Доброго дня дороге моє радіо і доброго здоров'я нашій ведучій - журналісту Орловій Валентині!

Про війну ідуть передачі, важко слухати для нас - дітей війни, серденько тріпочеться від пережитого.

Напишу як ми діти-школярі першими почули, що війна закінчилась. Перемога!

 

«Победа, победа!» - кричала одна жіночка і бігла із села Водяне, а ми школярі вибігли на перерву, у двір у м'яча грати і якраз почули крик жінки: «Скажіть учителю війна скінчилась. Перемога», - ну ми зразу у клас:

  • - Антоніна Ілінічна, війна скінчилась!
  • - Де ви почули?

Ми їй розповіли, вона нас відпустила по домівках. Прибігла я додому і кажу мамі:

  • - Мамо, перемога, війна скінчилась!
  • - А де ти почула?

Мама у сльози, вийшли ми на вулицю, коли вже весь люд хуторський був у зборі, сльози і радість заполонили все місто, правління колгоспу зразу винесли столи на вулицю і накрили червоними скатертинами, винесли червоний прапор, із сумом і радістю сповістили цю довгоочікувану новину. Після мітинга правління трошки заспокоїлись наші матері і батьки, які повернулись додому.

Щоб підняти настрій  людям гармоніст розтягнув гармоніку, молодь пішла у танці, а ми стояли, дивлячись на все з дитячими очима і розумом, сприйняли це все з дитячою радістю, запам'яталось усе як печатка на папері.

Потім правління колгоспу «Комунар», так називався наш хутір, трохи заспокоїло населення і сказало: «Ну тож дорогенькі, будемо відстроювати все те, що розвалили і погоріло»,- і так відбудовувались 70 років.

Хатки відбудували, усі ми бігали і допомагали, усе було дружно і радісно, маленький у нас був хуторок Дубовий, народ був дружній, одне одному допомагав, адже бідний народ завжди буде дружити і подавати ще біднішому руку.

Отак серденько болить за пережите нашим дитячим віком.

Гавриленко (Несвітова) Анна Федорівна