Інститут Україніки

Головне меню

Фотопроект М. Матуса

Семейный альбом 1893 - 1957

Карта проїзду

 

Людина живе у своєму часі, як дерево в ґрунті, а тому її залежність від свого часу – безперечна. Вона може випереджати його, відставати від нього, але ніколи не втече від нього зовсім, хоч як того їй жадалося.

Михайло Слабошпицький. Роман-есе «Марія Башкірцева» (Життя за гороскопом)

       

30 жовтня у Дніпропетровському художньому музеї відбулася презентація книги Михайла Слабошпицького «Марія Башкірцева» (Життя за гороскопом), а також двотомника культурологічного альманаху «Хроніка 2000» «Дніпропетровськ: виміри історичної долі». Презентували ці видання автор роману Михайло Слабошпицький, редактор «Хроніки 2000» Юрій Буряк і заступник директора Інституту літератури Сергій Гальченко. У цей же день шановні гості виступили перед студентами історичного факультету Дніпропетровського національного університету ім. О.Гончара і взяли участь у проведенні круглого столу «Вік міста – відлік часу».

          

І була певна логіка в дуже насиченій програмі перебування київських літераторів у Дніпропетровську. Справа в тому, що в нашому місті вже два роки існує Міжнародна громадська організація «Інститут Україніки». Очолює цю некомерційну структуру голова благодійного фонду Олексій Лазько. Інститут спеціалізується на дослідженні з історії й культури України. Завдяки фонду підтримки Інституту було зібрано історико-культурні матеріали, які видано двома томами культурологічного альманаху «Хроніка 2000», присвяченого історії та культурі Придніпров’я. Також зусиллями Інституту видано книгу «Палімпсест» - колективну монографію про славне козацьке минуле Дніпропетровщини.

        

Про ці речі вже повідомив шановних читачів «Літературної України» відомий історик і публіцист Ігор Гирич. Та на цей раз київські літератори побачили, як все-таки потроху починає змінюватися духовний пейзаж міста, що було у радянські часи «заповідником тоталітаризму».

          

«Інститут Україніки» започаткував добру справу вшанування подій та персоналій, пов’язаних з українською історією та культурою. Було встановлено пам’ятний знак на місці Нового Кодака – козацького міста, де в свій  час вирувало дивне і багате життя, діяли митниця, перевіз, височили церкви, синагога, влаштовувалися ярмарки. Саме 1650 рік, коли було збудовано фортецю Кодак, і треба, з точки зору вчених-істориків, вважати датою дійсного заснування нашого міста. Зовсім не 1776, коли російська імператриця Катерина ІІ заклала перший камінь у фундамент Спасо-Преображенського собору.

        

 Меморіальна діяльність Інституту дуже зацікавила київських письменників. Ідеологічна база жорстокої радянської влади довгий час утримувалась завдяки меморіальній пропаганді режиму більшовиків. Ми всі пам’ятаємо безліч дошок, пам’ятників, пам’ятних знаків, так чи інакше пов’язаних з денаціоналізованою ідеологією більшовизму. Але після занепаду Радянського Союзу і виникнення на сучасній мапі світу незалежної держави України, її історія та культура ще не знайшли, на жаль, достойного увічнення у багатьох українських містах і селах.

        

Тому пріоритетним напрямком роботи «Інституту Україніки» стало впровадження ідеї перейменування вулиць Дніпропетровська. Замість імен діячів радянської доби вулиці та проспекти міста повинні бути названі на честь українських та дніпропетровських діячів українського відродження. Важливою подією для української інтелігенції міста стало відкриття меморіальної форми на будинку, де жив колись видатний письменник, оспівувач козацького лицарства Андріан Кащенко. А на вулиці Фучика, яку вже давно настав час перейменувати, на будинку, де жив видатний український вчений-ботанік Іван Акінфєєв, співробітниками Інституту теж встановлено пам’ятний знак.

         

На засіданні круглого столу «Вік міста – відлік часу» у виступі головного редактора «Хроніки 2000» Юрія Буряка пролунали такі слова: «Прийшов час нарешті задовольнити прагнення предків і відродити історичну справедливість щодо міста. На території Дніпропетровська існувало кілька культурних шарів, саме тут розкопана Чортомлицька Товста могила. Саме тут царювали золоті скіфи, тут виборювалася незалежність України від Варшави, Стамбула й Москви. Місто потребує незаангажованого перегляду історії й оновлення історичного обличчя. Тому редколегія «Хроніки 2000» вирішила надрукувати працю молодих істориків, яких не задовольнила існуюча дата заснування Дніпропетровська».

      

А Михайла Слабошпицького дуже здивував проімперський погляд деяких дніпропетровських істориків, що так уперто дотримуються знайомих нам з радянських часів штампів. «Чи не відомі вам слова російського письменника Юрія Тинянова, що документи брешуть, як люди? Дійсно, не можна заперечувати ні імперський, ні радянський періоди в історії України. Але ж не треба занадто возвеличувати їх. В нас є глибоке підґрунтя нашої української історії, історії козацтва. Мене дивує, що на цьому засіданні я не бачу представників місцевої влади. Діяльність «Інституту Україніки» потребує підтримки, і я бажаю успіху у здійсненні патріотичної акції передатування міста Дніпропетровська на основі серйозних наукових досліджень».

       

Сергій Гальченко у своєму виступі сказав, що суперечливі погляди на історію міста нагадують йому, як не дивно, роботу над текстами, що завжди змінюються у часі. Вчені-текстологи добре знають, що кожна епоха видає свого Шевченка і Франка. «На мою думку і місто можна розглянути як великий текст, який потребує сучасної редактори щодо свого виникнення та віку».

    

На закінчення – роздуми і питання не тільки щодо цього круглого столу. Чому в усьому світі йде процес активного переосмислення своєї долі в історії, а, скажімо, Дніпропетровськ залишається осторонь. Болгарський вчений-археолог,  прекрасний письменник Георгій Костов, автор «Хроніки 2000» наполягав на тому, що територія Придніпров’я ніколи не була Диким полем, а ми все вживаємо це застаріле поняття. На порозі свого передатування стоїть Казань, де археологами були знайдені сліди існування прабулгарського міста. Проблеми передатування хвилюють Феодосію, Харків, Севастополь, Донецьк, Одесу.

          

У романі Михайла Слабошпицького про Марію Башкірцеву показана доля блискучої людини, яка надто швидко померла у Парижі, оскільки все ж таки відірвалася від рідного коріння.

          

Так не будемо ж манкуртами, перекотиполем, яке бовтається без мети і змісту чи то в Москві, чи в Нью-Йорку, чи в Тель-Авіві. У нас є  своя історія, своя доля. Може саме незважаючи на світову фінансову кризу, прийшов час того, що не продається, того, що не має ціни. Добре сказав фундатор «Інституту Україніки» Олексій Лазько: «Ми і надалі будемо йти шляхом повернення до своїх родових коренів, бо недаремно наш проект має назву «Коріння міста».

   

C.Заславський

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 130 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист