Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Добрий день, шановні працівники Дніпропетровського обласного радіо!

Звертаюсь на вашу прекрасну передачу «Моє рідне село» з своїм твором на цю тему. Я, Віра Геннадіївна Сліпинчук живу в селищі Липівка П'ятихатського району, але моє серце назавжди вірне моєму найкращому в світі селу Верхньодніпровському району. Це село Мишурин Ріг, прекрасне, знамените, неповторне село з дивовижною, рідкісною назвою. Я давно збиралася Вам ще до конкурсу послати свої роздуми, бо обожнюю слухати передачі з Дніпропетровська. Колись по телефону я розмовляла з чудовим диктором Володимиром Пасічником, розказувала йому про наш ансамбль «Надія», який уже зараз не існує, хоч мав звання народного. І ось вирішила надіслати свій новий твір про Ми шурин Ріг. Павла Мусійовича Кріпака я знала особисто, він був моїм родичем, ми з ним дружили колись. Це була світла, велика душею людина, письменник, поет, життєлюб. Мені 49 років, я була вчителькою біології та хімії, пишу вірші, нариси, оповідання, друкуюся в обласних та районних виданнях. Але з радіо у нас проблеми. Часто відключають, часто чуємо погано. Надсилати на передачу свій твір я не знаю, коли його можна буде почути, в який день і якого числа. Подзвонити вам на радіо по телефону я не можу, на жаль не маю коштів. Але мобільний телефон у мене є. Номер мобільного - 80962402577. Дуже прошу повідомити мене, коли можна буде почути свій твір чи листом напишіть. Адреса моя на конверті. Мене дуже хвилює ця тема «Моє рідне село». Де можна потім буде заказувати брошури із творами слухачів радіо?

Надіюсь на вашу підтримку і взаєморозуміння. На обласне радіо звертаюся уперше.

Бажаю всього найкращого, багато нових цікавих передач і листів вдячних слухачів.

З глибокою повагою Віра Сліпинчук.

P.S. Іще вирішила надіслати свій твір «Моя яблуня», може і сподобається чи пригодиться в якісь передачі. Мрію щоб мою замальовку прочитав диктор Володимир Пасічник. В 2007 році газета «Сільські новини» об'явила конкурс «Краса навколо» за ініціативою К. С. Дуба, відомого природолюба і поета та науковця. Я перша послала свою замальовку. Її надрукували. Але на жаль прийшло всього 7 листів (ще моє одно було «Моє село» (не вірш) і конкурс не вдався. А жаль. Така хороша тема! І ця «яблуня» у мене вже 2 роки існує. От і я вирішила надіслати її на обласне радіо. Тема хороша і актуальна.
 
Надіюсь на відгук і підтримку.

 


«Моя яблуня»
 
Це звичайне дерево, цю яблуню я не забуду ніколи. Дере­во мого дитинства, рідне моїй душі. Солодкий спогад минулого, найкращого в житті відчуття любові до природи. Цій яблуні зараз уже шістдесят років. Але вона ще радує своїми яблуками, та вже не мене, а інших людей. Однак я вірю, що вона сумує за нашими голосами, за моїми рідними, з яких залишилися тільки я та мама. Мій син уже з других країв, bіh росте в іншому місці i колись я розкажу йому про стару добру яблуню.

Добріших яблук я не їла в житті. У 1963 рoцi нашу ciм'ю виселили з хати, як i багатьох інших односельців, бо робили водосховище. Це було в селі Мишурин Piг. Людей вигнали на нове місце, де раніше hіxto не жив. I мій дідусь Павло, який був садівником від Бога, привіз три яблуні, вірніше, притяг, бо їм було вже по п'ятнадцять років. Усе село тоді сміялося з нього. Але bіh посадив дерева. У нас є таке фото: дідусь садить яблуню на фоні недобудованої хати, а на голові у нього сиджу я - маленька дівчинка. Усі три яблуні при­жились i плоди давали, але че­рез десять років моя бабуся зробила пожежу i дві яблуні згоріли, а та, що залишилася, виросла велика i щедра на яблука. Дощ, гроза, тепла вода, а в ній - повно яблук, i ми бродимо, збираємо ті яблука. I від сонця ховались під нею, i вечеряли під нею. Я любила притулитись щокою до стовбура i слухати, як вона дихає, розказувати їй свої дівочі таємниці. Їй першій розповіла, що закохалася, що в мене буде чоловік, буде син, що зустріла свою долю. А вона мені шепотіла: "Я рада, рада, рада".

Bipa СЛІПИНЧУК.
с. Лихівка,
П'ятихатський район,
Дніпропетровська область.

 
«Село моє рідне»

Моє рідне село - Мишурин Ріг Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Мій вірш - про нього, мої спогади - про нього, моя розповідь - про нього, бо я люблю своє село найбільше в світі, і хоч я зараз, після одруження, живу в іншому місці, все ж воно мені таке рідне, що навіть сниться майже щоночі. На превеликий жаль, я не маю можливості часто відвідувати своє село.

Село називається Мишурин Ріг тому, що козак Мишура заснував село колись як козацьке поселення. В «Історії міст і сіл України» це село згадується ще в IV столітті н.е. Коли наші прапрадіди були ще молодими й ходили з дерев'яними відрами до Дніпра по воду, то село вже стояло. У 957 році цим шляхом княгиня Ольга пливла на прийнят­тя хрещення у Візантію. Мишуринські півні співають на 3 області -Дніпропетровську, Кіровоградську та Полтавську, адже село лежить на межі цих трьох областей. Велике, славне козацьке село - ніби на  перехресті битих шляхів історії. Поранений шведський король Карл XII тікав через Мишурин Ріг до кримського хана.

Славиться село і своїми людьми. Жив, у, Мишурині знаменитий хлібороб Марко Озерний. А лісник Павло Кріпак (вічна пам'ять йому), який був також письменником і поетом, посадив сосновий бір у Мишуриному Розі й писав чудові нариси про його природу. Посеред села стоїть прекрасний пам'ятник - меморіал солдатам, загиблим воїнам. А який же там раніше був красень Дніпро! А зараз забруднили його, знищу­ють красу природи людські невдячні руки...

Мишурин Ріг - село з дивною назвою, чудове, дивовижне село... Свій вірш я написала на одному подиху.


Мишурин Ріг

Мишурин Ріг -                               
Моє рідне село над Дніпром,
До нього я верталася з доріг,
До нього горнулась чаїним крилом.
І Козак Мишура заснував
Це поселення, що рогом лежало,
І в честь нього назвав те,
Що славним селом колись стало.
Княгиня Ольга величава
Колись була в Мишурин Розі,
Повз нього путь її лежала.
На шляху в Візантію. По дорозі
Сивий Дніпро протікає -
Бачив багато він на віку.
О, як же він прикрашає -
Село в нім, немов у синьому вінку.
І Богдан Хмельницький тут бував,
Залишивши в історії слід.
І шведський король Карл тікав,
Натерпівшись в Мишурині бід.
Згадаю чайок і пристань,
І рибальські човни, в берегах,
Повертаюсь назад через відстань -
Тато й мама молоді в очах.
«Мишурино», - звуть ласкаво
На краю столітньої судьби люди,
І хто живе у ньому, не забуде
Отого діда, що саджає верби і дуби.
На острові шумить, сосновий бір -
Насадили добрі руки лісника,
Прекрасна пам'ять тягнеться до зір,
Не забуде село Павла Кріпака.
І Суха, і Зелена, і Пристань -
Часто згадує пам'ять моя.
Через роки і відстань
Живе мого села зоря.
Невідомий солдат і братська могила,
Ворушить вітер листочки беріз -
Дві тисячі життів мишуринська земля укрила,
Поливши крапельками сліз.
Мишурин Ріг - це сонце й квіти.
Колиско моя, Батьківщино,
Мишурин Ріг - моя Україна,
Це батькова пісня з Дніпра веселкою лине.
Земний уклін тобі, Мишурин Ріг,
До тебе йду у спогадах все знов і знов,
Щасливий той, хто у душі зберіг
До рідного села святу любов.    

Віра Сліпинчук,
смт Лихівка,
П'ятихатський р-н,
Дніпропетровська обл.
  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 44 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист