Інститут Україніки

Головне меню

Фотопроект М. Матуса

Семейный альбом 1893 - 1957

Карта проїзду

 

НЕКРОПОЛІ ІВАНО-ФРАНКІВЩИНИ

  

  1. ІСТОРІЯ НЕКРОПОЛЯ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА

Після прийняття у 988 р. християнства суттєво змінилися місцеві похоронні обряди й, зокрема, вибір місць поховань. З цього часу склалася традиція ховати знатних людей у підземеллях (криптах) храмів (наприклад, поховання власників Станіслава-Івано-Франківська у крипті колегіального костьолу) або ж біля бічних стін соборів (наприклад, саркофаг великого київського князя Ярослава Мудрого у київській Софії). Рядових же парафіян ховали навколо церков.

Такі звичаї зберігались (у сільській місцевості лишаються і досі) до кінця XVIII — початку XIX ст., коли поховальні комплекси були перенесені на околиці міст. Відтоді за межами кладовища ховали тільки самовбивць, а сам некрополь перетворився у своєрідний меморіальний музей скульптур під відкритим небом. У цьому ще можна переконатися, коли відвідати Личаківський цвинтар у Львові, бо подібне за красою і різноманітністю архітектурних форм Івано-Франківське кладовище було варварськи знищене.

Початок поховань на Івано-Франківському (до 1962 р. Станіславському) кладовищі, за даними польських істориків, відноситься до 1809 р., коли на місці майбутнього некрополя при Тисменицькій дорозі (пізніше Сап'єжинській вулиці, тепер вулиці Незалежності) далеко від фортечних мурів серед лісів з'явилася перша могила. Тільки згодом у зв'язку із знищенням Станіславської фортеці місто почало розбудовуватись в цьому напрямку, колишня далека окраїна стала майже центром Івано-Франківська. Його мешканці свято шанували місце поховання своїх рідних, встановлювали на їх могилах розкішні скульптури, часто виконані відомими скульпторами або ж талановитими самодіяльними майстрами. На теперішньому майдані І. Франка свого часу знаходилася скульптурна майстерня, де саме виготовляли надгробні пам'ятники, що мали у камені і мармурі зберегти для нащадків пам'ять про рідних і близьких.

Двічі на рік, на Зелені свята, жителі теперішнього обласного центру масово приходили на кладовище, щоб засвідчити свою повагу і любов до власних предків. ...Радянська влада спочатку заборонила відзначення днів скорботи, а пізніше зовсім знищила це найдавніше і найбільш пам'ятне всім нам кладовище. Але зробити це навіть для всесильної тоталітарної машини було, нелегко, тому спочатку з'явилась постанова про закриття кладовища, бо ніби там вже не було місця для нових поховань. Таке рішення міської влади готувало грунт для поступового знищення історичного некрополя Івано-Франківська.

Ділянка могил вояків УГА у меморіальному сквері
Все-таки була зроблена спроба врятувати меморіальний цвинтар. 29 листопада 1969 року в обласній газеті «Прикарпатська правда» відомий краєзнавець Володимир Полєк (пізніше професор Прикарпатського університету імені В. Стефаника) опублікував статтю «Вклонися пам'яті», в якій вперше розкрив історію цвинтарів взагалі й станіславського, зокрема. Вказані у статті В.Полєка могили на кладовищі по тогочасній вулиці Радянській були включені у рішення Івано-Франківської ради депутатів трудящих за № 610 від 12 грудня 1969 року (її копія в архіві проф. В. Полєка) і закріплені за окремими організаціями і підприємствами, які повинні були провести їх ремонт і піклуватися про їх стан і збереження.  

 

м. Івано-Франківська

Здавалося, що одне із найдавніших кладовищ в Україні буде врятоване, та сталося інакше. У 70-х роках на міському цвинтарі невідомі особи почали розбивати склепи-гробівці, викидати з них домовини, розкидати кістки померлих, нібито шукаючи там золотих коштовностей. Багато з могил було просто осквернено. Врешті, міське кладовище набуло такого страшного вигляду, що було прийнято «логічне» рішення про його закриття і перетворення на сквер, тим більше, що тут почалося будівництво нового театру (1980) і готелю «Україна» (1975). 27 лютого 1980 р. міськвиконком прийняв рішення на № 84 про зруйнування кладовища і перетворення його на Меморіальний сквер з включенням деяких могил (всього 26) визначних, на думку «батьків міста», діячів історії і культури. Але і вони не збереглися.

В «Акті перевірки стану збереження пам'ятників історії та культури, розташованих на колишньому кладовищі по вул. Радянській, 60» від 12 серпня 1982 р. записано, що вже через два роки після закриття кладовища тут збереглося тільки одинадцять могил, тобто половина з тих, які передбачалося зберегти, та й вони знаходилися у незадовільному стані і вимагали щонайскорішої реставрації та відновлення.

31989 р. нарешті починається відродження Меморіального скверу. Тоді тут відбулася перша за десятиліття радянської влади панахида на честь похованих діячів української історії і культури, частково були відновлені могили січових стрільців, повернулася гробниця віце-президента Національної Ради ЗОУНР Лева Бачинського, що у зв'язку із закриттям цвинтаря була перенесена на нове кладовище у підміському селі Чукалівка. Щоправда, у зв'язку із будівництвом театру і готелю вхід до Меморіального скверу було перенесено на вулицю С. Бендери, а стара алея, що вела на цвинтар, була знищена. Праворуч за цвинтарною брамою знаходилася каплиця («трупарня»), де відбувалися церковні траурні церемонії. її також було зруйновано. Після проголошення незалежності України у Меморіальному сквері були споруджені символічні хрести і могили борцям за волю нашої Держави та жертвам різних окупаційних режимів.

Така трагічна історія найстарішого і найкращого ктадовища в Івано-Франківську. Після його закриття, точніше, зруйнування, інженерна група Івано-Франківського філіалу інституту «Укркомуншляхпроект» розробила проект Меморіального скверу, його перепланування із реставрацією залишених могил, встановлення на них відповідних написів тощо. На жаль, ця частина проекту так і не була виконана. Це не єдине кладовище в Івано-Франківську, що було знищене у роки тоталітарного режиму. У післявоєнний період було зруйноване єврейське окопище (кладовище) на вулиці Радянській (тепер Незалежності), на місці якого у 1963 р. було споруджено широкоформатний кінотеатр «Космос». Подібна доля спіткала ще одне єврейське окопище — на вулиці Ленкавського, де було розстріляно фашистами десятки тисяч євреїв та українців.

Варто згадати ще про два кладовища в Івано-Франківську. Одне з них на вулиці Церковній, де була парафіальна церква села (міста) Княгинин, що у 20-х роках XX ст. перенесена у с. Уторники теперішнього Тисменицького району. Вона знаходилася на місці теперішньої гробниці родини Ясінських.

З проведенням залізниці Станіслав—Воронежа і побудовою залізничних майстерень у кінці XIX ст. виникло нове поселення Княгинин-Колонія, що адміністративно підлягало Княгинину-Селу-Місту. Спочатку тут селилися німці, які пра­цювали на залізниці, тому ще вона називалася Німецька Колонія, або просто — Колонія (часом Майзлі). На початку XX ст. (за нашими спостереженнями, перші поховання датуються 1905 р.) по теперішній вулиці Київській (раніше — Опришківська) виникає нове міське кладовище, що у 60-х роках було закрите радянською владою, але, на щастя, не було повністю зруйноване. Відомо, що тут були могили січових стрільців, які у післявоєнний період були знищені.

Далі за окремими кладовищами Івано-Франківська подаємо списки збережених могил, а окремо — знищених.
 

2. ОКРЕМІ КЛАДОВИЩА М. ІВАНА-ФРАНКІВСЬКА
 

2.1. Меморіальний сквер

Могили, що збереглися.

БАЧИНСЬКИЙ ЛЕВ (14.07.1872—11.04.1930, Відень, Австрія) — громадсько-культурний і політичний діяч, публіцист. Адвокат, віце-президент Національ­ної Ради ЗОУНР, посол до австрійського парламенту і польського сейму, голова УСРП.

Після закриття кладовища гробницю, на мармуровій таблиці якої перерахо­вані окремі віхи життя і діяльності Бачинського, було перенесено на нове кладовище у с. Чукалівка, а у 1997 р. повернуто до Меморіального скверу, щоп­равда, на інше місце.

БУЧИНСЬКИЙ МЕЛІТОН (1847 — 25.04.1903) — фольклорист і громадсько-культурний діяч, видавець.

Могила у вигляді склепу, на якій викарбовано — «Гробниця Бучинських» — без будь-якої додаткової інформації.

ГОСЛАВСЬКИЙ МАВРИКІЙ /МАВРИЦИ (1802—17.11.1834) — польський поет, представник «української школи» у польській літературі.

1875 р. на могилі споруджено пам'ятник за проектом скульптора Марконі, що його виконав майстер Я.Бебнович. На меморіальній дошці напис: «Маврици               Гославський, солдат-поет, нар. 5 жовтня 1802 р., помер 17 листопада 1834 р.         Бучинський Мелітон

Честь його праху!!!». Цей напис польською мовою було замінено українським            

текстом. А нижче — вірш польською мовою (подаємо у перекладі В.Полєка):   

«Народе, народе мій знеславлений,

Безперервно будуєш могили, хрести,

Аж, врешті, Господь твої сльози осушить,

І сам обмиє твої пекучі рани!»

ЖЕЛЕХІВСЬКИЙ ЄВГЕН (24.12.1844— 18.02.1885) — лексикограф, фольклорист, критик, професор Станіславської гімназії.

Могила у вигляді гробниці з хрестом.

КРУШЕЛЬНИЦЬКІ ВОЛОДИСЛАВ (?— 14.01.1910 на 65 році життя) і МАРІЯ з Монастирських (? — 21.11.1907 на 49 році життя) — батьки письменника і педагога Антоіна Крушельницького (1878—1937). який загинув у сталінських   концтаборах, дід і бабуся письменників Івана і Тараса Крушельницьких,                  Желехівський Євген

розстріляних 17 грудня 1934 р. у Києві.

МРОЧКОВСЬКИЙ ЗИГМУНТ (?— 1888) — польський лікар. Допомагаючи хворим на тиф, сам заразився цією хворобою і помер.

Оригінальний надгробник у формі готичної каплички.

МОЧУЛЬСЬКИЙ МИХАЙЛО (5.11.1875—14.02.1940) —літературознавець і перекладач.

На надгробній плиті викарбовано: «Михайло Мочульський. Літературознавець і Нотар 5.ХІ. 1875—14.11.1940».

 

СВІДЗІНСЬКИЙ  КАРОЛЬ (4.07.1842 — 5.06.1877) — польський поет, учасник повстання 1863 р. і Паризької комуни 1871 р.

Могила у вигляді гробниці, над якою стовпчик із датами життя поета і віршем польською мовою.

 
 

Надгробок на могилі Д. Січинського, споруджений
з фінансовою участю Товариства

 Надгробок на могилі І. Яхна  

 СІЧИНСЬКИЙ ДЕНИС (1865 — 26.05.1909) — композитор, диригент і засновник хорів.

1943 р. під час фашистської окупації на гроші громадськості Західної України в урочистій обстановці був відкритий пам'ятник у формі бандури роботи художника Михайла Зорія.

 ЯХНО ІВАН (1840—22.01.1906) — природознавець і педагог, почесний член багатьох зарубіжних наукових товариств.

Величава гробниця, мармурова плита якої засвідчує: «Др. Іван Яхно совітник шкільний і ц.к. (цісарсько-королівський) професор — 22.1.1906 р. на 66 р. життя».

МОГИЛИ січових стрільців.

Із 143 відновлено тільки 100.

МОГИЛА І ЗАЛІЗНИЙ ХРЕСТ.

У підніжжя — мармурова дошка з написом: «Тут буде споруджено пам'ятник жертвам репресій 1939—1941».

 БЕРЕЗОВИЙ ХРЕСТ з мармуровою таблицею: «ГЕРОЯМ ОУН-УПА».

 Знищені чи перенесені могили.

 БУДАЙ-ДЕЛЯНУЙ. (1760—1820) —румунський поет.

 БУРАЧИНСЬКА ЗЕНОВІЯ (1843 — 24.02.1909) — фольклористка.

 ВЕГЕРА ГРИГОРІЙ (1910—1950) — актор. Заслужений артист УРСР.

 ГІЛЛЕР АГАТОН (9 або 10.01.1831—17 або 18.07.1887) —польський публіцист, журналіст і громадсько-культурний діяч.

Після закриття кладовища могилу було перевезено до Польщі. Надгробок із горельєфом А.Гіллера роботи польського скульптора Т.Дикаса, а епітафію склав польський поет Т.Ленартович.

 ГОРДІЄВСЬКИЙ ЙОАН (13.03.1854—14.07.1927) — отець митрат УГКЦ, архипрезвітер настоятель катедри у Станіславі.

 ГРОБЕЛЬНА (ПОЛОТНЮК) (1897—1944) — лікарка-стоматолог. Дружина Осипа Гробельного.

 ГРОБЕЛЬНИЙ ОСИП (1889—1957) — лікар і громадсько-культурний діяч.

 ДЗВОНКОВСЬКА АНТОНІНА (16.06.1826 — 31.01.1912) — польова шлях­тянка, власниця маєтку у Станіславі.

 ДЗВОНКОВСЬКА ЮЗЕФА (ЙОСИФА) (21.10.1862 — 5.05.1892, с. Княгиничі, тепер Рогатинського р-ну) — польська перекладачка і вчителька. Друге кохання І. Франка («З'явилась друга — гордая княгиня»), якій письменник присвятив ряд своїх творів. Під час ліквідації цвинтаря могилу було знищено.

ДЗВОНКОВСЬКИЙ ВЛАДИСЛАВ (1818—18.03.1880) — учасник польського повстання 1863 р. Чоловік Антоніни з Дескурів і батько Юзефи Дзвонковської.

 КИЧУН ГРИГОРІЙ (8.04.1886—10.12.1927 або 1928) — професор і директор Станіславської української гімназії.

 ЛЕМЕХА МИКОЛА (1886, м. Долина—1931) — український юрист, член Станіславського окружного суду. Один із засновників «Станіславського Бояна», в якому співав другим тенором.

 МАНДИЧЕВСЬКИЙ ІВАН (1854—1925) — український громадсько-культурний діяч.

 МАЛЬКІВ МИХАЙЛО (?—1956) — професор Станіславської української гімназії, директор однієї із шкіл міста.

 ПОЛОТНЮК ІГНАТІЙ (1836—1903) — диригент катедрального хору, укладач збірників церковних пісень.

 САБАТ МИКОЛА (9.12.1867— 5.08.1930) — педагог, багаторічний директор Станіславської української гімназії, заступник секретаря освіти ЗУНР.

 

 

 

 

 

 

Надгробок на могилі О. Сорохтея,

споруждений з фінансовою участю Товариства

СОРОХТЕЙ ОСИП (28.02.1890— 27.11.1941) — художник.

Після закриття цвинтаря його прах родина перенесла на кладовище у с. Чукалівка, де на могилі художника був відкритий надгробний пам'ятник.

 ЦШАНОВСЬКИЙ ІВАН (1874—1931) — вчений і лікар, винахідник.

 ЯНОВИЧ АЛЬБША (1842—1937) — культурно-громадська діячка.

 ЯНОВИЧ ВОЛОДИМИР (1868—23.12.1931) — лікар. Один із засновників Українського лікарського товариства. Через 5 років після смерті його прах було перевезено до Львова і поховано на Личаківському цвинтарі.

  

2.2. Пасічна

 БОБИКЕВИЧ КОСТЯНТИН (1855— 9.11.1844, с. Пасічна, тепер у межах Івано-Франківська) — письменник.

 Кладовище по вул. Церковній.

 Існувало з кін. XIX ст. до 1980-х років, поховані такі відомі люди:

о. ВОЛЯНСЬКИЙ ІВАН (1871—1963) — священик УГКЦ.

БАЛАНДЮК АНТШ (12.01.1893—13.12.1953) — самодіяльний композитор, один із творців стрілецької пісні.

ГАВРИЛІВ СТЕПАН (22.02.1910—19.02.1996) — священик УГКЦ, був засуджений на 10 років, покарання відбував на Далекому Сході.

о. ГРЕБЕНЮК О. (8.03.1893 — 3.02.1977) — отець-митрат.

ДЕМ'ЯНЧУК ДМИТРО (9.10.1888—19.10.1968) — громадсько-політичний, кооперативний і культурний діяч, журналіст.

Голова опозиційного до уряду ЗУНР «Селянсько-робітничого Союзу», редактор газети «Республіканець» (1919). У 1970 р. на могилі встановлено пам'ятник, у верхній частині якого вмонтовано в овалі фото, на мармуровій таблиці, оздобленій геометричним орнаментом, викарбовано текст.

ЄВЧУК АВГУСТИН (18.0.1911—18.09.1939) — комсомолець-підпільник. Був убитий польськими офіцерами під час встановлення і охорони червоного прапора на міській ратуші.

КОГУТЯК ІВАН (1891—1968) — артист і режисер, культурно-громадський діяч.

На могилі встановлена стела, у верхній частині якої вмонтовано в овалі фото, а внизу на мармуровій дошці-текст.

КОГУТЯК ОЛЕКСА (30.03.1839—17.03.1917) — громадсько-культурний діяч, довголітній війт Княгинина (тепер у складі Івано-Франківська).

КОГУТЯК ЮРІЙ (30.03.1873— 28.11.1935)— український громадсько-культурний діяч, син Олекси.

КОГУТЯК ПЕТРО (8.02.1879 — 5.03.1980)—діяч радикальної партії, організатор біля 300 віч, на яких відстоював економічні і політичні права знедолених селян.

МАКОГОН ДМИТРО (1881—1961) — письменник і педагог, батько Ірини Вільде.

У 1965 р. на його могилі був встановлений надгробний пам'ятник — бетонна сіра плита з чорною стелою, у верхній частині якої—горельєф із зображенням облич Д. Макогона і його дружини, а нижче — їх імена і прізвища, ще нижче — слова Ірини Вільде: «І смерть не розлучила їх». Через усю праву частину стели — мозаїчний вишиваний рушник. Автор пам'ятника — скульптор М. Турецький.

   

2.3. Кладовище по вул. Київській

 Тут в кінці вулиці знаходиться кладовище, на якому ховали з 1900-х до 1960-х років. Могили УСС та вояків УА за радянської влади тут були знищені, а на їх місці з'явилися три братські могили солдатів і офіцерів Радянської Армії. Збереглися могили голландських офіцерів, які померли в таборі для військовополонених. Це — А.Й.Й. Люмейєр (4,04.1891 — 3.03.1942), Й. Ван дер Слінке (22.01.1896 — 27.08.1943), Г. Кеппель Гесселінк (16.06.1887 — 29.09.1942) і Г.Й. Потгісер (8.05.1883—12.12.1942).

Похований неподалік і польський капітан Войцех Гладиш (1893—1930), військовий лікар, лейтенант медичної служби Ванжура Юрій Петрович (1941— 1971), ряд офіцерів і радянсько-партійних працівників.

 Серед численних пам'ятників виділяються своїм мистецьким рівнем такі:

 БАЛАГУРАК ГРИГОРІЙ (1909—1965) — ігумен монастиря чину св. Василія Великого в Станіславі.

 БАРАНОВСЬКИЙ ЄВГЕН (1876—1966) — радник суду.

 ГАВРИШУК ГРИГОРІЙ (1902 — 22.06.1965) — громадсько-культурний діяч прорадянського спрямування. З 1950 р.—керівник «Прикарпатлісу». 17.09.1987 на будинку, де проживав Григорій (нині вул. М. Драгоманова), відкрито меморі­альну дошку.

 ГОГОЛЬ ГАННА (1901—1963) — громадсько-культурна діячка прокомуністичного спрямування.

На могилі встановлена вертикальна стела з портретом Г. Гоголь на кераміці.

 о. ЖЕРЕБЕЦЬКИЙ ЄВГЕН (1908—1955) — парох Павельча.

 КОССАК ІРИНА — українська акторка.

 ЛЕЩИНЕЦЬ ІВАН (1921—3.09.1948) — комісар партизанського загону (1941 —1944), директор школи м. Станіслава, а в січні 1948 року обраний секретарем обкому комсомолу. Застрілений невідомим у вагоні.

На його могилі встановлений пам'ятник (скульптор М. Анденок).

 ЛИСЕНКОЯКІВ (1906—1963)—перший секретар Івано-Франківського обкому компартії України (1959—1963).

У 1964 році на його могилі встановлено пам'ятник (архітектор В. Лукомський).

 ЛУКОМСЬКИЙ ВОЛОДИМИР (24.02.1927—28.07.1973) — заслужений архітектор УРСР. Його барельєф з білого мармуру встановлено на фоні чорної мармурової стели.

 МАРХЕВА ВОЛОДИМИР (7.03.1899—14.03.1965) — настоятель кафедрального собору РПЦ, митрофорний протоірей.

 ГРОБНИЦЯ МИХАЙЛІВИХ:

МИХАЙЛІВ ІВАН (1881—1964) — директор школи в Товмачику.

о. МИХАЙЛІВ ПЕТРО (1898—1964) — парох Угринова і Княгинина.

о. МИХАЙЛІВ СИЛЬВЕСТР (1886—1964) — довголітній парох с. Товмачик.

о. НАКОНЕЧНИЙ ЙОСИФ (1886—1958) — культурно-гро­мадський діяч.

о. СЛЕЗЮК ІВАН (1896— 1973) — підпільний єпископ УГКЦ, був репресований.

СМІХ МИХАЙЛО (1886— 1986) — окружний суддя.

СМОЛІНСЬКИЙ ІВАН (1878—1965) — професор гімназії, культурно-освітній діяч.

 СТРІЛЕЦЬ ОЛЬГА (2.01.1923—11.03.1974) — поетеса, член Спілки письменників України. У 1974 році на могилі встановлено пам'ятник, який являє собою зображення напівпостаті поетеси, на правому передпліччі якої знаходиться мистецька ліра. Автор пам'ятника — скульптор С. Топоркова.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Надгробок на могилі О. Стрілець

 

 3. КОРОТКИЙ ПОВІДНИК ВИЗНАЧНИХ ОСІБ,

ПОХОВАНИХ НА ІВАНО-ФРАНКІВЩИНІ

   

3.1. Богоропчанський район

 с. Дзвиняч

 СТЕПАНЯК Михайло (псевдо Дмитрів, Лекс, Сергій, 1905—13.02.196) — учасник національно-визвольних змагань ОУН-УПА.

Магістр права. Політичний в'язень польських тюрем (1928—1932) за діяльність у Сель-Робі і КПЗУ 1939—1941 рр. в підпіллі ОУН. З проголошенням 11 червня 1941 р. у Львові Української Держави був призначений міністром внутрішніх справ Українського Державного Правління (1941—1943). Крайовий провідник ОУН ЗУЗ, член проводу ОУН (1941—1943). Автор концепції створення «Бюро проводу ОУН», Член проводу ОУН ЗУЗ (1944). Поранений у боях на Рівненщині, потрапив до рук НКВС. 30 липня 1944 р. засуджений до страти, згодом вирок замінено 25 роками ув'язнення. 1961 р. звільнений у зв'язку з хворобою. Помер 13.02.1967 р. у Дзвинячі.

МОГИЛА РОЗСТРІЛЯНИХ 22.12.1926 р. польськими жандармами гірників за участь у страйку. 1931 року на кошти української трудової еміграції у Канаді споруджено пам'ятник з таким написом: «Честь борцям за робітничу славу, товаришам, які полягли від поліцейських куль під час страйкової акції дня 22.12.1927. Тут спочивають жертви капіталу».

 

 

 

 

 

   

3.2. Верховинський район

  с. Верховина

ВИТВИЦЬКИЙ СОФРОН (1899—1879) — священик УГКЦ, письменник, історик, етнограф, громадський діяч.

НЕВЕСТЮК ЯКІВ (1868—1934) — письменник, лікар, громадсько-культурний діяч.

СОЛОМІЙЧУК ЮРІЙ (1857—1918) — громадсько-політичний діяч, актор Гуцульського театру Гната Хоткевича.

ТИМ'ЯКІВНА МАРІЯ (1880—1969) — вчителька, збирачка пам'яток гуцульського мистецтва і фольклору.

 с. Верхній Ясенів

МАРТИЩУК Іван (1914—1976) — дудар і сопілкар, сам виготовляв дуди.

МИХАЙЛЯК Іван (1894—1971) — музикант-дудар.

ПЕТРУК Юрій (1884—1938) — дудар.

 с. Замагора

ШЕКЕРИК АНДРІЙ (1908—1985) — дудар і сопілкар.

 с. Криворівня

ЯКИБ'ЮК ВАСИЛЬ (1881—1945) — гуцульський різьбяр на дереві та мосяжник.

   

3.3. Некрополі давнього Галича та його околиць (ІХ - XVIII ст.)

 Одним із найдавніших і найбільших столичних центрів Руси-України був княжий Галич. На численних некрополях давнього Галича знайшли свій вічний спочинок славні княжі і боярські родини, єпископи і митрополити.

У долітописний період, коли Галич став столицею «Великої Білої нехрещеної Хорватії», його населення користувалось в основному традиційним, тілопальним (ґрунтовим) поховальним обрядом. У центральній, найвищій частині Крилоського городища, знаходиться літописна (1206 р.) Галичина могила, яка досліджувалась в 1883, 1911, 1934 роках. Під час розкопок у 1991—1992 рр. (В. Баран, Б. Томенчук) було виявлено під насипом кургану (діаметром 26 м), який ззовні був укріплений ще дерев'яною стіною-крейдою (шириною 5 м), поховання у дерев'яному човні (довжиною 3,5 м). У ньому знайдено багатий поховальний інвентар: золотий щит, три бойові сокири, дві стріли, дротик, ніж-скромасакс. Могила, очевидно, належала хорватському князеві, імовірно засновнику міста, похованому у середині X ст. за давньоруським, дружинним обрядом.

У літописний період, коли Галич став столицею Галицького, а потім Галицько-Волинського князівства, тут було побудовано більше 20 храмів, окремі з яких стали усипальницями князів, єпископів і бояр. Так, у літописній церкві Спаса (городище в урочищі Керниця-цегельня) було поховано першого галицького князя Володимира Володаревича (+ 1153). В Успенському катедральному соборі, який став родовою усипальницею Ростиславичів, було поховано у кам'яному саркофазі Ярослава Осмомисла (+ 1187), а біля нього (у ногах) у дерев'яній труні були поховані молоді дівчата, можливо, його дочки. Під підлогою кам'яної каплички-дзвіниці (південний притвор вже неіснуючого собору) в XIX ст. було виявлено на глибині 3 м чотири кам'яні (алебастрові) саркофаги. В одному з них було поховано Володимира Ярославича (+ 1198), якого дехто з дослідників вважав автором «Слова о полку Ігоревім». З ним, очевидно, були захоронені і три Ігоревичі — Роман, Святослав і Ростислав, сини Ігоря і Ярославни (Єфросинії), які були вбиті галицькими боярами (+ 1210).

Окремі невідомі поховання в кам'яних саркофагах знайдено під підлогою храмів урочищ Царинка, Прокаліїв, Сад, Четверки.

Галицький князь Ярослав Осмомисл.

Саркофаг та памятний знак у Крилосі

 Поховання світської та ду­ховної угорської знаті знаходились під підлогою двох латинських дерев'яних ротонд в урочищах Полігон і Воскресенське.

Біля більшості галицьких храмів знаходилися і прицерковні кладовища. Вони не виявлені лише біля трьох церков: Кирила і Мефодія (ур. Кирилівка), пророка Іллі і св. Пантелеймона. Ці кладовища існували протягом всього 100 років літописного періоду княжого Галича. їх археологічне вивчення показало, що майже всі вони були невеликими (в середньому 30x40 м), крім найбільшого кладовища в ур. Погребиська — Мнішський Сад (2 га).

Прицерковні кладовища розмішувались завжди на схід від храму, біля абсид. Поховання належали представникам усіх верхів міського населення, проте не виділялись, тому що були об'єднані єдиним християнським поховальним обрядом, а саме: витягнуті тілопокладення в положенні на спині, орієнтовані головою на захід, з руками, покладеними на животі, на грудях, вздовж тіла або в комбінаціях. Велика частина поховань була «підплитова» (кам'яні, дерев'яні), характерна для некрополів усієї Галицької землі.

На кладовищах виділяються завжди окремі ряди могил, всередині яких поховання розміщені групами, за родинними ознаками.

У пізньосередньовічний період Галича — Крилоса, коли тут знаходилася катедра єпископів, митрополитів і митрополичих намісників, на його території було закладено декілька нових кладовищ. Тут в основному здійснювались захоронення представників вищого духовного кліру, священиків, монахів тощо.

У XII—XIV ст. продовжувало існувати невелике центральне (привілейоване) кладовище біля старого Успенського Собору (600 м2). У XIV—XVI ст. воно перемістилось на захід (за дорогу в ур. Плебейський Сад), де зайняло площу біля 5 000 м2. Продовжувало існувати невелике кладовище і на території катедрального монастиря (урочище Золотий Тік). У XVIII ст. було прибудовано новий цегляний катедральний монастир-фортецю з новою Успенською церквою, яка успадкувала титул і права розібраного старого Успенського Собору. Біля південних стін Успенської церкви розмістилось нове кладовище, на якому захоронення здійснювались в 3 — 4 поверхи. У XVIII ст. закладено новий сільський цвинтар в урочищі «За капличкою», на місці фундаментів старого собору. У XIX ст. закладено цвинтар на Качкові (південна околиця села), який існує і дотепер.

 с. Блюдники

САМОТУЛКА ВОЛОДИМИР (1887—16.04.1967) — священик УГКЦ і громадсько-культурний діяч.

 с. Залукеа

АБРАГАМОВИЧ ЗАХАРІЯ (1878—1903) — караїмський поет.

ЙОСИФ З МІСТА ОРОН-ГАШАМБІР (XVII ст.) — караїмський релігійний і культурний діяч.

На могилі напис (у перекладі): «Нехай знають прийдешні покоління, що тут спочиває «джерело мудрості», оплакуваний зі зламаним серцем. Таємницями солодкими були його думки. Тож нехай пам'ятають ім'я Йосифа з міста Орон».

ЛЕОНОВИЧ АБРАГАМ (XIX ст.) — караїмський хазан-настоятель. 1801— 1851 рр. — голова караїмської громади у Галичі. Зреформував поховальний обряд караїмів. 1834 р. з його ініціативну Галичі споруджено кенасе-божницю, знищену за радянських часів.

 с. Межигірці

МОГИЛА ВОЯКІВ УПА — 1945 р. під час чергової облави енкаведисти натрапили на криївку, в якій знаходилося 6 стрільців УПА. У нерівному бою 4 загинуло, а два потрапили до рук карателів. На їх могилі, що з правого боку при вході на кладовище, встановлено березовий хрест.

 с. Городенка

ВАСКУЛ ПЕТРО (1895—1941) — політичний і військовий діяч, педагог. Розстріляний угорськими загарбниками у Семаківському лісі. Похований у Городенці.

БАРТКО ВАСИЛЬ (23.01.1911—28.03.1988) — священик УГКЦ. У 1946 р. При освяченні могили січових стрільців був спійманий працівниками НКВС. Після дев'ятимісячного перебування під слідством відбував покарання у Хабаровському краї, де перебував до 1954 р.

ІЛЬКЕВИЧ ГРИГОРІЙ (1803—1841) — священик УГКЦ, фольклорист і етнограф, педагог.

КОМАРИНСЬКИЙВАСИЛЬ (1892—04.02.1969) — греко-католицький священик, парох Городенки.

За відмову перейти у російське православне лоно його заарештували. Заслання відбув у Сибіру. Звільнений із заслання після одинадцяти років важкої, виснажливої праці. Потайки справляв свої душпастирські обов'язки священика УГКЦ. Похороном о. В. Комаринського займався його вихованець о. Роман Гузар.

ОКУНЕВСЬКИЙ ТЕОФІЛ (7.12.1858—19.07.1937) — громадський діяч.

ОКУНЕВСЬКИЙ Ярослав (1959— 24.10.1929) — громадський діяч, військовий лікар.

 с Глушків

БАНДУРАК ВОЛОДИМИР (1915 — 8.02.1982, Коломия) — письменник.

 с. Городниця

ГЛИНСЬКИЙ ТЕОФАН (1806—17.04.1893) — публіцист і громадсько-культурний діяч.

 с.Далешева

ВОЛОЩИНСЬКИЙ МИКОЛА (1841—?) — парох с. Далешева Городенківського повіту, громадсько-культурний діяч.

ВИТВИЦЬКИЙ ТЕОДОР (1783—1861) — священик УГКЦ, парох с. Далешева.

КОЗЛОВСЬКИЙ ІВАН (1814—1888) — священик УГКЦ.

 с. Корнів

ГПСЕЦЬКИЙ ІВАН (1872—04.02.1939) — священик-місіонер УГКЦ.

 с. Олієво-Королівка

БУРАЧИНСЬКИЙ ТИТ (1802—1897) — священик, громадський діяч, збирач фольклору.

БУРНАДЗ СЕМЕН (1856—08.02.1914) — священик УГКЦ.

ЛАБАЧ ІВАН (26.09.1876—1949) — священик УГКЦ.

 с. Руднівка

ФЕДЕРКЕВИЧ ІГНАТІЙ(1894—1963) — греко-католицький священик.

 с. Стрільне

СТРІЛЬЧИК АНДРІЙ (1870—1944) — церковний і культурно-освітній діяч, декан Городенківщини.

 с. Тишківці

ШУХЕВИЧ ОСИП (1816—1870) — священик УГКЦ, письменник, перекладач, послідовник «Руської трійці».

 с. Чернелиця

ДОБРЯНСЬКИЙВОЛОДИСЛОВ (1861 — ?) — місіонер-проповідник УГКЦ, катехит, громадсько-культурний діяч.

БОДНАРЧУК ВАСИЛЬ (псевдо Чорнобривий, 1894—1955) — поет.

КАРАЧЕВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР (7—19.07.1932, с. Чернятин) — священик УГКЦ, радник Єпископської консисторії у Станиславі, парох Чернятина.

 с. Чортовець

ПЛЕШКАН ІВАН (1866—1903) — поет і перекладач.

ПАЩАК МИХАЙЛО (?— 25.04.1984) — священик УГКЦ, парох с. Чортовець. Після насильницької ліквідації УГКЦ відмовився перейти до російського православ'я і пішов у підпілля. До кінця свого життя був священиком греко-католицьюї церкви, так і не дочекавшись її легалізації.

   

3.4. Некрополь м. Болехова та Болехівщини

 

Волоське кладовище

Ділянка могил вояків, полеглих у Першій світовій війні. Перші могили вояків з'явилися на кладовищі у травні 1915 р. Відступаючи, російські війська зупинилися на лінії Болехів-Лісковичи. Болехів обороняла 130-а австрійська бригада та два курені УСС. У цих боях були полеглі з обох сторін, загинуло 15 вояків УСС. У 1916 р. за проектом скульптора Бенедикта Христіяна Шляйса на місці поховання вояків було споруджено пам'ятник у вигляді стели з горельєфним зображенням двох жіночих постатей, що в піднятих руках тримають по вінку. По обидва боки пам'ятника були встановлені бетонні пілони, з'єднані між собою ланцюгами.

У 1991 р. з ініціативи місцевого товариства «Союзу українок» пам'ятник відреставровано львівським художником Є. Пінасом. Поховання (біля 50 могил) впорядковані.

ІКАЛОВИЧ КОСТЬ (1861—1921) — лікар, громадський діяч. Біля 10 років був придворним лікарем болгарського царя Фердинанда.

У 1920—1921 рр. у місті, спустошеному воєнними діями, лютував тиф. Надаючи допомогу іншим, Ікалович заразився і помер 12 березня 1921 р.

КОБРИНСЬКА НАТАЛЯ (1855—20.01.1920) — письменниця і громадська діячка.

Померла від тифу. Старанням «Союзу українок» 1930 року споруджено надмогильну бетонну плиту з напи­сом: «Наталіяз Озаркевичів Кобринська, українська письменниця, велика громадянка і перша апостолка жіночого визволення.

9. VI. 1855— 22.1.1920 Земля їй пером».

1933 року за кошти громадськості та родини письменниці дрогобицькими каменярами виготовлено хрест з природного каменю з написом: «З Озаркевичів Наталія Кобринська 1851—1920 Мені вже серце не болить».

НАЗАРОВИЧ ЯКІВ (1836—1923) — педагог, громадський діяч, організатор і керівник хору у Болехові.

На могилі встановлено пам'ятник у вигляді колони, яку завершує постать Матері Божої. У нижній частині колони викарбовано напис: «Яків Назарович директор школи. 18.ХІІ. 1836—17.ХІІ. 1923».

 

м. Долина

ГРИЦЕЙ ОКСАНА (11.05.1915—14.08.1988) — художниця. Заслужений майстер народної творчості УРСР

ПАЧОВСЬКИЙ МИХАЙЛО (1861—1933) — педагог, письменник, член Української Національної Ради ЗУНР (1918—1919).

 

с. Вигодівка

СЕЛСЬКИЙ-ЩАСНИЙ ФЕЛКС (1852—1912) — лікар, громадсько-культурний діяч.

 

с. Витвиця

ВОЛКОВЕЦЬКИЙ МИХАЙЛО (1900—?) —учитель, громадсько-культурний діяч.

 

с. Гошів

ГОРНИКЕВИЧ ТЕОФІЛ (1868—1919) — священик УГКЦ, громадсько-культурний діяч.

 

с. Мізунь

ДОРОЖИНСЬКИЙ ДІОНІЗІЙ (1866—1930) — доктор теології, професор Львівської богослівської академії, парох у с. Мізунь.

 

с. Раків                                   

САЙКО ВОЛОДИМИР (1876 — ?) — директор школи (1902—1935), ініціа­тор спорудження шкільного приміщення.

 

с. Тростянець

ДЕРЛИЦЯ МИКОЛА (23.04.1866, с. Застав'є (тепер Баворів) Тернопільської обл.—14.03.1934) — український письменник, священик, громадський, діяч.

 

м. Калуш

ГІРНИК ОЛЕКСА (1912—1978) —громадсько-культурний діяч. 21 січня 1978 р. на знак протесту проти російського поневолення України здійснив акт самоспалення на могилі Т Шевченка. Похований в 6 секторі на калуському кладовищі. На могилі встановлена стела з написом: «1912—1978. Тут спочиває Гірник Олекса Миколайович. Вічна йому пам'ять».

ГРАБЧУК ОЛЕКСА (1917—1966) — вчитель, воїн УПА.

ПЕТРАШ МИХАЙЛО (1914—1991) — греко-католицький священик-целібат.

У 1949 р. заарештований і засланий до Сибіру. Перебував у концтаборі в Хабаровську. Після 6-ти років заслання був звільнений і повернувся в Україну. Нелегально займався священичою роботою.

СОЛОВІЙ ПЕТРО (1884—1963) — священик УГКЦ і громадсько-культурний діяч.

   

3.5. Калуський район

 с. Грабівка

БУЛЯ (Будівна) МЕЛАНІЯ (?—30-ті рр. XX ст.) — поетеса, педагог.

 

с. Довпотів

ГАНУЩАК ЮЛІЯ (1916—1997) — педагог, діячка ОУН-УПА.

 

с. Томашівці

ГУРГУЛА АНАТОЛІЙ (1905 ? — 25.02Л980) — священик УГКЦ (з 1934). Парох с. Томашівці. 1946 року за відмову перейти у російське православ'я був засланий до Сибіру. Після повернення із заслання проживав у с. Томашівці, де був разом із дружиною спалений.

 

с. Хотин

РОЖАНСЬКИЙ ГНАТ (1844—1883) — священик УГКЦ, культурний діяч.

   

3.6. Некрополь м. Коломиї та Коломийського району

 

3.6.1. м. Коломия

Дослідник цієї теми краєзнавець Іван Білинкевич встановив, що на території міста Коломия за весь час було до 15 цвинтарів, із яких до наших днів збереглося шість частково, а один повністю.

Про найстаріші цвинтарі знаходимо відомості в книзі історика Леопольда Вайгля «Риси міста Коломиї».

Кладовище польських отців домініканців було при монастирі, побудованому 1413 р. (тепер парк Шевченка). Один із цвинтарів був на теперішній площі Ірчана. Під час риття ровів під фундамент кінотеатру ім. М. Ірчана в 1968— 1969 роках викопували багато людських кісток.

Найдавніше єврейське кладовище існувало з 1616 р. (тоді польський король виділив єврейській громаді місце під кладовище) до 1957 р. Зараз на його місці споруджено спортивний майданчик для медучилища.

Ще одне єврейське кладовище в районі вул. Радянської зруйнували фашисти в 1942—1943 рр. Надмогильними плитами вони вимощували подвір'я. Тепер на його місці парк. Єврейське кладовище по правій стороні вул. Першотравневої зруйноване у 1980-х роках. На ньому німці розстріляли групу українських і польських в'язнів. Серед них був видавець і редактор видавництва «Трембіта» в 1922—1928 роках Зенон Зенонович Кирилович.

Із збережених частково до наших днів п'яти кладовищ одне знаходиться у північно-західній частині міста на колишніх німецьких колоніях Маріягільф (в кінці вул. Довбуша), інше в Багінсберзі (в кінці вул. Радянської) і ще три цвинтарі були розміщені вздовж вулиці Чкалова (тепер Лесі Українки).

Шостий цвинтар, так званий польський, зберігся теж частково. Північна його територія була зайнята під будівництво нових житлових кам'яниць. Південна частина ще збереглась, але залишена без догляду і поступово руйнується.

На цьому цвинтарі заслуговують на увагу такі об'єкти:

а) Пам'ятник, поставлений австрійським урядом в 1916 р. воїнам, полеглим у боях за Коломию. Знаходиться він одразу при вході від вул. Першотравневої. Форма пам'ятника прямокутна, приблизно 2,5 на 3,5 метра, а висота понад три метри. У верхній частині чотирьох стш вирізаний барельєф із зображенням вершників. Завершується орлом зі стуленими крилами, в пазурах якого—меч. Дві великі мармурові плити, на яких були висічені прізвища похованих, зникли.

б) На цьому цвинтарі спочивають також воїни Радянської Армії, що полягли в боях за звільнення Коломиї в 1944 році. їхні тлінні останки чомусь не перепоховали на площі Героїв.

в) На північ від цього місця є великий залізобетонний хрест з написом «Офіром Косачова» («жертвам Косачова»). Поруч з цим хрестом поховано польських жовнірів, які полягли в боях з воїнами ЗУНР у 1918 р.

Сьомий цвинтар — Монастирок — або так званий український, знаходиться при вул. Карпатській. Ховають на ньому приблизно з першої половини ХІХ ст. Тут зберігся залізний хрест з бетонною підставкою (в шіані позначений номером V), «поставлений на памятку посвячення цвинтаря 30.IX. 1907 р.». Хрест свідчить про те, що з цього приблизно місяця в 1907 р. поширено цвинтар на північ.

Одразу при вході на цвинтар, зліва від головної алеї, стоїть церква Благовіщення. В народі її називали «монастирською», бо в давнину, за народними переказами, знаходився біля церкви монастир. В 1589 р. татаро-монгольська навала зруйнувала дощенту всю Коломию, не пощадила і монастиря та церкви.

В радянський період церква довгий час не функціонувала, а 1988 р. в ній відкрито музей писанок. В 1990 р. на прохання релігійної громадськості приміщення знову повернено під церкву.

На захід від цієї церкви у XVIII ст. побудовано дзвіницю.

Кам'яний хрест перевезено 1969 р. з площі М. Ірчана. На ньому є напис з інформацією, що поставлено його 1909 р. на тому місці, де була церква св. Михайла, побудована 1751 р.

Символічна могила насипана громадянами міста в 1920-х роках для вшанування пам'яті полеглих в Першу світову війну січових стрільців — уродженців Коломиї і Коломийщини.

На цьому цвинтарі поховано чимало відомих людей, про яких подаємо відомості.

 

Могили:

 АТАМАНЮК ТЕОФІЛЬ (1892—1963) — четар УГА, вчитель. 

БАБ'ЮК ІВАН (7—1962) — старшина УГА, професор гімназії.

БАГНЮК ВОЛОДИМИР (1914—1995) — священик УГКЦ.

БАРАН ФЕЛІКС (1885—1940) — хорунжий УСС, УГА, музикант, викладач музики.

   
 Надгробок на могилі Миколи Бенцаля.  Надгробок на могилі Івана Біберовича.

 

БЕНЦАЛЬ МИКОЛА (1891—1938) — актор і режисер.

Автор пам'ятника-погруддя — скульптор Сергій Литвиненко (1899—1964), який в 1931—1944 рр. мав майстерню художньої кераміки у Львові, працюючи одночасно в жанрі меморіальної скульптури (надгробки І. Франка, В. Пачовського).

БІБЕРОВИЧІ ІВАННА (1861—1937) та ІВАН (1854 — 4.02.1920) — актори, які довгий час працювали в театрі «Руська бесіда».

БІБЕРОВИЧ ІВАН — актор.

БІЛОУС МИХАЙЛО (4.02.1838 — 8.09.1913) — перший коломийський друкар, журналіст і видавець періодики і книг.

БІЛОУС ТЕОДОР — старший брат Михайла (1828 — 27.02.1892) — письменник, педагог, перший директор Коломийської гімназії.

БОЙЧУК-ГАВРИЛЮК АННА (1899—1957) — старший санітар УСС, вчителька.

ВІЗЕРКАНЮК ІЛЛЯ (26.07.1884—12.10.1943) — комбатант УГА, працівник староства.

ВОЛЧУК ЕГНАТІЙ (1878—1938) — священик УГКЦ, парох Ключева Великого.

ГОРОДИСЬКИЙ де БРАТКО (1877—1960) — поручик УСС, вчитель, директор школи.

ГРАБОВЕЦЬКИЙ ІВАН (17.09.1887 — 4.02.1958) — священик УГКЦ, парох Сапова.

ГРИЦЮК ОЛЕКСА з Балинець (?— 8.02.1930) — старший булавний УГА.

ГУМЕНЮК МИХАЙЛО — учасник національно-визвольних змагань УГА.

Могила обнесена бордюром з бетону. На ній встановлені дві різновисокі прямокутні стели. Розміри могили: 0,7 м х 1,8 м.

ДОЛЬНИЦЬКИЙ ЛЕВ (7.04.1859 — 20.12.1939) — учитель української гімназії в Коломиї.

ДОЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН (19.03.1896 — 28.05.1967) — лікар, член УЛТ (з 1924 р.).

ДРОГОМИРЕЦЬКИЙ ГРИГОРІЙ (27.02.1889—13.10.1958) — педагог, доктор, член НТШ, викладач географії у Рогатинській (1926—1941) та Коло­мийській гімназіях (1941—1944), автор наукових статей для УЗЕ.

ДУДЄК ПЕТРО (23.05.1882— 18.04.1958) — учитель, фольклорист і етнограф.

ЗАВИЦЬКИЙ ЙОСИФ(1885— 195?) — поручник УГА, заступник катехита Коломиї (1918—1919), вчитель, директор школи.



   Надгробок на могилі М. Гуменюка                   Могила М. Колцуняк-Кузьми

 

ЗУБЕНКО ІВАН (1888—194?) — сотник армії УНР, письменник, педагог і музикант.

На його могилі напис: «За дуже рано твій ударив час і творче перо з рук упало. Найдорожчому мужеві і батькові. Дружина і син».

КАПУСТИНСЬКИЙ МИКОЛА (1893—1953) — старшина УГА, священик УГКЦ, катехит української гімназії в Коломиї.

КИРИЛОВИЧ ІВАН (23.08.1865—17.02.1919) — священик УГКЦ, парох с. Пасічна, катехит жіночої гімназії у Коломиї, композитор (писав для цитри).

КИРИЛОВИЧ ЗЕНОН (1892—19.02.1944) — хорунжий УСС, видавець видавництва «Трембіта» в Коломиї (1922—1928), син Івана Кириловича.

КОБРИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР (16.10.1873—17.10.1958) — засновник, організатор та довголітній директор музею. «Гуцульщина» в Коломиї.

     
Володимир Кобринський та надгробок на його могилі   

 

 

КОВАЛІВ ЮЛІАН (13.01.1890—16.07.1958) — заслужений учитель Коломийської гімназії, син письменника Стефана Ковшііва.

КОВБУР СТЕФАШЯ (28.01.1890—22.02.1930) — співачка, яка вчилася співу в Мілані.

КОЗАКЕВИЧ ОЛЕКСАНДР (1873— 8.01.1952) — сотник УГА, лікар.

КОЛЦУНЯК-КУЗЬМА МАРІЯ (6.12.1884—23.09.1922) — українська письменниця, вчителька, культурно-освітня діячка.

Могила являє собою прямокутний бетонний надгробок, у чоловій частині якого встановлений однораменний латинський хрест, опертий раменами на прямокутну стелу зі вмурованою зліва мармуровою дошкою з написом:

«Б.+11.

Кузьма Марія

28ЛІІ.+6ЛХ.1921

Дорогій мамі діти».

Розміри стели: 0,6 м х 0,4 м. Висота хреста — 0,5 м.

КОРБУТЯК МИКО­ЛА (1891 — 1966) — стрілець, санітар УСС, священик.

КРІЛЬ ОЛЕКСАНДР (1891—1934) — поручник УГА, професор гімназії.

КОСАР РОМАН (1889—1969) — вояк УСС, директор школи, заслужений вчитель УРСР.

КУБРАНОВИЧ КСЕНЯ з Кічурів (19.04.1912—3.08.1969) — художниця, музичний педагог, дочка поета М. Кічури.

КУЗЬМИЧЕВА МАРІЯ з Турянських (16.01.1887 — 5.06.1971) —учителька середніх шкіл, дружина адвоката. На її гробниці є напис «Для пам'яті. Кузьмич Антін Володимирович, адвокат 25.08.1886 — 5.05.1944». Цей напис викарбовано для вшанування пам'яті чоловіка М. Кузьмичевої. З 1929 р. він був головою повітового комітету Української Соціалістичної Радикальної партії, а з 1937 р. — членом Центрального комітету. Деякий час очолював «Просвіту». 25 вересня 1939р. його заарештували більшовики за звинуваченням в антирадянській пропаганді і засудили на 8 років каторги. А. Кузьмич помер у Карагандинському таборі. На згадку про нього рідні зробили символічний напис на гробниці його дружини.

ЛЕВИЦЬ КИЙ БОГДАН (1883—1948) — старшина УСС, харчовий комісар ЗУНР.

КУЗЬМА ОСИП (18.08.1880 — 29.09.1954) —учитель народної школи ім. Т. Шевченка в Коломиї.

Був відомий у Галичині й зокрема Покутті завдяки своїм популярним видавництвам «Ока» та «Ряст», що діяли в 1921—1929 рр. Пізніше до 1939 р. вів книгарню та випозичальню в магазині по вулиці, поміж ратушею й церквою.

КУЗЬМА ОРЕСТ (1893—1968) — учитель біології в українській гімназії у Коломиї.

Він перший в Галичині почав пропагувати міжнародну мову есперанто, видавав нею у Станіславі журнал, видав також підручник мови есперанто у видавництві «Трембіта».

КУЗЬМА ЛЕОНТІЙ (1865—1925) —учитель Коломийської гімназії (з 1897 р.), батько Ореста.

1912 р. очолював Комітет по святкуванню ювілею І. Франка в Коломиї. Приймав його у себе вдома.

КУЗЬМА ЛЕВ — учитель української гімназії в Коломиї (з 1906 р.). Письменник Роман Іванчук згадує про нього з пошаною та любов'ю у своїх романах і спогадах.

ЛЕВИЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР (1892—1964) — вояк УСС, поручник УГА, інженер, директор «Маслосоюзу» в Коломиї.

ЛЕВИЦЬКИЙ ЗИНОВІЙ (1865—15.01.1943) — директор школи.

ЛЕПКАНЮК ІРИНА (9.08.1924 — 3.08.1947) — дочка Миколи, референт пропаганди Коломийського окружного проводу УПА (псевдо «Леся»).

ЛЕПКИЙ ВОЛОДИМИР (1881—1959) — гімназійний професор у Коломиї, брат дружини Б. Лепкого.

ЛЕПКИЙ МИКОЛА (13.01.1842 — 2.04.1924) — священик УГКЦ, катехит Коломийської гімназії, тесть Богдана Лепкого. Очолював товариство «Український Народний дім» у Коломиї і сприяв В. Кобринському у завершенні будівництва «Народного дому».

МАЛАНЮК СТЕПАН (1897—1946) — старшина УСС, УГА, вчитель, інспектор шкіл, викладач Коломийського педучилища.

МИХАЙЛЕВСЬКИЙ ІВАН (1877—1944) — учитель, депутат Народних зборів Західної України (1939).

МОГИЛЬНИЦЬКИЙ ІВАН (1894—1983) — адвокат, громадсько-політичний діяч. Після приходу більшовиків 25 вересня 1939 р. був заарештований і засуджений за «антирадянську» діяльність на 8 років виправно-трудових таборів. Після звільнення в 1946 р. постійно проживав у Коломиї, де й помер.

МОСТОВИЧ ПРОКШ (17.07.1867—1937) — директор української гімназії в Коломиї (1918—1928).

НАСАЛЬСЬКИЙ ЮЛІАН (1847—1913) — учитель Коломийської української гімназії (1893—1908).

НИЖАНКІВСЬКИЙ АМБРОЗІЙ (8.04.1873—березень, 1944) — актор театру «Руська бесіда» у Львові.

ОРОБЕЦЬ ВАСИЛЬ — вояк УСС, член Пресової квартири, художник, суддя в Коломиї.

ОСТАФІЙЧУК ПЕТРО (1900 — 2.06.1935) — організатор комуністичного руху на Коломийщині.

ПАРТИЦЬКИЙ ДЕНИС (15.10.1861—17.04.1921) — надрадник суду.

ПОЛОТНЮК НАТАЛШ-АНТОШЯ (1880 — 9.08.1938) — настоятелька сестер-служебниць УГКЦ у Коломиї.


РУБІНГЕР РОМАН (1893—1964) — перший директор української музичної школи в Коломиї, диригент хорів та оркестрів.

Могила Р. Рубінгера

 

РУСИН ОЛЕКСАНДРЕ (25.03.1868—1955) — греко-католицький священик, громадський діяч, член «Просвіти».

СКВАРКО Захар (1870 — 2.08.1925) — директор «Покутського Союзу» і посол до галицького сейму.

САТУРСЬКИЙ ІВАН (27.11.1878 — 22.01.1934) — священик УГКЦ, радник єпископської консисторії, професор гімназії.

СВІТЛИК ОСТАП (1878—1965) — сотник УГА, професор гімназії в Коломиї й Ряшеві (Жешув, тепер Польща).

СЕРБИНСЬКИЙ КОРНЕЛІЙ (1893—1946) — стрілець-санітар УСС, власник копальні вугілля у Джурові, меценат.

СТАНКЕВИЧ ДМИТРО

(13.12.1901—25.07.1942) —стрілець УГА, лікар-рентгенолог, співзасновник філій Українського гігієнічного товариства та Українського лікарського товариства в Коломиї, громадсько-політичний діяч, член УВО, окружний провідник ОУН.

ТАНСЬКИЙ МИХАЙЛО (1895—1946) — артист, працював у театрі ім. Т. Шевченка в Харкові і в Києві (з 1919р.).

ТИМОЩУК ГРИГОРІЙ (1882—1948) —учитель гімназії в Коломиї, Станіславі.

ТКАЧУК ВАСИЛЬ (?—1946) — артист Коломийського театру.

ТОМЕНКО Василь (?—1919) — поручник УГА, льотчик. Загинув у Красному Золочівського повіту.

ТРИЛЬОВСЬКИЙ КИРИЛО (6.05.1864—19.10.1941) —адвокат, публіцист, видавець, діяч радикальної партії, засновник спортивно-пожежного товариства «Січ» (1900). Двічі, у 1907 й 1911 рр. обирався послом до віденського парла­менту. В 1913 р. був обраний від Коломийського округу до львівського сейму.

 
 
 Кирило Трильовський
 Могила В. Турянського

 

 

   

ТУРИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР (1894—1918) — хорунжий УСС, вбитий у Львові.

ТУРИНСЬКИЙ ДМИТРО (1891—1957) — старшина УГА, емп. Викладач музичної школи.

ТУРИНСЬКИЙ ЙОСИФ (1862—1938).

ФІЛЯС ПЕТРО (1886—1937) — курінний отаман УГА, директор банку.

ХРАПЛИВИЙ ІВАН (1895—1960) — старшина УГА, професор Коломийської української гімназії.

ЦВЕЧИК ОСТАП — фотограф, художник.

ЦІПАНОВСЬКИЙ ІВАН (1874—1931) — лікар, громадський діяч.

ЦІСИК Євген (9.09.1897 — 24.02.1956) — стрілець УСС, музикант (скрипка), диригент театрального оркестру, композитор. Написав музику до пісні «Тополя» на слова Т. Шевченка.

ЧЕРНЯВСЬКИЙ ІВАН (13.05.1867—1959) — голова окружного суду в Коломиї, адвокат, громадський діяч, філателіст.

ЧЕРНЯВСЬКИЙВОЛОДИМИР (27.04.1894—1.10.1969)—лікар, служив в УГА.

 
  Могила З. Чолгана 

 

ЧАЙКІВСЬКИЙ ЙОСИФ (1875—193 8) — учитель жіночої гімназії та жіночого учительського семінару в Коломиї, автор «Всесвітньої історії» у 3-х томах, що вийшла в Коломиї під видавництвом Якова Оренштайна.

ЧАЙКОВСЬКИЙ АНДРІЙ (15.05.1857—2.06.1935) — адвокат, відомий український письменник, діяч ЗУНР. Своїми повістями на козацьку тематику здобув велику популярність у народі.

ЧОЛГАН ЗЕНОН (1894—1969) — сотник УГА, учасник боїв за Львів 1918— 1919 рр.

На українському цвинтарі бракує ще однієї гробниці, а точніше—пам'ятника


першому директорові Української Коломийської гімназії СОФРОНУ НЕДІЛЬСЬКОМУ (10.01.1857—8.07.1917).

Громадськість Коломиї повинна подбати про встановлення на цвинтарі бодай пам'ятного знака з відповідним написом про долю цієї людини. Місце, де планувалося перепоховати тлінні останки С. Недільського, було визначено на північ від церкви, перед гробницею Русина. Сподіваємося, що бодай символічно С. Недільський повернеться на рідну землю.

І ще одне треба було б конче зробити на цьому цвинтарі — упорядкувати численні могили жертв Першої світової війни, про які свідчать невеличкі стандартні хрести. Це могили австрійських воїнів, які полягли в боях за Коломию в 1915 р. Імена їхні невідомі, можливо серед них є й наші земляки. Варто було б посеред цих могил встановити пам'ятний знак із відповідним написом.

До третьої групи цвинтарів належить один на ціле місто діючий цвинтар у кінці вулиці Довбуша. Він уже майже заповнений і його доведеться або розширювати, або шукати нового місця.

На закінчення не можна не згадати про трагедію Шепарівського лісу, де загинули десятки тисяч людей від рук фашистських нелюдів. Вони стали жертвою страшного насильства тільки тому, що належали до єврейської національності.

У 60-х рр. в Шепарівському лісі ще можна було легко відшукати сліди тих могил — по великих квадратних западинах приблизно 10 х 10 м кожна. Таких западин було чимало, вони простежувались, починаючи від доріжки, що веде в ліс праворуч від головного шосе.

Доцільно перенести пам'ятник жертвам фашизму з того місця, де його встановлено на вул. Карпатській. Варто також спорудити алею, яка б вела до найб­лижчої могили, а перед нею слід було б встановити ще один пам'ятний знак та план, який допомагав би відвідувачам орієнтуватись.


3.6.2. Коломийський район

 У центрі села на цвинтарі, праворуч від дзвіниці перепохований ГРИНЮК ЛЕСЬ (25.03.1883—7.08.1911) — письменник, перекладач.

Відкриття надмогильного пам'ятника відбулося 28.10.1970 р. У верхню грань надгробка, що має вигляд паралелепіпеда, вмонтоване кругле фотокерамічне погруддя Л. Гринюка, а у фронтальній частині — мармурова плита з написом: «Лесь Гринюк, український письменник-демократ. 1883—1911 рр. Могила перенесена з старого кладовища. Вересень 1970 р. Районне товариство охорони пам'ятників історії та культури».

КРИВОНОСЮК ПЕТРО (1895—1983) — сотник УГА, педагог, викладач Львівського університету.

 с. Залуччя

ГРИГОРОВИЧ СТЕФАН (1787—1845) — священик УГКЦ, педагог.

 с. Ліски

ГРИТЧУК ВАСИЛЬ (1895—13.02.1919) — культурно-громадський діяч села, вояк УСС-УГА.

Загинув у боях із поляками під Львовом. У 1960 р. на могилі встановлено металевий хрест висотою 2,7 м із написом: «Тут спочиває Гритчук Василь Федорович, 1895—1919. Тут у землі сирій лежить стрілець молодий, що загинув у бою за землю свою».

ГЛІБОВЕЦЬКИЙ МИКОЛА (9.12.1876—18.11.1918) — письменник і культурно-громадський діяч москвофільського напрямку.

 с. Мишин (цвинтар біля церкви).

КОБРИНСЬКИЙЙОСАФАТ (27.09.1818—14.03.1901) — священик УГКЦі громадсько-культурний діяч, приятель І. Франка. Засновник бурси й читальні у Коломиї.

МИРОНЮК-3АЯЧУК МИХАЙЛО — селянський діяч москвофільського напрямку. На хресті — напис: «Михаїл Васильєвич Миронюк — Заячук, русскій деятель депутат Галицького сейма, Талергофскій страдалець. 14.10.1866 + 16.041937».

ГУЦУЛЯК ВОЛОДИМИР (7—1893) — поет і публіцист.

  с. Молодятин

БАЛИЦЬКИЙ КОСТЯНТИН (1880—14.09.1936) —священик УГКЦ, культурно-громадський діяч.

 с. Нижній Вербіж

СЕМЕНЮК-МІЛЬНИК Г. (1708—1823) — опришок із загону О.Довбуша, який пожертвував гроші на побудову церкви.

 с. Печеніжин

СЕМЕНЮК ІВАН (1867—1950) — різьбяр.

СКАЛОЗУБ ОЛЕКСА (1805—1947) — старшина армії УНР, артист трупи Орла Степняка, керівника драмгуртка.

 с. Рунгури

СЛЮСАРЧУК ОЛЕКСА (1838—22.03.1912) — священик УГКЦ, культурно-громадський діяч, пістинський декан, почесний радник єпископської кон­систорії. В 1895 р. заснував читальню «Просвіти» у Ключеві Великім, а згодом став головою читальні «Просвіти» в Рунгурах.

 с. Сопів

КУПИВ МИХАЙЛО (1892—1952) —учасник національно-визвольних змагань у рядах УГА (1818—1929), лікар-терапевт у Коломиї.

 с. Шепарівці

ВОНСУЛЬ Микола (16.02.1906 — 22.07.1974) — священик УГКЦ, громадсько-просвітний діяч. 1941 р. заарештований і засуджений «трійкою» до розстрілу. Та йому вдалося втекти. У 1946 р. вдруге заарештований і засуджений на 10 років каторги. У 1959 р. повернувся до Коломиї, де таємно здійснював душпастирські обов'язки. Загинув при загадкових обставинах.

СОКОЛОВСЬКИЙ БОГДАН (3.10.1907—1996) — священик УГКЦ, просвітній діяч. Арештовувався польськими (1933), німецькими (1944) та радянськими (1950) окупантами.

  

3.7. Некрополі   м. Косів та Косівського району

 3.7.1. м. Косів

 На території Косова знаходиться декілька цвинтарів з похованнями кінця минулого — початку нашого століття, де поховані відомі українські громадсько-культурні діячі, а також багато талановитих майстрів народного мистецтва Гуцульщини, відомих далеко за межами нашого краю. Крім українських цвинтарів, зберігся польський цвинтар поч. XIX ст. у занедбаному стані, з розбитими, перекинутими надмогильними пам'ятками.

БАРАНЮК ІВАН (1806—1860) — засновник косівської школи кераміки.

БАРАНЮК ТАНАСІЙ (1925—1964) — гуцульський різьбяр, який працював у техніці інкрустації.

БАХМЕТЮК ОЛЕКСА (Бахматник, Бахміцький, Бахмінський) (10.12.1820— 12.03.1882) — народний майстер художньої кераміки.

БОВИЧ ЮРІЙ (1910—1985) — гуцульський майстер-ткач.

ГЕРАСИМОВИЧ ГАННА (28.03.1889—31.03.1974) — майстриня художньої вишивки.

КАЛІЙ МИРОСЛАВ (5.05.1888— 24.03.1949) — педагог, письменник, перекладач.

КОШАК ПЕТРО (1864—1940) — майстер кераміки.

МЕГЕДИНЮК МАРКО (1840—1912) — народний гуцульський різьбяр.


Павлина Цвілик

 

САГАЙДАЧНИЙ ЄВГЕН (22.04.1886—21.08.1961) — художник, мистецтвознавець і педагог.  

 


          

 

 

 

 

 

  

 

 



Могила Г. Герасимовича


ТИМ'ЯК МАРІЯ (19.01.1880, м. Косів—1970) — майстриня художньої кераміки.

ЦВІЛИХ ПАВЛИНА (22.04.1881, м. Косів — 31.03.1964) — майстриня художньої кераміки.

  

3.7.2. Косівськпй район

 с. Москалівна

На цвинтарі присілку Косова Москалівка (колись окреме село) поховані основоположники косівської школи гончарства та керамічного розпису:

БАРАНЮК ПЕТРО (1816—1880) — майстер декоративної кераміки.

БАРАНЮК МИХАЙЛО (1834—1902) — гуцульський кераміст-гончар.

БАРАНЮК ЙОСИП (1863—1942) — гуцульський кераміст-гончар, який довершив традиції москалівських народних майстрів, заклав основи мистецтва сучасних косівських гончарів.

 с. Баня Березів

НЕГРИЧ ДМИТРО (псевдо Мороз, 1909—19.09.1945) — сотник УПА.

 с Брустори

СТУПНИЦЬКИЙПЕТРО (1794—1863) —священик УГКЦ. Історик Гуцульщини.

ДУДЧАК НИКОРА (1825—1888) — гуцульський мосяжник.

ДУДЧЯК ЛУКИН (кін. XVIII — поч. XX ст.) — перший відомий гуцульський мосяжник.

 с. Кабаки

ЦЮЦЮРА ТЕОДОР (?—?) — педагог, культурно-громадський діяч, дирек­тор школив 30-х рр. Батько адвоката, професора, ректора Українського вільного університету у Мюнхені Богдана Цюцюра.

ПАСИНОВИЧ ВОЛОДИСЛАВ (7—14.04.1927) — священик УГКЦ. Парохювілят, радник Єпископської консисторії, заслужений декан, колишній маршалок повітової ради у Косові. Помер після важкої хвороби на 89 році життя і на 66 році священства.

БУКАТЧУКСОЗОНТ (3.05.1896—1.03.1948)— учасник революційного руху, член ЦК КПЗУ На його могилі у 1966 р. споруджено пам'ятник з бюстом робо­ти скульптора М.Аденока.

ОСІЧНИЙ ДМИТРО (8.09.1885—26.02.1862) — селянин, поет, член Спілки письменників УРСР.

 с. Космач

ЛИСАНЕЦЬКА КЛИМЕНТИНА (1851—1938) — громадська діячка, збирачка фольклорно-етнографічних матеріалів.

 с. Кути

ГНАТІВ ГРИГОРІЙ (1889—1946) — священик УГКЦ, який не хотів прийняти православ'я. За це був у тюрмі смертельно побитий. Невдовзі помер у Кутській лікарні.

 с. Люча

ЦУРКОВСЬКИЙ ІГНАТІЙ (1820 — 9.09.1888) — священик УГКЦ, культурно-громадський діяч.

 с. Нижній Березів

Старовинний цвинтар біля церкви. Перед входом до церкви знаходиться братська могила, в якій поховані австрійські і російські солдати Першої світової війни.

У північно-східній частині цвинтаря поховані;

АРСЕНИЧ МИХАЙЛО (1899—1967) —вістун УГА, в'язень німецьких концтаборів, будівельник, дяк.

АРСЕНИЧ СТЕПАН (1852—1929) —член «Просвіти» та Української ради­кальної партії.

ОЗАРКЕВИЧ ВОЛОДИМИР (3.01.1853—10.03.1912) — священик УГКЦ, культурно-громадський діяч, активний член «Просвіти» та інших українських товариств, брат письменниці Н.Кобринської.

 

СТРОМЕЦЬКИЙ ІВАН (3.08.1897—14.05.1932) — культурно-громадський діяч, самодіяльний артист, член «Просвіти».

ГАЛАН ІВАН (1898—1937) — публіцист, журналіст, брат письменника Ярослава.

 

с. Пістинь

АРСЕНИЧ СТЕПАН (1820—1914) — учитель, фольклорист.

АРСЕНИЧ АВГУСТИН (1822—1930) — священик УГКЦ, культурно-освітній діяч, син Степана Арсенича.

БЛОНСЬКИЙ КИРИЛО (1802—1.07.1852) — священик УГКЦ, публіцист, громадсько-культурний діяч, посол до австрійського парламенту 1848 р. Підтримував зв'язки з членами «Руської трійці».

ГОЛОВАЦЬКИЙ ПЕТРО (1821—1853) — перекладач і журналіст, брат Якова Головацького.

 с. Річка

МЕГЕДИНЮК МАРКО (1842—1912), ППЕЛЯК МИКОЛА (1909—1968),

ТОНЮК ЯКШ (190?—1956) — майстри художнього різьблення та інкрустації на дереві.

ГАВРИЛЮК ТАНАСІЙ (5.10.1870 — 27.10.1904) — поет-селянин, збирач народних пісень. За поглядами москвофіл.

 с. Середній Березів

СУЛЯТИЦЬКИЙ МИХАЙЛО (17.02.1894 — 8.09.1977) — священик УГКЦ (з 1923 р.), парох у Заболотові, заступник Коломийського декана. У 1946 р. засуджений на 25 років. У 1957 р. повернувся з мордовських таборів у рідне село, де й похований.

 с. Старий Косів

АБРИСОВСЬКИЙ ЙОСИФ (1835—1916) — священик УГКЦ і просвітній діяч. Його сини:

АБРИСОВСЬКИЙ САВИН (1874—31.05.1900) — художник і композитор.

ДЕВДЮК ВАСИЛЬ (16.06.1873—3.05.1951) — майстер різьблення на дереві, засновник косівської школи різьбярства, викладач різьбярства у Вижниці (1904—1906), згодом у Косівському училищі прикладного мистецтва.

ЛЕПКАНЮК МИХАЙЛО (?—16.01.1936) — повітовий суддя у Галичі, громадський діяч, член матірного товариства «Просвіта» у Львові.

 с. Старі Кути

КОСТУР ДМИТРО (1914—1987) — лікар. 1943—1944 рр. в УПА, а після повернення із заслання працював фельдшером, а потім знову лікарем.

ГАВУЧАК ЯРОСЛАВ (22.10.1924—6.02.1996) — учитель, літератор, знавець Гуцульщини, громадський діяч.

ВОЛОЩУК ЯКШ (1867—1915) — народний майстер-гончар.

ВОЛОЩУК МИХАЙЛО (1906—1961) — майстер художньої кераміки.

 с. Снідавка

МЕДВІДЧУК МИКОЛА (1886—1946) — майстер різьблення й випалювання на дереві та художньої обробки металу.

 с. Соколівка

ВОЛЯНСЬКИЙ ОЛЕКСА (7.10.1862 — 2.03.1947) — священик УГКЦ, гро­мадсько-культурний діяч.

 с. Стопчатів

СІЧИНСЬКИЙ МИКОЛА (1849—1894)—парох села, громадськитгдаи, публіцист, посол до сейму краєвого (з 1883 р.), фундатор стипендії при товаристві «Просвіта».

МЕЛЬНИКЮРІЙ (1889—26.01.1919), похованийу північній частині горішнього цвинтаря, — четар УПА. 26 січня 1919 р. загинув у бою з поляками у с. Карів на Сокальщині. 24 лютого 1919 р. згідно заповіту його поховано в с. Сто­пчатів. Згодом громада спорудила надгробок. У 50-х роках з надгробка зникла табличка з написом, а в 1989 р. — зруйновано хрест. Пам'ятник відновлено в день річниці ЗУНР 1 листопада 1991 р.

Пам'ятник у вигляді кам'яної піраміди висотою 2,1 м, увінчаної кам'яним латинським хрестом (висотою 1,6 м). Посередині піраміди на лицьовому боці напис: «Тут спочиває командант 2-ї Коломийської сотні ім. Гетьмана Мазепи четар Юрко Мельник. Загинув за волю України у 1919 році під Равою-Руською на 30-му році життя».

 с. Яворів

КОЛЦУНЯКМИКОЛА (16.05.1956—2.07.1891) —педагог, етнограф, фольклорист, співпрацював з Ф.Ржегоржем і В.Шухевичем, описав весілля у Ковалівці.

КОРПАНЮКИ ЮРІЙ (1892—1977), СЕМЕН (1894—1970) — майстри різьблення по дереву. Заслужені майстри народної творчості УРСР.

КОРПАНЮК ПЕТРО (1897—12.02.1961).

ГОНДУРАК (Кікіндяк) ПЕТРО (1868—1928) — народний майстер-різьбяр і мосяжник.

ОКУНЕВСЬКИЙ ІПОЛИТ (1834—23.05..1902) — священик УГКЦ, громадсько-культурний діяч, радник Єпископської консисторії, декорований ц.к. золотим Хрестом Заслуги з короною.

ОКУНЕВСЬКА ОЛЬГА (1875—1960) — дочка Іполита, піаністка, учениця М. Лисенка.

КОБРИНСЬКИЙ ІВАН (1805—1869) — парох УГКЦ, засідатель Косівського деканату, брат Йосафата, батько композитора о. Теофіля.

ШКРІБЛЯК ЮРІЙ (1822—1884) та його сини ВАСИЛЬ (1856—1928), МИКОЛА (1858—1920), онуки сина Миколи ВАСИЛЬ (1900—?) і ФЕДІР (1893—1960) — майстри художнього різьблення та інкрустації на дереві.

 

 

 

 

 

 



Ольга Окуневська           Федір Шкрібляк

  

3.8. Надвірнянський район

 с. Волосів

СУМИК АНДРІЙ (7—1929) — священик УГКЦ.

 

Ворохта. Старовинний цвинтар.

ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ СЕВЕРИН (7—1939) — учасник польського повстання 1863 року.

смт Ворохта

ЛУКАСІЄВИЧ СТЕПАН (1895—1918) — учитель, учасник визвольної боротьби українського народу 1918—1920 рр.

 

смт. Делятин

ВАСЬКІВ ЙОСИП (1895—1978) — художник, вчитель.

ВЕРХОВИНКА ЛЕСЯ (Кручковська Ярослава, 1903—1936) — письменниця, педагог.

ГОЛИНСЬКИЙ-ГУРБИЧ ГРИГОРІЙ (1895—1941) — командант Гуцульського куреня, сотник УГА, член ОУН, розстріляний у «Дем'яновому лазі» в околицях Івано-Франківська енкавеесівцями. У 1990 р. перепохований на цвинтарі у Делятині.

КЛАПЧУК МИХАЙЛО (25.02.1920— 5.08.1984) — український історик-краєзнавець і археолог.

ТУРЧИНЮК ВАСИЛЬ (1864—1939) — різьбяр, будівничий церков.

 

с. Дораї

БЛОНСЬКИЙ ТИТ (1839—1897) — священик, письменник, громадський діяч москвофільського напрямку.

ЗАЯЧКЮСЬКИЙ ТИТ (1848—1926) — громадський діяч, український суддя.

 

смт Ланчин

ПЕТРУШЕВИЧ ПЕТРО (1870—1924) — лікар і санітарний шеф УГА в м. Коломиї (1918—1919).

МАНДИЧЕВСЬКИЙ КОРНИДІЙ (1826—1910-ті р.) — надвірнянський декан, почесний радник консисторії, посол до сейму, парламенту, президент Ради повітової, почесний громадянин м. Надвірної.

СЕЛЕПЦ ДМИТРО (1897—1935) — лікар, громадський діяч.

с. Назавизів

КУЧМА ЙОАН (1895—1939) — священик УГКЦ, громадський діяч.

 

с. Пасічна

ГАЛЕЧКО СОФІЯ (1891—1918) — хорунжа УСС, мемуаристка.

 

с. Саджавка

 БОБИКЕВИЧ-УСТИЯНОВИЧ МАРІЯ (1860—1949) — письменниця, мемуаристка.


Ділянка могил вояків УПА в с. Цуцилові

 

с. Фітьків

КУЗЬМА ОСИП (1916—1948) — священик УГКЦ.

 

с. Цуцилів

ЦЕЛЕВИЧ ОЛЕГ (1878—1958) — історик, педагог. Ділянка могил вояків УПА.

   

м. Яремче

ГІРНЯК ЙОСИФ (1902—1929) — священик УГКЦ, педагог.

ГОЛІНЕЙ ІВАН (1931—1992) — лікар, громадський діяч, підтримував українських дисидентів.

  

3.9. Рогатинськпй район

 с. Вибухів

ПАРХУЦЬ ЯКІВ (1892—1968) — вчитель, учасник визвольних змагань 1918—1920 рр.

ХАБУРСЬКИЙ ДМИТРО (1887—1958) — священик, громадський діяч.

 

с. Вербилівці

ГОРОДЕЦЬКИЙ СТЕПАН (1853—1928) — священик, громадський діяч, ректор Львівської духовної семінарії, почесний член матірного товариства «Просвіта» у Львові.

 

с. Дички

ПЕТРІВ ВОЛОДИМИР (1908—1946) — учитель, член ОУН, редактор підпільної газети.

 

с. Долиняни

БІЛИНСЬКИЙ ІВАН (1811—1882) — священик, фольклорист, член «Руської трійці».

 

с. Заланів

ВАНЬО ОМЕЛЯН (1858—1919) — священик, громадсько-культурний діяч.

 

с. Пуків

КОВАЛЬСЬКИЙ ДМИТРО (1904—1990) — педагог, громадсько-культурний діяч, в'язень сталінських таборів.

ВЕРЕС МИХАЙЛО (1885—1965) — педагог, учасник визвольної боротьби українського народу під час Першої та Другої світових воєн.

 

м. Рогатин

БІЛЕЦЬКИЙ ВАСИЛЬ (1857—1931) — педагог, громадський діяч, директор української гімназії «Рідна школа» (1924—1925).

БІЛИНСЬКИЙ КЛАВДІЙ (1865—1937) — педагог, громадський діяч, член Української Національної Ради Буковини (1918—1919), директор Рогатинської тривіальної гімназії.

ГРИЦАЙ РОМАН (1887—1968) — архітектор, педагог.

ВОДОНОС МИКОЛА (1883—1952) —учитель, громадсько-культурний діяч, директор рогатинської «Рідної школи».

Братська могила вояків УГА (1918 р.)

 

с. Страти»

МЕЛЬНИК ТЕОДОР (1893—1968) — учасник визвольних змагань 1918— 1920 рр., педагог.

 

с. Фрага

ЧОРНІЙ ДМИТРО (1914—1941) — член ОУН, загинув у березні 1941 р.

 

с. Черче

Братська могила вояків УГА (1919).

БАСЛЯДИНСЬКИЙ СТЕПАН (1907—1978) — священик, громадський діяч, в'язень сталінських таборів (1946—1955), священик катакомбної УГКЦ.

 

с. Черче

ЛЕШКОВИЧ БАЧИНСЬКИЙ ЛЕВ (1863—1922) — священик УГКЦ, громадський діяч.

СОЗАНСЬКИЙ ІВАН (1866—1916) — священик УГКЦ, громадсько-культурний діяч.

  

3.10. Рожнятівський район

 смт Брошнів

ГЛИНКА ЛЕВ (1893—1960) — священик, професор греко-католицької Богословської Академії у Львові, репресований (1945—1955).

СОВ'ЯК ЯРОСЛАВ (1910—1966) —священик УГКЦ репресований (1949— 1956).

 

с. Осмолода

БУДЗИНОВСЬКА ОЛЕНА (?—1932) — декламаторка, громадсько-культурна діячка.

 

с. Суходіл

ГАЛИНІЙ ФЕДІР (1888—1969) — казкар, учасник Першої світової війни.

 

с. Ценява

КОБИНСЬКИЙ МИКОЛА (1829—1893) — священик, фольклорист, громадсько-культурний діяч.

 

смт Снятин

Снятинський міський цвинтар закладений у XIX ст. Тут поховано багато відомих культурно-освітніх та громадських діячів міста і Покутського краю, а також діячі, що відіграли помітну роль у культурному житті України.

ГОЛОТА ПЕТРО (справжнє ім'я — Мельник Петро, 12.07.1902—8.11.1949) —письменник і художник. Член літературних організацій «Молодняк», «Плуг», «Гарт» і ВУСПП.

На могилі — плита з червоного тесаного каменю, на якому викарбовано напис: «Український радянський письменник Петро Голота 1902—1949 рр.» Автор надгробку — скульптор Усов В. Н.

ДАНИЛОВИЧ-ШИМОНОВИЧ ДАРІЯ (1896—1978) —мемуаристка. Дружина професора Шимоновича.

КОБРИНСЬКИЙ ТЕОФІЛЬ (1848—1882) — священик, культурно-громадський діяч. Разом з дружиною — письменницею і громадською діячкою Наталією Кобринською збирав народну творчість. Заснував у Снятині церкву Арх. Михаїла, українську читальню, хор.

На могилі встановлена бетонна плита і вертикальна стела, увінчана хрестом. У верхній частині — засклена фотографія. Нижче розміщена мармурована плитка з написом: «Тут спочиває от. Теофіль Кобринський, основ, хору, міщанської читальні. + 1882 пр. 32».

 

 

 

 

 

 

 


Теофіль Кобринський           Володимир Хронович               

 

МРОЧКО ФРАНЦІШЕК (1856—1901) — польський педагог, фольклористі етнограф.

Могила знаходиться на міському кладовищі неподалік каплиці св. Івана. Надгробний пам'ятник— бетонна плита, на якій височить стела з червоного каменю. У верхній частині стели, ймовірно, родинний герб. Над самою плитою напис польською мовою: «Францішек Ксавери Мрочко окружний шкільний інспектор проживши 45 років + вересень 1901».

СЕМАНЮК НАТАЛІЯ (29.01.1891—30.03.1974) — культурно-громадська діячка, педагог. Дружина Марка Черемшини.

ХРОНОВИЧ ВОЛОДИМИР (19.10.1890— 11.11.1973) — письменник і педагог.

ЧЕРЕМШИНА МАРКО (справжнє ім'я Семанюк Іван; 13.06.1874, с. Кобаки, тепер Косівського р-ну — 25.04.1927) — український письменник і громадсько-культурний діяч.

На могилі — цементна плита у формі прямокутника із написом: «Тут похований український письменник-демократ Марко Черемшина (Іван Юрійович Семанюк) 1874—1927». Могила огороджена художньо оформленою металевою огорожею.

 

 

 

 

 

 

 



Будинок Марка Черемщини у смт Снятині             


 Могила Марка Черемщини

  

3.11. Тисминецький район

  с. Братківці

МАГАС МИХАЙЛО (1922—1946) — поет, хормейстер, педагог, учасник визвольної бороби.

 

с. Вільшаниця

КОЗАКЕВИЧ МИХАЙЛО (1807—1877) — священик поет. Підтримував творчі стосунки з Я.Головацьким та Р. Мохом.

 

 с. Клубівці

ДЕРКАЧ ІВАН (1939—1961) — поет, педагог.

 

смт Лисець

ПЕТРАПІ ОСИП (1885—1970) — священик УГКЦ, в 1940 р. повернувся в Лисець, проводив підпільне богослужіння.

ПРИПХАН МИХАЙЛО (1891—1947) — педа­гог, учасник визвольних змагань 1918—1920 рр.

 

с. Нижній Угринів

ДЕМУШКА ІВАН (1917—1987) — священик УГКЦ, в'язень сумління (1950—1956), після амністії проводив підпільні богослужіння.

 

с. Майдан

КОТЕЦЬКИЙ КОСТЯНТИН (1883—1936) — інженер-хімік, хорунжий УСС.

 

с. Павліка

СТЕФАНЧУК ІВАН (1862—1952) — священик УГКЦ, громадсько-культурний діяч.

 

с. Підпечари

ГЛШОВЕЦЬКИЙ ТЕОФІЛ (1867—1956) — священик УГКЦ, в'язень сумління (1948—1955).

 

 

 

 

 

 

 

 

Василь Ільницький

 

ІЛЬНИЦЬКИЙ ВАСИЛЬ (1823—1895) — священик, письменник, історик перекладач, театральний критик, педагог.

КУЛЬЧИЦЬКИЙ КЛИМ (1864—193?) — священик УГКЦ, громадсько-культурний діяч.

 

с. Побережжя

БІЛАН ІВАН (7—1920) — учасник визвольних змагань 1918—1920 рр. замучений поляками.

 

с. Радча

КИСЕЛІВСЬКИЙ НЕСТОР (1886—1945) — священик, перший катехит городенківської гімназії.

 

с. Сілець

ЛЕВИЦЬКИЙ КО СТЯНТИН (1893—1974) — священик УГКЦ, в'язень сумління, після повернення проводив підпільні богослужіння.

 

с. Стриганці

ЛЕВИЦЬКИЙ СОФРОН (1860—?) — священик УГКЦ, громадський діяч.

 

м. Тисмениця

ВИННИЧУК ЛАЗАР (?—1919) — громадсько-культурний і політичний діяч. Педагог.

 

с. Угорники

КАГАНЕЦЬ ЙОСИФ (1912—1987) — священик УГКЦ, репресований, священик катакомбної церкви.

ГУРИК ЙОСИФ (1853—1924) — громадсько-культурний і політичний діяч.

 

с. Ямниця

СМИЦНЮК ІВАН (1770—1843) — борець за волю народу, замучений панськими посіпаками.

БУЖЕНКО СЕМЕН (1895—1962) — четар УСС, учасник визвольних змагань 1918—1920рр.

БАРИШ ЄРОНІМ (1864—1913) — священик УГКЦ, радник Єпископської консисторії, згодом крилошанин УГКЦ у СІЛА.

 

с. Підпечари

о. ІЛЬНИЦЬКИЙ ВАСИЛІЙ (22.04.1823—15.04.1895) — священик, громадський діяч, педагог і письменник.

Брав участь у революційних подіях 1848 р.

На могилі встановлено бетонну надгробну плиту, в головній частині якої — чотирьохярусний обеліск з мармурової крихти сірого кольору. У верхній частині обеліска викарбовано православний хрест, під ним — написи:

«о. Василий Ільницький крилошанин, директор руської гімназії у Львові і член краєвої ради шкільної. Народився в Підпечарах 22 квітня 1823 р. помер тут 15 квітня 1895 р.»;

«Стережіть громадяни отцю могилу,

Бо в ній спочивають мощі вашого краяна, що вславився працею над підвищенням руской просвіти.

Вічна пам'ять».

о. КЛИМЕНТІЙ (Данич-Сас, 1863—20.02.1932) — парох с. Підпечари, декан Тисменицького деканату, культурно-громадський діяч та його дружина АНТОНІНА КУЛЬЧИЦЬКА з Ільницьких (11.08.1961—8.05.1922) — культурно-громадська діячка, довголітня голова товариства «Руських (українських) женщин».

На могилі встановлено бетонну надгробну плиту з барельєфним зображенням православного хреста. По периметру плити вмуровані чотиригранні бетонні стовпчики, з'єднані між собою нікельованою трубою з нержавіючої сталі. В головній частині плити — трьохярусна стела з пісковика, підфарбованого червоним барвником. На верхньому ярусі викарбовано православний хрест, під ним на чорних мармурових табличках, що на двох ярусах, — написи.

 

При написанні розділу використані матеріали обласних архівів, енциклопедична та довідкова література.

 

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 14 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист