Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Оце тобі й власність...

Було це ще до колективізації. Кожен у нашому селі мав свій наділ землі, згідно з тодішнім законодавством. У мого батька було три десятини ріллів урочищі "Перспектива", що під Прядивкою, та поряд з трьома могилами-курганами, одну десятину мав при садибі і трохи - в неугіддях, де було пасовище та біля річки сінокіс.

Між крайніми наділами відстань сягала 20 верст. Дехто мав наділи шелюгів, лісу, були і свої болота та озерця. Все це належало до особистої власності й охоронялося законом. Коли потрібно тобі шелюгу на валюшник чи піску на цеглу сирець або впіймати трохи риби, - звертайся до власника за дозволом (звичайно ж, не задарма).

Мені тоді було сім років, до школи ще не ходив. Одного погожого дня, пам'ятаю, ми поїхали з батьком конячиною до річки, щоб подивитися на свій сінокіс, дізнатися, чи ніхто не вскосив або випас худобою. А заодно вкосити трохи запашного різнотрав'я, аби потрусити в хаті глиняну долівку на зелені свята.

Поки батько оглянув наділ і вкосив свіжої трави, я нарвав оберемок мармурових тюльпанів. Сонце вже було під обід. В озерці, що під шелюгами, напоїли конячину й замочили колеса, які порозсихалися. Дорога пролягла через шелюги. Я не міг намилуватися прямими червоно-бурими прутиками, густо вкритими білосніжними пухкими бруньками - "гусятками". Від розпеченого сонцем піску м'яке вологе тепло ніжно лоскотало обличчя, а від розпареного шелюгу приємно віддавало терпким, гірким ароматом.

Їхали не поспішаючи. Кобила раз по раз роздувала ніздрі і фиркала. Поряд з дорогою була яма, де брали пісок. Батько зупинив конячину, а мені дозволив прогулятися. З воза я хутко стрибнув на гарячий пісок. Вламав трохи гнучких бурих прутиків шелюгу. Вирвав кілька кущиків запашного чебрецю. Повертаючись до воза, несподівано побачив жахливу картину. В ямі вовтузилися батько і якийсь чоловік, поряд стояло відро з піском. Я почув лайку і докір:

-Я довго стеріг, щоб спіймати злодія мого піску. Бач, скільки вже вибрали. Таки й спіймав, - голосно сказав той дядько. - А це ти ,Савко? Я теж Савка, тільки - Танцюра.

Батько виправдовувався, що він вперше взяв кілька відер піску, бо комин у хаті не відремонтований. І їхав сюди не спеціально по пісок.

я з переляку голосно почав плакати. На очиці заскрекотало кілька сорок. Власник піску відпустив батька. Обидва випросталися коло ями, стряхували з одягу пісок і раз по раз спльовували брудну слину. Господар зауважив, що треба було б запитати в нього дозволу, адже ж він - власник того піску. А тому міг би й до криміналу подати.

Два Савки розійшлися мирно. Батько висипав відро піску на воза. Доручив мені віжки, аби правити конячиною. Їхали повільно. Батько майже весь час мовчав. Після такої несподіваної "баталії" ніби ї дорога скоротилася. В'їхали в село. Видно, батько дуже переживав, що влип у таку халепу.

Та з іншими односельцями ще й не таке було. В болотах рибалок-злодіїв навіть топили.

Отака вона, особиста власніть. До неї треба ще призвичаїтись. Людина ж бо з усім звикається: з хорошим із поганим.

М. НЕЗДІЙМИНОГА,

ветеран праці

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 46 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист