Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Гарна була Любимівка
Буває стану від краси, спиняюся, не тямлю,
Що за диво, усе таке гарне, чисте незрадливе.
Тут народилась ти і я, це наша рідна сторона
Тут над ставами верби і калина
Чарівна пісня солов’їна.

Цими словами поезії і хочу розпочати розповідь про село Любимівка Софіївського району.

... Майже 20 років мені довелось за професійними обов'язками працювати з колективом ферми села Любимівка. Та недолуге реформування сільськогосподарської економіки привело до знищення колективних господарств. Не винятком стало і село Любимівка. Люди залишились без роботи. Нині в фермерському господарстві, яке створено на селі, працює до 10 чоловік, інші ж без роботи.

З тих пір вісім років не був у селі. Лише нещодавно довелося там побувати. Ще не доїжджаючи до села мене охопила якась тривожна думка, а коли в'їхав у село, моєму здивуванню не було меж. На вулицях то тут, то там пусті, розвалені хвти, де ще декілька років тому жили люди. Проїхався всіма вулицями села. Страшно дивитися на те розвалля. Майже третина села опустіла. Вулиці Чистопільська та Роздольна - це тільки пусті чагарники та спів птахів нагадує про їх колишнє існування. Пустками стоять околиці вулиць Степової та Садової,  не кращий стан і Кооперативної своєрідного центру села, де теж з'явились пусті хати. В часи коли держава цінувала людину праці, не один працівник села був удостоєнний високої державної нагороди.

Це орденоносці села: доярки-тритисячниці Миросенко Катерина Петрівна, Остра Надія Василівна. Механізатори: Гнатущенко Андрій Андрійович, Давиденко Микола Степанович. Їхні фото не сходили с колгоспної дошки пошани, про них писала районна газета. Це  тепер держава забула не тільки про село, а й про людей. З владних районних структур ніхто не з'являється в селі, не цікавиться життям людей.

Велике і гарне село Любимівка розтянулось у північно-східній частині району своїми гарними широкими вулицями, які навесні вбираються в білосніжний цвіт, пахнуть бузком, красуються червоними тюльпанами, а влітку потопають у зелені, звідти чути невпинний спів жайворонків. До цього села я звик за ті роки праці і стало воно мені наче рідне, знав там старого і малого.

Любимівку не можна віднести до неперспективних сіл. Тут працював магазин, клуб, бібліотека, поштове відділення, школа, в якій навчалося 40 дітей, як для одного села на теперішній час це немала кількість учнів.

Раніше зі стін школи діти йшли впевнено у широкий світ. Ставали головами колгоспу, лікарями, бухгалтерами, вчителями, продавцями, механізаторами. А що ж нині чекає на них? Село майже повністю газифіковано, через нього проходить центральна дорога, хоч автобус до села вже добрих десять років не ходить.

Не можу не згадати і про добру енергійну жінку. Це Надія Василівна Татаринцева, яка 30 років працювала завідуючою клубом. Останні декілька років працює бібліотекарем. І всі ці роки вона незмінно обирається депутатом селищної ради. Тож і йдуть до неї люди за порадою, допомогою. З добротою, з розумінням вона ставиться до людей. Поважають односельці її за справедливість, добре слово, за те, що завжди приходить на допомогу. Хоч їй самій уже за 70. То вчім же причина, що пустіє село.

Причина одна - відома всім - безробіття. Тож ніхто і не хоче сюди їхати жити. Старші відходять на вічний спокій, а молодь шукає кращого хліба в місті. Зникають з карти України цілі села. І ніякого занепокоєння з боку держави. То тільки Президент В. Ющенко в своїй передвиборній програмі обіцяв програмі обіцяв про створення щорічно по одному мільйону робочих місць, та слово його було теплим. Село як було без роботи так і залишається таким і ніякі обіцянки та говоріння не покращують ситуацію.

Так чи відродить хто село Любимівку? Поверне йому колишню славу? Чи з роками воно як і багато інших сіл зникне з карти держави.

Не хочеться, ой як не хочеться в це вірити, бо славилося село гарними здобутками. Тут була найкраща огородня бригада, селекторний сад,  та все відійшло у небуття в історію села, яку доречі мені не вдалося відшукати на теренах району. В районі немає даних про історію і час заснування села. Лише за словами старожилів дізнався, що назва села пішла від дружини багача.

От і все, що хотів написати. Вибачайте, можливо зовсім не цікаво, то не подавайте для програми «Моє рідне село».

З повагою,

Олександр Петренко

Вибачайте за почерк бо вже й недобачаю.

Добра і удачі Вам.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 76 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист