Институт Украиники

Главное меню

Карта проїзду

 

Мало хто знає, що столичне Святошинське кладовище приховує багато цікавих загадок, таємниць, секретів. Розташоване в одному з найстаріших районів Києва - між Борщагівкою та станцією метро «Житомирська», це місце стало вічним прихистком для праху сотень киян, які вже прожили своє життя та очікують суду Божого.

Таємниці минулого, невідомі живим

Нечасто приходять сюди відвідувачі. У багатьох похованих на цьому кладовищі вже й живих родичів і близьких не залишилося, про декого рідня просто чомусь забула, а дехто похований тут волею випадку - народився й жив деінде, але померти довелося в Києві, тож тут і поховали.

Оскільки автор сам виріс і більшу частину життя прожив у цьому районі, неподалік від Святошинського кладовища, йому неодноразово доводилося тут бувати, чути ті розповіді, що переповідали один одному дорослі про деякі з поховань, розташовані тут. Насамперед предметом їхнього часто не до кінця усвідомленого інтересу були могили священнослужителів, монахів і монахинь, багато з яких поховано на Святошинському цвинтарі. Також чув розповіді про чудотворні зцілення, що відбуваються на могилах спочилих рабів Божих, і про нічні видіння пізніх перехожих, котрим довелося йти в темну пору повз кладовище. Чимало було обговорень з приводу того, чи варто будувати на цьому місці храм, адже багато хто з похованих так і не отримав відпущення гріхів, спокою у вічності, миру душевного. Багатьох закопували в землю без панахиди, без відповідної богослужбової відправи, не звертаючись до священика. Такими були більшість поховань радянського періоду, коли відверте свідчення про особисту віру й релігійність прирівнювалося до кримінального злочину.

Подвиг монахинь у роки війни...

Слава Богу, нещодавно тут завершилося будівництво храму-каплиці Української Православної Церкви, освяченої на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних радість» та блаженної Ксенії Петербурзької. І тепер тут щонеділі підноситься молитва за спокій душ померлих киян, похованих на Святошинському кладовищі. Богослужіння в храмі звершує священик Гліб Помелів.

У цілому тут поховано близько 100 монахинь столичних монастирів - Свято-Покровського та Флорівського Вознесенського. Особливо шанують віруючі могили блаженних схимонахинь Серафими, Марфи, Марії та Катерини. Юродива монахиня Серафима здобула шану серед киян за свої палкі виступи та проповіді під час Другої світової війни, коли внаслідок злочинної політики Гітлера та Сталіна з обох боків фронту гинули мільйони невинних людей. Матінка Серафима закликала людей чинити спротив і німецькій, і радянській армії, тобто будь-яким бойовим діям взагалі. А в 1942 р., коли частково через формальний дозвіл, а частково через недогляд нацистської окупаційної влади в Києві почалося відродження церковного життя, відбулися таємні єпископські хіротонії в каплиці рівноапостольних Кирила і Мефодія при Соборі святого Андрія Первозванного, схимонахиня Серафима активно допомагала архієпископові Никанору (Абрамовичу) влаштовувати проживання приїжджих кандидатів на єпископство в квартирах віруючих киян. Тому в 1943 р. при вступі радянських військ у Київ її розстріляли комуністи за «зраду інтересів товариша Сталіна і всього радянського народу і колабораціонізм з фашистами». В усьому монахині Серафимі допомагала матінка Марія, її духовна сестра й людина, якій та безмежно довіряла. У складних воєнних умовах присутність такої людини, як матінка Марія, була надзвичайно корисною для діяльності блаженної схимонахині Серафими.

Матінка Катерина, учениця й духовна спадкоємиця схимонахині Марії, ще 23-річною дівчиною почала пророкувати й передбачати події майбутнього. Це був особливий даний Богом дар, яким вона служила людям. Багато хто звертався до неї по допомогу, і кожен отримував пораду, втішання чи навіть конкретне пояснення подій життя. Блаженна монахиня була ревним свідком християнської віри в часи радянських гонінь на Церкву. Вона активно боролася проти беззаконь комуністів, закликала людей в жодному разі не слухати і не сприймати атеїстичну пропаганду, а продовжувати ходити на богослужіння, молитися, приймати Святе Причастя. Тільки в Таїнстві Євхаристії матінка Катерина вчила знаходити джерело духовного життя й сили боротися проти злочинів радянського режиму. Лише Причастя, казала блаженна стариця, може допомогти людині залишитися собою в умовах комуністичного людиноненависництва, заздрощів і брехні.

Мандрівна матінка Марфа теж з раннього віку стала відомою своїми надприродними здібностями. У 16 років вона вперше мала видіння Пресвятої Діви Марії та великомучениці Варвари. Вона навчалася духовній науці та богопізнанню в таких отців, як архімандрит Поліхроній (у схимі - Прохір), преподобний Кукша Одеський, преподобномученик Амфілохій Почаївський. Подібно до них вона вважала своїм найпершим обов'язком розкривати людям очі на злочини радянської влади. «Не слухайте в жодному разі, що вам говорять червоні звірі, ці кляті комуністи, що нас усіх хочуть поїсти. Вони ненавидять Бога і тому переслідують людей, бо людина - це образ і подоба Божа», - говорила віруючим матінка Марфа. Вона багато мандрувала Україною і найближчими радянськими республіками - Росією, Білоруссю, Молдовою, навчаючи людей бачити правду в реаліях радянського життя, залишатися християнами в умовах жорстокого тиску на релігію, зберігати душевний мир і радість попри атеїстичну пропаганду комуністів.

Серед похованих на цьому цвинтарі монахинь київського Покровського монастиря слід згадати шанованих столичними вірянами за палке духовне горіння в роки комуністичного безбожництва Катерину (Кучму), Донату (Безкровну), Іванну (Сисецьку), Варвару (Коваленко), Єрміонію (Пащенко), Емілію (Вавренюк), Агнію (Крамську), Аглаїду (Медуницю), Павлу (Самко), Анастасію (Рубан), Олімпіаду (Лазаренко) та багатьох інших сестер. Усі вони в різні роки несли монастирський послух у Покровській обителі, молилися за перемогу світла віри над неправдою комуністичного режиму. Духівником більшості цих монахинь був пастир-праведник протоієрей Михайло Бойко, який довгі роки служив у Покровському монастирі і пам'ять про якого досі зігріває душі парафіян цієї святині.

... і самовіддане пастирське служіння Церкві

Поховані на Святошинському кладовищі і такі відомі люди, як єпископ Архангельський і Холмогорський Руської Православної Церкви Феодосій і багаторічний ректор Московської духовної академії протоієрей Костянтин Ружицький (1888-1964). Отець Костянтин народився 1888 року в с. Мольчиці на Волині в сім'ї читця, потім висвяченого в дияконський сан. У 1906 р. він закінчив Мелецьке духовне училище, а в 1912 р. - Волинську духовну семінарію, після чого успішно склав іспити для вступу в Московську духовну академію. Закінчив її 1916 року магістром і навіть отримав премію за дипломну роботу «Вчення святих отців та церковних письменників про матерію». У тому ж році став священиком, служив у м. Слов'янськ Донецької області, викладав Закон Божий у школах. У 1945 р. протоієрея Костянтина Ружицького призначили настоятелем Свято-Володимирського кафедрального собору м. Києва і керуючим справами українського православного екзархату. У 1948-1949 роках о. Костянтин викладав давньогрецьку мову та психологію в напівпідпільній Київській духовній семінарії. У 1951 р. Патріарх Московський і всієї Русі Алексій І (Сіманський) призначив о. Костянтина Ружицького ректором Московської духовної академії, і той залишався на цій посаді аж до смерті в 1964 р. Зі спогадів про нього спочатку студента, а потім багатолітнього викладача клиросного співу в МДА, українця, теж волинянина, Марка Трофимчука дізнаємося: «Костянтин Ружицький був надзвичайно відкритим до спілкування. Завжди був присутнім на трапезі в професорській і кожного разу розповідав про якісь новини, про щось таке, що дізнавався з журналів. Він був великим шанувальником такого читання. Всі, хто його знав, можуть розповісти про нього як про невтомного працівника. Отець Костянтин без пропусків служив у святкові та недільні дні. Жодна Літургія не проходила без його повчальної проповіді. Нерідко, відвідуючи заняття в аудиторіях, отець ректор слухав пояснення викладачів, а в кінці обов'язково доповнював тему заняття своїми роздумами, наводив приклади з багатого досвіду власного пастирського життя. Частенько ми отримували свої семестрові роботи із зауваженнями ректора. Він уважно їх читав, виправляючи ніким не помічені помилки. І коли тільки встигав отець Костянтин перечитати величезну кількість студентських робіт з усіх дисциплін за умов своєї ректорської зайнятості та адміністративно-викладацькому навантаженні?» (М. Трофимчук. Академія біля Трійці. Спогади. - 2005).

Поховані на Святошинському кладовищі також кілька монахів Києво-Печерської Лаври - ієромонах Йосиф Штельмах (1903-1984), ієромонах Григорій Ільченко (1928-1986) та деякі інші отці. Є тут і могили відомих київських священників - митрофорного протоієрея Миколая Фадеєва (1911-1989) та протоієрея Тимофія Шайдурова (1921-2006).

Ось такі секрети зберігає в собі Святошинське кладовище. А тому, якщо йтимете поруч нього, зупиніться на хвилинку і зайдіть у це дивне місце, поставте свічку за упокій душ своїх близьких у храмі ікони Богоматері «Всіх скорботних радість». Можна пройтися не дуже стрункими рядами могил, перечитати надписи на хрестах і на мить замислитися над власним життєвим хрестом. Хто знає, де й коли чекає на нас кінець земного шляху...

 

Іван Верстюк

Відомості про кладовище


телефон: (044) 4241232

Розташоване: Кільцева Дорога, м. Київ

Працює: щоденно, крім вихідних та свят

 

 

Джерело:http://orthodoxy.org.ua

 

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Кто на сайте

Сейчас 114 гостей и ни одного зарегистрированного пользователя на сайте

Открытое письмо