Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

І знову пригадав я отой "РАЙ"

Фашизм не можна виправдати

Прочитав я у "Приорільській правді" кореспонденцію "Життя, осяяне любов'ю", і знову ожили в пам'яті далекі й страхітливі дні й ночі фашистської окупації наших рідних сіл і міст, долі мільйонів радянських людей, насильно вивезених на каторжні роботи в Німеччині та загнаних за колючі дроти концтаборів. Я теж був у концтаборах Маутхаузен, Бухенвальд і Барт.

Марія Григорівна Голтвяник розповідає, як була вивезена в Німеччину, де пройшла її молодість. Хочу сказати, що тисячі жінок зазнали такої ж гіркої долі. Багато їх біло в'язнями концтаборів. З однієї Бабайківка більше сотні моїх односельчан зазнали цієї сумної участі, а дівчата Олександра і Тетяна Задоя навічно залишилися під руїнами в Німеччині.

Хочу розповісти, як жилося в'язням-жінкам у концтаборі Барт, який знаходився на півострові у Балтійському морі. День і ніч, улітку і взимку ми потерпали не тільки від знущань есесівців та голоду, але й від дошкульних балтійських вітрів. Поряд з нашим знаходився і концтабір жінок, навіть кухня була у нас спільна. На одні двері ми витягли бачки-термоси з баландою, а на протилежні - жінки. Нас супроводжували есесівці з собаками і автоматами, а жінок - есесівки з нагаями і пістолетами. Навіть словом обмінятися не було змоги. Але мені довелося жити на третьому поверсі - горищі з незаскленими вікнами, звідти як на лодоні бачив все, що діялося у жіночому відділені. Вони, як і ми, повзали, мов мурахи, у смугастих робах, їхні наголо пострижені голови прикривали такі ж смугасті косинки. Часто чув звідти крики, плачі, прокляття, бачив, як есесівки пускали в хід нагаї. Особливо тяжкими були дні, коли проводжали померлих у крематорій. Свого крематорію табір не мав, і мерців складали у цинкові гроби по кілька, а потім відправляли у Бухенвальд.

Есесівки жорстоко поводилися з жінками, та й роботу вони виконували непосильну. Недалеко був аеродром. Сюди, на платформу, доставляли бетонні блоки - пустотілі коробки до півтонни вагою. Арбайткоманда жінок під конвоєм есесівок стягла їх з платформи, як могла, голими руками. Часто блоки розсипалися, бо були без арматури, травмуючи при цьому руки і ноги...

А якось нас примусили очищати аеродром від мокрого снігу. Це було у другу річницю поразки німців під Сталінградом. Есесівці з собаками погнали нас на аеродром, покритий снігом товщиною сантиметрів 15. Знарядь праці не було, і німці наказали одному лягати на сніг, чотири інших в'язнів беруть нещасного за руки-ноги і його тілом згрібають сніг. Одяг ставав мокрим, дерев'яні колодки губилися в снігу. У табір після цієї операції притягли 27 мерців. Жінки, як і чоловіки, у багні, босі, копали траншеї для електрокабелів до ангар, де виробляли фюзеляжі для літаків. А ще розбирали завали після бомбардувань та виконували інші, ніяк не легші роботи. "Кожному своє" - стверджував табірний закон.

Та ось прийшов цьому кінець, якого ми так з нетерпінням чекали. 1 травня 1945 року вночі нас визволили радянські війська. Солдати обіймали вкрай змучених жінок ,плакали разом з ними, дарували все, що самі мали. Та багато було і таких, хто обзивав жінок найгіршими словами, насміхався над ними. І це затьмарило довгождану радість. Гірко було повертатися на Батьківщину, знаючи, що всіх, хто був у німецькій неволі, Сталін назвав зрадниками. Багато хто з тих "зрадників" так і не потрапив додому, а поїхав відбувати незаслужену кару до Сибіру, на лісорозробки, у шахти.

У кожного по-різному склалося життя. Та це ніколи не забувається. Минули роки, і ось німецький уряд вирішив виплатити компенсацію за час перебування на різних роботах у концтаборах і тюрмах Німеччини. Це, звичайно, законно. Та, на жаль, і зараз знаходяться такі люди, які говорять, що ми не зазнали горя від окупантів і в Німеччині відсиджувалися від війни. Скажу, що такі люди не мають навіть уяви про фашистську неволю. Тож тепер і оскверняють пам'ятники жертвам фашизму і загиблим воїнам, які визволяли наші народи від рабства. Дехто навіть такої думки, що не потрібно було вести війну проти Гітлера, і він приніс би нам багате й радісне життя.

М. НЕЗДІЙМИНОГА.

с. Бабайківка.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 42 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист