Інститут Україніки

Головне меню

Фотопроект М. Матуса

Семейный альбом 1893 - 1957

Карта проїзду

 

Патріот України, перший вчитель-таромчанин, просвітянин, краєзнавець, громадський діяч Придніпров'я першої половини ХХ століття.

con-784-1.jpg

con-784-2.jpg

con-784-3.jpg

con-784-4.jpg

con-784-5.jpg

con-784-6.jpg

con-784-7.jpg

Рядки з біографії

Народився 5 червня 1887 року в селі Таромське Катеринославської губернії одинадцятою найменшою дитиною у хліборобській родині Івана Івановича Лояна та Олени Федорівні Ігнатенко. Його прадід, Дмитро Лоян, приїхав у Таромське в 1771 році. Прізвище Лоян - від слова «лій» - тобто овечий жир. Дмитрова родина чимало витоплювала лою й робила свічки на продаж.

Початкову освіту Михайло здобув у Таромській церковнопарафіяльній школі, потім - у другокласній школі в селі Романкове Кам'янського району Катеринославської губернії.

Педагогічну роботу почав з 1903 року в церковнопарафіяльних школах сіл Придніпров'я (Крутеньке, Чумаки, Китайгородка, Стрюківка, Карнаухівські Хутори).

Навчався в 1909-1912 роках у Феодосійському вчительському інституті, по закінченні якого викладав у міському училищі при Катеринославському вчительському інституті.

Продовжив освіту в 1913 році в Московському сільськогосподарському інституті. Як активний член українського студентського гуртка в Москві брав участь у святкуванні 100-річного ювілею Тараса Шевченка. В роки Першої світової війни поєднував навчання з роботою у школі дитячого притулку для біженців.

У 1917-му Лоян повернутися на Катеринославщину. Викладав у приватній гімназії Бутовича, в залізничній гімназії для дорослих.

Крім учителювання, працював в агрономічному відділі повітового та губернського земств, у 1923-му - керував сільськогосподарським відділом у Губпродкомі. Організовував збиральні кампанії, боротьбу зі шкідниками сільгоспкультур в господарствах Катеринославської губернії, читав лекції в селі Бухарине Криворізького округу від Комітету незаможних селян, викладав на Катеринославських українських педагогічних курсах, на робітфаку металургійного інституту в Кам'янському (1931-1935).

Більше десяти років віддав роботі в системі залізничного транспорту (працював у Сухачівській, Верхівцівській, Довгинцівській залізничних школах). Доля склалася так, що Лоян учителював у різних школах Придніпров'я, але більший час - у Таромському. Головне кредо його життя: нести селу, в якому народився і виріс, - освіту та культуру.

Займався й громадською діяльністю: очолював комісію по ліквідації неписьменності, був членом Комітету незаможних селян, товариства спільного обробітку землі «Незаможник», головою ревізійної комісії «Сільпо», організатором колективних господарств (радгоспу, колгоспу), ініціатором відкриття школи, бібліотеки, фельдшерського пункту, парку, обирався членом Таромської сільської ради з перших днів її заснування, організовував гуртки художньої самодіяльності, хор, готував до постановки п'єси великих драматургів. Захоплювався виноградарством, садівництвом, бджільництвом, шовківництвом.

М. Лоян був активним членом товариства «Просвіта». Як справжній просвітянин, готував молодь до вступу в середні та вищі учбові заклади. Особливу роль у його житті відіграло знайомство, зустрічі з вченим, краєзнавцем, професором Дмитром Яворницьким. Познайомившись із письменником Іваном Шаповалом, Лоян написав свої спомини про Яворницького, які увійшли до книги «В пошуках скарбів». Учителя цікавила історія походження сіл Придніпров'я, особливо рідного Таромського. М. Лоян довів, що його засновники належали до славного запорізького козацтва. Таромське пройшло великий шлях розвитку: від козацького займища до мікрорайону міста Дніпропетровська.

За свою палку любов до України М. Лоян мусив поплатитися. У 1938 році він був заарештований. Три роки без суду провів у «чичеринській» тюрмі, потім був засланий на примусове поселення до Марійської АРСР. Працював у промартілі «Красное знамя» Марі-Турекського району рахівником, у Козмодем'янському сінопункті заготівником сіна. У вересні 1944 року Михайло Лоян повернувся у рідні міста, продовжив учителювати. 11 вересня 1959-го президією Дніпропетровського обласного суду його справу було закрито за недоведеністю обвинувачень. Учитель був реабілітований.

М. Лоян загалом віддав педагогічній, культурно-освітній роботі на Катеринославщині-Дніпропетровщині понад п'ятдесят років. Написав спогади про свій життєвий шлях, який не мислив у відриві від країни, регіону, школи, родини. 22 лютого 1974 року пішов з життя справжній патріот України, Придніпровського краю, борець за відновлення духовності та слави свого народу.

Опорою йому в житті була дружина, вчителька-просвітянинка Ольга Андріївна Сокуренко (1898-1974), родом з села Романкового Катеринославського повіту, з сім'ї залізничника. Скінчивши Романківське двокласне зразкове училище, навчалася у жіночій другокласній школі в рідному селі, була слухачкою загальнополітичних та українознавчих курсів губернського земства, в 1918-му успішно склала іспити при Першій Катеринославській українській міській гімназії. Три роки вчителювала в Панасівській початковій школі Михайлівської волості Павлоградського повіту, а потім упродовж більш як сорока років - у Таромській школі. Зажила шани та любові односельців. Завжди була в гущі політичних подій на селі: член товариства «Просвіта», Всеросійського союзу працівників освіти Катеринославського губвідділу, брала участь у ліквідації неписьменності, у гуртках художньої самодіяльності, неодноразово обиралася депутатом селищної ради.

Лояни виховали сина Валентина та доньку Таїсію (мою матусю).

Життя подружжя Лоянів не минуло марно, багато їх вихованців стали шанованими, знаними в країні. На загальноосвітній школі № 105, де Михайло Лоян багато років працював, йому встановлена пам'ятна дошка.


con-784-8.jpg

con-784-9.jpg

con-784-10.jpg

Книга Михайла Лояна

«Таромські зошити»

В книзі «Таромські зошити» Михайла Лояна (упорядник Зоя Шевцова), яка вийшла до 15-річчя незалежності України, йдеться про історію рідного селища Таромське, а також інших приміських сіл, що колись були козацькими зимівниками.

Книгу складають вісімнадцять основних розділів та чотири додатки (про виховання дітей, досвід учителя-виноградаря, з архіву Лоянів, фотолітопис Таромських шкіл).

Розділ «Стежками давнього минулого» - це історично-краєзнавчий нарис про наше Придніпров'я. З самого серця автора лине розповідь про чумаків, про чарівні місця старого Катеринослава та сіл Придніпров'я (Крутеньке, Чумаки, Китайгородка, Стрюківка, Вищетарасівка, Карнаухівські Хутори, Романкове, Кам'янське). В розділі «Таромське і таромчани» автор докладно розповідає про рідне селище, його мешканців, культурно-освітні осередки. В подальших розділах йдеться про те, як простий сільський хлопець став на стежину, що вела до світла знань й ніколи не звертав з неї, попри всі негаразди. Він ділиться спогадами про своє навчання, вчителювання, позаяк стояв біля витоків народної освіти на Придніпров'ї, розповідає про зустрічі з відомими людьми, зокрема з відомим дослідником козацтва Дмитром Яворницьким. Є спогади про Льва Толстого, враження від картинної галереї Айвазовського, від концертів артистки Вяльцевої, віражів Петра Нестерова. В нотатках маються «живі» описи подій, побуту, звичаїв селян. Не залишають байдужими читача й ліричні описи природи.

В книзі багато ілюстрацій, це і копії найцікавіших в історичному плані документів, і старовинні фотографії.

Я, Шевцова Зоя Іванівна, онука Лоян, заслужений лікар України, кандидат медичних наук, пишаюся предками, які своє життя віддали самовідданому служінню просвітницькій справі, вихованню у молоді патріотизму, національної свідомості.


Література

1. Зобенко О.Г. Коли він попросив води, йому линули в рот чорнила. // Наше місто. - 22 листопада 2000. - № 172 (1383). - С. 2.

2. Єфимов Володимир. Читаймо зошити Михайла Лояна. // Бористен. - 2006. - № 12 (186). - С. 22-23.

3.Лоян Михайло. Таромські зошити.- Дніпропетровськ: Моноліт, 2006.- 304с., іл. Шевцова З.І., упорядкування

4. Лоян Михайло. Про назви сіл Придніпров'я. // Всеукраїнський народознавчий часопис «Берегиня». - число 1'07 (52). - С. 5-9.

5. Молчанова Ф.М. А ти іди, іди без втоми. // Відроджена пам'ять. Реабілітовані історією. - 1999. - Т. 1. - С. 304-308.

6. Романенко М.І. Жага навчання. Науково-методичний альманах. // Нива знань. - 2006. - № 3. - С. 10-11.

7. Чабан Микола. Не загасити свічки вітровіям. // Свята справа. Еколого-краєзнавчий часопис. - 2007. - № 1. - С. 45. 7.

8. Чабан М.П. Вогник, запалений дідусем. // Зоря. Ветеран Придніпров'я. - 8 квітня 2006. - № 6 (112). - С. 7.

9. Шевцова З.І. Учительська доля. // Джерело. - Квітень, 2006. - № 13-16 (327-330). - С. 10.

10. Шевцова З.І. Михайло Лоян та його спогади. // Науковий щорічник. Історія і культура Придніпров'я: невідомі та маловідомі сторінки. - Дніпропетровськ, 2006. - Вип.3. - С. 196-207.

11. Шевцова Зоя. Випромінює пам'ять минуле. // Літературно-художній альманах «Свічадо». - 2006. - № 3/4 (17/18). - С. 208-210.


Листопад 2008 року.

Зоя Шевцова - заслужений лікар України, кандидат медичних наук,

онука Лоянів

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 140 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист