Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Історія сіл Перше Травня, Самоткань, Тарасівка та Новогригорівка.

Матеріали узагальнено завідуючою
Першотравенською сільською бібліотекою
Саржан Н.О.

Невеличке старовинне село на лівому березі Самоткані в 10 км від райцентру та 5 км від залізничної станції Верхньодніпровськ має давню та славну історію, якій можуть позаздрити і великі населені пункти.

Береги річки з давніх давен манили до себе людей розкішними заплавами, заливними луками, зеленими гаями, багатими уловами риби та раків. Ліси покривали правий берег Дніпра та Самоткань, в них водилося безліч звірів, в т.ч. ведмеді. Історик Запоріжжя А.О. Скальковський свідчить, що на берегах Самоткані здавна осідали зимівниками запорожці. Береги цієї річки стали прикордонною смугою та ареною жорстокої боротьби корінного населення із чужинцями.
Самоткань... Ось прислухайтесь до цієї мелодичної назви! Назву річці дали скіфи, які жили на цій території задовго до народження Ісуса Христа. Самоткань - в перекладі кам'яний колодязь.
У легенді про Самоткань говориться, що колись повз річку, поблизу Римського лісу, проїжджав багатий турок. Та його золота коляска загрузла і перекинулася і її не змогли витягти. Можливо вона й досі лежить на дні річці на місці русла, що пересохло.
Краєзнавець Олексій Крестьянов із Нікополя подає свою версію назви річки, посилаючись на О.М. Трубачова - історика, етнографа із Дніпропетровська, який жив і працював у Москві: «Самоткань - на іранському - астма - хан, що в перекладі означає - «кам'яний колодязь».
А жителі навколишніх сіл пов'язують назву річки зі словом «ткати». У долині річки з давніх давен сіяли коноплі та займались ткацтвом. У кожному подвір'ї була прялка та ткацький верстак. Від словосполучення слів «самі ткали» і пішла назва річки - Самоткань. Слід додати, що річка активно В другій половині XVIII століття на княжні Манвеловій одружився Семен Гангеблос (Гангеблідзе) - грузин за походженням, взявши за дружиною в придане землі на березі Самоткані, заснувавши на них неподалік одне від одного поселення Генеральське (воно ж і Богодарівка). Село назване в честь генерала Гангеблова.

С.Г.Гангеблов віддав армії 40 років, пройшовши від капрала до генерала. Він був нагороджений вищим військовим орденом Святого Георгія. Його портрет досі прикрашає військову галерею героїв війни 1812 року в Ермітажі в Санкт-Петербурзі.
Під час російсько - турецької війни 1806 - 1812 рр. генерал був сильно контужений в бою і був вимушений подати рапорт про звільнення його зі служби за станом здоров'я. Так Семен Єгорович Гангеблов поселився в маєтку дружини в селі Богодарівці. Поряд з маєтком була дуже красива церква, побудована і освячена генералом. У них був великий сад, двоповерховий будинок, велика бібліотека, в якій були французькі, грецькі книги. В 1801 році в сім'і генерала народився хлопчик, якого назвали Олександром, в честь О.Суворова. А взагалі, Семен Єгорович Гангеблов мав трьох синів та двох дочок.
Генерала Гангеблова дуже поважали, і коли імператор Олександр І дізнався про важкий стан генерала, враховуючи великі його заслуги перед Вітчизною, послав до нього свого особистого ад'ютанта, щоб дізнатися про останню волю. Генерал прохав взяти одного із синів у Пажеській корпус. Так Олександр Гангеблов потрапив до Ізмайловського гвардійського полку.
Ще при житті генерала в 1825 році село Генеральське було перейменовано на Богодарівку.
С.Є.Гангеблова було поховано в с. Богодарівка біля Троїцької церкви (знищена у 1917 році). Згодом поряд було поховано і декабриста Олександра Гангеблова, який один із всієї родини заслужив ганьбу роду та історичне визнання. Декабрист, член Петербурзького відділення Південного товариства, він зустрічався з О.С.Пушкіним, В.А.Жуковським, М.Карамзіним. Покарання відбував у Петропавлівській фортеці на Кавказі. В 1932 році в чині поручика через хворобу зумів піти у відставку, перебував під таємним наглядом поліції та з вимогою постійного проживання в Богодарівці без права в'їзду в столиці. В Богодарівку до декабриста приїздила погостювати перша катеринославська письменниця О.А.Ган, яка проживала тоді неподалік в селі Романкове.
Бував у родовому маєтку Гангеблових родич, генерал - лейтенант М.М.Манвелов, однокашник М.Ю.Лермонтова по юнкерській кавалерійській школі.
Старша дочка Варвара була одружена з генералом, молодша - Катерина - з поручиком О.О.Лаппо - Данилевським.
Перед революцією в селі було два поміщики: Самсонов і Білокрис. Половина села належала одному, а інша - другому поміщику. Досі ім'я поміщика носить балка Самсонівська та Самсонівський ставок.

 

Ці поміщики захоплювались кіньми. Було збудовано красивий манеж, конюшня. Білокрис розводив породистих коней і до нього приїздили пани з Бельгії, Германії, щоб купити їх.
Жителька нашого села Марія Лукашка працювала у Білокриса на білій кухні ( там варили їжу панам). Вона розповідала, що пан держав дуже багато голубів, і коли до нього приїздили пани на бал, то Білокрис давав наказ різати 200 голубів. Для панів готували крильця в сметані, а інше м'ясо їли робочі. Білокрис був зятем Гангеблова. У нього був син Павло, маєток якого знаходився біля села Воеводівки. Дотепер на території села люди знаходять цегли з позначкою «П.Б.» - Павло Білокрис.
У 1812 році в селі Богодарівка була побудована свято - троїцька церква поблизу садиби священика Василя Іларіоновича Чевяча.
В селі Ново - Григорівка (Солдатські хутори) в 1892 році була побудована дерев'яна Миколаївська церква. Мала 33 десятини землі. Прихожан було 1012 чоловічої статі, 966 жіночої статі. Правив службу священнослужитель Михайло Миколайович Клієнтович, 38 років, закінчив Костромську духовну семінарію.
В 1859 році в селі було 34 двори і проживало 241 чоловік.
У грудні 1905 року братами Василем та Микитою Черновими, які повернулися з війни проти японців 1904 року, в селі було організовано страйк. їм допомагали Босий Каленик та Лукашенко Григорій. Маєток поміщика Самсонова було розгромлено та спалено. Білокрис пішов на угоду із страйкарями, тому його маєток залишився цілим. Самсонов утік і повернувся разом з козаками, які жорстоко розправилися із страйкарями і їх організаторами.
В 1913 році в селі було 69 дворів общинників, які мали 299 плугів однокорпусних, 2 плуги двокорпусних, 577 борон, 20 культиваторів, 13 сіялок.
У землевласників було 102 жеребці, 429 кобил, 580 лошат. На території села була свиноферма Л.П.Карцева, де був 1 кнур, 8 свиноматок та 30 поросят.
Хвилі Жовтневої революції 1917 року сколихнули народні маси нашого села. Відбулося повстання. Поміщики Самсонов і Білокрис утекли. їх землі були поділені між селянами.
В жовтневі дні в селі створюється революційний комітет бідноти в складі чотирьох чоловік: Кульбашний Михайло, Яременко Василь, Бабенко Трохим, Василець Іван. Керівником був Кульбашний.
Одночасно була створена дружина з 25 чоловік, яка мала зв'язок з підпільним комітетом, який знаходився у Кам'янському (Дніпродзержинську). Звідти надходили нелегальна література, листівки тощо.
Мешканцям Богодарівки довелося воювати проти махновців, німців та банди Григор'єва.
Учасниками громадянської війни були Яременко Василь, брати Карпо і Григорій Самарські, Яценко Марко, Кулєбашний Михайло, Олійник Грицько.
В грудні 1917 року в селі була встановлена радянська влада. Боротьба з іноземними загарбниками тривала до грудня 1919 року.
В 1920 році були створені перші партійні та комсомольські організації.
В 1926 році в селі була створена комуна імені В.Я. Чубаря, організатором якої був Пушкар Пилип Тимофійович. Ось що розповів Пушкар: «З дитячих літ я полюбив степ і все своє життя присвятив йому. Після Жовтневої революції односельці мали змогу заволодіти своєю землею, але господарювати було важко. Не вистачало тягла, насіння, про трактори тоді і гадки не мали. В 1924 році я зустрічався з головою Синельниківського району
Кузнєцовим. Від нього довідався про переваги колективного господарства над одноосібником. Безпосередніми організаторами і керівниками колгоспів були сільські комуністи. Активним учасником комуни був Корж Гаврило Петрович, 1891 року народження. Він був головою комітету незаможних селян.
Першими комунарами були: Пушкар П.Г., Корж Г.П., Рудько В., Пушкар М., Пушкар К., Міщенко П., Костюк Н., Соловйов І.
Суцільна колективізація викликала злобу куркулів. Вони отруювали колгоспну худобу, підпалювали господарські будівлі, вбивали посланців партії і робітничого класу.
Було дуже важко, але активісти не падали в розпач. Разом з комуною створювали колгосп. Головою було обрано Пушкаря П.Т. Держава допомагала інвентарем. Зростали доходи.


В селі Першотравенську за період 1920 - 1930 років створені союзи «Комунар», їм. Леніна, ім. Петровського, ім. Кірова, « 3-й Вирішальний»

 

Хочеться розповісти про Жорнову Віру Василівну, 1915 року народження. В 1933 році закінчила курси трактористів. Вона працювала разом з Коваленком Григорієм. Була одна з перших трактористок на селі. В 1934 році попала у Верхівцевська жіночу тракторну бригаду, а потім повернулася в колгосп.
У 1935 році її запросили до Москви на з'їзд для одержання Ордена Трудового Червоного Прапора. Там вона зустрілася з Пашою Ангеліною.
Пережила страхіття голоду.
Віра Петрівна згадує, як разом з чоловіком збирали урожай, коли голова сільської ради Рисік Григорій Петрович забрав його на фронт прямо з поля. Скоро і вона евакуювалася в Краснодар, так як була комуністкою. Чоловік загинув на фронті. Недовго побула вона у Краснодарі, повернулася у село, де ще були німці. Ховалася з двома дітьми по людях, по посадках. Віра Петрівна фотографувалася зі Сталіном, Ворошиловим.
Після війни зібрала по гвинтиках комбайн і знов вийшла у поле.
Як погіршилося здоров'я, пішла працювати на свиноферму, звідти пішла на заслужений відпочинок.
Про страшні роки голодомору розповідає Скала Ганна Петрівна, 1919 року народження, жителька села Тарасівка: «Я, Скала Ганна Петрівна, народилася 28 січня 1919 року. В ті голодні, страшні 1932 - 1933 роки мені було 13 років. На вигляд я була дорослішою, бо була висока і здорова. Ходила на роботу в іногородню бригаду, де огородницею була Мотька Зайчиха, а сторожем була Одарка Невидайло.
Ми, голодні, всі бачимо, що сторожиха ходе і їсть редиску - а нам же страх як хочеться. І ось вона тільки десь одвихнулась, ми і вирвали декілька редисин, бо їсти хотілося - страх. Згодом ходили на степ, пололи пшінку, привозили хліб чорний - чорний. Баба Маша Івашиниха різала цей хліб по скибочках - 200 грам.
Заєць Женька ішов із Порожньої балки з села Володимирівка і натрапив на безліч бугрів, що нагорнули миші. Як розгорнув, а там колосків сили -силена, та довгі такі. Прийшов в село і людям розповів, що у Порожній повно мишаків. І ми всі побігли. Порозгортали, повитрушували в торби і до дому. Так і підживилися.
Дід Невидайло пас коней, і біля нього була бочка води. Так ми, було, підемо гурбою, наберемо води, позаливаємо у балці нори ховрахів, наловимо їх і несемо додому. Матері дома напечуть їх і був отакий смачний обід.
В нашій сім'ї було 4 дітей, батько помер з голоду. В нас було 2 кози, тому нас признали куркулями. Козу забрали на спільний двір.
Їли лободу, щирицю, курай, від чого і боліли дуже животи.
Щодня зранку всі приходили на спільний двір на роботу. І от кого на роботу посилали, а кого - збирати мертвих і везти на кладовище. Мертвих було хтозна й стільки. Кладовищем завідувала баба Лаврика, рівчаком огороджували кладовище, який видно й зараз».

Івашина Сергій Сергійович, житель села Тарасівка, пройшов непростий життєвий шлях. Не обминули його ні голод, ні розруха, ні війна. Він так розповідає про важкі часи: «Я, Івашина Сергій Сергійович, 23 лютого 1925 року народження. Ходив я в перший клас. Пам'ятаю і досі, що в сільської раді працював Шутько Адам. В школі варили обід із сачавиці. Одна мисочка на декілька дітей. По середині в мисочці була налита олія, і ми всі вмочали у ту олію ложки із сачавицею. Вдома мати пекла моторженики із лободи, щириш. Боліли дуже животи, а все - одно їли - бо треба було щось їсти.
На той час головою комуни ОДПУ був Медведьов. Він піклувався про харчування в школі. Директором школи був Сокіл Наум, вчителька Нежеря Віра Зіновіївна - всі вони як могли піклувалися про нас.
Ми всі, сільські дітлахи, бігали в балки розгортати мишаки. Назбираємо, принесемо додому, натовче мати зерна і зварить каші.
Але багато в селі померло, дехто навіть втрачав розум. їли сире зерно, лободу, щавель кінський.


Жінка одна посадила на поїзд своїх маленьких дітей, сподіваючись на те, що в місті вони виживуть...»

 

22 червня 1941 року мирне життя першотравенців перервала війна. Вже у серпні 1941 року німецькі загарбники вдерлися в с. Перше Травня. В приміщенні сільської ради вони схопили прапор і кинули на землю перед порогом. Але прапор зник. Ризикуючи своїм життям, жителька села взяла прапор і заховала його. Це була Січова Марія Захарівна. Вона зберегла прапор до кінця війни і передала його у сільську раду. Цей прапор зберігається у районному   історико - революційному музеї як експонат, що нагадує про героїчне минуле.
В 1943 році село було визволено від фашистських загарбників. На території села точилися тяжкі бої. В боротьбі за його визволення загинув Василенко Іван Іванович -льотчик - винищувач.
Багато мешканців села віддали своє життя в боротьбі з ворогом. На площі в селі стоїть пам'ятник загиблим. Тут поховано 52 воїни Радянської Армії      Згодом було встановлено і пам'ятник 280 воїнам - односельцям, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.


В нашому селі проживав і 21 ветеран війни. Це Гордєєв І.О., Шкіль І. І., Пітух М.Г., Мотковський А.Й., Космин А.Й., Бичко І.Г., Гапоненко І.М., Дунай П.М., Огарьов П.Ф., Лукашенко М.П., Дігтяр К. Л., Феденко Г.А., Пітух К.М., Перетяка Є.К., Василенко Г.С., Єгорова О.А., Мактвійчук Г.А., Дубина Г. Г., Майор Ф.К., Семикін С.В., Сунітко П.М., Пономарь І.Ф.
Але, на превеликий жаль, зараз їх залишилось лише дев'ять.


Люди й досі згадують теплими словами Бандурку    Андрія Митрофановича, голову колгоспу ім. «Сталіна». (1940 -1950 рр.). Він був дуже доброю, чуйною людиною. Його поважали і розуміли. В чотири години ранку Андрій Митрофанович завжди був на полі чи фермі. Всіх обійде, узнає, що де трапилось, яка потрібна допомога. Довгий час їздив «бєдкою», а потім колгосп купив «Волгу» для службового користування. Він був людиною, яка уміла організувати людей навколо себе. Завжди вчасно і допоможе, і підкаже, і зробить заувагу, де потрібно
Ось як виглядав робочий тиждень у липні 1946 року. «Щодень ширше розгортаються темпи збиральних робіт на полі колгоспу ім. Комінтерну (Першотравенське). Протягом шести робочих днів в колгоспі скошено 267 гектарів з загальної площі 534 гектари.
Кожного дня на косовиці працюють 8 жниварок, і кожна з них виконує роботу на 120 %. Добре працюють скидальники Андрій Дігтяр, Іван Івашина, Іван Заєць, Опанас Дришлюк. Скошені площі старанно загрібаються кінними і ручними граблями. Працює на косовиці і комбайн...»
Житель села Перше Травня Заєць Леонід Леонтійович згадує свої юнацькі роки, коли головою колгоспу був Бандурка. Вони, хлопчаки, пасли в балці Порожній худобу. Жили в землянці, але голова власноруч привіз для них вагончик.
В селі Гаврашівка була вітряний млин, кузня, де працював дід Сагуйченко.
Біля села текла річка Самоткань, її рукава заходили ближче до села. Люди називали один рукав - Мілка, а другий - Глибока річка. Риби багато було: в'юни, щуки, лини.
Коноплю садили на городній бригаді. Коли достигала, вкидали в Мілку річку і вже потім робили з неї вірьовки.
В той час в колгоспі відкрили цегельню. Шишкін був завідуючим, а Рикус О.П. - бригадиром. Тут було знайдено підземне озеро, підземне джерело якого збереглося й донині.
На Тарасівні був кар'єр, в якому добували пісок та глину. З них в колгоспі почали виробляти цеглу і вже планувалось серійне виробництво, але в зв'язку зі з'єднанням колгоспів все розпалось.
1952 році головою колгоспу був Соколенко Юхим Федорович. При його правлінні та підтримці молоддю було побудовано клуб в селі Тарасізці.
В 60 - х роках головою колгоспу ім. Шевченка був Бичко Іван Іванович. Він продовжував добрі справи попереднього голови. Були побудовані всі цегляні корівники та свинарники. Був побудований також дитячий садок.
В 70 - х роках головою був Муха Іван Андрійович. Він був також добрим господарем. Завдяки його вмілому керуванню був побудований мехтік, корпус на дві ферми, свиноферму, школу в селі Новогригорівці, двоповерхові будинки, багато побудовано доріг.
За свій труд жителі села отримували нагороди. Орденом Трудової Слави було нагороджено тракториста Комашко В. М., орденом Леніна - комбайнер Сура Іван Йосипович, орденом Червоного прапора - доярка Дьомочкіна Р.І. та комбайнер Мацапура М.Т. та інші.
В 1968 році було розроблено проект забудови с. Перше Травня (Нове селище). Першим забудовником був Жакун Іван Федорович. На той час не було проведено навіть електроенергію. Почалася забудова першої вулиці, яку згодом назвали Степовою.
Там же, на новому місці, було побудовано середню школу.

На цей час в селах мала широкий розвиток художня самодіяльність. Не залишились осторонь і першотравенці. Голова колгоспу Муха І. А. купив духовий оркестр. Керівником був Луценко В.Р. Працювали гуртки художньої самодіяльності, ставили спектаклі.
Регулярно демонструвалися кінофільми як для дітей, так і для дорослих.
У 1986 – 1995 роки колгосп очолював Найда Михайло Іванович. Завдяки новому голові на Новому селищі був побудований комплекс КРС на 800 голів. Там була газова котельня, всі телятники опалювалися. Створювалися відповідні умови для обслуговуючого персоналу.
В 1988 році було завершено будівництво двоповерхового дитячого садку «Сонечко».

 

В селищі були побудовані 6 котеджів і 2 будинки.
Був проведений газопровід та підключений у 1989 році. На території села був
розташований  міжрайонний репродуктивний   комплекс з вирощування свиней, директором якого була Юрчикова Людмила Іванівна.
В період «перебудови» колгосп очолив Трусов Василь Іванович. При ньому було проведено розпаювання земель. Колгосп ім. Шевченка було реорганізовано на колективне спільне підприємство ім. Шевченка. Люди отримали 635 паїв на площі 4010 гектарів. При реорганізації колгоспу було вивезено на м'ясокомбінати всю худобу, що вирощувалася на фермах, за борги. Колгосп став банкротом. Багато людей залишилися без роботи. Голова колгоспу зник, а з ним і майнові паї колгоспників.
КСП «Шевченко» було знов реорганізовано і правонаступником став ТОВ «Верхньодніпровський елеватор» (директор - Зінченко О.А.). Йому дісталися господарські споруди.
Потім це товариство знову було реорганізовано на ТОВ «Союз Терра -З».
В 2001 році земельні паї взяли в оренду товариства та фермерські господарства. Почали добросовісно використовувати землю і вирощувати непогані врожаї. Почали своєчасно розраховуватися з пайшиками. На    сьогоднішній    день    на    території    села    всі    землі    обробляються підприємствами та одноосібниками.
На території села розташовані:
•     ТОВ - агрофірма «Дніпровська»;
•     ТОВ - «Автомобіліст»;
•     ФГ - «Явір» (директор Паньків Я.В.);
•     ФГ - «Барвінок» (директор Дьомочкін ЇХ);
•     ФГ - «Романцівське» (директор Романець І.О.);
•     ФГ - «Джерело життя» (директор Шлик С.СЛ
Наше мальовниче село стоїть на берегах Самоткані. Навесні і влітку воно тоне: в зелені садків, узимку засніжене, притихле, ніби роздумує про своє щастя - долю. Щасливе село людьми славними, працьовитими.
Це і Герої Соціалістичної Праці Котко Микола Іванович, і знатний комбайнер Сура Іван Йосипович, і підполковник авіації Котов Микола Давидович, і регіональний представник Дніпропетровського обласного еколого - туристичного об'єднання «Орлан», місцевий краєзнавець Колісник Володимир Миколайович, і юна поетеса Віра Тристан, яка у 2006 році стала Дипломатом обласного конкурсу «Собори наших душ». її вірші увійшли в збірку «Ластів'ята».
На території Першотравенської територіальної громади розташовані пам'ятки археології - кургани. За даними державного реєстру таких курганів 27 на суму двадцять сім мільйонів чотириста вісімдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят гривен. Всі ці пам'ятки охороняються державою, і пошкодження їх карається законом.
На території громади розташовані Римський ліс та балки Самсонівська, Стьожчина, Петрівська, Бузиноватка,      Гаврашівська, Воєводівська.
Балка Кам'яниста... Назву свою отримала за величезні поклади каменю, які частково виходять на поверхню. Балка розташована на межі сіл Боровківка і Аксенівка, і з правого боку упирається в долину річки Самоткань. У післявоєнні роки жителі навколишніх сіл брали камінь у цій балці для будівництва своїх будинків.
В пониззі річки Самоткань розташоване лісове урочище - 63 гектари. Це Римський ліс. Феномен його у тому, що на правобережній степовій зоні подібних лісів не збереглося. Це справжній заплавний ліс. Назва його пов'язана з давньою назвою села - Рим.
На сьогоднішній день на території Першотравенської сільської ради знаходяться п'ять населених пунктів: села Підлужжя, Перше Травня, Тарасівка, Самоткань, Новогригорівка. В них проживає 1212 чоловік.
На території сільської ради знаходиться середня школа, дитячий садок, дві бібліотеки, будинок культури, сільській клуб, два фельдшерсько -акушерські пункти, поштове відділення, магазини.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 108 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист