Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

ІСТОРІЯ ІЗ ЖИТТЯ СЕЛА САДКИ

Вступ

...Я дуже люблю своє село. Багато в Україні є красивих міст і сіл, але найбільше мені подобається своє рідне село. У ньому я народилася і живу, тут я познайомилася зі своїми друзями, пішла у школу. Мої дідусь і бабуся також живуть у с. Садки. Вони часто розповідають цікаві історії про наше село і його мешканців. І в школі на уроках історії, народознавства, вчителі повідомляють нам про славетне минуле нашого рідного краю.


Мабуть, кожна людина вважає, що її місто або село, де вона народилася і живе, - найкращий куточок землі. Та і це зрозуміло, бо це місце - єдине, неповторне: воно збагатило мене своєю красою, подарувало друзів. Таким для мене є моє село Садки - добрим і чесним трудівником. Я люблю його щирою й ніжною любов'ю.

Ось скільки можна дізнатися про це, на перший погляд звичайне, невеличке село.

Коротка історична довідка

Село Садки є давня офіційна назва, як розповідають односельчани, що виникла із того, що в цій місцевості було багато садів. Село Садки знаходиться в 7 км від Великих Дедеркал, де є автобусна станція, а від районного центру (м. Кременця) - за 42 км та за 120 км від обласного центру м. Тернополя.
На околицях Садок є поклади торфу, які розробляються вже декілька років. Люди в літній період викопували його невеликими брилами і заготовляли, висушуючи їх, на зиму для опалювання свого житла.
С. Садки було володінням дворянки Анастасії Богданівни Джусянки, яке дісталося у спадщину її від князя Богуша Федоровича Корецького, де вказано, що князь разом із другими селами „приобретенними им за 618 копеек и 10 литовских грошей", купив с. Садки.
Згадується в акті від 1564 р., 5 жовтня, в постанові Луцького міського суду про розподіл землі між братами Григорієм і Михайлом Джусами батьківських володінь: Болотковци, Ляхова і Садок. Про село Садки згадується у 1782 р. те, що воно мало 98 дворів.
У даний час в межах Садківської сільської Ради зникли хутори с. Садок - Стражниця і Середня лінія, а є хутори Перетік та Придатки. Хутір Перетік називався так тому, що перед кожним господарством (а їх було лише кілька і збудовані вони були в одну невеличку вулицю) протікав струмок. Жителі хутора говорили, що річечка перетікала їх господарства.
Десь на початку 50-х років нашого століття люди з хутора почали переселятись до села. Перестав існувати хутір, пересох потічок, а місцевість цю і понині називають перетік.
Також існував хутір Придатки. Але земля тут виявилася малородюча. І люди малу-помалу почали переїжджати до села. А землю (місцевість ще крім того була горбиста) почали роздавати в додачу до основного поділу. Ось і утворилась назва Придатки.
Споконвіку селяни села займалися землеробством. Переважно до 1939 р. селяни наймитували і батракували, бо мали земельні наділи до 2 га землі. В  селі було два поміщики, чотири куркулі та піп, які володіли майже більшою половиною землі - із 1500 га, що було в селі, з усіма угіддями.
Становище селян з року в рік погіршувалося в результаті колоніальної політики буржуазно-поміщицької Польщі, спрямованої на зміцнення сільської буржуазії, що зокрема, досягалась шляхом переселення в Західну Україну військових поселенців - колоністів і створення при їх допомозі „осадницьких" господарств. Посадження осадництва проходило переважно у районах, що межували на границі з СРСР ( як с. Садки, що було на границі) було важливим для польської реакції в стратегічному відношенні. Організовані за військовим принципом на чолі з офіцерством осадники доповнювали експлуатацію і проводили політичний терор в селі.
Матеріальні умови селян з року в рік погіршувалися. Жителі села недоїдали.
Чим харчується селянин, про це писала західноукраїнська газета „Громадський галас" у 1939 р., що хліба селянин майже не бачить, молока також, бо його потрібно продати на сіль, нафту, а сільська дитина їсть яйце раз у Великдень, а другий раз хіба тільки тоді, коли хвора на туберкульоз, а він був загальною хворобою на селі.
Безземельні селяни виїжджали з села - емігрували, які шукали кращої долі в інших капіталістичних країнах, як і в інших селах Західної України. В період панської Польщі, в селі стояв поліцейський загін, однак в селі поширювалось вчення марксизму-ленінізму, досягнень радянського народу в Радянському Союзі.
Так, ще в 1918 році 1 січня розгромлено садибу куркуля Новосільського жителями с. Великі Садки ( Великі тому, що за 10 км є Малі Садки). Ось що сказано: "В с. В. Садки, Дедеркальської волості Кременецького повіту у 1918 р. 1 січня розгромлено садибу куркуля Новосільського".

Село в роки фашистської окупації

В період Великої Вітчизняної війни село було окуповане німецькими окупантами. Великих боїв не було, однак, із-за партизанських дій, та відступу німецьких окупантів, частина села, що зветься Тернівкою, була повністю зруйнована, спалена, розграбована.
Населення села чинило опір фашистам в тилу, а також приймали активну участь на фронті в боях з німецькими окупантами
Зі спогадів Івана Кондратюка в 1942 році в село зайшли німці, почали закривати млини, насильно вивозили молодь. На протидію в селі почали групуватися хлопці, формували відділ УПА. Штаб знаходився в Антонівцях. В селах працювали звязкові, які передавали пошту і сповіщали про збір хлопців. їх у групі було десь 7 чоловік. Старший групи був Яцюк Тодорко. Серед них Войтюк Борис, Митарчук Сафат, Войтюк Григорій, Ящук Пилип. Останній пішов в штаб, і пізніше говорили, що загинув під час однієї із акцій. Хлопці були озброєні. Добували зброю самі, перевалено лишалися після боїв. В одному із боїв біля села Ліски (Хмельницької області) загинуло більше 200 російських солдат. Зброю позабирали, велику кількість вилучили німці, але ще трохи лишилося.
Одного разу зібралися хлопці всі разом, сіли на підводу і поїхали до Щумська. Там готувалася відкрита акція. Усіх зібралося десь 500 чоловік. Відбувся напад на німців, які в цей час збиралися в Шумську. Бувало, хлопці переодівалися в німецьку форму і йшли до їхнього штабу, щоб провести якусь диверсію. Сільські люди допомагали повстанцям всім чим могли.
Найжахливіша подія, що сколихнула всіх, сталася в селі на Спаса 19 серпня 1943 року. Напередодні сотня Крука йшла зі сходу (сусіднє село Баймаки Хмельницької   області) і розположилося  в селі, щоб трохи перепочити. Зранку нічого не віщувало біди. В церкві проходила відправа. Герасим Митарчук йшов біля церкви на берег по коня, аж тут почув гуркіт машин. Герасим зрозумів - це німці. Зупинившись біля нього запитали: „Бандити єсть?" (так називали повстанців). Герасим заперечно похитав головою. Один із солдатів вказав на машину, це означало, їхати з ними. Сам не знав, що діялося в його серці, сів проїхавши декілька метрі, скочив і почав тікати. Німці не стріляли, але все зрозуміли. А в цей час уже вартові замітили німців в селі. Почалася перестрілка, завязався бій. Один із головних у німців побачивши, що їм не відстрілятися, скочив у машину і поїхав в Шумськ. Через декілька годин село почали окружати німці. Люди куди могли, туди бігли. Сам Іван Андрійович із декількома чоловіками бігли у напрямку села Шкроботівка, а потім завернули в село Радошівка. Був там днів зо три. Так що про події цього страшного дня чув з уст односельців. Багато полягло круківців у цьому бою. Вернулося в штаб десь менше 50 чоловік. В селі виросло 16 могил. Багато хто з односельців тікав з села і по дорозі їх наздоганяла смерть. Одного односельця німці спіймали, облили бензином і запалили. Як свідчив Андрій Харитонович він переховався після бою селом в кущах, коли все скінчилося, темними ночами виїжджали з села 160 машин. Це страхіття знають всі покоління села, і з жахом згадують цей день
В рядах Радянської армії відзначилися - Кобзарук Семен Йосипович, Загоруйко Василь Федорович, Войтюк Іван Зінов’євич і багато інших односельчан.

Святиня нашого села

фото 1

У селі Садки більшість людей, які вірують у Бога. Вони є парафіянами нашої церкви. На невеличкому горбочку видніється Божий Храм, велика святиня нашого села (фото 1). Кожної неділі і по великих релігійних святах проходить Божа служба. Тут є свій священик, є свій церковний хор.
Наша церква є самою більшою в Шумському районі.
Із спогадів Клим’юк Ксенії Іванівни я дізналася про будівництво нашої церкви
В 1842 році у селі Садки була побудована деревяна церква. Село було маленьке. І церква була також: невеличка. Постійних священників не було , наїжджали із інших повітів. Адже село було невелике, людей небагато і вони не могли утримувати постійного священика. Люди раділи, коли припадав той день, що служилося в церкві. Сюди йшли всі: старі і малі.
З часом село розбудовувалося, громада рішила побудувати нову церкву. План нашої нової церкви розробив архітектор, який проживав у м. Кременець. Тобула велика споруда. На кожну сім "ю було доведено певну суму грошей, відповідно від сімі. Багато людей продавали навіть кусочки землі, а дехто продавав худобу, щоб внести свою частку на будівництво. Але цього було замало тому, що люди жили бідно. Для того, щоб прискорити будівництво церкви, деякі селяни села вирішили піти по навколишніх і дальніх селах просити про допомогу, що їх не було місяцями і роками вдома.
Коли приходили в якесь село, то люди допомагали тим, хто що міг: одні давали полотно, другі радно, і те все потім продавали на ярмарку. Зароблені гроші вносили на будівництво церкви. Для того, щоб побудувати споруду, треба було цеглу, так, як наша церква цегляна. Селяни знали на якому полі була глина, придатна на побудову. Вони попросили селянина, щоб він продав ту землю, але селянин не захотів грошей і подарував свою землю. Було введено такий порядок: кожна робоча людина мала накопати, замісити глини і виробити цеглу. На тому ж таки місці була побудована випалювальна піч, в якій виготовляли цеглу вручну. Спочатку носили цеглу на носилках, а коли було високо, люди носили на плечах в торбинках. їм було тяжко, але вони з радістю будували храм.
Будівництво було розпочате в 1905 році, а 1909 року було закінчено. З великою радістю люди переносили ікони з старої церкви в нову. Маленькі діти несли невеличкі іконки, які могли донести, і це запамятали на все життя.
Проходили роки і люди запросили художників, які зробили розпись нашої святині.
Закінчення будівництва церкви припало на жовтень місяць. 19 жовтня було посвячено нашу церкву. І до сьогодні у нас, в селі Великі Садки, 9 жовтня. - пристольний празник в честь апостола Івана Богослова.
Із переказів Клим’юк Дмитра Костянтиновича наше село ще має легенду, яку до сьогоднішнього дня переказують з покоління в покоління . А було це так.
Посередині села був панський маєток, біля якого недалеко була криниця. Вона булла не глибока. Нахилившись, можна було зачерпнути відро води. Одного разу з панського будинку наймичка прийшла по воду. На її великий подив у криниці пливала ікона Божої Матері. Вона побігла і розказала панові, що вона бачила. Коли вийшов пан із своєю сімєю хотіли ікону забрати, але вона не давалася взяти її в руки. Тоді сказали священику. Священник із людьми взяли хоругви, підійшли до криниці і відслужили Великий Молебінь. Ікона, далася до рук. її з великою процесією перенесено було в церкву. Вона має цілющі властивості. Багато людей, поклонившися щиро образу Святої Матінки, зцілялися. Так і до сьогоднішнього дня стоять у нашій церкві милиці, на яких прийшов каліка до ікони. І коли він щиро поклонився і помолився з»явленній іконі, він зцілився і пішов без милиць. І ще багато чудес зцілення люди отримували, котрі щиро молились перед заявленим образом Матері Божої.
До цього часу у нашій церкві знаходиться ікона Божої Матері і люди вірять у її зцілення.

Козацька могила

За лісовим масивом Посадка в напрямку до села Шкроботівка є місцевість, яку в селі називають Козацька "могила". Як розповідають старожили, ще до II світової війни тут стояв кам’яний хрест і здавна вважалося, що цей хрест є свідком козацьких часів, а під ним - козацька могила. Та ніхто вже точніше нічого не може розповісти. Правда, знають, напевно, що хрест було зруйновано під час Великої Вітчизняної війни при відступі фашистських військ (під час військових дій випадково влучив снаряд).

Обеліск - пам'ять про загиблих

В центрі нашого села стоїть велика споруда. Це вічний затишок наших односельців, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни (фото 2). Кожен із них віддав своє життя за наше щасливе майбутнє. Всіх їх відірвала війна від мирної праці. На великих плитах викарбувано їх імена. На верхній частині пам’ятника зображено скорботливу матір, яка тримає на руках немовля. Глибокі зморшки лягли на її колись миле і ніжне обличчя. Карі, ласкаві очі дивляться сумно і тривожно.
Пам’ятник вражає своєю чарівністю. Особливо він красивий навесні. До обеліска приходять учні-випускники, учні-першокласники нашої школи, молоді пари, які об’єднують своє життя і багато односельчан, яким не байдуже це святе місце.

 

фото 2

Висновки

Цю роботу я написала для того, щоб мої нащадки не забували історію розвитку та існування с. В. Садки. Коли вони будуть перегортати сторінки цієї розповіді, то дізнаються, як трударі нашого села припадали руками і розумом до своєї землі, відроджували і збагачували її, піднімали добробут села. І щедра ця земля, забувши всі злодіяння, заподіяні їй, дарує дітям своїм хліб щоденний. їм, на мою думку, буде цікаво дізнатися про край, де вони народилися.
Ця робота виконувалася мною з великим задоволенням, натхненням, терпінням і душевною теплотою. Я надіюсь, що ця розповідь буде переходити з рук в руки багато поколінь.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті один гість та відсутні користувачі

Відкритий лист