Institute Ukrainiky

Main menu

Карта проїзду

 

Свято святого Миколая, єпископа міста Миру в Малій Азії, припадає на 19 грудня. У давній традиції в той день вільно було селянам варити пиво, бо звичайно це було лиш право пана. Тому в честь святого Миколая варили пиво та справляли бучні гостини.

Одначе, не ця традиція затрималася в нас. Святий Миколай вже за свого життя на землі любив потайки помагати потребуючим, зокрема дівчатам, яким підкидав посаг, щоб могли вийти заміж. І тепер вважають його опікуном та помічником, головно дітей, рибалок та всіх, що в небезпеці. Багато є легенд про, його чудотворний рятунок людей. Та в нас найбільше закріпився звичай, що святий Миколай приносить у свій день чемним дітям дарунки. Цей звичай треба плекати в домах, школах, молодечих організаціях. Проте ж спрямувати всі сили на те, щоб таким обдаровуванням надати якнайбільше виховного змісту. Роздача дарунків повинна в'язатися з відповідною сценкою, декламаціями та піснями дітей. Важливо, щоб гарно прийняти та пошанувати Святого, не лиш одержати дарунки. Святий Миколай не повинен бути подібний до популярного в країнах нашого поселення Сента Клаоса. Святий Миколай — угодник Божий і має право нагороджувати чи карати поведінку дітей.

Його дарунки повинні мати теж виховне значення, як ось українські книжечки чи передплати на українські дитячі журнали. Не в величині чи дорогій ціні цих дарунків сила, а в тому, що діти їх добре заслужили. Тому треба теж викорінювати прийняту тут звичку, що одержані дарунки діти якнайшвидше і без ніякої уваги нищать.

Різдво Христове припадає в нашому календарі на 7 січня, а його навечеря, Святий Вечір, на б січня. Свято Народження Ісуса Христа злилося з передхристиянським святом Коляди, чи то Корочуна, яким наші предки обходили найкоротший день у році та початок відродження сили сонця. Тим самим це був і початок нового року.

Довгі та загорілі були й є суперечки, чи не перенести нам Різдва, "як у всьому світі" на 25 грудня. Умовини праці чи навчання таки змушують до цього багато родин. Але ж слід пам'ятати, що 7-го січня святкує Різдво весь український народ. І ми знаємо, що він його таки святкує, не зважаючи на всі большевістськи заборони та антирелігійну пропаганду. До того ж різниця в даті Різдва дає дітям та молоді краще розуміння своєї ідентичності та почуття пов'язання зі своєю спільнотою. Тим більше, що вирозуміли й людяні працедавці та вчителі навіть шанують українців, які гідно й належно відзначають Різдво Христове за своїм звичаєм.

Українське Різдво, навпаки, ніж у нашому довкіллі, свято не комерційне. Воно сповнене символікою духових вартостей. Роздача дітям дарунків залишена святому Миколаєві. На Різдво обмінюються хіба святою вечерею, або обдаровують ласощами колядників. Але головно Різдво повинно Захоплювати нас духовими вартостями — виявами любови, пошани до ближніх. Це ж свято милосердя. Пастушки принесли дари Божому Дитяті, і ми повинні заохочувати наших дітей, щоб відмовляли собі до Різдва в дечому та допомагали, ради свята, бідним українським дітям у розсіянні, а зокрема дітям наших в'язнів і дисидентів. Можливості такої допомоги існують, і наші установи займаються ними.

Коли говоримо про Різдво, важко відділити від нього ялинку. Хоч це звичай не український, а скандинавський, в Україні вона знана від багатьох поколінь, і її не можна й не треба уникати в побуті. Можна, одначе, її належно використати: щоб діти щось власноручно майстрували на ялинку, щоб прикрасили її в українському стилі, чи знов же, щоб дарували ялинку комусь, хто її не мав би цього року.

Різдво, чи християнське, чи ще перед християнське, це час побажань. Їх складали особисто рідним і сусідам, а тепер, на віддалі, єдиний спосіб передати побажання — це різдвяні картки, чи то оголошення в нашій пресі. Маємо широкий вибір українських різдвяних карток, а купуючи їх, підтримуємо наших малярів і видавців. Треба, проте, добре вважати, щоб картка не була пере ладована прикрасами, щоб була в доброму стилі. І найкраще написати бажання таки власноручно, не тільки підписатися під видрукуваним текстом. Тоді щойно ми виявили цими бажаннями увагу адресатові. Не треба теж забувати про різдвяні привіти тим, що їх від нікого не дістануть. Це люди самітні, по лічницях та старечих домах, священики та черниці, а в не останню чергу й підсовєтські в'язні. Їх адреси подають наші часописи, а деякі привіти до них таки про дістаються. Якби навіть ні, то звертають увагу совєтської влади, що про цього в'язня знають та дбають.

Навечеря Різдва, Святий Вечір, це властиво найважливіша частина святкування. Кожна подробиця його має своє велике значення. Найважливіший сніп пшениці, "дідух" або "рай" із застромленою дерев'яною ложкою за перевеслом. Він, ще з поганських часів, представляє духів предків, які приходять на Різдво в гості. Бо однаково, Коляда чи Різдво, це свято родини, коли за спільним столом засідають живі разом з померлими. Дідуха вносить святочно в хату господар перед вечерею, бажає родині веселих Свят та ставить його на почесному місці, на покутті під святими образами. До свят вечірніх традицій належить теж сіно під скатертю на столі, бо Христос спочив на сіні, на рогах по зубчикові часнику "проти злих сил", а під столом, розкидані на соломі горіхи й ласощі для дітей. На столі залишене додаткове накриття і засвічена свічка. Це в пам'ять померлих, головно тих, що полягли за Україну. Все це речі, що їх можемо придбати та мати на свят вечірньому столі й тут.

До Святої Вечері є звичай сідати, коли на небі покажеться перша зірка, як колись показалася над віфлеємським вертепом. Вже в країнах нового поселення завівся гарний звичай, світити свят вечірню свічку в день Святого Вечора приблизно в той час, коли в Україні п'ята година по полудні, та в короткій молитві злучитися думками з усіма українцями по всьому світі. Цей звичай ввела в молодечій організації "Пласт" бл. п. проф. Кекилія Паліїв, але він настільки гарний та змістовний, що вартий поширення на все наше громадянство.

На свят вечірньому столі, крім свічки, обов'язковий калач. Це білий дріжджовий хліб, обведений плетінкою з тіста, з додатковою булочкою на верху, "душею", що призначена для предків.

Святу Вечерю повинна започаткувати молитва, відчитання тропаря на Різдво Христове, відспівання коляди "Бог Предвічний" та відчитання розділу з Євангелії про Різдво (від св. Луки, II, 1-20). Далі всі діляться просфорою, білим хлібом помащеним медом. Кожний з'їдає кусень просфори та бажає всім щасливих свят і всього добра.

Далі споживають дванадцять страв, на честь дванадцяти апостолів. Страви без м’ясні, бо кожне велике свято повинен попереджати піст, а давніше були й без набілу, на рослинних товщах. Вибір цих страв різний у різних околицях України. Але всюди є обов'язкова кутя — варена пшениця з Кланом та медом, часом з горіхами та іншими додатками. Це страва поминок по померлих (коливо) і її включають у Святу Вечерю на знак злуки всіх членів роду: живих і померлих. Далі до обов'язкових страв належить борщ із "вушками" (маленькими варениками, начиненими грибами); а далі в довільному виборі різні роди вареників, пирогів, голубців, риба, приготовлена на різний спосіб, гриби, квасоля, горох, біб, різні каші, пампушки та інше печиво, врешті узвар — сушеня — варені сушені овочі. Свят-вечірні страви мають зображувати дари землі, води й повітря, що за них дякуємо Богові у Святій Вечері.

Є теж звичай залишати в ніч під Різдво засвічену свічку, три ложки куті та шматок просфори на столі. Це за старим звичаєм, для покійних, коли вони завітають ніччю до хати.

Та всі ці зовнішні ознаки ще не освятять Різдва. Найважливіше в ньому — це настрій. Його можуть створити тільки люди, в цьому випадку старші. Це їх справа показати молодшим, як відноситися з належною пошаною до всіх звичаїв та обрядів свята. Вони мають відвести розмову за свят вечірнім столом від буденних тем — до пояснення різдвяних звичаїв та їх значення, до спогадів про колишні, може історичної ваги Різдвяні Свята, про людей, що за них горить на столі свічка.

Дуже добре й доцільно в більших родинах підготовити дітей до якоїсь вертепної сценки чи виголошення різдвяних віршів, що їх знайдемо подостатком у дитячих журналиках ("Веселка", "Готуйсь") чи книжках. Ці виступи можна повторити під час дальших днів свят у гостях, і певно вони дуже прикрасять Різдво в хаті.

Різдво — час співання коляд. Їх співаємо і в церкві, і в хаті повинні співати, або хоч слухати з платівок. Та найважливіше — це ходження з колядами від хати до хати. Ходять діти, молодь, а то й дорослі, з рамени церкви, чи якоїсь громадської організації. Тепер цей звичай починає занепадати: зимно, важко, незручно, шкода бензини... Часто "позбуваються" коляди, даючи просто даток на якусь громадську ціль. Безперечно, щедрі датки на церкву, громадські та добродійні цілі — дуже підходять до Різдва. Але спосіб їх збирання — не байдужий. Якщо можна його получити із стародавніми звичаями, треба такі традиції плекати. Варто щороку відсвіжувати та побільшувати запас відомих колядок, ходити колядникам з традиційною зіркою й вертепом, а то й передягати їх за вертепні постаті: янголів, трьох царів, Ірода, смерть, чорта, або й когось за "козу" — знак урожаю та добробуту. Все це оживляє колядування та зацікавлює ним ближче і колядників, і господарів. Крім колядок — вістки про народження Ісуса, приносять колядники господарям теж і святочні бажання, "віншування". Вони дуже цікаві та старовинні, і їх виголошують кожному членові родини зокрема. Напевно і в наші часи кожний прийме їх із вдячністю.

Насувається порівняння поміж колядуванням та по-хатнім збиранням ласощів у навечер'я свята Всіх Святих (Геловін). Воно дуже поширене майже в усіх країнах нашого поселення. Та різниці тут дуже великі: колядники величають Різдво Христове, приносять доброзичливість людям та пошану до давніх традицій, скріплюють почуття єдності нашої християнської та народної спільноти; а щойно тоді дістають належну за все добро винагороду.

Це зрозуміле, але завжди треба його підкреслювати, що нема Різдва без духової обнови й скріплення віри в Новонародженого. Як молитви при Святій Вечері, так і участь у Святій Літургії кожного святкового дня — це основа всіх різдвяних святкувань.

Новий Рік припадає в нашому календарі на 14 січня. По-християнському — це подяка Богові за прожитий рік і початок нового, — далі це пам'ятка найменування Ісуса Христа, як теж свята святих Меланії (13 січня) і Василія (14 січня). У народному календарі — це продовження свята Коляди. А ми знаємо, що наші предки цим святом починали новий рік з накликування щастя й урожаю в ньому. На новий Рік продовжується колядування по хатах, з тією лиш різницею, що двоє колядників перевдягаються за "короля Василя і королеву Маланку". Та найважливіша дія на Новий Рік — це "посівання". Малі хлопці посівають ранком на Новий Рік, ходячи від хати до хати, сіючи на долівку зерно з рукавиці. В народних віруваннях хлопчик — уособлення чистоти, краси, надії. Тому власне хлопці посівають, виголошуючи відповідні віршовані бажання. Це знову нагода для дитини: вивчити нові українські тексти та довідатися, що люди ними тішаться, бо ж посівальників приймають по хатах радо та обдаровують щедро.

У нас завівся звичай справляти забаву з танцями, "маланку". Наскільки можна використати забави для ознайомлення з українськими традиціями, про це ми вже говорили. А ще зокрема на "маланці" може виступити посівальник з віншуваннями, можна вивести сценку зі Старим та Новим Роком, можна теж вплести співання пісень, зокрема колядок.

Свято Йордану — Водохрища припадає 19 січня, а перед ним є теж святкове навечер'я, Щедрий Вечір. Християнський Йордан, це пам'ятка хрещення Ісуса Христа в ріці Йордані на початку Його прилюдної діяльності. А в старовинному нашому календарі — це закінчення свята Коляди. Щедрий Вечір — це майже точне повторення Святого Вечора, з усіма традиційними стравами. Тоді, за давніми віруваннями, приймаємо востаннє духів, добрих та злих, які гостювали в хаті в час Коляди. Тому й вечір цей "щедрий". А на сам Йордан, хоч люди далі угостяться щедро, але духам вже не дають нічого, тому звуть цю гостину "голодна кутя".

До Йордану належить, як найважливіший знак, свячена в церкві вода, на пам'ятку хрещення Христа в ріці Йордані. Дома святили воду теж у ріці, вирубуючи в льоду ополонку в формі хреста, ставили з брил льоду хрест, барвили його буряковим соком та прикрашували сосниною. При ньому відбувалося свячення. Тепер святимо воду звичайно в церкві або перед церквою. Свяченою водою ділиться родина перед щедрою вечерею так, як перед Святою Вечерею ділилися просфорою. Побожні люди звичайно постять весь день, аж поки нап'ються свяченої води. Після Йордану є звичай, що священик обходить всі хати вірних, кропить їх свяченою водою та роздає дітям святі образки.

У силу свяченої води в нашому народі дуже вірили, їй приписували теж і можливість лікувати недуги і відганяти всяке зло. У нас робили рідке тісто із свяченої води та наліплювали хрести, зроблені з нього, на всі двері в хаті,"щоб лиха сила не пройшла туди". Цей звичай гарний і у своїй власній хаті можна його теж проводити, хоч не вповні, то дещо з нього.

У час Йордану співають щедрівки — "щедрують". Щедрівки дуже подібні до колядок. В них теж пов'язані з християнським Різдвом та Йорданом, з шануванням Христа, Пречистої Діви та святих — старосвітські теми про красу й врожай, про постання світу, про лицарські подвиги. Щедрувати ходять теж від хати до хати, так як і колядувати. Тільки на відміну щедрувати ходили звичайно жінки.

Стрітення, 15 лютого, це пам'ятка про подію принесення сорокаденного Христа до храму в Єрусалимі та зустрічі з праведними Симеоном, і Анною. В цей день святять у церкві свічки і таку свічку слід дати в руки вмираючому. Стрітення — це завершення церковного різдвяного циклю святкувань. Після нього вже не співають коляд. І в народному календарі це вже передбачення недалекої весни. З погоди на Стрітення ворожать, чи скоро прийде весна: "коли на Стрітення зима з літом стрічається (значить: прийде відлига), то зима ще довго потриває", або — "коли на Стрітення півень води нап'ється (з розталого снігу), то влітку віл наїсться (буде добрий урожай)", і таке подібне.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv