Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Добрий день моя дорога редакція радіомовлення! Доброго вам здоров’я шановні наші Валентино Олександрівно, Раїса Желєзняк, Інна Мороз, Світлана Огнівенко, Оксана Гвоздик, вітаю і весь чоловічий склад! Всіх знаю по голосах і намагаюся не пропустити жодної передачі «Моє рідне село» - радію, що була причетна до передачі, і, запевняю вас, що з великим задоволенням слухаю і люблю радіо, ніколи не виключаю.

Все мені подобається і музичні передачі і актуальні теми нашого життя на Дніпропетровщині. Уважно слухаю виступи лідера партії «Громадська сила» З.Краснова. Хочеться вірити, що така людина може багато зробити для людей і держави своїми конкретними справами. Шкода, що не прислухаються до його виступів по радіо ті люди, котрі в першу чергу повинні працювати на покращення благоустрою і екології нашого міста, селищ і містечок, не помічають смітників, а якщо і бачать то нічого не робиться для усунення і наведення порядку. Розбиті дороги, повалені дерева, зруйновані дитячі майданчики, провалений асфальт біля будинків, де від дощу стоять цілі озера води. В нашому містечку «Авіаторське» - це аеродром, до такого стану довели керівники ЖЄК, котрі були тут «господарями» поки вивезли майно військової частини.

Підбиралися і до літака, що стоїть як пам’ятник загиблим льотчикам . Ходили, дивилися – ну як підступитися до такого добра : там стільки заліза, що б здати на брухт. Задирають голови, зазіхають та не один не гляне, що там під літаком є три могили в котрих молоді 20-22 річні юнаки, захисники Дніпропетровська, молоді орлята, котрі не пізнали ні життя, недолюбили, не пізнали кохання, а віддалижиття не вагаючись чи повернуться з бойового завдання?

Не повернулися. Загинули. 

Кожного року 9 травня все менше приходить і приїжджає бойових побратимів, щоб вшанувати пам’ять загиблих льотчиків, є серед них ті, що пам’ятають цих юних хлопчиків, згадують поіменно, згадують як  по дитячому зіскакували на крило літака, щоб сісти в кабіну і злетіти в небо де на них очікувала перемога над ворогом, а частіше смерть, і котилися із старечих очей сльози, дивилися на бойовий літак, згадували молодість, коли з радістю сідали в літак – ось він як живе створіння, що залишилося на згадку від тих часів, буд-то чекає – ну ж бо хлопці сідайте і я полину в голубе небо, а ви умілими руками заставите мене виконувати вправу вищого пілотажу, як ви це робили в різні часи в неповторні свої 19-22 роки. Стрімко підняли і тримають над землею літак важкі швемри, міцно держать бойовий літак-винищувач Міг-19.

Таким він і залишиться в пам’яті Героїв назавжди поки будуть живі.

З сумом дивляться однополчани один на одного, бо міцно держать їх на землі милиці, ціпки, як підмога перебитим в боях ногам і ранах.

Я, вважаю Героєм кожного льотчика піднявшого в небо бойову машину і виконавшого бойове завдання. Вони робили більше своїх сил, а залишилися не пошанованими навіть могили.

Розливаються водою, руйнуються плити на могилах, майже не видно написів призвищ загиблих. «ЖЕКовські Афоні» з травою скошують і квіти.

Прибирається тільки дорога до Аеропорту. Робиться все, щоб порадувати око губернатору, меру міста. Малюють розмітки, латають смуги, щоб бува не тріснуло котрогось, а зверніть у містечко, то так трусне , що язика відкусите бо на дорогах такі вибоїни яких і Гоголь М.В. не бачив в «уездном городке».

Все містечко заросло бур’янами такими високими, коли б встановлювали бігборди з «ліками» депутатів та претендентів, то виглядали б вони з бур’янів як злодії, що поховалися. Та цей гармидер ще можна терпіти, бур’яни посохнуть, скоро  замерзнуть калюжі, залишаються розбиті дороги до школи та дитячого садка та і до під’їзду не доберешся благополучно, бо в вечірній час освітлення в містечку відсутнє. Надіємося тільки на нічне світило-місяць та освітлення від вікон в будинках. Спішать люди попасти в містечко до 22 години поки люди ще не сплять і світло з вікон падає на дорогу. Оце пишу вам і думаю : - в яку ж партію звернутися, щоб допомогли містечку з населенням біля 4 тисяч чоловік.

Нам уже обіцяли депутати з КПСС – нічого не зробили, після виборів навіть не появився ніхто.

Розпиналися Регіони, та цим ніхто і не вірив,  а вони і не збирались нічого робити для людей, бо у них відсутній інстинкт щось давати, зате дуже розвинений інстинкт – грабувати.

Аеропорт має статус міжнародний і працюють там люди з містечка, а вважають аеропорт далеким хутором, а на хуторі не потрібна ні гаряча вода, ні освітлення вулиці, ні асфальту, і аптека з бюджетом 500 гривень. Що ж можна закупити на такі кошти? От і змушені люди їхати на Тополю по необхідні ліки, а живуть тут в основному військові і ВОВ.

Та не все на хуторі так погано.

Ми маємо три магазини забиті спиртними напоями, є і «пільги» : самі продавці на кшталт шинкарок наливають скільки хочеш і кому хочеться.

Господарі  магазинів  татари, то ж і претензії не вислуховують, а ціни такі хіба, що на Бессарабці  в Києві можна побачити.

А якщо когось щось не влаштовує їдь за коробкою сірників на Тополю чи де інде – бо тут тебе запам’ятали.

Не маємо необхідного : овочевого магазину, промтоварного магазину, не маєде дітям поспілкуватися всі приміщення здали в аренду. Літом діти вештаються по дворах, в дворі дитсадка, звідки їх гонять чергові, а взимку обдирають труби і сидять на гарячих трубах, бо коли б поїхати в місто то після 20 години уже нічим не доберешся до містечка. Як попасти дітям в театр?

Обділені наші пенсіонери і ветерани збройних сил , бо н е користуються ні тролейбусами, ні трамваєм, не має тут такої розкоші , а хто має пільги то це ціла трагедія, ніхто не звертає уваги на посвідчення, вислухає пенсіонер  УВВ таку «молитву» від водія, що і жити не хочеться , не те, що по ліки їхати. Грубі, цинічно наглі водії маршрутів 109,60 часто відмовляються вести пасажирів, якщо в салон зайдуть 2 пільговики. Водії маршрутів №16 автобуса вважають, що це їхні власні автобуси і посвідчення їх дратують, як бика червона тряпка.

То хто ж наведе порядок на нашому міжнародному хуторі? Тут не резервація і живуть тут білі люди і більшість з вищою освітою, а балом  управляють модці і їм потурають безталанні, випадково занесені в крісла держадміністрацій неуки і шути, бо в свій час могли анекдотом розвеселити начальника і хабаром зігріти ненажугливу  пащу. А де ж наші обранці райради, обл.ради.

Заздримо  жителям ж/м Лівобережний, там депутат О.Лупандін опікується жителями, багато робить і для похилих і для малечі, ремонтують під’їзди, у нас все робиться за рахунок  жителів, самі наймаємо людей ремонтують під’їзди, двері і домофони, а кошти не малі .

З.Краснов допоможіть нам будемо дуже вдячні, бо наші депутати ще не вийшли з п’ятирічної сплячки.

З великою повагою жителі містечка «Авіаторське».

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 163 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист