Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Кінець 1950 року, я навчаюся у сьомому класі Троїцької НСШ. Мої першокласники у десятому класі. Мені наступив вісімнадцятий рік. Я був непосидячий на уроках, бубонів, як бубон, заважав учителям проводити уроки. Ото керівниця класу Вовк Антоніна Василівна, яка в той час зустрічалася з Соляровим Миколою Семеновичем, головою сільради він тоді був, і можливо, скаржилася йому на мою поведінку.  

I ось третього січня 1951 року одержую повістку, щоб я з'явився у райвійськкомат. Я прийшов у райвійськкомат, звідти мене направили у районну раду, де знаходився вербовщик, який набирав хлопців у гірничу школу м. Кривого Рогу. Так я потрапив у ГПШ -10. Там же я поступив у 37 школу з вечірнім навчанням. Півроку у ГПШ ми учили теорію, а інші півроку день практики, день навчання. Два місяці я був на практиці у зв'язку по ремонту мереж. Потім у підземному електровозному депо і решту практики я пройшов на дільниці X» 6 шахти нова імені «Рози Люксембург», де і залишився працювати. Одержував зарплату до 1000 рублів. Столова коштувала дешево, за трояку наїжся від пуза, хліб був безплатно, мелений червоний перець, до чаю додавали 50 грам масла.

Ідемо ми колоною по місту, а жителі на балконах, відчиняли вікна і слухали, що говорить гучномовець про зниження цін на продукти і товари широкого вжитку. А з гучномовця :

-           Ціна на спиртні напої знижується на 25 відсотків.

-           Ура-а-а! - з радістю кричать жителі, хлопаючи у долой!. Порядок у ГПШ був військовий (армійський). У 6 годин підйом, ранкова перевірка, потім духачі грають Гімн СССР ми співаємо слова гімну, потім фіззарядка, водні процедури і шикуємося йти у столову на сніданок. Після процедур заняття. Після занять вільні години. 0 10-й вечора біля  столової перевірка - знову співаємо гімн і відбій. Після 10-ти вечора двері у гуртожитку замикають і нікого не впустять і не випускають. Нас сім учнів вечірньої школи впускають, бо заняття були до пів на дванадцяту ночі, а вранці знову підйом. Хлопці тікали у парк через відчинені вікна, з другого поверху спускалися на зв'язаних простинях, назад поверталися тим же шляхом.

             

                                                                 

Уже працюючи на шостій дільниці, довелося побувати на краю урвища. Було це так. Було підготовлено виробки для закладки так званої міни, коли закладають вибухівки 500 - 800 тон, щоб за один вибух відбити сотні тисяч тон руди. Після такого потужного вибуху , утворюється величезна камера , пустота.

Коли ми, бригада слюсарів прийшли проводити ремонтні  роботи, то виявили, що обладнання залишилось в тупіку, до якого була вузька смужечка - доріжка. I раптом повітряна хвиля загасила нам лампи карбідки і величезні брили руди посипалися вниз. Я ішов самий задній, ударом кількатонної глиби вибило у мене з рук перфораторний молоток і лампу карбідки. Я навпомацки вибрався в безпечне місце. Обвал затих і я бачу, що електрослюсарі і механік дільниці присвічують у пустоту камери і чую говорять:

               

-           Де ж він подівся ?

Я підходжу ззаду і говорю:

-           Хто подівся ?

-           Ах ти живий, як ти зміг вибратися із завалу?

-           Ногами вискочив. - Хлопці розсміялися.

Настав 1953 рік. Помер Йосип Віссаріонович Сталін. Три дні радіо то музичить, то передав про смерть Вождя і прощання трудящих. На четвертий день передачі відновилися, передавали про постанови керівництва країни, і ЦК КПРС. Про Й.В. Сталіна, а ні слова, ніби його і на світі не було. Керувати СРСР висунули Малінкова. Було рішення повернути фахівців сільського господарства у село. Я послухав про це по радіо і прочитав у газетах, вирішив повернутися додому. Поїхав у колгосп « Червоний партизан». Узяв документи, де було написано, що колгоспу потрібен електрослюсар. 3 цим документом я розрахувався на шахті повернувся додому. Працював у майстерні колгоспу з завідуючим майстернею Жердєвим Іваном Аксентійовичем.

Вирішили змонтувати пересувний тік. До віялки постав Л Кузьмич і говорить мені:

ли мотор л-6, щоб вивільнити жінок від тяжкої праці. Потім від віялки чисте зерно сипалося у ківш, а звідти транспортером подавалось у бункер, який стояв на вишині 4 метри" Я відкривав заслінку бункера і зерно сипалося у центровик, який стояв на вагах, а з центровика зерно висипалось у кузов автомобіля. Таким чином вивільнялися грузчики які носили по трапу зерно у кузов, і жінки, які в ручну крутили віялку. Подібну механізацію тільки через кілька років почали випускати заводи. Складаємо з Іваном Аксентійовичем молотарку коноплі, щоб снопи не возити у скирти і потім з скирти їх брати і молотить, а трактор підтягує в колесах платформу з молотаркою, із суслона снопи подають колгоспники і тут же знову обмолочені становлять у суслон, а слідом машина під'їжджає і грузять снопи для відправки на коноплезавод. Та тут під'їжджає на бедці Скляров Микола Семенович завферми і говорить Івану Аксентієвичу:

-           Давай мені моториста.

-           А твій моторист де?

-           Лежить п'яний без пам'яті.

-           У мене ось один Сергій, допомагає мені.

-           Давай Сергія.

-           Сідай у бедку, наказує Микола Семенович. I поїхав і на ферму.

Завів мотор, накачав води, корови напилися води I перестали ревіти. Так я й зостався механізатором тваринницької ферми. Над свердловиною збудували водонапірну башту в середині приміщення поставили мотор НД-22 і динамо-машину 15 КВ/год.

Колгоспниці копали траншеї для водопроводу в корівник, до свинарника і кормокухні, до коней, у сарай. А я з Сірим Іваном Іллічем з'єднували труби, смолили їх. Шефи із м. Дніпропетровська завезли елктроматеріали, та щось не їдуть і не їдуть робити освітлення у приміщеннях. Приїжджає голова колгоспу на ферму, Качалов Андрій Кузьмич і говорить мені:

-           Ти, Сергію зможеш зробити мережі освітлення у сараях?

-           Зроблю.

-           От і приступай до роботи.

Я з Іваном Іллічем зробили проводку в усіх сараях. Підтягнули електромережі . 3 МТС у корівнику змонтували автопоїлки і Андрій Кузьмич по завершенню робіт вирішив прилити ці гарні справи. Засіли під корівником. Непомітно підкрався осінній вечір.

-           Щось темнувато, - говорить голова і киває мені, пора

включати освітлення.

Я прийшов запустив двигун, включив рубильник і на фермі загорілись лампочки Ілліча.

-           Ура-а-а-а!!! Закричали уже на підпитку. Всі підхопилися з місць і давай танцювати.

-           Тепер при освітленні п'янка до котячого крику, - вигукує Коломойцев Олексій Юхимович, хоча і ранений був У ногу, але теж добрячі коліна відколював. Вийшли з сараю доярки і підхопили хлопців і мужиків, і давай кружляти з такої нагоди. Після, електромережу збудували до центру села і у конторі, клубі, магазині, школі і медпункті теж запалала лампочка Ілліча.

1957 рік. Після нового року я зайшов у контору на наряд. Голова колгоспу Грицун Володимир Євтіхієвич. Лише якийсь список.

-           Що, Ви пишете, Євтіхієвич? - запитав я.

-           Це список колгоспних спеціалістів...

-           I мене запишете у цей список ?

-           Яка у тебе спеціальність ?

-           Електрослюсар шостого розряду, закінчив гірничу школу у Кривому Розі.

-           Добре, записую і тебе у цей список. Навесні будемо будувати радіовузол, будеш елкромеханіком радіовузла, підбирай літературу по радіо, вивчай, готуйся до роботи.

Так я став працювати на будові радіовузла і радіомереж. У 1958 році правління колгоспу направило мене на обласні курси сільських радистів при ДРТС , які я закінчив на п'ятірки. Через кілька років викликає мене Володимир Євтіхієвич і говорить:

-           Вирішили телефонізувати колгосп. Тобі завдання

визначити кілометраж мереж і намалювати схему укладки

кабелю.

За дві неділі намалював схему і визначив кілометраж, потрібно було 63 км. Кабель і комутатор привіз з управління зв'язку Піхотін Василь Олексійович. Для укладки телефонних мереж мені дали бригаду з семи чоловік, трактор С-80 і укладач. За місяць телефонні мережі були змонтовані. I запрацювала перша в селі телефонна станція. Незабаром колгоспний зв'язок було передано в районний вузол зв'язку.

1975 року районний вузол зв'язку направляв мене на республіканські курси інженерів-електромеханіків, які я теж закінчив на відмінно. В цей час працювала АТСК 50-200 номерів. 1982 року мене знову направляють на курси інженерів-електромеханіків. Незабаром у нас установлюють електронно-кодову-цифрову АТС, яка працює і понині. У 1994 році я виходжу на заслужений відпочинок. З'явилось багато вільного часу і я продовжив писати давно почату книгу «Золоті світанки», яку видав у 2006 році. Тепер працюю над новою книгою «Стожари».

С.Гончаров.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 78 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист