Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Є згадати про що.

До мене як до колишнього будьонівця часто звертається молодь, щоб я розповів про громадську війну, про запеклі бойові сутички з ворогами революції, в яких довелося мені брати участь. Не раз я виступав iз спогадами на різних зборах, перед учнями шкіл i технікумів. А спогади ці й справді досі живі в моїй пам'яті i залишаться такими на все життя. Мені пощастило в молодості пізнати радість бойових перемог у червоних загонах кіннотників.

 

Тоді я був бійцем 21-го Кавалерійського полку кавдивізії Першої кінної армії? якою командував прославлений полководець Семен Михайлович Будьонний. Тільки згадав я це, так i прийшла в голову знайома пісня:

   

Среди зноя и пыли

Мы с Будьонным ходили

На рысях на большие дела

По курганам горбатым,

По речным перекатам

Наша громкая слава прошла.

       

Так, це про нас пісня, про будьонівців, відважних бійців за Радянську владу. Розгромивши денікінську зграю, ми гнали білополяків з рідної української землі.

Пам'ятаю рік 1920. Білі зайняли столицю України Київ, перейшли на лівий берег Дніпра i заволоділи Дарницею. Наша армія вирушила їм на зустріч. Дізнавшись про це, польський генерал Людвіг Крайницький старався заспокоїти своїх вершників: «Не бійтеся ви Будьонного, тут йому буде могила.» Та не судилося здійснитися пророцтву пихатого генерала. 5 червня наша Перша кінна завдала смертельного удару польським військам, сам хвалькуватий Людвіг Крайницький ледве врятувався генеральною втечею.

         

Прорвавши оборону білих у Самгородку i Сніжному, 7 червня ми були в Житомирі. А через п'ять днів ворог повністю залишив Київ i без оглядки тікав на захід, гублячи по дорозі військову техніку i награбоване добро. Тоді білi зробили спробу закріпитися в районі Кременець i Шумська. Даремними виявилися їхні потуги. Ми там розгромили їх вщент, після чого гнали на Львів i далі. Саме під Львовом мене було поранено. Та я не випускав з руки шаблі i дійшов до Любліна.

26 вересня закінчилися нaшi бойові походи проти білопояків. Але з ворогами революції ще не було покінчено. У Криму засів Врангель. Туди i було перекинуто армію С. М Будьонного. Нас лякали англійськими танками, але ми не злякались i підривали ці залізні потвори гранатами.

               

Як сьогодні пам'ятаю десь 9 листопада 1920 року о шостій ранку наша кіннота як вихор, увірвалася в Перекопський перешийок. Зав'язався бій. Шаблями на голо, з гучними бойовими вигуками «Ура!» ми зім'яли переляками кавалерійське військо білого генерала i остаточно добили його... • До речі тут нам добре допомогли наші радянські автоброньовики.

Тепер, коли минуло багато років, мені згадуються бійці, з якими я ходив у шаблевий похід. Це були справжні герої - мужні, вольові, рішучі. Це такі, як Василь Прохорович Акінпев i його син Степан з села Березівка.

         

Тож нехай ці світлі образи будьонівців стануть взірцем для вас, юнаки й дівчата, вчіться у них сміливості, самовідданості i рішучості у бopoтьбi за процвітання нашої вітчизни, за справу великого Леніна, Комуністичної партії

             

1972 рік. І. Влащенко,

колишній боєць Першої кінної армії С. М. Будьонного,

с. Новостроївка (спогади надіслав М.С. Нездійминога)

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 93 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист