Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Усе написане нижче під впливом прочитаного на "Форумі" є своєрідним продовженням опублікованого "Телекритикою" під назвою "Очевидне – неймовірне". Про неймовірне теж скажу, але пізніше. А зараз про те, що є очевидним для автора:

по-перше, "Телекритику" читають уважні та небайдужі професіонали;

по-друге, журналісти переймаються проблемами культури мови;

по-третє, поки що не можна говорити про високу культуру усного мовлення вітчизняних аудіовізуальних ЗМІ;

по-четверте, у редакціях, особливо деяких телевізійних каналів, бракує якщо не досвіду роботи зі словниками, то самих словників;

по-п"яте, мовно-культурна діяльність не обходиться без суперечок щодо конкретного слововживання.

А тепер поговоримо конкретніше про те, що спонукало авторку сісти до клавіатури. Цитую "Форум":

"Автор: Просто допитлива (1plus1.tv)

Дата: 23-06-2004 16:22

Шановна пані Тетяно! Перш ніж звинувачувати когось у неправильній вимові, було б незайвим зазирнути у декілька словників. Так, "Великий тлумачний словник сучасної української мови" (це лише одне з джерел, якими ви можете скористатися)подає слово громадЯнИн з подвійним наголосом. Гадаю, авторитетність цього видання у Вас не викликає сумнівів?"

Перш ніж відповісти на запитання, хотіла б нагадати історію з виданням згаданого дописувачкою словника, що набула свого часу розголосу.

Аби не бути звинуваченою в суб"єктивному підході, вдамся також до цитування: "Презентація «першого в незалежній Україні» (а чому забули чотиритомний словник В.Яременка?) «Великого тлумачного словника сучасної української мови» видавництва «Перун» (м. Ірпінь) стала чи не найцікавішою подією 3-го Київського міжнародного книжкового ярмарку «Книжковий світ-2001». Вона перетворилася на своєрідний ток-ринг, коли до мікрофона вийшов директор Інституту української мови НАН України чл.-кор. В.Німчук. Спочатку він поставив запитання, елементарне навіть із погляду студента-філолога: «Скільки прикладів слововживань налічує ваша картотека?» В.Бусел, автор і головний редактор словника, впевнено й не без частки іронії над «наївним професором» розповідав про нові технології впорядкування словників із використанням комп’ютерів і опрацюванням електронних варіантів текстів-першоджерел. Але фахівці знають, що для упорядкування такого словника необхідно полічити, скільки разів у якому значенні в текстах якого стилю зустрічалося це слово. Інакше виникає великий ризик унести до словника експериментальні слова, які зустрілися лише раз, або слова-одноденки (на кшталт «тролика», замість «тролейбуса», «вулиціонера», «сміхача» й т.п.). Тому склалося враження, що автор словника має досить приблизне уявлення про роботу лексикографа.

Адже створення тлумачного словника — це праця, для якої необхідний талант, натхнення, а також глибокі спеціальні знання. Тим часом у виданні відсутні згадки про вчені ступені, звання, посади автора й редакторів-лексикографів. Спантеличує і претензія на одноособове авторство словника, що містить 170 тисяч слів! Учений зі світовим ім’ям С.Ожегов, чий словник ми знаємо ще зі школи, зазіхнув лише на 57 тисяч.

Негативне враження посилив і той самий професор В.Німчук. Він повідомив, що працівники Інституту української мови здійснили експертний аналіз презентованого словника.

За його словами, тлумачення слів повністю збігаються з тлумаченнями, поданими у виданому в 70—80-ті роки (видавництво «Наукова думка», м.Київ) одинадцятитомному словнику української мови, створеному авторським колективом відомих учених, працівників Інституту мовознавства Академії наук України. Єдина відмінність — відсутність ілюстративного матеріалу, тобто прикладів.

Заперечення В.Бусела, що тлумачення однакові, бо мова одна та слова одні, а «штани залишаться тими самими штанями, незалежно від того, на кого їх одягнуто», викликало сміх і бурхливе пожвавлення серед присутніх. Член-кореспондент не залишився в боргу. Він зауважив, що штани не здатні давати самі собі дефініцію, тобто тлумачення. Цей жарт В’ячеслав Тимофійович парирувати не зміг..."        Бажаючі більш детально ознайомитися з публікацією від 29 вересня – 5 жовтня 2001 року можуть зробити це через архів "Дзеркала тижня". Авторка ж, підсумовуючи процитоване, вважає доцільним констатувати таке: "Великий тлумачний словник української мови", як і виданий 1998 року "Новий тлумачний словник української мови" (укладачі: Василь Яременко, Оксана Сліпушко), що викликав справедливу, а тому – зрозумілу хвилю обурення мовознавців, є, м"яко кажучи, творчим запозиченням доробку мовознавців – укладачів 11-томного СУМу, причому запозиченням" з точністю до міліметра", тобто з усіма помилками та ідеологічними перегинами, властивими академічному виданню. Зрозуміло, що в такому разі коректніше покликатися на СУМ, у другому томі якого (1971 рік!) справді подано два наголоси, причому перший – громадЯнин відображає норму, а другий – громадянИн відображає тенденцію розмовного мовлення, що сформувалася в умовах тотальної російсько-української мовної інтерференції під впливом російського гражданин.

Це підтвердили, зокрема, і такі знані авторитети в царині мовознавства, як завідувач відділу стилістики та культури мови Інституту української мови Національної академії наук України Світлана Єрмоленко, і автор "Словника наголосів" та словника-довідника "Українське літературне слововживання" Сергій Головащук, і автори "Короткого російсько-українського словника контрастивної лексики" Катерина Ленець та Леся Ставицька. На користь цієї думки говорить і традиція: зокрема, у "Словарі української мови" Бориса Грінченка подибуємо один наголос, і саме на третьому складі: громадЯнин. А головне, як відомо всім, хто працює зі словом, основні норми літературної вимови слід звіряти за орфоепічним словником.

"Словник наголосів української літературної мови" (К., 1959) корифея рідного слова Миколи Погрібного, мовні традиції якого, започатковані свого часу на Українському радіо, живуть і донині, подає так само і такий само один наголос.

До речі, найближчим часом Національна радіокомпанія планує разом із Державним комітетом телебачення і радіомовлення перевидати орфоепічний словник Миколи Погрібного та перенести на цифрові носії його платівку і в комплекті все це видати. Гадаю, кількість помилок в ефірі значно зменшиться, якщо все це з"явиться і на робочих столах телевізійників.

Важливо також зауважити, що "Орфоепічний словник української мови"(К, 2001), який належить до категорії фундаментальних академічних словників, подає єдиний, згаданий вище наголос.

"Ніщо так безжально не зриває завіси з таємниць нашого рівня мовної культури (і загальної також...), як наголоси", - зауважує Алла Петрівна Коваль. Пам"ятати про це належить усім професіоналам.

І насамкінець про неймовірне, до якого можна віднести появу на ТБ програм, присвячених культурі мови (за аналогією до радіожурналу "Слово" на 1 каналі Національного радіо, скажімо). Утім, чому б і ні?

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 46 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист