Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

1. Подовження приголосних і подвоєння букв. 2. Спрощення в групах приголосних. 3. Чергування приголосних. 4. Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ський, -ство. 5. Уподібнення приголосних.

1. Подовження приголосних і подвоєння букв
Подовження приголосних у незапозичених словах (на письмі подвоєння букв) відбувається в основному з двох причин: внаслідок збігу однакових звуків на межі значущих частин слова (віддати, денний, піднісся, юннат) та внаслідок уподібнення приголосних (колосся, сіллю, козаччина).

Префікси в українській мові закінчуються на приголосні д (від-, під-, над-, перед-), з (з-, роз-, без-), в (в-, пів-) та б (об-): віддаль, піддовбати, наддерти, переддень, ззовні, роззброїти, беззвучний, ввечері, піввідра, оббілити. Отже, лише ці приголосні й можуть тут подовжуватися.

На межі попередньої частини і суфікса подовжується лише приголосний н, якщо твірна основа (корінь чи суфікс) закінчується на н: законний, пісенний, вершинний, буденний буденність. У словах буквений, пореформений, казармений, шалений, скажений, жаданий, дерев’яний і под. такого збігу приголосних нема, оскільки твірна основа в них закінчується не на н.

Крім того, приголосний н подовжується в наголошених суфіксах -енний, -анний:
1) якщо прикметник вказує на збільшену міру якості: здоровенний, страшенний, височенний, численний (але нема подовження в словах шалений, скажений, жаданий і под., бо вони вказують на звичайну міру якості);
2) якщо прикметник вказує на повну неможливість ознаки, зумовленої певною дією: нездійсненний, недоторканний, нездоланний;
3) якщо це старослов’янізм: священний, огненний, блаженний, окаянний.
Приголосний н подовжується з різних причин також у словах останній, старанний, притаманний, захланний.

У кількох дієсловах з основою на с при додаванні постфікса -ся подовжується м’який сґ: піднісся, розрісся, пасся.

Подовження приголосних внаслідок уподібнення відбувається в двох випадках: через уподібнення звука й до попереднього м’якого приголосного і через інші зміни звуків.

Колись в іменниках колосся, життя, стаття, затишшя і подібних, як ще й тепер у словах подвір’я [подвґірйа], сузір’я [су-зґірйа], був суфікс й. Тоді було [колосґйа], [житґйа], [статґйа], [затишґйа]. Але суфікс й, як м’який, уподібнився до попереднього м’якого і став звучати так само — відбулося подовження м’якого приголосного. Проте якщо між попереднім м’яким і звуком й було вставлено голосний е, то такого уподібнення, а отже, й подовження м’якого звука не відбулося: багато статей, постатейний, житейський.

Таке саме уподібнення й до попереднього м’якого сталося і в закінченні -ю в орудному відмінку однини іменників ІІІ відміни: сіллю, річчю. Колись було [сґілґйу], [рґічґйу]), як і тепер ще є в словах кров’ю [кроўйу], матір’ю [ма-тґірйу].

Подовжилися лише м’які зубні й шиплячі (тоді вони були теж м’які). Губні, приголосний р та задньоротові подовжитися не могли, бо вони не були м’якими. Якщо ж твірна основа закінчувалася двома приголосними, то останній приголосний не подовжився (“третій зайвий”) і відповідно не подвоюються букви: лист — листя, місто — передмістя, радість — радістю, жовч — жовчю. Тому й правило звучить: подовжуються м’які зубні (де ти з’їси ці лини) та шиплячі (ще їжджу) між голосними.

Можуть уподібнюватися між собою й інші звуки. Так, у слові лляний наступний нґ (льняний) уподібнився до попереднього лґ; у слові останній попередній тґ (остатній — таку форму цього слова вживали Т. Шевченко, Леся Українка, М. Коцюбинський) уподібнився до наступного нґ.

Найпоширенішим є подовження шиплячого ч унаслідок зміни суфікса -цьк- при додаванні суфікса -ин(а): козацький — козаччина, донецький — Донеччина, турецький — Туреччина. Тут спочатку звук к змінився на шиплячий ч (як у слові рука — ручище), а потім попередній свистячий цґ уподібнився до наступного шиплячого і теж став шиплячим.

Щодо подвоєння букв в іншомовних загальних назвах не на межі значущих частин, то в Українському правописі названо 17 таких слів: аннали, бонна, брутто, ванна, мадонна, манна, мотто, нетто, панно, пенні, тонна, білль, булла, вілла, мулла, дурра, мірра. Майже в половині з них приголосний, позначений подвоєними буквами, у вимові не подовжується: [анали], [бруто], [нето], [тона], [бґілґ] тощо. Але в словах, у яких є збіг приголосних на межі префікса й кореня, такі приголосні вимовляються з подовженням: імміграція, інновація, ірреальний, контрреволюція, сюрреалізм тощо.

У власних назвах іншомовного походження подвоєні букви читаються звичайно як неподовжений звук: Бонн [бон], Голландія [голандґійа], Руссо [русо] тощо. Така вимова відповідає фонетичним законам української мови.

Перевірте себе 1. Випишіть слова у дві колонки: 1) без подвоєння букв; 2) з подвоєнням букв.
І. Ю(н)ий, дерев’я(н)ий, зв’яза(н)ий, (с)авець, глиби(н)ий, поні(с)я, піща(н)ий, (в)ечері, удава(н)ий, гайдама(ч)ина, твари(н)ий, удови(н)ий, пі(в)відра, о(д)ати, вівся(н)ий, олов’я(н)ий, одното(н)ий, рядня(н)ий, зйомоч(н)ий, Вінни(ч)ина, (л)яний, змії(н)ий, голуби(н)ий, зако(н)ий.
ІІ. Тума(н)ість, бджоли(н)ий, букве(н)ий, здорове(н)ий, росли(н)ицтво, умотивова(н)ість, скаже(н)ий, обмі(н)ий, притама(н)ий, вихова(н)ість, рва(н)ий, видума(н)ий, віко(н)иця, свяще(н)ий, ознайомле(н)ий, очище(н)я, широче(н)ий, орли(н)ий, післяреформе(н)ий, знаме(н)ий, людя(н)ий, окая(н)ий, стурбова(н)ісь, числе(н)ий, тьмя(н)о.

Ключ. З других букв повинні скластися: 1) вислів М. Коцюбинського; 2) закінчення вислову Л. Толстого “Думай добре, і…”
Перевірте себе 2. Випишіть слова у дві колонки: 1) без подвоєння букв; 2) з подвоєнням букв. Слова, позначені зірочкою, вжито в орудному відмінку однини.

Змужні(н)я, снас(т)ю*, радіс(т)ю*, осер(д)я, зати(ш)я, (л)ється, свіжіс(т)ю*, жи(т)євий, входже(н)я, значе(н)я, навма(н)я, віс(т)ю*, старіс(т)ю*, білче(н)я, приві(л)я, попідти(н)ю, зненавис(т)ю*, перехрес(т)я, здоби(ч)ю*, підні(ж)я, сміливіс(т)ю*, зап’яс(т)я, свідче(н)я.
Ключ. З других букв повинен скластися вислів В. Гюґо.

2. Спрощення в групах приголосних
Українська мова уникає збігу трьох, іноді й двох близьких за творенням приголосних — зубних, зімкнених. Якщо під час словотворення чи словозміни виникає такий збіг приголосних, то один з них, переважно середній, випадає.

Найчастіше трапляється збіг трьох приголосних стн і стл. Усі вони однаково зубні, тому середній т випадає, що й позначається на письмі: честь — чесний, користь — корисний, щастя — щасливий, лестити — улесливий.

У числівниках шістнадцять [шґіснацґ:атґ], шістдесят [шґіздеисґат], шістсот [шґіс:от], п’ятдесят [пйадеисґат] у вимові середній т випадає, але це на письмі не позначається.

Проте в словах пестливий, кістлявий, хвастливий, зап’ястний у вимові, а отже, й на письмі середній т зберігається з тим, щоб при сприйманні цих слів не виникало небажаних асоціацій (пес, кислий тощо) і не спотворювалося їхнє лексичне значення.

Спрощення в групі приголосних здн у сучасній українській мові відбувається лише в словах із коренем -їзд-: проїзний, виїзний, наїзник і под.; спрощення в групі ждн відбувається тільки у відмінкових формах слова тиждень (тижня, тижню тощо) та в похідному прикметнику тижневий.
Крім того, відбувається спрощення в словах серце (при формі сердець), скатерть — скатерка, чернець — ченця.

Спрощення в групах приголосних скн, зкн, шчк (випадіння середнього приголосного) відбувається в обмеженій кількості слів: блиск — блиснути, писк — писнути (і пискнути), тиск — тиснути, ляск — ляснути, луск — луснути, плюск — плюснути, хруск — хруснути, хряск — хряснути, вереск — вереснути; брязк — брязнути; горщок — горшка, дощок — дошка, зморщок — зморшка, спрощений — навпрошки, прошкувати.

Сюди належить і випадіння зімкнених д, т перед зімкненим н (у дієсловах при додаванні суфікса -ну-): холод — холонути, погляд — поглянути, кидати — кинути, розвиток — розвинути, вертати — вернути, пригортати — пригорнути, глитати — поглинути.

У вимові відбувається спрощення у словоформах на зразок невістці [неивґісґцґі], невістчин [неивґішчин]. На письмі це спрощення не позначається, щоб зберегти тотожність слова в усіх його формах.

Не відбувається спрощення на письмі, хоч у вимові воно, як правило, є, в прикметниках та іменниках, утворених від іншомовних слів на ст, нт: контрастний, компостний, баластний, туристський, студентський, гігантський, студентство, агентство.

Перевірте себе. Вставте, де треба, пропущені букви д, т. Слова запишіть у дві колонки: 1) ті, у які не вставляли букв; 2) ті, у які вставили букви.

Звіс..но, скатер..ка, асистен..ський, влас..ний, хвас..ливий, кореспонден..ський, аген..ство, радіс..ний, зліс..ний, заїз..ний, контрас..ний, учас..ник, їж..жу, дириген..ський, щас..ливий, ус..ний, страс..ний, щотиж..невий, студен..ський, студен..ство, очис..ний, якіс..ний, буревіс..ник, п’я..десят.
Ключ. З других букв повинно скластися закінчення вислову В. Сухомлинського “Дорожить людина тим, у що вона…”

3. Чергування приголосних
Чергування приголосних виникає внаслідок переміщення перепони на шляху видихуваного повітря. Якщо, скажімо, приголосний г дзвінкий щілинний задньоротовий, то він переходить теж у дзвінкий щілинний, але вже піднебінний ж або теж у дзвінкий щілинний, але зубний з.

Є два види чергування приголосних: переміщення перепони від задньої частини ротової порожнини до передньої і навпаки.

Щодо першого виду чергування приголосних (перехід задньоротових у піднебінні і зубні), то чотири задньоротові можуть зазнавати таких перетворень:
г—з—ж (нога — нозі — ніженька) — тобто г може переходити в з і ж, а з лише в ж;
к—ц—ч (рука — руці — рученька);
х—с—ш (вухо — у вусі — вушенько);
ґ—дз—дж (ґерлиґа — ґерлидзі — ґерлидженька).
(Найлегше запам’ятати ці чергування у прикладах, поданих до правил: нога, рука, вухо, ґерлиґа.)

Але в кількох словах перед зімкненим н замість очікуваного зімкнено-щілинного ч, що закономірно виникає на місці к або ц, маємо щілинний ш: рушник, рушниця, дворушник (від рука), мірошник (від мірка), торішній (від торік), соняшник (від сонце), сердешний “бідолашний” (від серце). Таким чином мова уникла збігу двох зімкнених приголосних.

Чергування приголосних з переміщенням перепони від передньої до задньої частини ротової порожнини (перехід зубних у шиплячі) спостерігається в дієслівних формах, а саме:
д—дж (садити — саджу, посаджений);
зд—ждж (їздити — їжджу, в’їжджений);
т—ч (молотити — молочу, змолочений);
ст—щ [шч] (виростити — вирощу, вирощений).
В інших частинах мови чергується д — ж (а не д — дж , як у дієсловах): уродити — уроджу — урожай, огородити — огороджу — огорожа, переходити — переходжу — перехожий, правда — справджується — справжній; а також у двох дієсловах: завадити — заважати, привидітися — увижатися.

Перевірте себе. 1. Запишіть підряд лише ті слова, у які треба вставити букву ч (не ш).
Істори..ний, зару..ник, ру..ник, сма..ний, торі..ній, моло..ний, вчора..ній, міро..ник, огіро..ник, соня..ний, соня..ник, остато..ний, пересі..ний, яблу..ний, безпе..ний.
Ключ. З других букв повинно скластися закінчення вислову давньогрецького вченого Фалеса Мілетського “Пізнай … !”

Перевірте себе. 2. Запишіть підряд лише ті слова, у які треба вставити буквосполучення дж (не ж).
Перехо..ий, омоло..ений, пого..ений, зава..ає, блу..у, холо..у, огоро..а, одгоро..ений, підса..у, осу..ений, уви..ається, ствер-..ують.
Ключ. З других букв повинно скластися слово (до нього в кінці треба дописати м’який знак), пропущене у вислові Й. В. Ґете “… — вада, яка швидко минає”.

4. Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ський, -ство
Початковий звук с суфіксів -ський і -ство взаємодіє з усіма дзвінкими й глухими приголосними, крім губних.

З приголосними, які становлять ряди чергувань задньоротовий — піднебінний — зубний, звук с зливається (це позначається й на письмі):
г, з, ж + с = з: Прага — празький, Кавказ — кавказький, Збараж — збаразький, убогий — убозтво;
к, ц, ч + с = ц: козак — козацький, купець — купецький, Бахмач — бахмацький, ткач — ткацтво.
х, с, ш + с = с: чех — чеський, Одеса — одеський, Сиваш — сиваський, товариш — товариство.
ґ, дз , дж + с = дз: Лодзь — лодзький, Добруджа — добрудзький.
Винятки, принаймні на письмі, становлять прикметники, утворені від іншомовних власних назв: баскський, ла-маншський, меккський. Це робиться для того, щоб легше було впізнати в прикметникові іншомовну, незвичну для нас власну назву.

Із зубними приголосними д і т звук с у вимові так само зливається, набуваючи деяких їхніх ознак, але на письмі це не позначаємо:
д + с = [дз]: завод — заводський [заводзґкий], люди — людство [лґудзтво];
т + с = [ц]: солдат — солдатський [солдацґкий], брат — братство [брацтво].
Якщо твірна основа закінчується на к після приголосного, то при додаванні суфікса -ський цей звук випадає — відбувається спрощення в групі приголосних (це відбивається й на письмі): П’ятихатки — п’ятихатський, Знам’янка — знам’янський, Чукотка — чукотський.

Перевірте себе. Утворіть за допомогою суфікса -ський прикметники і запишіть їх у три колонки: 1) на -зький; 2) на -цький; 3) на -ський після голосного. Прикметників, у яких -ський стоїть після приголосного, не виписуйте.

Стужиця, Здвиж, печеніг, Бахмач, Свеса, Калуш, Карпати, Смига, Омельник, Звенигород, Агадес, Волноваха, Запоріжжя, Клуж, Овруч, Камчатка, Авас, Сиваш, Токмак, Воронеж, Устилуг, Чукотка, Атлас, Ялпуг, Гнилиця, Підбуж, Світязь, Вільнюс, дивак.
Ключ. З других букв має скластися вислів В. Шекспіра.

5. Уподібнення приголосних
Якщо свистячий (сце їздзу) і шиплячий (ще їжджу), зубний д або т і свистячий, зубний д або т і шиплячий опиняються поряд, то наступний звук уподібнює собі попередній.

Свистячий перед шиплячим переходить у відповідний йому шиплячий, і це позначається на письмі: брязк + ати = “брязчати” — бряжчати; київськ + ина = “київсьчина” — Київщина; козацьк + ина = “козацьчина” — козаччина.

Проте на письмі це уподібнення не відображається в присвійних прикметниках (Парасчин [парашчин]), у префіксах роз-, без-, з- (розчин [рожчин], безжальний [беиж:алґний]) та в дієприслівниках (вирісши [вирґіш:и]).

Шиплячий перед свистячим переходить у відповідний йому свистячий, але на письмі це не позначається: книжка — у книжці [книзґцґі], грушка — на грушці [грусґцґі], тичка — на тичці [тицґ:і], вчишся [ўчисґ:а].

Зубні д, т якщо не випадають у вимові, то перед свистячими переходять у свистячі дзґ, цґ, перед шиплячими — у шиплячі дж, ч (але на письмі це не відображається): сусідка — сусідці [сусґідзґцґі], сусідчин [сусґіджчин]; тітка — тітці [тґіцґ:і], тітчин [тґіч:ин].

Перевірте себе. Слова запишіть у дві колонки: 1) ті, у яких транскрибовані звуки позначаються за фонетичним принципом (пишемо, як чуємо); 2) ті, у яких транскрибовані звуки позначаються за морфологічним принципом (пишемо завжди однаково незалежно від звучання).

Турецький — Туре[ч]чина; доріжка — (на) дорі[зґ]ці; очевидець — очеви[дзґ]ця; літає — льо[ч]чик; юшка — (в) ю[сґ]ці; дудка — ду[дж]частий; оснастити — осна[шч]ений; ляск — ля[шч]ати; юнак+ський — юна[цґ]кий; електричка — (в) електри[цґ]ці; брязк — бря[ж]чати; об’їзд — об’ї[ж]джати; йдуть — йде[цґ]ся; вереск — вере[шч]ати.
Ключ. З перших букв має скластися закінчення вислову В. Сухомлинського “Найпрекрасніше почуття — …”

 Іван Ющук, професор

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 72 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист