Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Шановні працівники радіомовлення!

До Вас звертається Голубенко Ніна Кирилівна. Перш за все дякую комісії, яка присудила мені її премію у конкурсі «Моє рідне село». Моїй радості не було меж. І хоч я ще її не отримала, але діло не в грошах. Після вашого оголошення переможців, до мене телефонували друзі, знайомі, всі поздоровляли. І я зрозуміла, що радіо слухають всі, а от газети читають мало, тому що ціни на них недоступні. Я часто пишу критичні листи в газети «Вісті Софіївщини», «Сільські вісті», але про це знають мало. Тож і ще раз спасибі, спасибі!

 А хотілося б мені написати про ще одну історію нашого села, як проходить «хрещення». У нашому селі є церква, приміщення пристосоване, колись це була школа. Тут проведений ремонт. Отець Геннадій багато зробив, щоб люди повірили йому, як посланцеві від Бога. Організував хор із місцевих жителів – це молоді люди які гарно співають. Особливо людно тут на великі свята – Великдень, Різдво, Хрещення, Трійця. Людей збирається багато, всім хочеться поставити свічки за здоров’я і упокій, посвятити те що принесли. На Хрещення після освячення води в церкві всі йдуть на річку Базавлук, де напередодні вирізують хрест на льоду і розпочинається купання. Кожного року купається 25 – 30 чоловік, тут стоїть і палатка і гарячий чай, щоб ніхто не застудився. Свято проходить весело, людей збирається багато. Та не це є основою моєї розповіді. Я хочу написати про церкву, яка була у нашому селі. Ця церква стояла у нашому селі у самому центрі. Її купола було видно дуже далеко. Вона була, мабуть, така єдина у нашому районі, вона була повністю схожа на собори Київської. Але з історії ви знаєте, яка погоня була на тих, хто хоч у думках вірив у Бога. Якщо перехрестив дитину, знімали з роботи. У 1973 році мій чоловік був директором десятирічної школи. І саме в цей час захворіла наша десятимісячна донька, батьки просили нас її перехрестити. І ми найняли машину, людей і аж у Кривому Розі її охрестили під чужим прізвищем та ім’ям. Але люди все одно це робили. І тоді у керівників райкому виникла ідея – закрити і знести церкву. Бо якраз поряд з нею був побудований красавець – Дом культури, де завжди грала музика, концерти, вирішили, що це несумісне. Спочатку знайшли сміливців і зняли хрести. А потім знайшли саперів, заклали взривчатку, і як шарахнули. Та тільки каміння трохи зірвалося, а вона стояла неприступна. А потім визвали других саперів і через кожний метр заклали взривчатку, очепили на відстані 200 метрів. На це видовище зійшлося майже все село. Напевно, і в війну не було сильніших вибухів, а чорна хмара, яка звилась в повітря шокувала всіх. Та зруйнувалась тільки половина споруди. Третій раз вже не заклали, бо побоялися, що розсиплеться будинок культури. Опісля з цієї споруди зробили колгоспний склад отрутохімікатів, а ще потім її розібрали. Ви знаєте, всіх, хто приймав участь у цій операції Бог жорстоко наказав. Та як у них піднялися руки таке зробити. Розібрали церкву і красавець Будинок культури, тільки купа сміття нагадує, що тут колись щось було. А напевно це було б зараз найцікавіше для людей. Розказую це своїм внукам, а вони тільки головами хитають і говорять: «Бабусю, хіба можна було таке робити?»

А тепер про нашу річку Базавлук. Ця річка виходить із невеличкого ставка неподалік від села Червоноіванівка Криничанського району. Влітку пересихає. Довжини від 157 км. Впадає з правого боку в Каховське водосховище. Має притоки: ліворуч – річка Солона, праворуч – річка Кам’янка і невеличкий Базавлучок. Назву річки вчені виводять від татарського слова «Базук», «Бузук», що означає «зіпсована вода». Вчені мають рацію, адже татари перебували в цій місцевості певний історичний час. Татари займалися скотоводством і це наклало відбиток на назви річок. Базавлук – один з доказів того. У нашому селі ця річка була широка і повноводна, а в період весняного поводдя вода піднімалася на 3 метри. Вода в ній була чиста, дно річки теж було пісочне, бо з одного боку знаходяться кам’яні скелі. Бувало посідають дітлахи на великих каменях, опустять ноги у воду, а вода ніби кипить від маленьких річкових рибок. Тут водяться риби: короп, карась, щука, лин, окунь, в’юн і багато інших. Часто річку осідали рибалки, але згодом почали виловлювати сітками. Ця річка настільки проросла очеретами, що рибу взяти важко. В річці навіть купалися коні колгоспні і плавали. До річки спускалися сільські огороди, де на відстані 3 – 5 метрів від води люди саджали капусту, помідори, буряк і з річки відрами поливами і така була тут краса. Через річку прокладений великий міст за часів радянської влади, він з’єднує село з містами і селами України. Десь за кілометр від мосту знаходиться плотина, по якій піднімаються люди до залізничної станції міжнародного значення. Прокладені і добротні кладки. Але дивитися і бачити, як перестає функціонувати ця річка, ніхто її ніколи не чистить, берега позаростали очеретами і ніби просить допомоги. Була в цій річці і криниця посеред берега між камінням і вода в ній била джерельна та цілюща. З відрами на коромислах люди йшли по воду, півсела і всім вистачало. Замулилась вона і сліду не залишилося. І наше село вже 3 роки живе без питної води, вода привозна, і часто люди беруть воду із річки. Отака вона наша річка.

 

Голубченко Н.К.

С. Миколаївка

Софіївський р-н.  

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті один гість та відсутні користувачі

Відкритий лист