Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Розвиток людства не може бути повним без вивчення історії виникнення та змін одягу, який як і мова визначають приналежність людини до певного регіону, або до соціальної групи. Основні елементи українського національного одягу мають давньослов’янське походження і беруть свої витоки з Київської Русі.

В українському традиційному вбранні кінця XIX-XX ст. поряд із збереженням давніх місцевих ознак простежуються й пізніші нашарування, пов’язані насамперед з історичною долею різних земель України. Так, одяг Правобережжя зазнав помітного впливу польсько-литовських традицій, Лівобережжя – російської культури.

Велике значення мало й те, що через Україну йшло інтенсивне торговельне й культурне спілкування країн Заходу і Сходу Завдяки своїм самобутнім рисам традиційний костюм українців був певною позначкою належності людини до тієї чи іншої верстви суспільства, мав досить широку і складну семантику, символізуючи, крім етнічних, регіональних чи соціальних ознак, вік і стать людини, її сімейний стан, тощо.

Людей ще з давніх-давен зачаровувала краса природи, тому вони намагалися передати її на полотні, використовували тільки природні матеріали: льон, бавовну, коноплю, рослинні барвники. Вишивка на одязі мала не тільки призначення для оздоблення, а була й обов’язковим оберегом від невідомих сил духовного світу. Вишивками-оберегами прикрашали особливо вразливі місця людського тіла: на грудях, комірі, плечах, зап’ястках.

Яке надзвичайне почуття виникає коли торкаєшся виробів ручної роботи, особливо одягу. Відразу в думках уявляється миловидна жіноча, усміхнена постать, в гарному одязі. І закружляли думки та уява далі: з яким настроєм майстриня могла ткати полотно, вишивати сорочку, прикрашати керсетку. Для якої нагоди вишивався цей одяг? Традиціям та секретам вишивки мати навчала доньок, які замолоду готували своє придане. В найкращому вишитому одязі люди йшли під вінець та в небуття. Така гірка філософія життя, ось можливо чому, зараз так мало зразків вишитого одяг, навіть у музеях.

Та ось як блискавка промайнула думка: «От якби все це, найкраще - чим багата наша спадщина, реконструювати - при цьому зберегти орнаменти, малюнки історичних оригіналів». І розпочався шлях пошуку, дослідження, відтворення старовинних, інколи вже втрачених, технік вишивки, крою одягу.

Творчий процес це кропітка та сумлінна праця, в якій допомогли працівники фондів Дніпропетровського історичного музею (ДІМ) ім. Д.І.Яворницького. Передивляючись експонати фондів, серед жіночих сорочок можна було простежити життєві історії переселенців, тому, що зустрічались характерні орнаменти сусідніх регіонів, грецькі, турецькі, російські, волоські. Взагалі формування верхнього жіночого одягу Дніпропетровщини має менш виражений місцевий колорит. За часів Подніпровського козацтва місцеве населення відрізнялося за способом побутового життя, а особливо культурних традицій.

Найбільший вплив на культурний розвиток народного мистецтва, особливо у вишивці, мали переселенці з Полтавщини та Чернігівщини. За часів     Катерини другої переселення людей було самим активним. Приблизно 180 років тому в мистецтві вишивки розповсюдився та міцно прижився так званий брокарівський стиль (прийшов він з Франції, за ініціативи парфумерної фабрики, знаної й нині, «Brokard», яка для більшої привабливості своєї продукції на пакуванні друкували візерунки вишивок хрестиком). Саме в цей час запанували червоний та чорний кольори, замість традиційних білого та синього. Перехідний період від української традиційної вишивки до хрестикової техніки тривав приблизно сто років. Саме в перехідний період майстрині широко використовували в своїх вишивках традиційну українську семантику, орнаментальну символіку. Поряд з пишними вишивками хрестиком троянд, лілей на рукавах сорочок, вишивали і традиційну українську  мережку, настили, лічильну гладь (фото 1). Квіти також часто виконували на зразок восьмикутної зірки (фото 2),  пелюстки зберігали вигляд тризуба (фото 3).


Фото 1

Фото 2

Фото 3

Жіночі сорочки виготовляли з конопляного або лляного полотна. Крій сорочок з кінця ХVII ст. перетерпів змін. Наприклад, сорочка набула вигляду російського «сарафана», з’явився виріз каре (прямокутний), зникли уставки, пухлики (призбирування рукавів, що надавало пишності), але малюнок вишивки навколо каре залишився традиційним: білим по білому, та зберіг характерні місцеві візерунки. Ткацтво майже було витіснене, тканини здебільшого промислового, мануфактурного виробництва. Поясний одяг: плахти та запаски замінені більш сучасним кроєм шитих спідниць із складками. На спідницях нашивали оберегові елементи: смужки різної ширини по яких можна було зрозуміти заміжня чи неодружена особа, червоне оздоблення поділу спідниці з вивороту мало оберегове значення для захисту жіночого начала та родючості (фото  4).


Фото 4


Традиційна керсетка також змінилася: стала без рукавів, але збереглися традиційні оберегові елементи у вигляді трикутників (триєдиний світ, начало), розташовували їх  здебільшого по швах з переду, навкруги горловини та пройми. На спині керсетки з’явилися підрізи з трикутними вставками від талії, що надавало пишності. Приблизно триста років тому одяг виготовляли з тканих набивних тканин, а пізніше з’явилися тканини здебільшого шовкові, або бавовняні «китайка» червоного або золотавого кольору. Головним чином з «китайки» і виготовляли керсетки.

Під час оглядин та вивчення зразків одягу, що зберігаються в ДІМ, найбільше припала до ока та душі  одна сорочка з гарною мережкою на поділі (фото 5), вона і була обрана для започаткування галереї реконструйованого одягу (фото 6 та 6а). До цієї сорочки була відтворена спідниця з бавовняної, жакардової тканини, на поділі якої нашиті три ряди  оксамитової стрічки. З внутрішньої сторони спідниця підбита тканиною вишневого кольору – оберіг жіночого начала. Керсетка з тафти оздоблена оксамитовою стрічкою, з якої виконані характерні трикутники (фото  7).


Фото 5

Фото 6

Фото 6a

Фото 7

Костюм доповнювався обов’язково головним убором, найчастіше це був  очіпок. В нашому регіоні він мав  незвичну форму:  бокові деталі - півкола, до яких пришита середня частина у вигляді смужки тканини, ледь призбираної в центральній частині (фото 8). На фото 9 представлено відтворений костюм жінки (достаток якої дозволяв придбати дорогі тканини: парчу, тафту, оксамит), яка могла б мешкати в Катеринославі у вісімнадцятому сторіччі.


Фото 8

  Фото 9  

 

                                                                      Галина Хмель-Дунай (м. Дніпропетровськ)

 

Стаття надрукована в газеті «Експедиція ХХ1», № 10 (88), 2009, ст.8.

 


  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 293 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист