економити час на виготовлення ляльок разом з дитиною. Якщо дитина сама зробить ляльку, у неї розвиватимуться практичні навички ліплення, крою і шиття, вміння добирати гармонійні кольори і відтінки для суконь ляльки, навички роботи з різним матеріалом. Дитина намагається максимально вірно відтворити деталі одягу і риси ляльки. Вона буде шукати матеріал з історії, побуту костюма.

Лялька має важливе значення ще й тому, що дитина бачить в ній себе. Вона ніби символ продовження роду. Існує навіть така прикмета - думка: «Якщо діти часто граються ляльками, то буду в родині прибуток і добробут, а якщо дитина зневажливо ставиться до своїх іграшок - варто чекати нещастя». В колиску дитині клали ляльку - «оберіг», вважаючи, що вона береже її спокій і сон.

Дитина має дуже розвинену уяву: навіть звичайний шматок дерева може стати лялькою, якщо дівчинка одягне на нього хусточку і спідничку. Ось лялька і готова відвідати ярмарок, або піти в гості.

Найбільш поширеною іграшкою сільських дівчат була лялька виготовлена із залишків тканини - ляля. Ляльок цих берегли: дівчинка виростає, стає мамою і лялю передає своїй дочці.

Такі лялі жили у кожній сім’ї, в деяких домівках їх було до ста. Діти робили їх власноруч, вони починали «вертіти» цю лялю з п’яти років. І навіть сьогодні кожна дитина може зробити собі таку лялю, адже методика її виготовлення дуже проста: спочатку скручували «качалку» (шмат лляної тканини - це основа ляльки); шматочком білої тканини обтягували обличчя, перев’язували ниткою - і ляля готова. Потім їй пришивали косу з ниток, а іноді чіпляли волосся, яке бабуся збирала з гребінця (це давній звичай ховати волосся за люстерком лялі на «косу»).

Потім лялю можна одягти, та це вже залежить від уяви дитини.

Окрім вищеописаного, багато інших способів виготовляти іграшки.

Іграшка - це не лише предмет гри, вона дуже багато може розповісти про історію своєї країни, про звичаї і традиції народу, про традиційний одяг наших предків та їх спосіб життя. З іграшкою пов’язано багато легенд і казок, вона вчить дитину, як правильно проводити себе, і навпаки - як не варто себе вести.

Тому нашим завданням на сьогодні є відродити технологію виготовлення та методику використання традиційної української народної іграшки, аби допомогти дитині виявити себе у творчій справі та підштовхнути її до активного і самостійного пошуку, і звісно ж - зберегти національні українські традиції щодо іграшки та гри, а через останні навчити цього і дитину, адже, хай це і застало, «все починається в житті з малого»…

Мельниченко Г.(м.Умань)

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv