Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Де Орчик плине плюскотливо,
А верби дивляться у воду, яку скло,
Стоїть Грякове, давнє і чудове,
Багате на традиції і звичаї село.
Л. Іващенко

Владислав Усенко
село Грякова Полтавская обл.
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
СЕЛО ГРЯКОВЕ ЧУТІВСЬКОГО РАЙОНУ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
(XVIII - поч. XX ст.): історико-краєзнавчий нарис

І. ЗАСНУВАННЯ ГРЯКОВОГО ТА ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ЙОГО ІСТОРІЇ
1.1. Археологічні пам'ятки Грякового

Грякове - село з давньою та багатою подіями історією. За свідченнями місцевих старожилів, воно було засноване на початку XVIII століття1. Проте люди в цій місцевості з'явилися набагато раніше. Про це свідчать різноманітні археологічні пам'ятки, передусім кургани і кам'яні баби.
Слово "курган" походить від тюркського "горб", "гора". Це могили - земляні (рідше кам'яні) насипи над давніми похованнями різних історичних епох. Щодо розмірів вони бувають різні: від ледве помітних підвищень до значних горбів у 20 м заввишки і діаметром понад 100 м. Кургани на Україні, в тому числі й на Полтавщині, з'явилися в епоху міді-бронзи (III - поч. І тис. до н.е.) і споруджувалися до середньовіччя (XIV ст.). У різний час вони належали різним групам давнього населення. Найдавніші кургани Полтавщини залишені скотарськими племенами степової зони, які нерідко проникали далеко на північ, найбільші за розмірами належали лісостеповим осілим землеробським племенам так званого скіфського часу (VI—Ш ст. до н.е.); були вони властиві й для ранньосередньовічних східних слов'ян (VI—VIII ст.) та населення Київської Русі (IX—XIII ст.)2.
Ще на початку минулого століття кургани поблизу Грякового досить докладно описав Д.І. Багалій в "Обьяснительном тексте к Археологической карте Харьковской губернии". Він, зокрема, зазначив: "На надельной земле Перво-Гряковского общества от дер. Грякова к северу в й версте круглий курган, в окружности 50 саженей4, висоти 2 аршина . От Кургана № 1 к востоку в 120 саж. курган с виемкой, в окружности 60 саж:., висоти 2 арш. От Кургана № 2 к востоку в 100 саж:. круглий курган, в окружности 48 с, висоти 1 арш. От Кургана № 3 к востоку в 150 с. круглий курган, в окружности 46 с, висоти 1 арш. На земле Николая Петровича Енишерлова, от дер. Грякова к северо-востоку в 1 '/з верст., а от Кургана № 4 в 150 саж:. круглий курган, в окружности 55 саж:., висоти 3 арш. От Кургана № 5 к востоку в 5 с. курган с виемкой, в окружности 65 с, висоти 3 арш. Близ Кургана № 6 к востоку круглий курган, в окружности 40 саж:., висоти 3 арш. Близ Кургана № 7 к востоку круглий курган с виемкой, в окружности 70 с, висоти 3 арш. Близ Кургана № 8 к востоку продолговатий курган, висоти 3 арш. Близ Кургана № 9 к востоку круглий курган с виемкой, в окружности 60 с, висоти 3 арш. От дер. Грякова к востоку в 4 Уз верст., а от Кургана № 10 в 3 верст, круглий курган с двумя ямами, в окружности 100 с, висоти 4 арш. Близ Кургана № 11 к северу круглий курган, а посредине виемка, в окружности 50 с, висоти 4 арш. Близ Кургана № 12 к северу круглий курган, в окружности ЗО с, висоти 3 арш. Близ Кургана № 13 к северу круглий курган, в окружности 20 с, висоти 3 арш. Недалеко от деревни Гряково (приблизительно в 1 версте) єсть почти сравнявшийся с поверхностью земли и уже распахиваемий курган; несколько десятков лет назад он бил очень большой. Зтот курган не очень давно раскапьівал син одного землевладельца Ф.Ф. Онацкий и нашел там два горшка с какими~то уже истлевшими зернами, меч и стремя; два последних предмета били послами им в Оренбургский Музей. Немного севернее - идет целая линия (бивших сторожевих) курганов версти на 4 или 5 один от другого' .
За сучасними археологічними даними, на південь та південний схід від Грякового, за 1,5-3,5 км, знаходиться 10 курганів. Стільки ж їх є за 0,5-2,2 км на північ від Нового Грякового. Вони розташовані групами й поодинці. Ще 4 кургани знаходиться біля Дондасівки: три на північ від села, за 1,5 км, і один за 1,2 км на схід7. На жаль, ці кургани не досліджувались археологами, тому ми не можемо з упевненістю сказати, коли вони з'явилися.
Цікавими пам'ятками археології є кам'яні баби - стародавні кам'яні антропоморфні статуї, що ставились у кочових народів на могилах і були пов'язані з культом предків. Кам'яні баби, що зустрічаються на території України, належать до доби міді-бронзи (IV—І тис. до н.е.), залишені скіфо-сарматськими племенами (VII ст. до н.е. - IV ст. н.е.) і тюркомовними народами, зокрема половцями (VI—XIII ст.)8.
У фондах Державного архіву Харківської області (далі - ДАХО) зберігся рапорт Гряківського волосного правління від 20 травня 1883 року, яким воно повідомляло Харківський статистичний комітет про те, що "...в пределах Гряковской волости єсть знак под названием каменной баби. Камень вритий в землю, на земле граничущей с одной сторони Г-жи Кирьяковой, со 2-й сторони крестьян Ново-Грякова, с 3-й сторони Г-жи Кольбуш, и 4-й крестьян хутора Полтавского, знаков на оной никаких не имеется' . Д.І. Багалій у названій вище праці зазначив: "...в Гряковом єсть еще остаток от одной каменной баби, которий стоит, как межевой знак между землями помещиков: Енишерлова, Павлова и крестьянской. Бившему о ней преданию (что шла баба, плюнула на солнце и превратилась в каменную) теперь не верят..." . Він же, посилаючись на матеріали Московського археологічного товариства, повідомляє про кам'яну бабу на полі біля Нового Грякового11. На думку сучасних учених, місцеві кам'яні баби датуються XI—XIII століттями і свідчать про перебування в наших краях половців   .
Ще одним німим свідком минулих подій є назва річки Орчика - правої притоки Орелі, по обидва боки якої розташоване Грякове. У назві є тюркомовні корені "ор" і "чик". Перша частина в даному випадку означає "річка" ("вода"), а друга - "кордон", "межа", "край"; тобто "Прикордонна річка", "Річка на кордоні". В сиву давнину кордонами між племенами, як правило, були річки, що й залишило свої сліди в назвах. Є також версія, що назва "Орчик" похідна, зменшена від "Оріль"13.
1.2. Заснування села. Гряківські поміщики
Як уже згадувалося, Грякове виникло на початку XVIII століття, тобто близько 300 років тому. Більш точної дати заснування села встановити не вдалося. Невідомими залишаються й імена його перших жителів. Зберігся лише народний переказ, який розповідає про походження назви Грякового. Як повідомили старожили, через місцевість, де зараз розташоване село, проходив один із шляхів, яким колись чумаки їздили у Крим по сіль. А на північний схід від поселення, за три кілометри, ріс невеликий, але багатовіковий дубовий ліс, густо вкритий грачиними гніздами. Люди говорили, що будуть їхати "на граки", а тому й поселення, що було над шляхом, назвали Гряковим . За іншою версією, висунутою краєзнавцем П.В. Губським, свою назву село отримало від прізвища місцевого поміщика Тракова. Однак документального підтвердження цього нами не знайдено.
А перша писемна згадка про Грякове датується 1773 роком. У документі, що має назву "Ведомости о провинциях и комисарствах Слободско-Украинской губернии и состоящих в них местечках, селах, деревнях и находящихся во оньїх жителях мужского и женского пола, с подразделением их на сословия 1773 г.", зазначено, що тоді до Валківського комісарства Харківської провінції належав хутір Гряковий, який мав 186 жителів - 98 чоловіків і 88 жінок . Хто був у той час власником хутора - невідомо. В 1785 році, за даними "Зкономического примечания на Валковский уезд", Гряковим володів колишній Харківський полковник (1757-1765 рр.) Матвій Прокопович Куликовський16. У 1793 році хутір уже належав його синові -полковнику і кавалеру Дмитру Матвійовичу Куликовському . Як свідчить "Зкономическое примечание на Валковский уезд" за  1804 рік, тоді у Гряковому, власником якого був Д.М.

Куликовський, налічувалося 25 дворів і 164 мешканці, з них 81 чоловік та 83 жінки (за п'ятою ревізією)18. Крім того, тут знаходилась винокурня, що мала потужність 2000 відер на рік і належала колезькому раднику Миколі Матвійовичу Куликовському . А в 1835 році, за даними "Ревизской сказки 8 ревизии Валковского уезда о помещичьих крестьянах", селом уже володіли дочки М.М. Куликовського - дружина підпоручика Софія Миколаївна Зарудна та дружина колезького асесора Віра Миколаївна Павлова . Пізніше Грякове і навколишні села належали їхнім нащадкам.
Про рід поміщиків Зарудних ґрунтовну інформацію знаходимо в "Малороссийском родословнике" В.Л. Модзалевського. Зокрема, дізнаємось, що чоловік Софії Зарудної Андрій Андрійович Зарудний "родился около 1786 г.; 19 июля 1803 г. - в службе юнкером 2-го класса Инженерного Корпуса; 16 октября 1805 г. - кондуктор 1 класса; 25 ноября 1807 г. -в Ладожский пехотньїй полк подпрапорщиком; 16 декабря 1808 г. - прапорщик; 28 мая 1810 г. - подпоручик при отставке; за ним с братьями в Изюмском уезде мужского пола 500 душ (1810); за ним 300 душ и 3500 десятин21 земли (1842)"22. Зарудні мали четверо дітей, які пізніше були гряківськими поміщиками:
Микола Андрійович Зарудний - "родился 29 июля 1817 г. в с. Михайловке, Валковского уезда; окончил курс Харьковского Университета; 2 декабря 1837 г. - в службе в Канцелярии попечителя Харьковского учебного округа; губернский секретарь; 13 мая 1841 г. - помощник столоначальника; 15 ноября 1841 г. - и.д. правителя дел Петровского Полтавского Кадетского Корпуса; 22 октября 1842 г. -утвержден; 31 января 1842 же г. - коллежский секретарь"  ;
Олександр Андрійович Зарудний - "родился 26 октября 1824 г. в с. Михайловке, Валковского уезда"  ;
Олексій Андрійович Зарудний - "родился 21 мая 1826 г. в слоб. Шиповатой, Валковского уезда; в Кирасирском великой княгини Марии Николаевньї полку (1846); губернский секретарь (1856-1859); коллежский секретарь; помещик с. Грякова, Валковского уезда; умер 5 января 1885 г. и погребен на Никольском кладбище Александро-Невской лаврьі в Петербурге" . Його дружина Євдокія Миколаївна померла 23 червня 1908 року у Гряковому26. В Зарудних було двоє синів -Олексій (1856 р.н.) і Микола (1859 р.н.) . Останній пізніше став видатним ученим-зоологом і мандрівником (див. розд. "Видатні гряківці");
Віра Андріївна Зарудна - остання поміщиця Грякового - "родилась 9 мая 1829 г. в с. Кантакузове, Валковского уезда; у ней при дер. Гряково-Софьевке 846 дес. земли (1903)"2*.
У В.Л. Модзалевського зустрічаємо згадку і про Василя Зарудного - титулярного радника, поміщика Ізюмського повіту . Його дочка Юлія Василівна Данзас була дружиною дійсного статського радника, Тамбовського губернатора Карла Карловича Данзас3 . Як засвідчують архівні документи, їй належало сусіднє з Гряковим село Ново-Карлівка (Данзасівка), яке вона купила 13 червня 1858 року в губернського секретаря Олексія Андрійовича Зарудного31.
Про поміщиків Павлових збереглося менше відомостей. За даними "Знциклопедии фамилий Харьковской губернии" А.Ф. Парамонова, чоловік Віри Павлової Микола Максимович Павлов - із дворян, колезький асесор, поміщик Богодухівського повіту. В Павлових було восьмеро дітей: Микола (1818 р.н.), Федір (1821 р.н.), Георгій (1824 р.н.), Надія (1825 р.н.), Михайло (1835 р.н.), Віра, Варвара та Парасковія32. Як свідчать межові книги за 1857 рік, що зберігаються у фондах ДАХО, поміщики Павлови володіли селами поблизу Грякового. Так, власником Старо-Грякового був поручик Федір Миколайович Павлов33, Ново-Грякове належало дворянину Михайлу Миколайовичу Павлову 4, а Георгіївка - підпоручику Єгору Миколайовичу Павлову35.
З архівних документів довідуємось, що в листопаді 1858 року Старо-Грякове у Федора Павлова купив підполковник Микола Дмитрович Сердюков36, у 1878 році старогряківський маєток уже належав відставному майору Петру Григоровичу Єнішерлову37, а з 1888 року - його синові Миколі Петровичу Єнішерлову , про якого докладно розповідатиметься далі (див. розд. "Видатні гряківці"). Георгіївку в Єгора Павлова 21 листопада 1861 року купив титулярний радник Михайло Федорович Павлов39, а з 1906 року георгіївським маєтком володіла його онука -дворянка, дружина капітана 2-го рангу Марія Василівна Кумані   .

1.3. Кріпацтво
Поміщики-дворяни були в Російській імперії привілейованим суспільним станом, опорою самодержавного ладу. Економічною основою їх існування була власність на землю з прикріпленими до неї селянами-кріпаками. Селяни працювали в поміщицькому маєтку, не одержуючи за це відшкодування. Себе і свою сім'ю вони утримували за рахунок земельної площі, яку поміщик надавав їм у користування (селянські наділи). За неї вони відбували панщину і виконували інші повинності.
Як повідомили старожили, у гряківських поміщиків Зарудних панщина доходила до шести днів на тиждень, а праця тривала від сходу до заходу сонця. їхні сусіди Павлови довели панщину до чотирьох днів на тиждень41.
Селяни-кріпаки були повною власністю поміщиків, які могли продати свого селянина, обміняти, програти в карти, могли його покарати. Це підтверджують розповіді гряківських старожилів. Як згадував старожил М.Х. Омеляненко, близько 1840 року за наказом поміщика Зарудного його діда Яценка побили так, що кров текла через халяви. Тяжко побитий Яценко вимушений був залишити рідні місця, родину і, змінивши прізвище, став бурлакою4 .
Інші 18 дворів за вияв протесту проти сваволі поміщиків і їх посіпак були виселені в степ на безводдя. Близько не було ні річки, ні ставка, тому селяни користувалися водою з колодязя глибиною 15-20 м. Майже кожного літа води в колодязі не вистачало   .
У 1854 році поміщик Олексій Андрійович Зарудний виграв у карти сорок сімей у поміщика села Буково-Медвідцького Данковського повіту Рязанської губернії. Переселеним селянам довелося жити в землянках та сараях. Але їх чекало нове лихо. Через два-три роки Зарудний продав 33 сім'ї в Барвенківській повіт. Сім сімей переселенців залишилось у Гряковому (Зубрицькі, Зелені, Алексєеви, Федоткіни, Івушкіни та інші)44.
Поміщик Павлов (Малолітній) карав кріпаків, приковуючи їх ланцюгом до 8-10-пудової колоди комарам на поталу. Прикутий мусив знаходитися надворі з вечора до ранку. Близько 1859 року кріпака Андрія Павловича Симоненка прикували до колоди і виставили варту. Симоненко, будучи людиною сильною, взяв колоду на плечі і, не звертаючи уваги на заперечення вартових, пішов звечора до шинку, де й пробув до ранку. Лише ранком, щоб не підводити варту, він пішов з колодою на місце покарання, співаючи:
Чого мені журитися? З якої неволі? З малих літ добра не було, А лиха доволі. Почувши пісню і побачивши кріпака, що йшов закутий, несучи колоду, пан розпорядився розкувати і відпустити останнього45.
Селяни-кріпаки не мирилися із своїм підневільним становищем. Частішали підпали поміщицьких маєтків, фізичні розправи над визискувачами. Відбувалися й масові виступи пригноблених. Особливо відчутно було це в маєтках Зарудних, де був жорстокий управитель Гоцак. Він завжди їздив з пучком лози і без будь-якої провини карав селян. Так було і влітку 1860 року, коли кріпаки косили на луках траву. Управителю здалося, що кріпак Яковина не досить старанно косив, і він наказав відшмагати його різками з лози. Селяни цей наказ виконали неохоче. Тоді Гоцак з нагайкою кинувся сам на Яковину, а останній, захищаючись, забив його косою. Після селянської реформи 1861 року Яковина змінив своє прізвище на Косенко46.
1.4. Селянська реформа 1861 року
Наляканий зростанням антикріпосницького руху, царський уряд змушений був піти на скасування кріпацтва. "Краще скасувати кріпацтво згори, - заявив імператор Олександр II, - ніж чекати, доки кріпаки скасують його знизу". 19 лютого 1861 року він підписав маніфест про проведення селянської реформи. Згідно з умовами реформи селяни ставали особисто незалежними від поміщика і одержували від нього в постійне користування земельний наділ. Розмір наділу визначався "добровільною" угодою між поміщиком і селянами, але в межах норм, визначених законом для конкретної місцевості. На Україні, де поміщики хотіли залишити собі якнайбільше землі, норми наділів були малі. При цьому поміщик сам визначав, де дати наділ, що, по суті, прирікало селян на отримання гіршої землі.
За землю селяни повинні були сплачувати поміщику викуп: 20 % суми викупу - одноразово, а 80 % суми держава надавала їм у борг на 49 років. До укладення викупної угоди про сплату 20 % викупу селяни вважалися тимчасовозобов'язаними і за користування наділами мусили виконувати старі повинності - оброк чи панщину. Оскільки в Україні до реформи переважала панщина, більшість тимчасовозобов'язаних повинна була відбувати її. Категорія тимчасовозобов'язаних селян була ліквідована лише через 20 років.
Про результати проведення селянської реформи у Гряковому й сусідніх селах дізнаємося з уставних грамот місцевих поміщиків, що зберігаються у фондах ДАХО. В них з точністю до квадратного сажня визначалася кількість землі, яку отримували селяни, до півкопійки - розмір оброку за неї, до дня - величина відробітків селян на користь своїх поміщиків.
Як засвідчує "Уставная грамота деревни Гряковой помещицьі вдовьі подпоручика Софьи Николаевньї Зарудной", вона (поміщиця) мала 31 кріпака чоловічої статі - 26 дворових і 5 селян. Дванадцятьом із них, що мали право і виявили бажання одержати наділ, поміщиця відвела по 2 десятини 1200 сажнів землі на душу, а всього - ЗО десятин. За надану в постійне користування землю селяни мусили платити їй оброк у розмірі 6 руб. 25 коп. сріблом на рік з кожного душового наділу47.
У гряківського поміщика, колезького секретаря Миколи Андрійовича Зарудного було 12 дворових і 65 селян (за десятим народним переписом). Ще 3 дворових і 33 селян він отримав у 1859 році в подарунок від брата Олексія Андрійовича Зарудного. 103 своїм колишнім кріпакам поміщик виділив 260 десятин 1888 сажнів землі - по 2 десятини 1276 сажнів на ревізьку душу. Оброк з кожного душового наділу становив 7 руб. 82 Уг коп., а всього селяни повинні були сплачувати поміщику 806 руб. сріблом на рік48.
Брат М.А. Зарудного, ротмістр і кавалер Олександр Андрійович Зарудний володів у Гряковому 17 дворовими і 60 селянами. 72 чоловіки одержали від нього земельні наділи в розмірі 2 десятини 1200 сажнів на душу, а всього - 180 десятин. За передану селянам землю поміщику належало 558 руб. сріблом оброку на рік - по 7 руб. 75 коп. з кожного наділу49.
Тогочасний власник Старо-Грякового, підполковник Микола Дмитрович Сердюков мав 101 селянина. Дворових у нього не було. Поміщик наділив землею 97 своїх селян, які отримали по 2 десятини 1200 сажнів на душу, а всього - 242 десятини 1200 сажнів. За кожен земельний наділ селяни повинні були щороку відробляти на поміщика 61 день: чоловіки - 21 день улітку і 14 днів узимку, а жінки - 16 днів улітку і 10 узимку. З усіх 97 наділів таким чином виходило щорічно 5917 днів панщини50.
З "Уставной грамотьі селения Нового Грякова помещика губернского секретаря Михайла Николаевича Павлова" довідуємось, що йому належало 111 кріпаків, із них 6 дворових і 105 селян. Землю в кількості 265 десятин (по 2 десятини 1374 сажні на ревізьку душу) одержали 103 чоловіки, за що мали платити поміщику оброк - по 7 руб. 93 коп. з кожного душового наділу, а всього - 816 руб. 79 коп. сріблом на рік51.
У власника Георгіївки, титулярного радника Михайла Федоровича Павлова було 114 селян. Дев'ятьох із них поміщик звільнив ще до реформи. Іншим 104 селянам він надав у постійне користування 260 десятин землі - по 2 десятини 1200 сажнів на душу. За кожен душовий наділ селяни мусили сплачувати поміщику оброк у розмірі 7 руб. 75 коп. Сума оброку з усіх 104 селянських наділів становила 806 руб. на рік52.
За даними "Уставной грамотьі деревни Гряковой, Ново-Карловка и Данзасовка тож, действительной статской советницьі Юлии Васильевньї Данзас", поміщиця володіла 48 селянами. Всі селяни отримали від неї земельні наділи в розмірі 3 десятини на душу, а всього -144 десятини. За виділену селянам землю поміщиці належало 432 руб. сріблом оброку на рік - по 9 руб. з кожного наділу53.

Селянська реформа 1861 року не змінила на краще становище селян України. Вона майже повсюдно зменшила ті мізерні наділи, якими селяни користувалися до реформи і які й тоді не забезпечували їхніх життєвих потреб. Так, на Лівобережжі та Півдні України поміщики забрали в селян близько 1 млн десятин (985,2 тис. дес. із 3564,8 тис. дес), або 27,6 % землі54. Внаслідок здійснення реформи понад 200 тис. українських селян були обезземелені, близько 100 тис. отримали наділи до 1 десятини на ревізьку душу, понад 1600 тис. - від 1 до 3 десятин і лише 742649 - наділи розміром понад 3 десятини на ревізьку душу55. Злиденною й обділеною вступила основна маса українського селянства в нову пореформену епоху.

II. ГРЯКОВЕ - ВОЛОСНИЙ ЦЕНТР ВАЛКІВСЬКОГО ПОВІТУ
ХАРКІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ
2.1. Розвиток Трикового в пореформений період
Як повідомив старожил Ф.П. Зубрицький, у 1864 році Грякове стало волосним центром Валківського повіту Харківської губернії56. Тоді в селі налічувалося 67 дворів та 303 жителі - 150 чоловіків і 153 жінки . Тут знаходилося волосне правління - орган селянського самоуправління, який складався з волосного сходу, волосного правління (до його складу входили волосний старшина і волосний писар) та волосного суду59. За даними "Харьковского календаря" на 1893— 1917 роки, в цей час посаду старшини Гряківської волості обіймали: Никифор Кіндратович Леус (1893-1906), Федір Микитович Зубрицький (1907-1909), Єпіфан Дмитрович Волохов (1910-1912), Мина Якович Зубрицький (1913-1917). Волосними писарями тоді були: Хома Іванович Глущенко (1894-1906), Митрофан Павлович Романенко (1907), Іван Гнатович Войко (1908), Лука Захарович Божко (1910-1911), Василь Семенович Шуліка (1912), Іван Петрович Губа (1913-1914), Філат Юхимович Проценко (1915-1917). А на посаді голови волосного суду перебували: Марко Михайлович Леус (1893-1900), Іван Тарасович Красюк (1901-1903), Тит Варфоломійович Полтавський (1904-1906), Пантелеймон Леонтійович Кабанець (1907-1908), Іван Петрович Шаптала (1910-1911), Семен Демидович Полтавський (1912), Леонтій Якович Цибулька (1913-1914) та Никифор Кіндратович Леус (1915-1917)60.
Ставши волосним центром, Грякове почало швидко зростати. В 1885 році тут було вже 154 двори та 751 житель61. До складу Гряківської волості тоді входило 10 сільських товариств, 10 общин і 13 населених пунктів, у яких нараховувалося: дворів - 496, населення - за ревізією (чоловічої статі) - 1042 особи, за сімейними списками: чоловічої статі - 1371, жіночої статі - 1399 осіб. У власності селянських товариств знаходилася 2151 десятина землі, з них 1859 орної  .
У 1907 році на території Гряківської волості проживало вже 3890 душ (2013 чоловіків і 1877 жінок), а у Гряковому - 702 душі (365 чоловіків і 337 жінок)63.
Основним заняттям гряківських селян було землеробство. Цікаві дані про те, які культури вирощувалися та якою була їх урожайність, знаходимо в документі під назвою "Сведения о земельном имуществе, состоящем во владении Петра Семенова Красюка и находящемся при селений Ново-Грякове волости Гряковской Валковского уезда Харьковской губернии". Тут зазначено, що селянин мав 9 десятин землі (в т.ч. 6 дес. ріллі, 1 дес. сінокосу, Уг дес. лісу), яку він отримав у спадок від свого батька Семена Петровича Красюка. В 1893 році земля була засіяна житом (2 дес), озимою пшеницею (!/4 дес), ярою пшеницею (2 Уг дес), ячменем (1 дес), просом ('/г дес.) і гречкою ('/> дес), а в наступному році - житом (2 дес), озимою пшеницею (% дес), ярою пшеницею (1 дес), ячменем (1 Уг дес), вівсом (1 дес) та гречкою (1 дес). Урожай цих культур з однієї десятини чорнозему був таким: (див. табл. 1) 4.
Таблиця 1


Роки

Жито

Пшениця озима

Пшениця я

ра

Ячмінь

Пуди

Міри

Копи

Пуди

Міри

Копи

Пуди

Міри

Копи

Пуди

Міри

Копи

1892

-

21

7

-

-

-

-

24

8

-

28

7

1893

36

36

18

10

10

6

50

45

15

-

45

15

1894

40

40

20

8

8

4

-

36

18

22

22

11

Таблиця 1 (продовження)


Роки

Овес

Просо

Гречка

Пуди

Міри

Копи

Пуди

Міри

Копи

Пуди

Міри

Копи

1892

-

ЗО

7

-

26

13

-

20

10

1893

-

-

-

-

16

8

-

10

5

1894

15

90

15

-

-

-

15

20

15

З іншого документа дізнаємося, що з 1905 року селяни Гряківського товариства почали сіяти трави, зокрема еспарцет і вику, а місцеві поміщики В.А. Зарудна та М.П. Єнішерлов сіяли вику, люцерну й еспарцет ще з 1900-1901 років65.
Як свідчить "Отчет по зкономическим мероприятиям Валковского уездного земства за 1915 год", складений М.М. Пушкарьовим, Валківське земство надавало селянам різноманітну агрономічну допомогу. З цією метою весь Валківський повіт був поділений на 5 агрономічних дільниць: Банківську, Ново-Водолазьку, Коломацьку, Микол о-Комишеватську і Старо-Мерчанську. А для об'єднання всієї агрономічної діяльності в повіті земство організувало у Валках Агрономічне бюро, завідування яким було покладене на повітового агронома   .
Починаючи з 1911 року, Валківське земство приділяло значну увагу поширенню сільськогосподарських знань. Воно влаштовувало курси, читання, бесіди, бібліотеки, екскурсії, виставки тощо. Так, у 1915 році досить широко були проведені систематичні читання по сільському господарству - в деяких населених пунктах вони тривали по два-три дні. Читання проводились агрономічним персоналом з використанням "волшебного фонаря" і набору відповідних плакатів та іншого наочного приладдя. Всього було проведено 255 читань (127 по рільництву і 128 по садівництву) у 101 населеному пункті повіту, які відвідало 19835 слухачів. Теми читань були наступними: 1) "О жизни растений"; 2) "О почве"; 3) "Об обработке почвьі под озимьіе и яровьіе"; 4) "Об удобрений почвьі"; 5) "О посевньїх Семенах и подготовке их к посеву"; 6) "О посеве"; 7) "О севообороте"; 8) "О культуре хлебов и корнеплодов, особенно сахарной свекльї"; 9) "О сорньїх травах и борьбе с ними"; 10) "О борьбе с вредителями полей"; 11) "Травосеяние и культура кормовьіх растений"; 12) "Улучшение лугов"; 13) "О посадке новьіх садов и уход за ними"; 14) "Исправление запущенньїх садов и уход за ними"; 15) "О правильном ведений огородничества"; 16) "О борьбе с вредителями сада и огорода". Під час читань відбувався запис бажаючих узяти участь у конкурсі по рільництву й садівництву, у виставках та екскурсіях, на виписку посівного матеріалу, на розбивку полів і садів, на закладку показових заходів (полів та ділянок) тощо, роздавалися безкоштовно плакати і брошури, видані Валківським земством, та продавалися книги і брошури. Кожне читання супроводжувалося бесідою з даванням порад і вказівок. Бесіди та консультації проводилися й поза читаннями протягом усього року67.
Стосовно бібліотек у Валківському повіті справа була організована таким чином: при кожній агрономічній дільниці було дві сільськогосподарські бібліотеки - фундаментальна і популярна; перша призначалася виключно для користування агрономічного персоналу й містила більш ґрунтовні видання, а друга призначалася для користування населення. В середньому по агрономічних дільницях у фундаментальній бібліотеці налічувалось понад 400 екземплярів, а в популярній - понад 500. Крім цих бібліотек, у повіті було ще 123 районні бібліотечки, які знаходилися при прокатних і зерноочисних пунктах, при показових полях та в деяких конкурсантів. Крім того, у 150 населених пунктів повіту надсилалися журнали "Хуторянин" або "Хлібороб", а на агрономічні дільниці передплачувалася сільськогосподарські журнали і газети68.
Екскурсії були започатковані земством у 1911 році. Вони влаштовувалися в дослідні заклади та зразкові господарства. Екскурсії в дослідні заклади мали на меті ознайомити населення з тим, як добувалися всі ті висновки й істини, які пропагували агрономи, а екскурсії у зразкові господарства знайомили населення з тим, як добуті в дослідних закладах висновки й істини широко втілювалися в життя. Крім цих екскурсій, влаштовувалися й місцеві екскурсії на показові та конкурсні поля69.
З метою розвитку рільництва і тваринництва Валківське земство щороку влаштовувало в районі кожної агрономічної дільниці мало-районні виставки по рільництву і тваринництву. Крім того, у Валках на спільні кошти Державного конезаводства та земства щорічно проводилася виставка коней. Відбувалися також й інші виставки: наприклад, по плодівництву, птахівництву та бджільництву, а через два роки на третій було намічено влаштовувати у Валках загальну сільськогосподарську виставку повітового типу  .
Влаштовувало земство й показові заходи, які включали в себе показові поля і показові ділянки. Показові поля закладалися з метою ознайомлення населення з правильними способами ведення польового господарства в цілому. В 1915 році у Валківському повіті налічувалося 17
71
таких полів загальною площею 147 десятин 640 квадратних сажнів  .
Показові ділянки слугували для ознайомлення населення з культурою кормових рослин, мінеральними добривами, поліпшеними технічними прийомами обробітку землі, покращеними сортами злаків тощо. Закладалися вони на землі селян. Усі роботи виконувалися господарем ділянки за вказівками агрономічного персоналу. В 1915 році в повіті було 1109 показових ділянок, загальна площа яких становила 351 десятину 1176 квадратних сажнів  .
Крім того, у Валківському повіті нараховувалося 37 показових садів. Величина їх залежно від того чи іншого району й місцевості коливалася від 275 квадратних сажнів до 3 десятин 800 квадратних сажнів73. У 1914 році показовий сад площею 1036 квадратних сажнів був закладений у Пилипа Даниловича Леуса на хуторі Кумані Гряківської волості7 .
З метою ознайомлення населення з удосконаленими сільськогосподарськими машинами і знаряддями, а також для обслуговування показових заходів у повіті організовувалися прокатні станції та зерноочисні пункти. По повіту вони розташовувалися досить рівномірно. Звичайно станція чи пункт влаштовувалися в густонаселених місцях, у найбільш розвинутих господарів, які цікавилися поліпшенням сільського господарства. Для зберігання машин і знарядь господар повинен був відвести відповідне приміщення, а також під наглядом агрономічного персоналу мусив вести встановлені квитанційні книжки. Виручені гроші здавалися щомісяця чи по закінченню тих чи інших сезонних робіт. За зберігання машин і знарядь та за клопоти по завідуванню пунктом господар одержував половину заробленої плати. В 1915 році у Валківському повіті функціонувало 76 прокатних і 38 зерноочисних пунктів   .
У Гряковому прокатна станція була влаштована в Євгенія Романовича Цибульника. На цій станції були такі машини і знаряддя: сівалка Гельферіх-Саде, дві сівалки Ельворті, три борони по типу Ліна, плуг Сакка, екстирпатор Сакка, три полільники "Планета" (один кінний і два ручних), два лущильники Еккерта, коток кільчастий та пароочисник Бургарда7 . Ще дві прокатні станції знаходилися поблизу Грякового - в Якова Івановича Полтавського на хуторі Полтавському та в Пилипа Даниловича Леуса на хуторі Кумані77. Зерноочисний пункт у Гряковому розташовувався у Федора Микитовича Зубрицького. Тут були два куколевідбірники Гейда для пшениці та ячменю, сортувалка Клейтона і Шутльворта, віялка Іванченка, ваги Гесса та сортувалка "Змейка"78.
Валківським земством також був прийнятий план поліпшення тваринництва в повіті, який здійснювався за допомогою цілої мережі опорних пунктів. Улаштовано було такі пункти в районі кожної агрономічної дільниці. На них, крім плідників великої рогатої худоби, були ще плідники коней і розплідники племінних свиней та птиці. Поряд з цими пунктами існували також і пункти другого порядку, які влаштовувалися в найбільш населених районах. Тут спеціальних будівель земство не зводило, а тварини поміщалися за окрему плату в якого-небудь землевласника, кооперативної організації чи селянина79. В 1915 році такий злучний пункт знаходився в селянина І.М. Дорожки на хуторі Дорожчиному Гряківської волості. На цьому пункті був чотирирічний жеребець робочої породи по кличці Букет, що належав утримувачу злучного пункту80.
До плану надання агрономічної допомоги населенню Валківське земство включило й організацію різних кооперативів: кредитних, сільськогосподарських, споживчих тощо. На 1 січня 1916 року в повіті вже діяв 41 кооператив, у тому числі: земська каса дрібного кредиту - 1; ощадно-позичкових товариств - 2; кредитних товариств - 14; споживчих товариств - 14; сільськогосподарське товариство повітового типу - 1; мало-районних сільськогосподарських товариств - 7; сільськогосподарських товариств - 2. Та як зазначив М.М. Пушкарьов, "Не все из указанньїх кооперативов одинаково развили свою деятельность. Наиболее деятельньши и жизненними вказались кредитньїе товарищества, менее деятельньши - сельскохозяйственньїе общества"  .

У Гряковому кредитне товариство було відкрите 27 лютого 1909 року. На початок 1916 року воно налічувало 495 членів і мало баланс у сумі 42817 руб. Капітал товариства становив 6946 руб., у тому числі: власний - 4396 руб., позичений - 2550 руб. Суми кредиту, вкладів та позик дорівнювали відповідно 72050 руб., 34467 руб. і 32450 руб. За результатами діяльності в 1915 році товариство отримало чистий прибуток у розмірі 531 руб.
Піклувалося Валківське земство і про розвиток народної освіти в повіті. Так, воно відкривало й утримувало народні училища та бібліотеки, організовувало вечірні заняття для дорослих, народні читання, екскурсії тощо. Слід зазначити, що земські училища поділялися на однокласні і двокласні. Навчальний курс в однокласних училищах тривав 3 роки, а у двокласних - 5 років. Крім того, в деяких однокласних училищах викладання велося за розширеними програмами, тому весь курс у них проходився за 4 роки. З обов'язкових предметів в однокласних училищах викладалися: "Закон Божий, чтение русское и церковно-славян'ское, письмо и арифметика в пределах 4-х действий с простими и именованньїми числами". У двокласних училищах до них додавалися: "краткая русская история, география и сведения из естествоведения, расширенньїй курс арифметики, краткая геометрия и в некоторьіх училищах черчение и рисование", а в училищах із чотирирічним курсом навчання - "краткие сведения из истории, родиноведения, географии и естествоведения". Тривалість навчального року коливалася від 120 до 150 днів   .
З "Отчета Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1915 год" дізнаємося, що того року в господарському віданні Валківського земства знаходилось 76 народних училищ на 187 комплектів. Серед них переважали однокласні школи (87,4 %), з трирічним курсом (77,5 %), здебільшого дво- і трикомплектні (69,7 %), змішаного типу (96 %). Училищ підвищеного типу, з чотири- і п'ятирічним курсом навчання, налічувалося лише 22,5  %, у тому числі
од
двокласних - 10,6 %, однокласних з чотирирічним курсом - 11,9 %   .
З усіх 76 земських училищ власні приміщення мали 64 (84,2 %), а інші 12 (15,8 %) знаходилися в найманих будинках. Крім того, внаслідок тісноти 6 училищ, що мали власні приміщення, користувалися для частини учнів найманими8 . Як свідчить "Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1912 год", усі шкільні будівлі, як власні, так і наймані, за незначним винятком, були незадовільними, потребували розширення й капітального ремонту; в багатьох були попсовані підлоги, стелі й покрівлі, прогнили двері та віконні рами8 .
Мали земські училища й земельну власність. У 1915 році, за повідомленнями викладачів, загальна площа шкільних садибних ділянок дорівнювала 35 десятинам, а їх вартість становила приблизно 15000 руб. 7 Деякі шкільні ділянки дуже ретельно оброблялися вчителями, засаджувалися плодовими деревами, ягідними кущами і, таким чином, слугували немов би показовими станціями по поширенню серед місцевого населення практичних сільськогосподарських знань88.
Згідно з ухвалою земських зборів викладачами народних училищ Валківського повіту могли працювати тільки особи, які мали середню освіту чи спеціальну педагогічну, не нижче курсу вчительської семінарії. Призначення на вчительські посади, переведення викладачів та їх звільнення здійснювалось інспекцією за погодженням з повітовою земською управою . В 1915 році в народних училищах Валківського повіту перебувало на службі: законовчителів (за кількістю посад) - 76; штатних викладачів загальноосвітніх предметів - 187 (146 учительок (78,9 %) і 41 учитель (21,1 %); постійних запасних - 3; тимчасових замісників для заміни вчителів, призваних у діючу армію - 9; спеціальних учительок рукоділля - 2; всього - 277 викладачів. З них 17 учителів знаходились у діючій армії, тобто фактично свої обов'язки виконувало 260 викладачів. Усі вчителі, призвані до лав армії, значилися на посаді й одержували встановлену платню90.
За даними "Отчета Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1914 год", учителі земських училищ, крім основної платні від казни в розмірі 360 руб. на рік, отримували від земства періодичні надбавки: першу через 3 роки служби в розмірі 30 руб. на рік, другу через 3 роки після першої в розмірі 60 руб. на рік, третю через 7 років після другої в розмірі 75 руб. на рік, четверту через 7 років після третьої в розмірі 75 руб. на рік. Таким чином, через 6 років служби вони одержували 450 руб. на рік, через 13 - 525 руб. і через 20 років - 600 руб. на рік. Крім того, ті з учителів, що прослужили не менше 20 років, крім надбавок від земства, отримували ще надбавку від Міністерства народної освіти в розмірі 240 руб. на рік, тобто платня їх становила 840 руб. на рік. Незалежно від цього, вчителі, які не мали при школах квартир, одержували від земства квартирні гроші - у місті в розмірі 120 руб. на рік і в селах у розмірі 60 руб. на рік; викладачі співів отримували додатково від 25 до 75 руб. на рік, а викладачі рукоділля -по 60 руб. на рік. Законовчителі земських училищ одержували 60 руб. на рік за кожен комплект з добавкою від земства по 30 руб. роз'їзних на кожну школу, що знаходилася на відстані не менше 2-3 верст від квартири законовчителя  .
У народних училищах Валківського повіту навчалися хлопчики й дівчатка у віці від 8 до 11 років, причому відхилення від цього віку, як у бік зменшення, так і збільшення, були незначними. Лише у других класах двокласних училищ вік учнів збільшувався до 15 років . Як свідчить "Отчет Валковской уездной земской управи по народному образованию за 1915 год", у 1915-1916 навчальному році в усіх земських училищах налічувалося 10108 учнів, у тому числі 6509 хлопчиків (65 %) і 3599 дівчаток (35 %)93.
У Гряковому народне училище було відкрите в 1895 році. Воно було однокласним, а з 1 жовтня 1913 року тут був уведений чотирирічний курс навчання9 . Попечителькою училища була дворянка Ганна Аркадіївна Єнішерлова - дружина гряківського поміщика, дійсного статського радника Миколи Петровича Єнішерлова. Подружжя Єнішерлових надавало училищу значну матеріальну допомогу. Так, у 1901 році М.П. Єнішерлов пожертвував на його користь 338 руб. 47 коп. 5, а Г.А. Єнішерлова у 1907 році - 490 руб.96

За архівними даними, в 1899-1900 навчальному році у Гряківському училищі навчалося 87 дітей (із них 77 хлопчиків і 10 дівчаток), законовчителем працював священик Олексій Любарський, а вчителем - Митрофан Іванович Іваніков97. Пізніше Закон Божий в училищі викладали священики Стефан Самойлов (1910-1911) та Микола Афанасьєв (1911-1915). У 1910-1912 роках учителями тут працювали Федір Денисович Сидоренко й Агрипина Пантелеймонівна Синенко, останню з 1 жовтня 1912 року замінила Антоніна Василівна Білоус98. У 1914-1915 навчальному році вчителювали вже Сергій Денисович Назаренко (завідуючий училищем), Іраїда Григорівна Скорописова та Анастасія Григорівна Скорописова9 . Кількість учнів у Гряківському училищі в 1909-1911 та 1915 роках була такою: (див. табл. 2)    .
Таблиця 2


Роки

Кількість учнів

На початок року

На кінець року

Хлопчиків

Дівчаток

Усього

Хлопчиків

Дівчаток

Усього

1909

77

43

120

68

24

92

1910

68

24

92

76

36

112

1911

76

36

112

65

28

93

1915

99

50

149

111

56

167

У 1913 році відкрилося Ново-Гряківське народне училище. Попечителя воно не мало. Вчителем Закону Божого в 1914-1915 роках працював М. Афанасьєв, а вчителькою й завідуючою училищем була Домна Степанівна Цибульник101. На початок 1915 року в училищі нараховувалося 63 учні (41 хлопчик та 22 дівчинки), на кінець року - 104 учні (63 хлопчики та 41
ч102
дівчинка)    .
Як свідчать архівні документи, в 1907 році у Гряковому діяла жіноча недільна школа. її розпорядницею була Ганна Аркадіївна Єнішерлова, викладачами - вчителі Гряківського народного училища. У школі налічувалося 60 учениць, які за віком розподілялися таким чином: 12 років-5; 13 років- 5; 14 років- 8; 15 років- 7; 16 років- 10; 18 років- 17; 20 років- 5; 30 років - 1; 35 років - 2. Протягом року було 23 дні (неділі) занять. Утримувалася школа на кошти Г.А. Єнішерлової, причому в 1907 році на її утримання було витрачено 38 руб. 50 коп.1 3
З усіх видів позашкільної освіти у Банківському повіті були введені лише народні читання, вечірні курси для дорослих, народні бібліотеки та екскурсії, причому курси і читання були розвинуті дуже слабо. За даними "Отчета Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1913 год", тоді в повіті функціонувало 56 народних бібліотек. З них 32 бібліотеки були відкриті в різний час Харківським товариством грамотності і в 1908 році останнім передані земству; інші 24 бібліотеки були відкриті в 1912 році повітовим земством на підставі ухвали земських зборів сесії 1911 року104. Утримувалися народні бібліотеки на кошти губернського і повітового земств: перше постачало бібліотеки книгами, а друге забезпечувало їх приміщеннями, необхідним інвентарем та оплачувало працю бібліотекарів . Власних, спеціально пристосованих, приміщень бібліотеки не мали. З 56 бібліотек одна знаходилася в церковноприходській школі, одна - у приватному будинку, інші 54 користувалися приміщеннями земських училищ . Приміщення ці були вкрай незручними (деякі бібліотеки знаходилися в коридорах) і зовсім не відповідали своєму призначенню. Внаслідок цього при бібліотеках не можна було влаштовувати читалень, а відсутність останніх у значній мірі зменшувала культурну діяльність бібліотек . Бібліотекарями були переважно викладачі земських училищ, і лише в одній бібліотеці працював місцевий селянин108. Платню за свою працю всі бібліотекарі одержували однакову, а саме 25 руб.
•   109
на рік    .
У Гряковому народна бібліотека була відкрита в 1896 році. Знаходилась вона у приміщенні Гряківського народного училища. Читальні при бібліотеці не було. Бібліотекарями працювали Антоніна Василівна Білоусова (1912), Анастасія Григорівна Скорописова (1913) та Іраїда Григорівна Скорописова (1914-1915). У 1914 році у Гряківській бібліотеці нараховувалося 899 книг, а кількість читачів становила 150 осіб (79 дітей, 32 підлітки, 35 дорослих, 4 старики); в наступному році бібліотека мала вже 904 книги і обслуговувала 145 читачів (62 дітей, 55 підлітків, 28 дорослих)110.
Як свідчать архівні документи, деякі селяни мали власні бібліотеки. Таким книголюбом був селянин Гряківської волості Максим Дорожка. Це був заможний селянин. У 1904 році в нього було 60 десятин землі під посівами, 12 коней, 6 корів, 6 пар волів. На жаль, у документі не вказано, скільки та які книги мав селянин    .
Вечірні курси для дорослих по програмі однокласних народних училищ виникли у Валківському повіті в 1908 році. Ведення курсів, за пропозицією земської управи, взяли на себе викладачі народних училищ, які отримували по 75 коп. за кожен урок. Курси були відкриті у 5 населених пунктах, але успіху вони не мали, тому в 1910 році жалюгідні залишки цих курсів збереглися лише у двох пунктах (Валки і Старий Мерчик), а в інших трьох (Огульці, Комишевате, Грякове) вони припинили своє існування. Головною причиною такої швидкої ліквідації вечірніх курсів в одних пунктах стали відмови викладачів узяти на себе ведення занять, а в інших відсутність учнів.
У 1912 році земські збори, за доповіддю управи, знову визнали за необхідне відкрити в деяких населених пунктах вечірні курси, але цього разу вже по програмі двокласних народних училищ. Вирішено було в чотирьох пунктах знову відкрити курси, а в колишніх двох (Валки і Старий Мерчик) перетворити їх у підвищений тип по програмі двокласних училищ. Таким чином, з 1912 року вечірні заняття з дорослими повинні були вестися в 6 населених пунктах повіту. Але через те що намічені до відкриття курси по своїй програмі прирівнювалися до двокласних міністерських училищ, необхідно було, відповідно до положення про курси, на їх відкриття отримати дозвіл навчального округу. Порушене управою з цього приводу клопотання перед попечителем округу було задоволене через рік, і тому земство лише з 1913-1914 навчального року змогло приступити до відкриття вечірніх курсів у намічених пунктах. Однак і цього разу вечірні курси не мали належного успіху: в одному пункті (Перекопі) вони не змогли відкритися, тому що не знайшлося бажаючих учитися; в іншому (Литвинівка) відкрилися при досить великій кількості бажаючих учитися, але через два місяці учні розбрелися і курси припинилися; у третьому пункті (Валки) викладачі відмовилися вести заняття і курси також мусили припинитися. І тільки в інших трьох пунктах (Ков'яги, Сніжкове, Комишевате) заняття йшли досить успішно протягом усього 1913-1914 навчального року.
Таке сумне становище вечірніх курсів не могло викликати до них симпатії в земських діячів, і тому ревізійна комісія на початку 1914-1915 навчального року кошти, асигновані на утримання курсів, направила на екстрені воєнні потреби, внаслідок чого курси мусили закритися у всіх населених пунктах
Згодом вечірні курси для дорослих відновили свою діяльність. За даними "Отчета Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1915 год", того року вони велися в чотирьох училищах: Ков'ягівському 1-му, Ков'ягівському 2-му, Черемушанському й Ново-Гряківському . Як свідчать архівні документи, в Ново-Гряковому вечірні курси по програмі однокласних училищ вела вчителька Домна Степанівна Цибульник. У 1915-1916 навчальному році їх відвідувало 20 учениць, які за віком розподілялися таким чином: підлітки (13-17 років) - 7; дорослі (17-50 років) - 13. Заняття проводилися двічі на тиждень. Протягом навчального року було 40 днів і 120 годин занять114.
Народні читання у Валківському повіті, за даними "Отчета Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1914 год", велися переважно по сільському господарству і зрідка по санітарії. Читання загальноосвітні та літературного характеру існували лише у двох чи трьох населених пунктах повіту, і тільки з кінця 1914 року кількість пунктів, де проводилися читання на загальні та літературні теми, значно збільшилася. Читання по прикладних знаннях вели агрономи, їхні помічники та лікарі, а по загальноосвітніх предметах - учителі. Всі читання ілюструвалися "световьіми картинами" за допомогою "волшебного фонаря", що було великою приманкою для сільської публіки, особливо для підлітків, які "встречали каждое чтение как Светльш Праздник"115.
У 1915 році загальноосвітні народні читання велися вчителями у 28 населених пунктах повіту. Протягом року було проведено 242 читання, які відвідало 34187 слухачів. За статтю слухачі розподілялися так: хлопчиків і чоловіків було 19402 (57 %), дівчаток і жінок - 14785 (43 %) . Як проходили читання і як населення ставилося до них можна бачити зі звіту одного лектора, який повідомляв: "Все чтения проходили при полном порядке, поддерживаемом в большинстве случаев самими же слушателями. Слушатели всегда били заинтересованьї чтениями. Стремление послушать чтение у населения так бьіло велико, что нередко аудитории не могли вместить всех посетителей. Бьівали случаи, что слушатели приходили на чтение за 5-7 верст. Часто крестьяне просили повторить в их хуторе чтение, предлагали отвести для аудитории самое лучшее в их селений помещение и прислать подводу за лектором. Чтобьі население бьіло вполне уверено, что назначенние чтения непрем'енно состояться, установлено било никогда, несмотря ни на какую погоду, чтений не отменять"    .
Крім того, в 1915 році у 20 населених пунктах при училищах велися читання газет і брошур на теми про Першу світову війну. Таких читань було проведено 485. Протягом року їх відвідав 17841 слухач, у тому числі 10887 чоловіків (62,2 %) і 6954 жінки (37,8 %)'18.
Незалежно від загальноосвітніх народних читань та читань про події Першої світової війни в 1915 році велися в повіті агрономічним персоналом також і спеціальні читання по сільському господарству119, про які вже було сказано вище.
Як свідчать архівні документи, в 1915 році у Гряковому було проведено 17 народних читань. Теми їх були наступними: 1) Толстой Л. "Много ли человеку земли нужно?"; 2) "Патриарх Гермоген"; 3) Толстой А. "Князь Серебряньїй"; 4) "Начало Русского государства"; 5) "Начало христианства"; 6) "Йван Сусанин"; 7) "Николай Чудотворец"; 8) Гоголь Н. "Тарас Бульба"; 9) Тургенев И. "Хорь и Калинич"; 10) Толстой Л. "Три старца"; 11) Пушкин А. "Полтава"; 12) Гоголь Н. "Заколдованное место"; 13) "Делатели золота"; 14) "Сьшовья Владимира"; 15) "Владимир Мономах"; 16) "Бородинский бой"; 17) Толстой Л. "Где любовь, там и Бог". Лектором був учитель Сергій Денисович Назаренко, який отримував за кожне читання 1 руб. Протягом року читання відвідали 515 слухачів, із них 380 чоловіків і 135 жінок120.
У 1913 році Валківське земство вирішило дати можливість учням земських училищ закріпити набуті ними знання "посредством созерцания внешними чувствами тех предметов, о которьіх говорили им в классе на уроках". З цією метою було ухвалено, щоб учителі в кінці навчального року здійснювали з учнями навчальні прогулянки й екскурсії, для чого асигновано було на перший час 300 руб. У 1913 році екскурсії здійснили такі училища: Гряківське (в Полтаву), Валківське чоловіче, Княжанське, Сидоренківське, Шляхівське, Минківське і Старо-Водолазьке двокласне121.
Значну роль у справі освіти населення у Валківському повіті відігравав народний театр. За ініціативою окремих представників сільської інтелігенції у 5 населених пунктах повіту (Грякове, Нова Водолага, Миколо-Комишевате, Старий Мерчик і Валки) були організовані драматичні гуртки, які час від часу ставили для місцевого населення спектаклі. Народні спектаклі ставилися переважно у приміщеннях сільських шкіл і лише в Новій Водолазі театр мав спеціальне приміщення, побудоване за ініціативою місцевого вчителя Жиліна . Спектаклі були платними, вхідні квитки коштували від 20 коп. до 1 руб. У деяких пунктах ставилися благодійні спектаклі для надання допомоги сім'ям призваних із запасу на дійсну військову службу    .
У Гряковому драматичний гурток був створений восени 1909 року. Організаторами його були: Федір Петрович Зубрицький, Давид Афанасійович Бондар, Афанасій Митрофанович Шаптала, Мойсей Тарасович Бондар, Іларіон Трохимович Черняк, Григорій Пилипович Лежепьок, Дарія Степанівна Горохова, Марфа Тарасівна Бондар, Євдокія Петрівна Ткаля, Варвара Іванівна Бондар, учитель Федір Денисович Сидоренко та фельдшер Василь Наумович Шумілін. Останній був режисером драмгуртка, артистом, гримером і диригентом. Першими виставами гуртка були два водевілі: "Любиш смородину - люби оскомину" та "Бувальщина". Про діяльність гряківського драмгуртка збереглися спогади однієї з його учасниць Д.С. Горохової. Вона, зокрема, повідомила: "Ми бьіли все любители, сами делали декорации, сами шили костюми, все-все сами делали. К нам приезжали из соседних сел смотреть, как у нас било сделано, и потом уже стали ставить соседние села. А потом к нам стала молодежь прибавляться, стало больше артистов"    .
Велику увагу Валківське земство приділяло охороні здоров'я населення повіту. Для надання медичної допомоги жителям Банківський повіт було поділено на 6 медичних дільниць. У Гряковому знаходилася четверта дільниця. В 1904 році тут була збудована земська лікарня. За даними "Харьковского календаря" на 1907-1915 роки, смотрителем і фельдшером Гряківської лікарні в цей час був В.Н. Шумілін, а лікарями - К.А. Матвієвський (1909), З.Ж. Павлов (1910-1911) та Р.В. Клейненберг (1913-1915)125. Фельдшерами тоді працювали І.Ю. Шаптала (1911), М.Д. Рябуха, Д.Г. Буніч, А.І. Коленко (1911-1912), М.А. Шевченко (1913), Г.С. Пелипенко, А.І. Козенко і М.М. Поляков (1914-1915), фельдшерками-акушерками - А.І. Каленко (1913) та С.А. Лучинська (1914-1915), а повитухою - Н.К. Цишкевич (1911-1915)126.
Внаслідок того що Гряківська лікарня була розташована на межі Харківської і Полтавської губерній, у ній лікувалося дуже мало хворих, серед яких були і хворі з Полтавської губернії, що зовсім не виправдовувало витрат на її утримання. Вартість утримання і лікування хворого у Гряківській лікарні становила колосальну цифру, якщо порівняти з вартістю утримання такого ж хворого у Валківській лікарні. Так, утримання Гряківської лікарні в 1913 році, включаючи сюди і платню медичному персоналу, обійшлося в 6897 руб. 05 коп., а хворих тут було 96 чоловік, які провели в лікарні 1846 днів. Отже, утримання і лікування одного хворого в день у Гряківській лікарні обійшлося земству в 1913 році в 3 руб. 73,6 коп., тоді як у Валківській лікарні в тому ж році утримання і лікування одного хворого в день становило 1 руб. 16,5 коп., тобто майже в 3,5 рази дешевше . У зв'язку з цим Валківськими повітовими земськими зборами 19 листопада 1914 року розглядалося питання про закриття Гряківської земської лікарні та перенесення 4-ї медичної дільниці в Миколо-Комишевату.
У 1916 році в Гряковому було відкрите поштове відділення. Про цю подію повідомила газета "Харьковские губернские ведомости" від 23 серпня 1916 року: "...в селе Гряково, Харьковской губернии, Валковского уезда, с 1-го августа сего года, открито почтовое отделение общего типа с присвоением наименования "Гряково-Валковское", с производством операций по сберегательной кассе..."т.
З такими економічними та культурними здобутками ввійшло Грякове в смугу революцій і громадянської війни 1917-1920 років.

2.2. Селянські заворушення 1902 року
Соціально-економічне становище селян Полтавської і Харківської губерній у наступні після реформи 1861 року десятиріччя було надзвичайно тяжким. Малоземелля, обтяжливі викупні платежі, численні податки та тяжка напівкріпосницька експлуатація призводили до розорення й занепаду селянських господарств. З року в рік зростала кількість' безземельних і малоземельних селян, а також таких, які не мали ні робочої, ні продуктивної худоби, ні реманенту. На початку XX століття земельні наділи багатьох господарств становили 0,1-0,5 десятини. Протягом 1893-1900 років у 12 повітах Полтавської губернії кількість безземельних господарств збільшилась з 41,4 до 101,3 тис, що становило 17 % всіх селянських дворів129. Щоб не померти з голоду, селяни вдавалися до купівлі чи оренди поміщицької землі. Але перше через відсутність коштів для них було майже недоступне, а ціни грошової оренди день у день зростали. Отже, незаможний селянин змушений був вдаватись до відробіткової оренди, прирікаючи себе на експлуатацію і злиденне життя.
Тяжке економічне становище селянства значно посилив неврожай 1901 року. Поряд з недородом зернових повністю або частково загинули городні культури, зокрема картопля -основна їжа селянина. Внаслідок цього вже на початку весни 1902 року селяни залишились без харчів, а худоба - без фуражу. Тому, за свідченням самих селян, худобу доводилось годувати соломою з покрівель, а з обмішки пекти "хліб"'" . Селяни зверталися за допомогою до поміщиків і різних державних установ, але безрезультатно.
Усе це і стало причиною масового селянського виступу 1902 року в Полтавській і Харківській губерніях. Заворушення почалися з містечка Карлівка Костянтиноградського повіту Полтавської губернії, жителі якого на початку березня захопили 2 тис. десятин землі герцогів Мекленбург-Стрілецьких, зорали її і засіяли, причому посівний матеріал самочинно взяли у того ж поміщика. Протягом 9-27 березня напади на поміщицькі економії відбулися в п'яти селах трьох волостей Костянтиноградщини. З 28 березня селянський рух набрав більш масового і гострого характеру. Того дня понад 300 селян сіл Смородщина Полтавського повіту, Максимівка, Варварівка, Кошубівка, Степанівка й Давидівка Костянтиноградського повіту вивезли 250 пудів вівса, 10 пудів ячменю та понад 3 тис. пудів пшениці з маєтку поміщика Роговського. Наступного дня були розібрані продукти харчування і фураж з шести поміщицьких економій і двох куркульських садиб, 30 березня - з дев'яти поміщицьких маєтків. 31 березня селяни Полтавської губернії розгромили ще 14 економій131.
Наприкінці березня - на початку квітня заворушення поширилися і на ряд волостей Банківського та Богодухівського повітів Харківської губернії. Доповідаючи про них керуючому Міністерством юстиції С.С. Манухіну, виконуючий обов'язки прокурора Харківської судової палати А.А. Лопухін писав 1 квітня 1902 року, що "...крестьяне Полтавской губернии, грабившие там усадьбьі, 31 числа вторглись в Валковский уезд, Харьковской губ., подговорили местньїх крестьян, напали на жономию помещика Глушкова, беспорядки охватили здесь З селения, вьіслани батальон пехотьі, сотня казаков" . 600 селян прийшли на подвір'я економії Глушкова і через своїх уповноважених запропонували управителю маєтком добровільно передати їм поміщицький хліб. Коли він відмовився виконати цю вимогу, селяни збили замки з комор і почали розбирати зерно та борошно. Впоравшись з коморами Глушкова, селяни вирушили до садиби сусіднього поміщика Шдпалова і зробили те ж саме. Загальні збитки, завдані обом економіям, становили 4,6 тис. крб. Власті притягнули до відповідальності 45 чоловік. Та це не злякало селян. Протягом 1-2 квітня вони вчинили напади ще на 22 економії133.
Селяни Грякового та навколишніх сіл також брали активну участь у виступах. Вони розбирали в економіях місцевих поміщиків Зарудних і Павлових хліб, худобу, інвентар, сіно та інше. У фондах ДАХО зберігся рапорт Банківського повітового ісправника Д.І. Свєтухіна Харківському губернатору І.М. Смоленському про виступи селян у Банківському повіті, датований 23 квітня 1902 року, в якому докладно розповідається і про виступ селян в економії дійсного статського радника М.Ф. Павлова при хуторі Єгорівці Гряківської волості: "1 апреля в 6 часов вечера большая толпа крестьян деревень Ново-Гряковой, Егоровки и Малолетневки Гряковской волости явилась во двор Егоровской жономии Павлова и руководимая и подстрекаемая одним из главньїх зачинщиков крестьянином д. Ново-Гряковой Петром Семенко, которьій обьявлял всем собравшимся, что грабить помещиков разрешено помощником губернатора, бросилась к амбарам и к сену и начала разбирать все зто, причем крестьяне Гряковской волости Михаил Анисьев Крапивка, Григорий Волжик, Евдоким Леус, Назар Шатравка, Антон Глущенко, Александр Кришталь, Филипп Симоненко, Семен Васильченко, Сергей Глущенко первьіе начали разбивать замки и двери у амбаров и набирать из закромов зерно, муку и проч. Свидетелем виновности всех поименованньїх грабителей-вожаков бьіл крестьянин

Ольховатской волости, Полтавской губернии Павел Семенов Носачев. Награбленное имущество составляет: 551 пуд пшенщьі, один стог сена и некоторьій хозяйственньш инвентарь. Общая сумма убьітков оценивается жономией в 453 руб. 75 коп. Грабеж окончился в 8 часов вечера 1 апреля. Все указанние обвиняемьіе арестованьї по распоряжению полиции" . Як повідомив старожил Ф.П. Зубрицький, заарештованих селян було посаджено до в'язниці. Звільнені вони були лише за амністією та за клопотанням гряківського поміщика М.П. Єнішерлова    .
Хоч виступ селян тривав недовго (з 9 березня до 3 квітня), проте охопив значну територію з великою кількістю населення. Жителі 336 сіл 19 волостей (з населенням понад 160 тис. чоловік, безпосередню участь у русі брало 38 тис. чоловік) Полтавської і Харківської губерній вчинили 125 нападів на поміщицькі маєтки і куркульські садиби, 105 з яких розгромили, в тому числі в Полтавській губернії - 79, в Харківській - 26    .
Власті жорстоко розправились з голодними селянами, кинувши на придушення їх виступів значні військові сили. Всього за офіційними, значно заниженими даними, лише в Полтавській губернії суворі тілесні покарання застосовувалися в 17 селах, у Харківській губернії було висічено сотні селян. В обох губерніях заарештовано 708, віддано до суду 1092 чоловіки. За указом царя Миколи II селян примусили сплатити 800 тис. крб. особливого окладного збору, що мав компенсувати збитки, завдані поміщикам під час заворушень    .
Незважаючи на поразку, селянський виступ 1902 року в Полтавській і Харківській губерніях мав велике значення. Він яскраво продемонстрував небажання українського селянства жити по-старому, його прагнення до знищення поміщицького землеволодіння, селянського малоземелля й кабали, податкового тягаря та інших численних пережитків кріпосництва.
III. ВИДАТНІ ГРЯКІВЦІ
3.1. М.П. Єнішерлов
Серед людей, які залишили помітний слід в історії Грякового, почесне місце належить місцевому поміщику Миколі Петровичу Єнішерлову. На жаль, документальних даних про нього майже не залишилось, однак збереглося чимало народних переказів та спогадів старожилів, які досить повно і всебічно характеризують цю непересічну особистість.
Із архівних документів вдалося встановити, що М.П. Єнішерлов народився у 1854 році в сім'ї майора Петра Григоровича Єнішерлова, який проживав у Сумському повіті Харківської губернії . Закінчив Московське технічне училище, де здобув спеціальність інженера-механіка139. В 1891-1910 роках був головою Валківської повітової земської управи140, мав чин дійсного статського радника - цивільний чин IV класу, що відповідав військовому чину генерал-майора. Працюючи на посаді голови управи, Микола Петрович усіляко сприяв будівництву на Валківщині земських шкіл. Також за його ініціативи в 1894 році у Валках було відкрите ремісниче училище142. А в 1907 році Єнішерлова було обрано депутатом II Державної Думи від Харківської губернії.
Відомо також, що Микола Петрович був досить заможним: мав 653 десятини землі143, цегельний, черепичний та кінний заводи у Гряковому. Вирощував рисистих коней для війська, слава про яких линула по всій окрузі. Розповідають, що він навіть заборонив будувати залізницю неподалік від села, щоб його коней не тривожили гудки та шум від коліс поїздів.
Як згадують гряківські старожили, маєток М.П. Єнішерлова знаходився там, де зараз "Панський садок". Мешкав він разом із дружиною Ганною Аркадіївною у звичайному сільському будинку без усякого шику й розкоші. Своїх дітей у Єнішерлових не було, тому вони взяли з багатодітної селянської сім'ї малолітню дитину Проценко Марію Семенівну за прийомну дочку, виховали її, дали освіту144.
М.П. Єнішерлов був чуйним до людей. Коли в 1902 році солдати карального загону били селян за пограбування садиб поміщиків, він наказав командирові загону припинити покарання. Той відмовився. Тоді Микола Петрович зняв із себе бурку, під якою був генеральський мундир, і повторив наказ. Довелось офіцерові відмінити биття селян. Та Єнішерлов на цьому не зупинився.

Він подав Харківському губернаторові Смоленському петицію з проханням передати справу селян, які грабували поміщиків, Валківській управі    .
А коли в одного селянина украли коней, Микола Петрович наказав своєму управляючому відшукати їх і повернути господареві, а йому особисто доповісти про це. І коней таки було знайдено десь в іншому селі.
М.П. Єнішерлов допомагав солдаткам, чиї чоловіки загинули на війні, своїм вірним слугам будував будинки. І до цього часу у Гряковому збереглися оселі, які поміщик побудував своєму конюху Зубрицькому та ковалю Симоненку. На жаль, від маєтку самого Єнішерлова не залишилось жодного сліду.
Багато зробив Микола Петрович для Грякового та його мешканців. Та більшовики, які прийшли до влади після Жовтневого перевороту 1917 року, не оцінили належним чином його заслуг. М.П. Єнішерлов був заарештований і посаджен-ий до валківської в'язниці. До цього часу невідомими залишаються обставини його смерті. За даними краєзнавця П.В. Губського, 6 квітня 1918 року Єнішерлова разом з іншими генералами і дворянами більшовики розстріляли під Кобцевою горою біля села Ков'яги Валківського повіту146. А автор "Валківської енциклопедії" І. Лисенко стверджує, що Микола Петрович покінчив життя самогубством у валківській в'язниці в 1921 році147. Його маєток і земля у 1919 році були націоналізовані.
Чимало літ промайнуло з того часу. Вже майже не залишилось у Гряковому очевидців описаних вище подій. Але й досі ім'я і справи М.П. Єнішерлова живуть у пам'яті гряківців, слугуючи для них прикладом самовідданого служіння своєму народові.
3.2. М.О. Зарудний
Незаслужено забутим гряківцями є ім'я уродженця села, видатного українського вченого і мандрівника Миколи Олексійовича Зарудного.
М.О. Зарудний народився 13 (25) вересня 1859 року в маєтку свого дядька Миколи Андрійовича Зарудного - селі Гряковому Валківського повіту Харківської губернії. Його батьки - Олексій Андрійович і Євдокія Миколаївна - були люди з достатком і жили в Петербурзі на широку ногу. Своєму молодшому синові вони приділяли мало уваги, і хлопчик все своє дитинство провів на батьківщині, в маєтку дядька і тітки. Його вихованням займалася незаміжня тітка Віра Андріївна Зарудна148.
"Уже с ранних пор, - писав М.О. Зарудний у передмові до своєї праці "Орнитологическая фауна Оренбургского края" (1888), - зародилась во мне страсть к природе, к странствованиям, охоте и наблюдениям за образом жизни животньїх. Еще будучи мальчиком, ловил я насекомьіх и птщ, собирал растения, ставил ловушки на зверьков, добивал птичьи гнезда и яйца. И не бьіло для меня, как нет и теперь, ничего дороже свежего воздуха, синего неба, простора степей и лугов, чащ лесньїх, крепей болотних... ".
Освіту Микола Олексійович здобув в учительській семінарії військового відомства, яку закінчив у 1879 році, і був призначений учителем природознавства в Оренбурзьку військову гімназію, пізніше перейменовану в кадетський корпус. Увесь свій вільний час учений проводив у мандрівках, досліджуючи фауну Оренбурзького краю. Його діяльна натура вимагала діла. Вже 1881 року в серпневому номері журналу "Природа и охота", який видавав відомий натураліст-мисливець Л.П. Сабанєєв, вийшла перша друкована праця Зарудного "Наблюдения над птицами в окрестностях Оренбурга". А 1884 року Микола Олексійович підготував велику наукову працю "Орнитологическая фауна Оренбургского края", що була опублікована у 1888 році в "Записках Академии наук".
Покінчивши з вивченням Оренбурзького краю, у наступні роки вчений здійснив п'ять експедицій у Закаспій, результатом яких стала ґрунтовна праця "Орнитологическая фауна Закаспийского края", що вийшла окремим томом "Материалов к познанию фауньї и флорьі Российской империи" в 1896 році.
З 1892 по 1906 рік М.О. Зарудний працював викладачем кадетського корпусу у Пскові. За цей час він здійснив чотири подорожі в Персію (Іран), за що від Російського географічного товариства був удостоєний малої золотої медалі (у 1898 році) і двічі нагороджений премією імені М.М. Пржевальського (у 1901 та 1904 роках). Результати мандрівок учений опублікував у працях "Зкскурсия по северо-восточной Персии и птицьі зтой страньї" (1900), "Зкскурсия по восточной Персии" (1901) та "Птицьі восточной Персии" (1903).
Восени 1906 року М.О. Зарудний перевівся в Ташкент на посаду викладача кадетського корпусу, про що він почав клопотатися ще за кілька років до цього. Тут Микола Олексійович зайнявся вивченням орнітофауни Середньої Азії, здійснив цілий ряд екскурсій та експедицій по Туркестану. В цей період були опубліковані кілька його великих праць, зокрема "Птицьі Псковской губернии" (1910), "Уеггеісппіз сіег Уб§е1 Регзіепз" (1911), "Птицьі пустьши Кизьіл-Кум" (1915), "Птицьі Аральского моря" і "Третья зкскурсия по Восточной Персии" (1916), та чимало статей, присвячених головним чином орнітології. У 1907 році за свої заслуги вчений отримав від Російського географічного товариства срібну медаль імені М.М. Пржевальського.
Про останні роки життя М.О. Зарудного збереглися такі відомості. У квітні 1918 року, коли в Ташкенті відкрився Туркестанський народний університет, Микола Олексійович став читати в ньому курси зоології і хімії. Цього ж року він організував Туркестанський народний музей, директором якого був до самої смерті і якому передав свої багаті зоологічні та етнографічні колекції. Крім того, вчений брав активну участь у роботі Туркестанського відділу Російського географічного товариства і був заступником його голови.
Помер М.О. Зарудний 17 березня 1919 року в результаті випадкового отруєння. Поховали його на російському кладовищі в Ташкенті. Нині там стоїть пам'ятник із світлого каменю, споруджений вдовою Миколи Олексійовича.
М.О. Зарудний залишив нам багату спадщину. Його перу належить близько 200 наукових праць із зоології і близько 20 - із географії (описи мандрівок), які на той час відзначилися новизною. Іменем Зарудного названа значна кількість (понад 100) нових видів і підвидів тварин, що свідчить про велику цінність і всебічність його величезних зоологічних збірок.
Прикро лишень, що на батьківщині ім'я вченого зовсім забуте, пам'ять про нього ніяк не увічнена. Хочеться сподіватись, що цей нарис приверне увагу гряківців до постаті видатного земляка.

Цибулько Ф.Д. Історія Грякового. Рукопис. - 1964.
Кургани // Полтавщина: Енциклопедичний довідник / За ред. А.В. Кудрицького. - К., 1992. - С. 443. 3 Верста, російська міра довжини = 500 сажням (1,0668 км). До XVIII ст. існувала межова В. (1000 сажнів; 2,1336 км), що    використовувалася    для    межування    і    визначення    відстаней    між    населеними    пунктами.    (Советский знциклопедический словарь. - М., 1981. - С. 213).
Сажень, російська міра довжини = 3 аршинам = 7 футам = 2,1336 м. Відомі маховий С. = 1,76 м, косий С. = 2,48 м. (Советский знциклопедический словарь. - М., 1981.-С. 1170).
Аршин (тюрк.), дометрична міра довжини в ряді країн, у Росії з XVI ст. = 16 вершкам (71,12 см). (Советский знциклопедический словарь. - М, 1981. - С. 83).
Багалей   Д.И.   Обьяснительньїй   текст   к   Археологической   карте   Харьковской   губ.   //   Трудьі   двенадцатого археологического сьезда в Харькове 1902 г. Том І. - М, 1905. - С. 90-91.
Сидоренко Г.О., Махно Є.В., Телегін Д.Я. Довідник з археології України. Полтавська область. - К., 1982. - С. 90.
Баби кам'яні // Полтавщина: Енциклопедичний довідник / За ред. А.В. Кудрицького. - К, 1992. - С. 39. 9 ДАХО, ф. 51, оп. 1, спр. 144, арк. 19.
Багалей  Д.И.   Обьяснительньїй  текст  к  Археологической   карте  Харьковской   губ.  //  Трудьі   двенадцатого археологического сьезда в Харькове 1902 г. Том І. - М, 1905. - С. 91.
11    Там же.-С. 88.
12  Сидоренко Г.О., Махно Є.В., Телегін Д.Я. Довідник з археології України. Полтавська область. - К., 1982. - С. 90;
Баби кам'яні // Полтавщина: Енциклопедичний довідник / За ред. А.В. Кудрицького. - К., 1992. - С. 39^0.
" Булава Л.М., Жук В.Н. Про походження географічних назв Полтавщини // Постметодика. - 1994. - № 7. - С. 33. 14 Цибулько Ф.Д. Історія Грякового. Рукопис. - 1964.
Багалей Д.И. Материальї для истории колонизации и бьіта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ. -X., 1890.-С. 328.
16  ДАХО, ф. 24, оп. З, спр. 4, арк. 41 зв.
17  ДАХО, ф. 284, оп. 2, спр. 346, арк. 2.
18  ДАХО, ф. 24, оп. З, спр. 15, арк. 79 зв.

19 Губський П.В. Караван. - X., 1998.-С. 121.
20 ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 224, арк. 1208; спр. 225, арк. 783.
21  Десятина, основна дометрична російська міра площі = 2400 кв. сажнів (1,09 га, т.зв. казенна). У XVIII - на поч. XIX
ст. використовувалася Д. власницька (господарська) = 3200 кв. сажнів (1,45 га). (Советскии знциклопедическии
словарь. - М, 1981.-С. 383).
22 Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Том 2. - К., 1910. -С. 130.


23 Там же.

-С.

131.

24 Там же.

 

 

25 Там же.

 

 

26 Там же.

 

 

11Там же.

-С.

134.

!8 Там же.

-С.

131.

!9 Там же.

-с.

136.

30 Там же.

 

 

31 ДАХО, ф. 16, оп. 1, спр. 709, арк. 2, 8, 44.
32 Парамонов А.Ф. Знциклопедия фамилий Харьковской губернии. Книга первая. - X., 2003. - С. 192.
33 ДАХО, ф. 25, оп. 19, спр. 1421, арк. 1.
34 ДАХО, ф. 25, оп. 19, спр. 1056, арк. 1.
35 ДАХО, ф. 25, оп. 19, спр. 351, арк. 1.
36 ДАХО, ф. 16, оп. 1,спр. 1502, арк. 4.
37 ДАХО, ф. 51, оп. 1, спр. 302, арк. 69 зв.-70.
38 ДАХО, ф. 307, оп. 1, спр. 15, арк. 178.
39 ДАХО, ф. 16, оп. 1, спр. 1220, арк. 4, 5.
40 ДАХО, ф. 307, оп. 1, спр. 15, арк. 178.
41 Цибулько Ф.Д. Історія Грякового. Рукопис. - 1964.
42 Там же.
43 Там же.
44 Там же.
45 Там же.
46 Там же.
47 ДАХО, ф


тДАХО, ф
49 ДАХО, ф
50 ДАХО, ф
51  ДАХО, ф
52 ДАХО, ф
53 ДАХО, ф

16, оп. 2, спр. 447, арк. 1-2. 16, оп. 2, спр. 446, арк. 1-2. 16, оп. 2, спр. 445, арк. 1-1 зв., 7. 16, оп. 2, спр. 487, арк. 1-2. 16, оп. 2, спр. 466, арк. 1-2, 3. 16, оп. 2, спр. 467, арк. 1-1 зв. 16, оп. 2, спр. 439, арк. 1-1 зв., 5.
54 Отмена крепостного права на У крайнє. Сборник документов и материалов. - К., 1961. -С. 21.
55 Там же. - С. 22.
56 Цибулько Ф.Д. Історія Грякового. Рукопис. - 1964.
57 Список населенньїх мест по сведениям 1864 г. ХЬУІ. Харьковская губерния. -СПб., 1869. -С. 58.
58 Там же.
Волосні правління // Полтавщина: Енциклопедичний довідник / За ред. А.В. Кудрицького. - К., 1992. - С. 143. 60 Харьковский календарьна 1893-1917 гг.-X., 1893-1916.
Волости и важнейшие селения Европейской России. Вьшуск III. Губернии Малороссийские и Юго-Западньїе. СПб, 1885.-С. 24.
62 Там же. - С. 6.
63 ДАХО, ф. 304, оп. 1, спр. 2988, арк. 30.
64 ДАХО, ф. Р-115, оп. 2, спр. 4, арк. 10-14.
65 ДАХО, ф. 304, оп. 1, спр. 2560, арк. 13 зв.
Пушкарев М.М. Отчет по зкономическим мероприятиям Валковского уездного земства за 1915 г. - Валки, 1916. С. 3.
67 Там же. -С. 9-12.
68 Там же.-С. 13-14.
69 Там же.-С. 14-15.
70 Там же.-С. 19-20.
71 Там же.-С. 22-23.
72 Там же. - С. 26.
73 Там же. - С. 98.
74 Там же.-С. 100.
75 Там же. -С. 35.
76 Там же. - С. 62-63.

77 Там же. - С. 62, 66.
78 Там же. - С. 63.
79 Там же.-С. 81-82.
80 Там же. - С. 87.
81  Там же.-С. 105-106.
82 Там же. - Приложение № 20.


Валки, 1915.

- С. 7-8.

Валки, 1917.

-С. 1,2-3.

Валки, 1913.

-С. 8.

Валки, 1917.

-С. 7.

Валки, 1913.

-С. 8.

83 Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1914 г.
84 Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1915 г. ■
85 Там же. - С. 4.
86 Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1912 г.
87 Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1915 г.
88 Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1912 г.
89 Там же.-С. 13.
90 Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1915 г. - Валки, 1917. - С. 10.
91  Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1914 г. - Валки, 1915. - С. 4.
92 Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1913 г. - Валки, 1914. -С. 10.
93Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1915 г. - Валки, 1917. - С. 16.
94 Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1913 г. - Валки, 1914. - С. 6, 28.
95 ДАХО, ф. 304, оп. 1, спр. 558, арк. 80.
96 ДАХО, ф. 304, оп. 1, спр. 2986, арк. 14 зв.
97 ДАХО, ф. 304, оп. 1, спр. 443, арк. 2, 6 зв.-7.
8 Максименко Д.П. Отчет о народном образовании в Валковском уезде за 1910 г. - Валки, 1911. - С. 69, 71; Максименко Д.П. Отчет о народном образовании в Валковском уезде за 1911 г. - Валки, 1912. - С. 66, 72-73; Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1912 г. - Валки, 1913. - С. 16, 17, 70, 76-77. 59 Список начальньїх училищ и находящихся в них попечителей и учащих на 1914-15 уч.г. Валковский уезд. -Валки, 1914.-С. 10-11.
100 Максименко Д.П. Отчет о начальном народном образовании в Валковском уезде за 1909 г. - Валки, 1910. - С. 12-
13; Максименко Д.П. Отчет о народном образовании в Валковском уезде за 1910 г. - Валки, 1911. - С. 14-15;
Максименко Д.П. Отчет о народном образовании в Валковском уезде за 1911 г. - Валки, 1912. - С. 10-11;
Максименко Д.П. Отчет о народном образовании в Валковском уезде за 1915 г. - Валки, 1916. - С. 8-9.
101  Список начальньїх училищ и находящихся в них попечителей и учащих на 1914-15 уч.г. Валковский уезд. -
Валки, 1914.-С. 24-25.
102 Максименко Д.П. Отчет о народном образовании в Валковском уезде за 1915 г. - Валки, 1916. -С. 12-13.
103  ДАХО, ф. 304, оп. 1, спр. 2986, арк. 15.
04 Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1913 г. - Валки, 1914. - С. 43. 105 Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1912 г. - Валки, 1913. - С. 38, 43. 06 Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1913 г. -Валки, 1914. -С. 43. Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1912 г. - Валки, 1913. - С. 38. 08 Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1913 г. - Валки, 1914. - С. 44. Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1914 г. - Валки, 1915. -С. 70. Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1912 г. - Валки, 1913. - С. 44; Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за  1913  г. - Валки,  1914. - С. 51; Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1914 г. - Валки, 1915. - С. 88-89, 104-105, 112; Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1915 г. - Валки, 1917. - С. 112-113, 128-129, 136.
111 ДАХО, ф. 304, оп. 1, спр. 2983, арк. 55.
'" Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1914 г.- Валки, 1915. - С. 58-60. 13 Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1915 г. - Валки, 1917. - С. 152. 114 ДАХО, ф. 307, оп. 1, спр. 7, арк. 11-11 зв.
15 Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1914 г. - Валки, 1915. - С. 61-62. Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1915 г. - Валки, 1917. - С. 139.
117 Там же.-С. 141.
118 Там же.
119 Там же. -С. 142.
120 ДАХО, ф. 307, оп. 1, спр. 7, арк. 15-15 зв.
Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1913 г. - Валки, 1914. - С. 57-58. 122 Там же. - С. 58.
Отчет Валковской уездной земской управьі по народному образованию за 1914 г.-Валки, 1915. -С. 137. 124 Лист Д.С. Горохової до Ф.Д. Цибулька від 8 січня 1965 р.
У 1907 і 1912 роках посада лікаря Гряківської земської лікарні (він же лікар 4 медичної дільниці) була вакантною. 126 Харьковский календарь на 1907-1915 гг.-X., 1907-1914.

127  Журнальї очередного Валковского уездного земского собрания сессии 1914 г.: 18, 19 и 20 ноября. - Валки,
1915. -С. 170-171.
128  Харьковские губернские ведомости. -1916.-23 августа (№ 68).
129  Лещенко М.Н. Масові селянські заворушення  1902 р. в Полтавській і Харківській губерніях // Український
історичний журнал. - 1971. - № 11. - С. 107.
130  Там же. -С. 108.
131  Там же. -С. 109-110.
Ь2 Крестьянское движение в Полтавской и Харьковской губерниях в 1902 г. Сборник документов. -X., 1961. - С. 15.
133  Лещенко М.Н. Масові селянські заворушення 1902 р. в Полтавській і Харківській губерніях // Український
історичний журнал. - 1971. -№ 11. -С. 110.
134  ДАХО, ф. З, оп. 287, спр. 1076, арк. 13 зв.-14.
135  Цибулько Ф.Д. Історія Грякового. Рукопис. - 1964.
Ьб Лещенко М.Н. Масові селянські заворушення 1902 р. в Полтавській і Харківській губерніях // Український історичний журнал. - 1971. -№ 11. -С. 110.
137  Там же. - С. 112.
138  ДАХО, ф. 14, оп. 11, спр. 9, арк. 93 зв., 94 зв.
139  ДАХО, ф. 991, оп. 1, спр. 33, арк. 6, 10.
140  Харьковский календарь на 1891-1910 гг.-X., 1891-1909.
141  Харьковский календарь на 1915 г. -X., 1914. -С. 29.
42 Лисенко І. Валківська енциклопедія. - К., 2000. - С. 164.
Харьковский календарь на 1906 г. - X., 1906. - С. 11; Харьковские губернские ведомости. - 1906. - 1 декабря (№ 268).
44 Губський П.В. Слобідська Україна. Село Мельникова. Мельниківська школа- 1901-2001. - X., 2001. - С. 49. Там же.
146   т
Там же.
147  Лисенко І. Валківська енциклопедія. - К., 2000. - С. 164.
Тут і далі за: Бобринской Н.А. Николай Алексеевич Зарудньїй. Зоолог и  путешественник (1859-1919). С приложением статьи А.П. Семенова-Тян-Шанского "Памяти Н.А. Зарудного". - М., 1940.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 47 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист