Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

1. Правопис сонорних, дзвінких і глухих приголосних. 2. Тверді, м’які і пом’якшені приголосні. 3. Вживання м’якого знака. 4. Вживання апострофа.

1. Правопис сонорних, дзвінких і глухих приголосних
Сонорні (ми винили рій) завжди вимовляються чітко. Ні до дзвінких, ні до глухих вони не уподібнюються. І, до речі, звук в ніколи не переходить у глухий ф, а навпаки, перед приголосними та наприкінці слова наближається до короткого голосного у: лавка [лаўка], ківш [кґіўш], казав [казаў].

Дзвінкі й глухі, крім запозиченого звука ф, становлять пари (див. таблицю приголосних) і можуть за певних умов переходити один в одного.

Дзвінкі в українській мові завжди вимовляються дзвінко: гриб, плід, мимохідь, казка, везти. Оглушується перед глухими дзвінкий г лише в словах легко, вогко, нігті, кігті, дігтяр і похідних. В інших словах г вимовляється чітко: могти, берегти, мигтіти, мигцем. Крім того, оглушується дзвінкий д у словах жердка, шотландка, голландка, зеландка і подібних, проте в них пишемо букву д, як і в словах жердина, Шотландія тощо. Але в словах зітхати, натхнення пишемо букву т, хоч вони й походять від слів дихати, надихати.

У префіксах роз-, без- кінцевий дзвінкий з може зазнавати різних змін, так чи інакше уподібнюючись до наступного приголосного залежно від його характеру. У словах розсада [росада] і розсіл [росґіл] його й зовсім не чути. Проте в цих префіксах завжди пишемо букву з: розклад [розклад], безпека [беизпека], розжевріти [рож:еврґіти], безшумно [беижшумно].

Префікс з- перед глухими оглушується, але перед свистячими й шиплячими пишемо все-таки з, оскільки перед цими приголосними можлива й дзвінка вимова цього префікса: зсунути, зцілити, зчорнити, зшити. Перед іншими глухими (кафе “Птах”) пишемо відповідно до вимови с: сказати, сформувати, спитати, стиснути, схвалити.

Глухі приголосні перед дзвінкими (але не перед сонорними) уподібнюються до парних їм дзвінких. Проте таких випадків в українській мові небагато. Це відбувається приблизно в одинадцяти незапозичених словах (боротьба, молотьба, клятьба, просьба, лічба, Великдень, повсякденний, якби, аякже, отже, осьде) та в кількох запозичених (вокзал, екзамен, рюкзак, анекдот, футбол, айсберг). Їх можна запам’ятати. (Слова “косьба”, яке часом наводять тут як приклад, в українській мові немає, є косовиця.)

Перевірте себе 1. Випишіть у дві колонки слова зі вставленими буквами, що позначають: 1) дзвінкі приголосні; 2) глухі приголосні.
Вхі(д, т)чини, во(г, х)ко, стов(б, п), про(з, с)ьба, сте(ж, ш)ка, Вели(ґ, к)день, обгор(д,т)ка, кі(г, х)ті, стере(г, х)ти, тихохі(д, т), мабу(д, т)ь, удво(г, х), (з, с)цідити, ле(г, х)ко, лі(дж, ч)ба, змо(г, х)ти, на(д, т)хмарний, ая(ґ, к)же, сту(б, п)ка, бли(з, с)ький, ло(ж, ш)ка, ри(з, с)ка.
Ключ. З других букв повинен скластися вислів Й. В. Ґете.

Перевірте себе 2. Випишіть у дві колонки слова зі вставленими в префікси: 1) буквою з; 2) буквою с.
Ро..тяг, бе..коштовно, ..кін, ро..сіл, не..кінченне, ..хрон, бе..сумнівно, не..промога, ..сув, ..кат, не..тихаюче, ..шивка.
Ключ. З останніх букв повинен скластися початок прислів’я: “…щоб тільки кашкет носити”.

2. Тверді, м’які і пом’якшені приголосні
М’якими в будь-якій позиції можуть бути лише зубні приголосні: вочевидь, різьба, сіль, тінь. Зубні приголосні вимовляються, як правило, м’яко перед зубними м’якими та губними пом’якшеними, хоч на письмі їхня м’якість і не позначається: дні [дґнґі], кузня [кузґнґа], сніг [сґнґіг], свято [сґвґато], цвіт [цґвґіт], дзвякнути [дзґвґакнути].
Приголосний р м’яким буває лише перед голосними: буря, грюк, царьок. Перед приголосними й у кінці слова він завжди твердий: чимало бур, царки. І слово Горький слід вимовляти з твердим р, незважаючи на його написання: [горкий].

Приголосний й постійно м’який: ясний [йасний].
Інші приголосні (губні, шиплячі, задньоротові) лише пом’якшуються — перед голосним і: місто, вітер, пізно, шість, чітко, гірка, хід. Перед іншими голосними пом’якшуються губні після м’якого свистячого: свято [сґвґато], дзвяк [дзґвґак], а також подовжені шиплячі: подружжя [подруж:ґа], затишшя [затиш:ґа], ніччю [нґіч:ґу].

У словах іншомовного походження губні та задньоротові можуть вимовлятися як з пом’якшенням (що, зрештою, не відповідає законам української мови), так і зі звуком й: бюро [бґуро] і [бйуро], кювет [кґувет] і [кйувет], гяур [гґаур] і [гйаур], бязь [бґазґ] і [бйазґ]. Шиплячі вимовляються лише твердо: журі, парашут, Жуль Верн, Чурльоніс, Шауляй.

Перевірте себе. Випишіть у дві колонки слова з приголосними: 1) пом’якшеними; 2) м’якими.
Прозаїк, півкроку, шків, уміти, яблуко, сумнів, таксі, відкуп, щілина, ліс, перехід, ґніт, честь.
Ключ. З останніх букв має скластися закінчення афоризму “Переможці не вірять…”

3. Вживання м’якого знака
М’який знак може ставитися лише після букв, що позначають зубні приголосні (де ти з’їси ці лини), та після р тільки перед о (виняток: Горький).

Наприкінці слова, перед твердими приголосними та перед о м’який знак ставимо відповідно до вимови (чуємо і пишемо): мідь, мить, сталь, міць, день; нянька, призьба, ницьма, цьвохнути; польовий, тьохкати, сьомий, трьох.

Перед м’якими, пом’якшеними й шиплячими м’який знак звичайно не ставиться: лазня [лазґнґа], цвях [цґвґах], уманський [уманґсґкий], Уманщина [уманґшчина], корінчик, безбатченко, менше.

Перед м’якими, пом’якшеними й шиплячими м’який знак вживається лише в таких випадках:
1) для позначення м’якого лґ: гуцульський, ковальський, читальня, більше;
2) у непрямих відмінках та в присвійних прикметниках, якщо м’який знак є в початковій формі: у скриньці (бо скринька), у бруньці (бо брунька), але у хатинці (бо хатинка), у лунці (бо лунка); Вутаньці, Вутаньчин (бо Вутанька), але Устинці, Устинчин (бо Устинка);
3) у дієсловах перед -ся (-сь), якщо м’який знак є у формі без -ся: вчиться, збираються, підводься, розглянься, станьсь;
4) як виняток у словах тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати.

Ті самі правила вживання м’якого знака діють і в написанні іншомовних слів. Єдина особливість їх полягає в тому, що м’який знак тут може ставитися також перед й, я, ю, є, ї (у незапозичених словах такого не буває): павільйон, каньйон, пасьянс, Дьяконов, Нью-Йорк, ательє, Ананьїн, Танганьїка. Апостроф після букв, що позначають зубні, не ставиться.

Перевірте себе. Слова запишіть у дві колонки: 1) у які вставили м’який знак; 2) у які не треба вставляти м’якого знака.
Зненац..ка, цар..ок, уйгурс..кий, дз..вякати, знад..ність, (в) авос..ці, цар..ки, (на) стеблин..ці, (у) мис..ці, винос..ся (наказовий спосіб), ущіл..нення, ус..мішка, камін..чик, Тан..чин, (у) жмен..ці, путивл..ський, уман..-ський, розріс..ся, вгомониш..ся, їдал..ня, брин..чати, (в) колис..ці, освіт..ній, велетен..ський, різ..бяр, осмілят..ся, ател..є, (багато) облич.., безбат..ченко, т..мяний.
Ключ. З других букв (слів, що в дужках, не враховувати) повинен скластися вислів Галілео Галілея.

 

4. Вживання апострофа
Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї і вказує, що ці букви позначають відповідно два звуки йа, йу, йе, йі після твердого приголосного.
У незапозичених словах апостроф ставимо перед я, ю, є, ї після губних (мавпа Буф), якщо губний стоїть на початку кореня, після голосного або після р: розв’язок, зм’яклий, здоров’я, черв’як, арф’яр. В інших випадках апостроф не ставиться: свято, різдвяний, духмяний, морквяний, мавпячий. Винятків нема.

Після р перед я, ю, є, ї апостроф ставимо, якщо в літературній вимові далі чується звук й: сузір’я [сузґірйа], бур’ян [бурйан], але: буря [бурґа], гарячий [га-рґачий].

Апостроф ставимо перед я, ю, є, ї після префіксів та словотвірних частин, які закінчуються на будь-який приголосний: з’єднаний, під’юдити, між’ярусний, дит’ясла, Мін’юст, пів’ящика. (Слів “двох’ярусний”, “трьох’я-русний”, які часом наводять тут як приклади, в українській мові немає, є двоярусний, триярусний, у яких апостроф ставити не треба.)

В іншомовних словах апостроф перед я, ю, є, ї може ставитися після губних, піднебінних і задньоротових: комп’ютер, інтерв’ю, миш’як, Руж’є, Григор’єв, Лук’ян, Х’юстон, Монтеск’є. Але в деяких словах, переважно запозичених із французької мови, апостроф у цій позиції не ставлять, хоч це й не відповідає фонетичним законам української мови: бюджет, бюро, бюст, гравюра, гюрза, кюрі, манікюр, пюпітр, пюре, фюзеляж, Гюйгенс, Мюллер, Бядуля, бязь.

У кількох іншомовних словах апостроф ставимо після зубних приголосних, оскільки ними закінчуються іншомовні префікси: ад’ютант, ін’єкція, кон’юнкти-віт, кон’юнктура, пан’європейський.

Перевірте себе. Слова запишіть у дві колонки: 1) зі вставленим апострофом; 2) без апострофа.
Св..ятковий, різдв..яний, острів..янин, духм..яний, сурм..яний, медв..яний, зм..яклий, присв..ята, слов..яни, тьм..яний, дзв..якнути, цв..ях, пір..я, рутв..яний, знічев..я, ін..єкція, моркв..яний, мавп..ячий, з..ясувати, різьб..яр, ім..я.

Ключ. З других букв першої колонки повинно скластися слово, яким закінчується вислів Іммануїла Канта: “Закон, що живе в нас, називається…”

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 123 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист