Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

На підставі співставлення археологічних знахідок з території Богородицької фортеці та її посаду, історіографічних досліджень та письмових й археологічних джерел розглядається питання про регіон походження натільних хрестів з барочними елементами оздоблення.

Тривалі багаторічні археологічні дослідження, котрі проводять співробітники Лабораторії археології Подніпров'я ДНУ під проводом проф. І. Ф. Ковальової на території посаду Богородицької фортеці, дозволили ввести до наукового обігу значну кількість керамічних, нумізматичних, міліарних, сфрагістичних та інших колекцій. Значне місце серед них посідає унікальне зібрання, до якого входять понад 100 знахідок натільних хрестів і дрібної пластики, 10% з них належать т. зв. «барочним» хрестам, які російські дослідники відносять до виробів старовірчого вжитку.


Барочні хрести віднесено до третьої групи за нашою класифікацією [5 - 9]. До неї входять дев'ять знахідок кінця XVII - першої половини XVIII ст.: №№ 12, 20, 36, 41, 52, 56, 64, 74, 77 й інформація про тільник №105 (знаходиться у приватної особи), об'єднаних за особливостями стилю українського бароко в орнаментації. Дев'ять хрестів групи, в цілому, ідентичні, за винятком розмірів, характеру емалювання і окремих деталей декору. Десятий хрест (№36) виготовлено з срібла.

До підгрупи 3.1. подано 9 бронзових литих хрестів з різнобарвними емалями, поділених на три розділи відповідно зовнішніх параметрів.

Розділ 3.1.1 представлений №№52 и 105.

Хрест №52, 58  х 32 мм, з двофарбно емальованою лицевою частиною. Складається з трьох компонентів - зовнішнього і внутрішнього хрестів і декоративного оточення. Розміри основного прямого латинського хреста на лицевому боці - 40 х 25 мм, ширина горизонтальної балки - 9 мм, вертикальної - 8,5 мм. Внутрішній восьмикінцевий  хрест 26 х 15 мм стоїть на скелоподібній Голгофі висотою 3,5 мм и підґрунтям 4,5 мм з головою Адама. Обабіч від Голгофи - спис і тростина, котрі, в свою чергу, слугують розподільними межами між літерами слова н.и.к.а. По кінцях рамен в два ряди - скорочення під титлами: горішній ряд - іс.хс., нижній - снь. бжіи. (син божий), в горішній частині вертикальної балки - скорочений під титлами напис црь слвы. Основний хрест був вкритий блакитною емаллю, по периметру окантований смугою 1 мм завтовшки. Декоративне обрамлення чітко прорисоване, заповнене рослинно-лінійним орнаментом на тлі білої емалі. Вушко фігурне. (рис. 1.1)

            Основний хрест на зворотному боці розмірами 40 х 26 мм з шириною балок в 10 мм, окантований смугою в 1 мм завтовшки. Заповнений відмінним від канонічного зразку варіантом псалма "Да воскреснет Бог" [4, с. 612], вкритий блакитною емаллю. Декоративне оздоблення складається з рослинного орнаменту, краї чітко окреслені, зовнішні контури, в цілому, повторюють обриси хреста, але зберігають плавно-округлі лінії, властиві витворам українського бароко.

Хрест №105 був вкритий блакитною і білою емаллю на лицевому і зворотному боках. За розмірами наближений до вищеописаної знахідки, відрізняється формою вушка для підвішування, котра аналогічна №№ 20 и 24 (рис. 1.4).

Розділ 3.1.2 представлений знахідками №№20 и 41, котрі майже повністю аналогічні вищеподаним хрестам, за винятком розмірів і незначних деталей декору. Хрест №20 - розмірами 49 х 25 мм, зворотний бік був вкритий білою емаллю (рис. 1.7); №41 - 49 х 26 мм з блакитною емаллю на зворотному боці (рис. 1.8). Відзначено деякі неспівпадіння  в розташуванні написів, елементах декоративного оздоблення, що не дозволяє казати про виготовлення предметів в одній ливарній формі.

Розділ 3.1.3 представлений знахідками №№12, 56, 64, 74 и 77.

З них три хрести з рештками білої емалі на лицевому і зворотному боках:

to_stavrography.jpg


Рис. 1. Барочні натільні хрести з Богородицької фортеці №64, 39 х 20 мм (рис. 1.2); №74, 40 х21 мм (рис. 1.10); №77, 41 х 20 мм (рис. 1.3). Дані екземпляри також майже повністю повторюють вищеописані, за винятком розмірів, оформлення вушка і незначних деталей декору. Неспівпадіння в розташуванні написів і окремих елементах декоративного обрамлення не дозволяють вважати їх виготовленими в одній ливарній формі.

Два хрести: №12, 40 х 20 мм, з рештками позолоти (на лицевому), синьої й білої емалі на лицевому та синьої на зворотному боках  (рис. 1.6);  №56, 39 х 21 мм, з рештками синьої емалі на лицевому й зворотному боках (рис. 1.4), - відмінні від вищенаведених за написами на лицевому та зворотному боках.

Лицева частина внутрішньої композиції несе в себі восьмикінцевий хрест, над яким напис в три рядки під титлами: ц.с. іс.хс. с.б. (Цар слави Іисус Христос син Божий). Над раменами чітко читається распят бисть, напис під раменами не прочитана. Зворотний бік внутрішньої частини містить в собі не до кінця прочитану синтезовану молитву, яка складається з уривка Ісусової молитви (Господи Ісусе Христе, сине Божий, спаси и помилуй мене грішного) й молитви святому хресту: ІИС // ХРТЕ // СНЕ БЖІЙ БЛГВИ // ИСПАСИ ИСОХРАНИ // МЯ // СИЛОИ // ЖИВО // ТВОРЯ // РОТИ //. Під написом - стилізоване зображеня рослини.

Незважаючи на спільні риси двох останніх хрестів, незначні невідповідності в розташуванні написів, елементах декоративного обрамлення не дозволяють говорити про їх виготовлення в одній ливарній формі.

Підгрупа 3.2 представлена екземпляром №36.

Хрест №36, срібний литий, 36  х 22 мм, з фрагментом срібного ланцюжка довжиною 15 мм. Композиція на лицевому боці складається також з трьох компонентів (рис. 1.9). Внутрішній восьмикінцевий хрест 19 х 10 мм стоїть на маленькій двопагорбовій Голгофі 2 мм заввишки і підґрунтям 3 мм. Поряд знаходяться спис  і тростина. Зовнішній прямий латинський хрест 24 х 16 мм з шириною балок 5 мм и написами навколо вершини і рамен внутрішнього хреста. Нагорі - ц.с.и.х., над і під раменами - не прочитані. Декоративне обрамлення рослинного характеру. Зворотний бік складається з прямого латинського хреста и декоративного оточення з рослинним орнаментом. Напис погано читається через відсутність доводки літер; ймовірно, молитва хресту - хранителю.

Найближчі аналогії виробам групи знаходимо серед екземплярів XVII в. з колекції Б. І. та В. І. Ханенко  №357 [31], в зібранні хрестів «з запорозьких поховань» ДІМ ім. Яворницького -  К-520, К-714, К-1831 (без емалювання), К-1824 и К-1825 (з емалями). Аналогії серед знахідок позначеного нами хронологічного періоду маємо в матеріалах археологічних досліджень некрополя Моісеєвського  монастиря на Манежній площі в Москві, а в пізніший час подібні речі розповсюджені по всій території Російської імперії [14, 5-14.htm].

Серед важливих концептуальних знахідок 2006 р. маємо відзначити срібний литий прямий латинський хрест, підібраний місцевими мешканцями під час обробки городу і наданий автору для фіксації і публікації.

Хрест №100 (рис. 1.12), 56  х 30 мм, з трьохкомпонентною композицією, складається із зовнішнього і внутрішнього хрестів, а також декоративних прикрас кінців балок і розподільних композицій середохрестя. Розміри основного прямого латинського хреста по лицевому боці - 39 х 24 мм, ширина горизонтальної й вертикальної балок - 10 мм. Внутрішній восьмикінцевий  хрест 26 х 15 мм стоїть на Голгофі висотою 4 мм та підґрунтям 5 мм з головою Адама. З боків від Голгофи здіймаються спис і тростина, котрі, в свою чергу, слугують розподілювачами між літерами слова н.и.к.а. На кінцях рамен в два рядки - скорочення під титлами: в горішньому рядку - іс.хс., нижньому - снь. бжіи. (син божий). В горішній частині вертикальної балки знаходиться напис під титлами црь слвы. Основний хрест по периметру оточений смугою 1 мм завтовшки. Композиція кутів середохрестя утворена стилізованим зображенням квітки, яке кріпиться до основної конструкції за допомогою волют. Основний хрест на зворотному боці заповнений варіантом псалма "Да воскреснет Бог" [4, с. 612]. Вушко масивне, з прикрашеними основою й верхівкою, розширяється до кінця. Як досить близьку аналогію визначаємо хрест №164 [31] із зібрання Б. І. й В. І. Ханенко. Виокремлений до підгрупи 2. 8.

Даний зразок розглядається нами як своєрідний проміжний варіант між класичним прямим латинським хрестом XVII ст., аналогії котрому знаходимо у  Б. І. та В. І. Ханенко під №125 [31] (рис. 1.11) і барочними хрестами.

Відсутність у широкому науковому обігу матеріалів археологічних досліджень поховань з території України, де подібні тільники знаходяться з чітким датуючим матеріалом, роблять питання походження архетипу і датування барочних хрестів дискусійним. Зокрема, Б. І. й В. І. Ханенко відносять цю категорію знахідок до виробів XVII ст. [31, №357], Ю. Федоров - до XVII - XVIII ст. [29, с. 68], М. В. Покровський - до XVIII ст. без позначення первинного ареалу побутування [22, с. 15]. А. К. Станюкович, І. Н. Осипов й М. М. Соловйов відносять подібні речі до XVIII - поч. XX ст. і відзначають барочні риси оздоблення [14, 5-14.htm], О. С. Куколевська доводить можливість виробництва подібних хрестиків в старообрядницьких майстернях до кінця XIX - початку ХХ століття [15]...

Але до кінця XVIII ст. на досліджуваній нами території старовірів не було взагалі: запорозьке козацтво не визнавало старовірство як явище [27, с. 109; 32, с. 270] і забороняло тим навіть перебувати біля своїх меж: у другій половині XVIII в., під час спроб імперського уряду оселити («осадити») розкольницькі громади на кордонах запорозьких вольностей, керівництво Січі намагалося перешкодити цьому офіційним шляхом [2, с. 98; 18], а потім ці поселення загони озброєних козаків ліквідовували за наказом паланкового чи кошового проводу. Таким чином, свідоцтва присутності розкольників на досліджуваній території аж до 1775 р. Період 1775 -1780-ті рр. - час заснування Катеринослава-I, коли місцеве губернське духовне правління розташовувалось власне на території колишньої Богородицької фортеці, що носила тоді ім'я Старосамарського ретраншементу [30, с. 128]. Місто й фортеця проіснували, поступово втрачаючи своє значення, до 1798 г. [10], після чого всі навколишні землі були передані німецьким колоністам [28].

Існує одна гіпотетична можливість присутності на території пам'ятки представників старовір'я - наявність розкольників серед засланих сюди стрільців [24]. Тим більше, що через стан більшості знахідок досить складно вичленити особливості написання окремих слів, які могли б свідчити про належність даного роду виробів суворо обмеженій категорії вірян. Крім того, на сьогодні є малодоказовою прихильність до розколу серед цих засланих. До того ж, даним виробам відповідають досить численні знахідки подібних хрестів Д. І. Яворницьким в, нібито запорозьких, похованнях XVIII в. Вчений досліджував території усіх земель Вольностей, що ускладнює вірогідність припущення масового розселення старообрядців по даному регіону в світлі вищевикладеного ставлення козацтва до іншовірчих громад.

Знахідка на території пам'ятки хреста XVII в., тип якого міг існувати і до розколу, віднесеного до окремої підгрупи і котрий може бути перехідним зразком до т. зв. «барочним хрестів», свідчить про можливість сприйняття виробу для подальшого використання і розвитку у старовірському середовищі. Слід також відзначити недостатнє вивчення зразків дрібної пластики в період XVII - XVIII ст., коли для вивчення стали доступними датовані матеріали з кінця XIX ст., а ще - певну емоційність і суб'єктивний підхід в дослідженнях і визначеннях, що відбилося у відповідній історіографії [3].

Не ставлячи під сумнів розповсюдження подібних натільних хрестів по території Російської імперії, ми маємо звернути увагу на проблематику міграції українців і козаків впродовж XVII - XVIII ст. Слід також пригадати, що ґрунтовне дослідження пам'яток української матеріальної культури тривало не більш за 50 років наприкінці XIX - початку ХХ століття, як і зародження і розвиток ставрографії взагалі. Специфіка українського православ'я до приєднання Київської митрополії до Московського патріархату досліджена лише в окремих аспектах, зокрема в питаннях організаційних моментів, церковного будівництва, віротерпимості, демократичності тощо [12, с. 320 -345]. Тоді як стан вивчення особливостей запорозького віросповідування набагато гірший через недостатність джерельної бази. До речі, запорожці наприкінці XVII ст. взагалі не вважали себе українцями «бо не в малоросійському знаходились горизонті» [27, с. 112].

Ми припускаємо можливість появи подібного зразка натільних хрестів одним з проявів взаємовпливу української традиції  і матеріальної культури російського православ'я. Якщо у середині XVII ст. українські богослови приймали участь у реформуванні й очищенні окремих галузей діяльності РПЦ [12, с. 344-345; 19, с. 81-82], то після підписання Вічного миру з Польщею і підкорення собі Київської митрополії, Московський патріархат, як один з інструментів державної влади, спрямував значні зусилля на асиміляцію приєднаної території [13, с. 203]. Причому, процес культурної дифузії був обабічним: потреба у вихідцях з України на вищих церковних посадах була настільки великою, що імператриця Єлизавета Петрівна видала указ, щоб на вакантні посади архієреїв й архімандритів пропонувалися кандидатури і з великоросіян [21, 58-59]. Безспірним можемо вважати впровадження ієрархами до побуту звичних ним виробів. В той же час на високі церковні посади на території сучасної України призначалися або вихідці з Росії, або українці, котрі тривалий час служили на землях імперії.

Крім того, необхідно відзначити безумовний вплив «мазепинського» бароко на численні аспекти матеріальної і духовної культури українських земель цього періоду. Тому, може існувати будь-яка кількість версій про причини появи подібних натільних хрестів у культурному шарі досліджуваної нами пам'ятки. Однією з них може бути припущення про входження до релігійного побуту українців Гетьманщини кінця XVII - початку XVIII ст. натільних хрестів, тим більше, що відомі численні свідоцтва джерел про  дислокацію в Богородицькій фортеці військових підрозділів і поселенців з Полтавського, Миргородського й інших полків. Іншою версією може бути розкольницька  стрілецька, котра на сьогодні лишається лише гіпотезою і вимагає дуже прискіпливого розгляду в світлі існуючих уявлень про нібито незворушність багатьох аспектів матеріальної культури старовірів...

Важливим моментом маємо відзначити отримане пояснення відсутності натільних хрестів в запорозьких й українських похованнях зазначеного періоду та на полі битви під Берестечком, оскільки існує теорія про відсутність звичаю в Україні з XIV по XVIII ст. носити нагрудні іконки й хрести [26, с. 67].

За свідченням відомого дослідника пізнього українського середньовіччя І. К. Свєшнікова, на місці грандіозної битви під Берестечком 1651 г., де загинуло понад 30000 запорожців й українців [23, с. 20], було знайдено досить незначну кількість культових виробів. У одного загиблого - в гаманці два католицьких свинцевих тільники, позначені латинськими монограмами Ісуса Христа й Діви Марії (на сьогодні католицьке походження одного з цих предметів може бути поставленим під сумнів, оскільки знайдені аналогії серед московських жіночих виробів цього періоду [14, 5-31.htm]); два інші натільних хрестики - донської роботи, а мідна іконка (випадкова знахідка 1930-х років - московської [1, с. 89 - 90; 24, с. 267, 269] (часткову аналогію предмету маємо в зібранні Центрального музею ім. Андрія Рубльова [11, №202]). Разом з тим, згідно отриманій неофіційній інформації, на пам'ятці, в датованому шарі, натільні хрести таки були знайдені: впродовж останніх 10 років за допомогою  металодетекторів виявлені тільники, аналогічні виробам XII - XIV ст. [11, №№1б - 1г; 20, №№156 - 167]. Крім них також знайдені й міднолиті іконки із зображеннями великомученика Микити (з рештками синьої емалі) та Богоматері Страсної, аналогічні виробам XVII - XVIII ст.

Переважна більшість козацьких поховань  на території Вольностей запорозьких здійснювалось без натільних хрестів: серед досліджених поховань на Лівобережжі Дніпра в Оріль-Самарському межиріччі знахідки тільників поодинокі. На Правобережжі, в районі м. Кривий Ріг, в соціально виділеному похованні кінця XVIII ст. колишнього запорозького старшини Івана Сіромахи, одруженого на фрейліні Катерини II, також відсутній натільний хрест [16]. Поряд з могилою Сіромахи знайдено ще 4 поховання, в яких тільники також відсутні. В якості одного з можливих традиційних пояснень цьому можна зважити на звичай передавати натільний хрест у спадщину або використовувати його як привіску до особливо шанованої ікони.

Головне ж пояснення знаходимо в існуванні канонічної заборони XII ст. на потрапляння христианських святинь в могилу разом з померлим, а обов'язковість одягання натільного хреста при хрещенні на території Московської держави з'являється лише у XVII ст. після видання Требника патріарха Філарета 1621 г. Аналіз писемних пам'яток XI-XV ст. визначає, що на Русі аж до XIV в., коли основою загальної поховальної практики стає чернецький стереотип поховання, не існувало єдиних обов'язкових вимог до поховального обряду. Спостережене археологами розмаїття форм поховання XI-XIII ст. відображає не низький ступінь церковності суспільства, а реальний стан речей в царині нормативів церковного поховального обряду [17]. Київську митрополію було приєднано до Московського патріархату в 1685 р. і тільки з цього часу на території сучасної України почалися асиміляційні процеси в обрядності, які закінчилися лише у XIX ст., про що зазначалося вище. До цього часу питання носіння натільного хреста, вірогідно, було особистою справою християнина, а специфічною рисою православ'я в Україні було приділення уваги внутрішньому духовному, а не зовнішньому догматичному.

Підсумовуючи все вищенаведене, маємо відзначити, що серед ставрографічних надбань Лабораторії археології Придніпров'я ДНУ знаходиться 10 «барочних» хрестів і маємо інформацію про знахідки ще двох подібних предметів і одного класичного XVII ст. на лівобережжі Самари (які складають понад 10% зібрання братів Бінкевичів), котрі ми атрибутуємо межею XVII - XVIII ст. на підставі стилістичних аналогій декоративних оздоблень. Наше припущення може бути зміненим завдяки чітко датованим аналогічним знахідкам з території України. Обґрунтованим датуванням може вважатися випадок, коли або артефакт отриманий з чітко датованого культурного шару чи поховання за допомогою нумізматичного матеріалу, або в такому ж шарі знайдено ливарну форму. Причому таке визначення буде репрезентативним лише для окремої пам'ятки, тоді як для інших об'єктів воно буде лише інформаційним повідомленням.

 Дослідженню виробів подібного типу присвячена значна кількість публікацій, присвячених введенню до наукового обігу вищезазначеної групи або спробі їх інтерпретації, тому, без отримання додаткової обґрунтованої інтерпретації, ми не можемо вважати стрілецьку чи розкольницьку версію обґрунтованою і продовжуємо наполягати на українському походження натільних хрестів із барочним декором, оскільки і в окремих російських дослідженнях відзначаються барочні риси обрамлення подібних виробів [14, foto/5-14.htm].

 

В. О. Векленко

 

            Бібліографічні посилання:

 

1.       Археологія доби українського козацтва XVI - XVIII ст.. / Д. Я.Телєгін, І. С. Винокур, О. М. Титова, І. К. Свєшніков. - К., 1997.

2.       Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ. - К., 1994.

3.       Берестецкая Т. В. О некоторых проблемах изучения «Выговского» литья // Художественный металл России: Материалы конференции памяти Г. Н. Бочарова. - М.,  2001. - С. 183 - 200.

4.       Библия. - М., 1991.

5.       Векленко В. О.  Барочні  хрести з матеріалів розвідок території Богородицької фортеці та фондів ДІМ ім. Д.І.Яворницького // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. - Вип. 12. - К., 2003. - С. 38 - 44.

6.       Векленко В. О. Знахідки барочних  хрестів з території Богородицької фортеці //Гуманітарний журнал - Д., 2003. - №1. - С. 56 - 60.

7.       Векленко В. О. Колекція натільних хрестів з території Богородицької фортеці //Проблеми археології Подніпров'я. - Д., 2002. - С.135 - 150.

8.       Векленко В. О.  Нові знахідки православних старожитностей з території посаду Богородицької фортеці // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. - Вип. 15. - К., 2006. - С. 58 - 62.

9.        Векленко В. О. Православні старожитності Богородицької фортеці // Проблеми археології Подніпров'я. - Д., 2003. -   С. 56 - 74.

10.   Векленко В. А., Шалобудов В. Н. Город и крепость на реке Самаре // Краеведческий Мастер-Класс. Тематический сборник. - Днепропетровск, 2006'2. -  С. 32 - 38.

11.   Гнутова С. В., Зотова Е. Я. Медное художественное литье XI - начала XX века. - М., 2000.

12.   Історія релігії в Україні: у 10 т. Т.2: Українське православ'я. - К., 1997.

13.   Історія Русів. - К., 1891.

14.   Каталог Старинных крестов. Сетевая версия книги «Тысячелетие креста». - http: //www.k1000k.narod.ru/.

15.   Куколевская О. С. Медное художественное литье Красносельской волости Костромской губернии конца  XIX - первой четверти ХХ в. // Русское медное литье. Сборник статей. Вып.1. - М., 1993. - С. 71 - 75.

16.   Маріна З. П., Ромашко В. А. Матеріали XVIII ст.. з розкопок в с. Миколаївка на Дніпропетровщині // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. - Вип. 15. - К., 2006. - С. 47 - 52.

17.   Мусин А. О распространении христианства в древней Руси IX-XIV веков на основе данных архелогии и письменных источников // http://www. biblicalstudies.ru/HC/4.html

18.    Наказ выборным войска Запорожского в комиссии «Проекта Нового Уложения». - Архив Санкт-Петербургского филиала ИРИ РАН, ф. 200, оп. 2, д. 171.

19.    Огієнко І. Українська культура. - К., 1991.

20.   Нечитайло В. В. Каталог христианських нагрудних виробів мистецтва періоду Київської Русі (Х - перша половина ХІІІ ст.). - К., 2000.

21.   Полное собрание законов Российской империи с 1649 г. - СПб., 1840. - Т. XIV, №10216.

22.   Покровский Н. В. Церковно-археологический музей С.-Петербургской Духовной Академии. 1879 - 1909. - СПб., 1909.

23.   Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. - К., 1993. - Т. 2.

24.   Рабинович М. Д. Полки Петровской Армии. 1698-1725. - М., 1977. Часть 1: Стрельцы (№ 1-74).  - http://www.milhist.ru/index.php?pageid=art.php& rleasenum1&articlenum=2&skinnum=3&skinnum2=0.

25.   Свєшніков І. К. Битва під Берестечком. - Львів, 1992.

26.   Свєшніков І. К. Музей-заповідник «Козацькі могили»: Путівник. - Львів, 1990.

27.   Скальковський А.О. Історія Нової Січі або останнього Крша Запорозького. - Д., 1994.

28.   Тітов В. В. Фортеці на території м. Дніпропетровська //Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: зб. наук. ст. - Вип. 9. - К., 2002. - С. 26 - 31.

29.   Федоров Ю. Образ креста. История и символика православных нагрудных крестов. - СПб., 2000.  

30.   Феодосій (Макаревський) Матеріали для історико - статистичного опису Катеринославської єпархії: Церкви та приходи минулого XVIII століття. - Д., 2000.

31.   Ханенко Б. И., Ханенко В. И. Древности русские. Кресты и образки. Вып. I. - К., 1899. Вып. II. - К., 1900.

32.    Яворницкий Д. И. История Запорожских козаков: В 3 т. - К., 1990. - Т. 1.

 
Подається за виданням:

Векленко В. О. До питання про походження барочних хрестів кінця XVII - XVIII ст. // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: зб. наук. статей. - Д.: ДНУ, 2007. - С. 230 - 240
  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 134 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист