Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Коли "хазяйнували" фашисти

Була неділя, 22 червня 1941 року. Погожий день. У центрі села Бабайківка, біля магазину, зібралося багато народу. На магазині був динамік, але він чомусь мовчав. Радіоприймачів, крім детекторних, ніхто в селі не мав. Опівдні пролунав над магазином голос Левітана. Він передав повідомлення про віроломний напад фашистської Німеччини на нашу країну...

Почалася масова мобілізація. Люди готували бомбосховища-землянки. почали евакуювати колгоспну худобу. Членам партії, активістам у сільській Раді видавали евакуаційні листки. Створили винищувальний батальйон. Його командиром призначили викладача військової підготовки Бабайківського технікумі Федора Микитовича Левенця. За селом у лісі ночами потай ховали в землянках продукти, одяг. усе це вивозили з магазину. Водієм був О. І. Солоха з технікуму.

Чергували на високій вишці біля сільради, спостерігали за літаками, визначали напрями їх польоту, кількість і передавали ці дані у військкомат. Швидко навчилися відрізняти марки літаків по гудінню моторів, їх силуетах.

Якось влітку край села впав підбитий літак. Прибігли туди і знайшли його серед стиглого ячменю. Пілота не було. Знайшли його в посадці метрів за триста. Німець нервовий, злий, на запитання не відповідав, плював нам в обличчя. Обеззброїли, забрали документи і все передали у військкомат. А літака волами відтягли за село на толоку.

Фронт наближався. На нашій вулиці (тоді Колгоспній) стояв батальйон радянських кіннотників. Штаб знаходився по сусідству в О. І. Шинкаренка. Звідси посилали солдат у розвідку. Зодягали в цивільний одяг, під старця, вивозили за село, а далі вони правили в напрямку Полтави.

Кругом було чути вибухи, прожектори ловили літаки, і навколо рвалися снаряди. Над селом часто зависали з парасольками ракети, які яскраво висвітлювали все навколо.

Німці окопалися на Калитві. Бабайківка у них була як на долоні. Вони били по ній з гармат і мінометів. У городі Трохима Варяниці стояла наша батарея. По ній і стріляли фашисти, та снаряди часто попадали не в ціль, а в хати, сараї, людей... У цій перестрілці загинула Марія Кирилівна Гаркавенко.

На горищі Новостроївської школи засіла наша кулеметна обслуга. Тут був і спостережувальний пункт. Фашистський снаряд накрив трьох наших солдат. Їх тут і похоронили.

Фашисти вступили в Бабайківка. Це переважно були італійці й румуни. Створили поліцію, до її складу увійшло двадцять односельців. Начальником поліції став Тимофій Варяниця, який до колективізації жив з батьками, а потім зник. Була й сільська управа ,яку очолив Харитон Свічкар. Незабаром у приміщенні школи поселилася й комендатура. Комендантом був Бельбас, а перекладачем - ліліпут Роберт. Відновили роботу в колгоспах, забирали весь урожай, худобу. З селянських господарств також усе забирали.

У степу й на території села валялося багато вибухонебезпечних предметів, які були причиною загибелі чималої кількості людей. З цієї причини згодом лишилося немало людей інвалідами, як В. П. Салогуб, Д. Капиніс, М. Тимофієнко та ін.

Люди полякалися. Навіть ті, що раділи приходу німців (хоч таких було мало), не наважувались виходити із схованок. Члени винищувального батальйону пішли в підпілля. Поліція складала їх списки і винищували. У вчителів зоотехнікуму Гнатова і Гаєвського поліцаї знайшли детекторний приймач. Арештували і під Кобеляками розстріляли. О. Роменський днями сидів у болоті, дихаючи через трубку. Знайшли й його і розстріляли в Царичанці під кручею, а з ним і Андрія Задою.

У лісі за річкою потрапили в оточення радянські солдати. Серед них були й тяжко поранені. Про це дізналися шістнадцятирічні дівчата, що працювали в підсобному господарстві зоотехнікуму, Галина Дрелевські та Олена Сологуб. Солдати попросили дівчат відправити їх у Прядивку. коли стемніло, дівчата запрягли в гарбу коней, наклали сіна, а зверху - хмизу. Цим і замаскували двох поранених. Та знайшовся зрадник. вранці юні антифашисти повернулися додому, а на них тут уже чекали. Відправили в Петриківку в гестапо, де після довгих знущань їх життя обірвалося.

Матеріальний склад винищувального батальйону хтось пограбував. поліція виловлювала молодь для відправки в Німеччину. Для цього старости громадського господарства й сільської управи складали списки. Нікому не хотілося потрапити на каторгу, тому переховувалися, хто де міг: в лісі, сусідніх селах, на горищах, у погребах. Були й такі, що викликали штучні хвороби. Та натомість почали брати батьків, матерів.

Не всім поталанило повернутися з Німеччини. Навічно там під руїнами залишилися О. Швидка, Т. Задоя...

Поліцаї завжди були п'яними, до будь-кого могли придратися без причин і знущатися, як їм заманеться. Так, застрелили братів Городецьких, що жили в учгоспі технікуму. Комендант теж п'яний цілими днями їздив на тачанці з перекладачем, нагаєм і зброєю по селу і в полі, де працювали люди. Без бійки не обходилось. Якось Михайло Хорольський боронував ниву. Коменданту здалося, що той і оперезав його нагаєм. Так було і з Андрієм Бережним, який орав у степу. А Олексій Онисимович Сумський коровами орав біля річки. В обід випряг корів з плуга, причепив дерево, що валялося тут, і потяг додому. До плуга нагодився комендант: плуг - у борозні, а тягла і орачів немає. Коли повернулися, кричав несамовито:

-Саботаж! Саботаж! - і бив нагаєм, хотів навіть заарештувати.

Біля школи зробили великий вольєр, завели лисиць. Привезуть з десяток живих курей, запускають у вольєр, і комендант із задоволенням спостерігає, як хижаки розправляються з птахами.

Узимку людей примушували очищати від снігу дороги, ганяли й на сільгоспроботи. Люди працювали безплатно, та ще над ними й по-звірячому знущалися. Данило Швидкий переховувався від німців десь у місті. Вдома була його дружина Ольга з однорічною дочкою Валею. Хтось заявив, що її чоловік у партизанах. Комендант і поліцаї не забарилися прибути в хату. Вона доводила, що чоловік поїхав у місто, куди точно не знає. Допитували, били, посадили з дитиною на гарбу. Їздовим був А. О. Бережний. Дорогою обірвали їй кофту, били шомполами по грудях, цівками лилося від уларів молоко, а комендант реготав і вигукував: "Гут, гут!". Нічого не добившись, наказали їздовому відправити її додому. Отак "хазяйнували" німці та їх прислужники. "Господарювали" рівно два роки: у вересні 1943-го радянські війська вигнали окупантів із насиджених місць.

                                                                                                                  М. НЕЗДІЙМИНОГА

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 130 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист