Інститут Україніки

Головне меню

Фотопроект М. Матуса

Семейный альбом 1893 - 1957

Карта проїзду

 

Донедавна родовід відомого громадського діяча Придніпровського краю Олександра Миколайовича Поля (1832-1890) був оповитий легендами і багатьма неточностями, більшість з яких виникла ще наприкінці ХІХ ст. з легкої руки українського історика Дмитра Івановича Яворницького.

Дослідники життя і діяльності відомого археолога, мецената, активного суспільного діяча і засновника промислового видобутку криворізьких залізних руд притримувалися думки, що рід О.М.Поля – німецько-український. Підставою для такого визначення були дані, опубліковані Д.І.Яворницьким в різних часописах в кінці ХІХ ст. Він вважав, що дід О.Поля народився на острові Езель (зараз Сааремаа, Естонія) за імператриці Катерини ІІ” Син Івана Поля Микола Іванович одружився на Ганні Павлівні Полетиці, яка на думку Д.Яворницького доводилась онукою П.Полуботку.

Родинний портрет О.М.Поля остаточно був доповнений Д.І.Яворницьким в “Історії міста Катеринослава”. Без посилань на джерела він доводив, що дід О.М.Поля був нащадком знаменитого англійського кардинала Регінальда Поля (1500-1558) [3]. Така приваблива генеалогія О.М.Поля була сприйнята майже всіма дослідниками. Отже, спершу розглянемо вірогідність цього твердження, ґрунтуючись на новознайдених документах.

Езель – сучасний острів Сааремаа, який належить Естонії, дійсно був батьківщиною відомого ще з XV ст. роду Полів. Однак документального підтвердження родинних зв’язків діда О.М.Поля з езельськими Полями на даний час не знайдено. Зі справи “Про дворянську родину Полів”, яка зберігається в Російському Державному історичному архіві, стає відомо, що Іоганн Поль походив із “дворян Литовських Шмунського князівства, народився в селі Кракові (можливо, село Кракінов Поневіжського повіту Ковенської губернії, сучасна територія Литовської республіки – І.К.), селян та нерухомого майна не має”. Таким чином, версія Д.І.Яворницького про те, що дід О.М.Поля народився на о. Езель, повністю спростовується. Що стосується твердження про родинний зв’язок Іоганна Поля з відомим англійським кардиналом Р.Полем, то воно теж не має документальних підстав. До того ж, у кардинала Р.Поля дітей не було, принаймні законних, а відтак, на даний час це твердження можна вважати хіба що гіпотезою.

Отже, литовський дворянин Іоганн Поль народився у 1757 р. Скоріше за все, рід його був не багатий, бо землі йому у спадок не дісталося, і тому він мусив вступити на військову службу, яка давала шанс зробити кар’єру і зайняти пристойне місце у суспільстві. Російське військо здалося найбільш принадним для І.І.Поля і 28 лютого 1775 р. 17-річний І.Поль вступив на службу в Углицький мушкетерський полк солдатом. Пройшовши шлях від солдата до капітана І.Поль вийшов у відставку. Після відставки Іоганн Поль (згодом Іван Іванович) оселився у маєтку, який знаходився біля села Мала Олександрівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії (зараз Дніпропетровська область). За повідомленням Д.І.Яворницького, цей маєток Іван Поль одержав після російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Однак документального підтвердження того, за яких обставин І.І.Поль отримав свій наділ, поки не знайдено, хоча думка Д.І.Яворницького з цього приводу видається цілком ймовірною.

Одержавши за службу достатньо велику ділянку землі у розмірі 750 десятин на березі р. Мокра Сура, І.І.Поль осідає тут після виходу у відставку і веде розмірене життя поміщика. Ще двічі І.Полю доводилось братися за зброю, коли Російська імперія вела війни з Оттоманською Портою (1806) і Францією (1812).

Наприкінці свого життя І.І.Поль, звичайний литовський шляхтич, яких багато поступало на російську службу, завдяки своїй ретельності, старанності і хоробрості досяг всього, чого міг бажати безземельний дворянин незнатного походження. Він отримав землю, нагороди і звання, яке дозволило йому претендувати на дворянство Російської імперії. 26 травня 1804 р. Дворянське депутатське зібрання губернії визнало дворянське достоїнство І.І.Поля і внесло його разом з сімейством у другу частину родовідної книги дворян Катеринославської губернії.

Ще на початку 90-х роках ХVIII ст. І.І.Поль одружився з Марією Федорівною Маламою (див: Додаток А). Її прадід Андріяш (Андрій) Дмитрович Малом виїхав на початку XVIIІ ст. з Валахії і оселився в Україні. Андрій Дмитрович у складі козацького війська брав участь у Північній війні 1700-1721 рр. У 1726 р. був призначений волоським полковником. Він одружився на дочці полковника Молдавського гусарського полку Варлама Тихоновича Булацель Ірині. Варлам Булацель, як і його зять, брав участь у Північній війні. Після відставки отримав велику кількість землі у Харківському намісництві [13].

Син Андрія Малами та Ірини Булацель Михайло був бунчуковим товаришем Лубенського полку і нічим особливим не відзначився. Він був одружений з Уляною Степанівною Савицькою, батько якої Степан Васильович спочатку служив військовим канцеляристом, а у 1714 р. за протекцією гетьмана І.Скоропадського був обраний полковим писарем Лубенського полку. Родина Савицьких вже протягом двох поколінь займала місце пресвітера, яке дід Степана Савицького Роман успадкував від свого тестя Івана Семеновича. Степан як старший син Василя Романовича Савицького повинен був успадкувати Жданівську парафію (Лубенський полк) і прибутки від неї. Але він вирішив відмовитись від церковної служби, бажаючи зробити кар’єру військового.

Дочка Степана Савицького Уляна вийшла заміж за такого ж, як і її батько, незначного чиновника Михайла Андрійовича Маламу, народила від нього восьмеро дітей, серед яких був і прадід Олександра Поля, Федір Михайлович Малама. У кінці XVIIІ ст. Федір Михайлович оселився у Катеринославській губернії, де познайомився з підпоручиком Іваном Полем, за якого віддав свою дочку Марію.

У майора Івана Поля і Марії Малами було троє синів – Петро, Микола і Дмитро. Батько О.Поля Микола Поль народився у 1797 р. За прикладом батька і старшого брата Петра Микола Поль обрав для себе військове поприще. У 15-річному віці він був приписаний до 19-го єгерського полку російської армії в чині прапорщика. Брав участь у російсько-французькій війні 1812 року і закордонних походах російської армії. На службі нічим особливим не відзначився і у 1816 р. в чині підпоручика був звільнений у запас у зв’язку з хворобою [16].

Микола Іванович Поль був одружений двічі: перший раз з Онисією Федорівною Яковлевою, від якої мав сина Петра (1826 р.н.), вдруге (1829 р.) – з Ганною Павлівною Маламою (уроджена Полетика). Саме від цього шлюбу у 1832 р. народився Олександр Миколайович Поль. У свідоцтві Катеринославської духовної консисторії від 9 вересня 1842 р. за №4965 написано: “Тисяча вісімсот тридцять другого року серпня двадцятого дня (1 вересня за н.ст. – І.К.), підпоручика Миколи Іванова сина Поля та законної жінки його Ганни Павлової дочки народився син Олександр, хрестив священик Василь Ковалевський двадцять третього числа того ж місяця”.

Розглянувши родовід О.М.Поля по лінії батька, звернемося до родоводу матері О.М.Поля. Походження матері О.М.Поля досі залишалось не з’ясованим. За традицією, започаткованою Д.І.Яворницьким, її називають онукою відомого українського наказного гетьмана Павла Полуботка, або ж просто відносять до родини Полуботків. Мати О.М.Поля Ганна Павлівна Полетика (за першим шлюбом – Малама) належала до не менш знатного, ніж Полуботки, роду. Полетики через споріднення з козацьким родом Савичів мали родинні зв’язки з Полуботками. Бабуся Ганни Павлівни Ганна Федорівна Савич, у заміжжі Полетика, доводилась онукою генеральному писареві Семену Савовичу Савичу, який був одружений на сестрі наказного гетьмана Павла Полуботка Тетяні [18]. Отже, на підставі проведеного генеалогічного аналізу можна стверджувати, що Ганна Павлівна Полетика була праправнучкою Тетяни Леонтіївни, сестри Павла Полуботка (див: Додатки Б і В).

Батько Павла та Тетяни Полуботків Леонтій Артемович займав досить значне становище серед української козацької старшини Гетьманщини і перебував в епіцентрі політичних подій останньої третини XVІІ ст., обіймаючи високі посади в старшинській ієрархії Української козацької держави. Серед предків О.М.Поля він був найбільш відомим і значним державним діячем. З ним може посперечатись хіба що Сава Прокопович Савич. Він був причетний до кола людей, які у 80-90-х рр. XVII ст. творили політику Української козацької держави. Йому вдалося втриматись на найвищих щаблях за правління трьох гетьманів: Д.Многогрішного, І.Самойловича та І.Мазепи. Його син Семен Савович Савич (прапрадід матері Олександра Поля) теж займав чільне місце серед верхівки козацької старшини. З 1709 по 1725 рік С.С.Савич обіймав посаду генерального писаря. У 1687 р. він підписав акт про обрання на гетьманство Івана Мазепи. В кінці свого життя Семен Савич разом з іншою старшиною на чолі з наказним гетьманом Павлом Полуботком у зв’язку з конфліктом між старшиною і новоствореною Малоросійською колегією був викликаний до Петербурга і незабаром заарештований. С.С.Савич помер у Петропавлівській фортеці (як і Павло Полуботок) у 1725 р. [20]. Син Семена Савовича – прадід О.М.Поля – бунчуковий товариш Федір Семенович був відсторонений від великої політики, прожив все життя у маєтку на Роменщині. Його дочка Ганна Павлівна, вийшовши заміж за Андрія Андрійовича Полетику, зв’язала два славетних українських роди – Полетик і Полуботків.

Першим відомим предком Полетик був Іван, мешканець м. Бродова Кременецького повіту. Син його Іван служив реєстровим козаком у Лубенській сотні. Син і онук останнього міцно закріпились у середній ланці козацької старшини. Значковий товариш Павло Іванович загинув у битві під Полтавою. Прапрадід О.М.Поля Андрій Павлович Полетика теж був значковим товаришем, а з 1749 р. – бунчуковим товаришем Лубенського полку. У 1731 і 1732 рр. він перебував у команді лубенського полковника Петра Апостола на будівництві Української лінії, брав участь у російсько-турецькій війні 1735-1739 рр., перебуваючи під командою генерального обозного Якова Лизогуба.

Андрій Андрійович Полетика (прадід О.М.Поля) не порушив традицій сім’ї, присвятивши своє життя військовій та адміністративній кар’єрі. Він служив канцеляристом у Генеральній Військовій Канцелярії, з 1763 р. мав звання військового товариша, з 1767 р. – бунчукового товариша. У 1784 р. А.А.Полетика отримав чин колезького асесора.

Син А.А.Полетики (дід О.М.Поля) Павло Андрійович Полетика прожив розмірене життя поміщика, зміг дослужитись до капітанського чину (1800 р.). Павло Андрійович Полетика був одружений з Варварою Дмитрівною Манджос. Її розповіді про славне минуле України у дитинстві любив слухати Олександр Поль. Предки Варвари Дмитрівни, як і предки П.А.Полетики, належали до козацько-старшинського стану. Батько Дмитро Григорович Манджос дослужився до чину підпоручика лейб-гвардії кінного полку, дід Григорій Фомич був звільнений у ранзі судді Лубенського полку, прадід Фома Іванович у 1704-1705 рр. був сотником у Ромнах [22].

Таким чином, генеалогічне дерево О.М.Поля дає певну уяву про його соціальне і національне походження. Серед його предків переважали представники військової верстви. Всі вони, окрім родини Савицьких, належали до привілейованого дворянського стану, більшість з них займали скромні військові та адміністративні посади. Незважаючи на те, що серед предків О.М.Поля були волохи, молдавани, а дід походив з литовських дворян, його можна вважати українцем, бо всі його предки по материнській лінії і частина предків по батьківській лінії були українцями за походженням. До того ж і сам Олександр Миколайович називав себе українцем. Усвідомлення належності до славних українських козацьких родин викликало у О.М.Поля почуття гордості за своїх предків і власної гідності. Успадковані від предків риси характеру генетично були доповнені домашнім вихованням і навчанням у Полтавській гімназії і Дерптському університеті.

 

Бібліографічні посилання:

Эварницкий Д.И. Памяти Александра Николаевича Поля // ЕГВ. – 1890. –№59. – С.1.

Эварницкий Д.И. Музей А.Н. Поля // Исторический вестник. Историко-литературный журнал. – 1890. – Т.XLII. – №12. – С.795.

Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава. – Днепропетровск, Промінь, 1989. – С.175.

 Російський державний історичний архів (далі РДІА). – Ф.1343. – Оп.51. – Спр.769. – Арк.19 зв.

РДІА. – Ф.1343. – Оп.27. – Ч.2. – Спр.4812. –Арк.172.

Там само. – Арк.179.

Там само. – Арк.179.

Дніпропетровський історичний музей. Відділ рукописів. (далі ДІМ ВР). – Ф.23. – Оп.1. – Спр.13. – Арк.3.

РДІА. – Ф.1343. – Оп.27. – Ч.2. – Спр.4812. – Арк.170 зв.

Дніпропетровський історичний музей. Відділ рукописів. (далі ДІМ ВР). – Ф.23. – Оп.1. – Спр.13. – Арк.3.

Криворізький історико-краєзнавчий музей. Архів. – Ф.10143. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.82.

Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К., 1912. – Т.3. – С.341.

Рыхляков В.Н. Булацели // Свод поколенных росписей российских родов. – СПб.: Русское генеалогическое общество, 1993. – Вып.1. – С.5.

Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К., 1914. – Т.4. – С.414.

К истории старых родов Новороссии. Род Маламы // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии (далі ЛЕУАК). – Екатеринослав, 1910. – Вып.6. – С.230.

РДІА. – Ф.1343. – Оп.27. – Ч.2. – Спр.4812. – Арк.185.

Там само. – Арк.185-185 зв.

Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К., 1914. – Т.4. – С.185, 435.; Схема споріднення вищої старшини за часів І.Скоропадського. Додаток №2 до статті Окиншевича Л.О. Звідомлення про відрядження до Москви (травень-липень року 1926) // Праці комісії для виучування історії західноруського та вкраїнського права. – К., 1927. – Вип.3. – С.262.

Модзалевский В.Л. Полуботок Леонтий Артемьевич // Русский биографический словарь / Под ред. А.А. Половцова. – Плавильщиков-Примо. – СПб., 1905. – Т14. – С.427-428.

Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К., 1914. – Т.4. – С.434-435.

Там само. – С.116-117.

Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К., 1912. – Т.3. – С.374-375.

Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського НАН України. – Архів М.П.Баліна. – Ф.326. – Оп.1 – Спр.20778. – Арк.97.

 

Стаття розміщена: О.Поль – нащадок гетьмана чи з роду кардинала? (розвінчання однієї легенди) // Матеріали четвертої міжобласної генеалогічної конференції „Український родовід” 27-28 березня 2004 року / Упоряд. А.Огорчак. – Львів: НВФ „Українські технології”, 2005. – С.57-526.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 56 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист