Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Сокира над головою...

Отак, буває, сплющу повіки і враз усе бачу, немовби на екрані. І думаю, що про те не варто мовчати, про це треба розповісти - всю правду, якою ю гіркою вона не була...

...Початок тридцятих років. Масова колективізація на селі. Прийшла вона і в нашу Бабайківка. Люди гомоніли:

- Що воно за СОЗ, куди агітують нас вступати?

- Говорять, райське життя буде.

Більш заможніші важко зітхали:

- А чи не станеться так, що ми позбавимося і того, що з роками надбали?..

Першими вступали до СОЗу найбідніші, у котрих не було ні коней, ні реманенту - плекали надію на краще життя. Моя мати теж була за вступ, навіть батька-інваліда агітувала. Той довго вагався, а потім зважився і попрохав мене написати заяву - на той час мені виповнилося 10 років, я ходив до другого класу. На аркуші паперу я написав під диктовку, Мишко, а заодно з нею достав все те, що належить...

Я запріг нашого коня в зеленого фургона, поклав плуг, дерев'яну борону, рало. Мама заплакала і пішла до хати.

Подвір'я СОЗу було поруч - метрів за п'ятьдесят від батькової хати. Там до мене підійшов завгосп Олексій Шмалій. Я подав йому заяву. Він прочитав її, прискіпливо глянув на підписи.

- А де ж батьки, малий?

- Мама хвора, а татко сказав, що, мовляв, каліки вам не потрібні.

- Ну гаразд. Постав воза і коня он туди.

Коника я завів до конюшні, прив'язав до жолоба. Все. Повернувся додому, а там печаль і туга. Враження таке, ніби в кімнаті лежить небіжчик. Аж зчорніли лиця у батька і матері. Коли ви прочитаєте про те, що в перші колективні господарства люди йшли з піснями - не вірте. Веселі пісні не дзвеніли, а туги було пре достатньо. Особливо ж, коли розпочалося масове розкуркулення.

Розкуркулення заможних селян, а часом і середняків, вилилося у велику трагедію для Бабайківка. То було своєрідне винищування особистих господарств. Для цього "заходу" у нас створили спеціальні бригади з місцевих активістів, очолювані представниками з району та області. Вони круками гасали по селі, конфісковували по вулицях.

- Мовчати! Для ворогів народу тут не місце.

Добротні споруди нерідко руйнували, деякі хтось вночі підпалював... Особливих знущань зазнали хуторяни - люди, що здавна оселилися на вільних землях на відстані 3 - 7 верст від Бабайківка. Фактично знищені були особисті господарства Шинкаренків, Гавришів, Корхових, Котенків, Варяниці, Пікулів, Тихоні та багато інших. Найбільш жорстоко ставилися "активісти" до тих селян, що мали вітряки, олійниці, коней, або будинки, дахи яких вкриті залізом. Конфісковане зерно, худобу здавали до колективного господарства, а ось барахло складене у розфарбовані скрині, ящики, а то й зв'язане у вузликах, звозили до сільської Ради. Тут влаштовували торги. Продавали все з молотка. Одного разу під час перерви (школа була поруч) я з групою учнів побіг на "аукціон". Побачене запам'яталося на все життя.

На подвір'ї сільради зібралося до сотні односельців. Ось огрядний чолов'яга відкриває кришку чиїсь скрині. З огидою виймає дитячу полотняну сорочечку з вигаптуваними квіточками. Хтось з натовпу вигукує початкову ціну:

- Десять копійок!

Продавець тут же бадьоро кричить:

Десять копійок - раз! Десять копійок - два! Іншої ціни ніхто не пропонує? Десять копійок - три! Продано.

Далі "з молотка" йдуть українські рушники, невеличкий само витканий килимок, посуд та інше. Дехто радий дешевинці, а дехто зітхає:

- Чужа річ щастя в хату не принесе...

Не знаю, як склалася доля "розкуркулених", виселених на Соловки сталінським режимом. Либонь, як тисячі, що сконали у далеких краях.

Ще я пригадую, як у нашому селі організувалися колгоспи. Їх тут було аж 7. Та проіснували вони недовго, згодом об'єдналися в один, що називався "Україна". Така реорганізація нічого путнього не дала, бо селянин опинився в ролі справжнього кріпака.

Спомини, спомини. Ось один епізод. Ще й сонце не сходить, а по ґрунтовій дорозі вже рухаються гарби, вози, запряжені кіньми, волами, а то й коровами. На гарбах сидять жінки та чоловіки, зодягнені в лахміття. До підвід прив'язані коні, корови. Чоловіки курять самосад, а жінки на ходу доїдають домашній сніданок. Це їдуть хлібороби колективно обробляти землю, яка за 18 верст від села.

Голова колгоспу сновигає від возу до возу, дає напутнє слово:

- Ви ж постарайтеся, товариші. Ви ж там працюйте по-ударному на злість ворогам. Район має доповісти особисто товаришеві Сталіну про дострокове завершення...

Чимало людей трудилися в полі тижнями, а то й місяцями - від сходу і до заходу сонця, голодними і холодними. Кожен прагнув якомога більше заробити трудоднів. Щоправда, нараховували їх хто як міг. Натуральна оплата трудодня була мізерною. Грошова - 15 - 20 копійок. Заробленого не вистачало звести, кінці з кінцями. Особливу скруту відчували багатодітні сім'ї. Через виснажливу працю, недоїдання люди часто хворіли. Медичної допомоги майже не отримували. Досі мені незрозуміло: звідки тільки сили брали колгоспники, щоб зорювати землю, засівати її, збирати вирощене, яке, власне, не залежувалося у місцевих коморах, все за вказівкою того ж "дорогого і любимого" товариша Сталіна вивозилося.

Без перебільшення скажу: в ті роки над головою селянина була постійно занесена сокира. Не виробив мінімуму трудоднів - тебе висилають до Сибіру; взяв з колгоспної плантації буряк - отримуй від 3 до 5 років ув'язнення, звідки можеш і взагалі не повернутися; бодай одним оком моргнув не так в бік портрета вождя - ти вже "ворог народу", тобі гарантована пуля в потилицю, або практично довічне ув'язнення у сталінських таборах. Не заплатив своєчасно податку - тремти, селянине: ось-ось до тебе прийдуть описувати майно, конфіскувати його. Отаким життя було. Сталося те, чого і варто було чекати: бідні так і не стали багатшими, а багаті збідніли.

А потім був 1933-й. Найстрашніший рік. Рік великого голоду на Україні, створений штучно Сталіним та його кривавими поплічниками. Лихо не минуло і нашого села. Вулицями Бабайківка торохтів віз і збирає усіх померлих. Мерців штабелями скидали до викопаних великих ям. Трупи лежали всюди: під тинами, на городах, у лісі, навіть у болоті плавали..

М. НЕЗДІЙМИНОГА.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 59 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист