Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Запалену свічечку, біля якої незмінно тулився книжник,  пожадливо гортаючи засмальцьовані  шанувальниками слова сторінки, давно змінив голубий вогник екрана, що став символізувати прогрес і поступ цивілізації, а з ними – чомусь неминуче зменшення кількості людей, які б ніяковіли від думки, що не знають якогось автора, ба навіть не чули про такі художні твори.

Заповнити цю прогалину десять років тому заповзявся  Форум видавців і – хвалити бога – йому вдалося не тільки стати окрасою вересневого Львова, а й місцем, куди почали стікатися з усіх куточків України люди, небайдужі до проблем духовності загалом і української  видавничої справи зокрема. Дякувати телевізійним новинам, цього року про ювілейний форум дізналися й ті, хто не мав змоги поїхати до міста старого Лева  або й узагалі не чув про те, як багато цікавого можна почути й побачити там нині.

Спробуймо проаналізувати, про що вдалося розповісти медійникам у коротких сюжетах:

- про кількість учасників: "Близько 500 представників видавництв і торговельних організацій з різних куточків України беруть участь у десятому Книжковому форумі, що відкрився сьогодні у Львівському палаці мистецтв" (НРКУ, 11.09.2003 16:04:23); "Понад півтисячі учасників зібралися сьогодні у Львові на відкритті найбільшого в Україні книжкового ярмарку. 10-й форум видавців зібрав видавництва, книгарні, бібліотеки, торговельні та поліграфічні фірми з усіх областей країни, і вже вдруге – два російських видавництва"( "Репортер", Новий канал, Четвер, 11 вересня 16:25); "Поміж виставками-ярмарками у Харкові та Києві, десятий львівський форум не тільки найбільший – 523 учасники, а ще й найвпливовіший – він зібрав письменників, видавців, бібліотекарів й читачів"( Факти, ICTV.   08:09 12/09/03); "  Как сообщили организаторы, по состоянию на 11 сентября участие в форуме принимают 532 участника: 246 издательств, 39 фирм издательско-книготорговых, 63 оптовых и мелкооптовых предприятий, 48 книжных магазинов, 33 библиотеки, 11 полиграфических предприятий, 53 частных предпринимателя и авторов, 30 организаций, которые занимаются издательской деятельностью" ("Подробности", ИНТЕР, 11.09.03);

- про заходи в рамках Форуму:" У чотириденній програмі близько 70 заходів. Зокрема, на завтрашній акції «День свободи» форум презентуватиме видавничу новинку «Нерви ланцюга». До книги увійшли 25 творів про свободу відомих письменників, журналістів, політиків та громадських діячів"( "Репортер", Новий канал, Четвер, 11 вересня 16:25); " На шанувальників друкованого слова чекають зустрічі з відомими майстрами пера, художниками і поліграфістами, презентації новинок суспільно-політичної, художньої, науково-популярної та мистецької літератури, вручення нагород переможцям конкурсу "Книга форуму-2003". А науково-виробничий розділ передбачає проведення засідань за "круглим столом", семінарів, дискусій, під час яких обговорюватимуться проблеми розвитку видавничої справи та підтримки національних освітніх реформ"(НРКУ, 11.09.2003 16:04:23);

-про проблеми:" За 10 років організатори нарікають, що у Львові досі немає пристойного приміщення, в якому можна було б робити пристойні зібрання. Тоді б можна було форум книговидавців проводити не протягом трьох днів, а хоча б тижня., оскільки приїджжає багато видавців. Фахівці порівнюють форум з краківським і про львівський говорять, що все-таки тут збирається більше видавців і прихильників друкованої продукції ніж у Києві, Харкові чи Одесі  " (ТСН, 1+1, 11.09.03, 18.25); " У Львові відкрився щорічний книжковий форум, він виявився таким великим, що не зміг розмістити всіх учасників у львівському палаці мистецтв. Місця не вистачило 20-ом видавництвам"(СТБ,11.090); "По словам президента форума Александры Коваль, отдельным издательствам пришлось отказать в участии из-за нехватки площадей. Она считает, что это является сигналом для львовской власти, что город нуждается в современном экспоцентре.

Форум не пользуется никакими льготами, полностью оплачивает аренду зала и оборудования, а поскольку их стоимость увеличивается, то приходится повышать вступительные взносы для участников("Подробности", ИНТЕР, 11.09.03).

Що приховала камера? Хоч як парадоксально це звучить, але:   

- заходи. Їх заплановано чимало. Глядачам, зокрема, було б цікаво дізнатися, що у рамках акції „Час читати” Форуму видавців у Львові було проведено конкурс серед ЗМІ на краще висвітлення книжкової тематики. Метою конкурсу було познайомити видавців з тими ЗМІ, які хочуть з ними співпрацювати для висвітлення книжкової тематики і з задоволенням роблять це. У результаті проведення конкурсу з’ясувалося, що книжковою тематикою все частіше займаються ЗМІ загального змісту.

Переможцями конкурсу стали: перше місце газета „Дзеркало тижня” («Зеркало недели»), на другому місці львівська газета „Молода Галичина”, та третьому „Вечірній Київ”. Заохочувальними призами нагороджені і деякі львівські ЗМІ: газета „Ратуша”, „Львівська газета”, телепередача „Книжкова полиця” ЛТБ;

- переможців. Куций рядочок 1+1 про те, що " в ці хвилини в Оперному театрі вже традиційно нагороджують переможців та лауретів "Книга форуму – 2003". Гран-прі отримала історична фонологія української мови Юрія Шевельова, видана харківським видавництвом "Акта" – от і все, хоча список тих, хто удостоївся нагород, досить пристойний. Адже тільки самих номінацій – понад десять (до речі, у сьогоднішньому числі "Поступу" опубліковано прізвища всіх переможців). Мало кому, на жаль, відоме і прізвище мовознавця, мабуть, можна було б кілька слів сказати і про нього, і про його працю.

Так само, вважаю, не зовсім справедливий вирок ICTV:    "Майже відсутня довідкова та науково-популярна література". До відома: у номінації "Довідкова література (енциклопедії, словники, довідники)" переможцем стало видання " Два століття сковородіяни; Бібліографічний довідник" (Харків, Акта), а лауреатами – "Ілюстрований медичний словник Дорланда: У 2-х т. (Львів, Видавничий дім "Наутілус"; Філадельфія, W.D.Saunders Company) і "Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник (Київ,  "Пульсари"). Про це – теж ні слова.

Однак Форум триває, тому залишається сподіватися, що його події – як і розмова про українське книговидання, і про якісну українську книжку,  і про те, чому українці втрачають імідж читаючої нації -  ще стануть предметом для обговорення у ЗМІ, принаймні тих, які працюють для розумних людей, а не для натовпу.

Обережно: девальвація

Як правило, ювілейний синдром спрацьовує безвідмовно, тому хтось з цієї нагоди одержує нагороду, хтось -  відрядження, що обіцяє приємний відпочинок, хтось – посаду...  

Анатолій Капелюшний    використав ювілей – 50-річчя факультету журналістики ЛНУ та 30-річчя кафедри мови ЗМІ для видання "Практичного посібника-довідника журналіста" (Львів, 2004), який згаданим датам і присвятив. Це добре. Добре також, що зроблено пристойну коректуру видання – це безперечно плюс у макабричній ситуації з державною мовою. На перший погляд, видання, призначене "насамперед для студентів факультету журналістики, а також для журналістів-практиків" (з анотації), універсальне. 

На жаль, автор став заручником  бажання охопити все: діапазон його інтересів – від  особливостей роботи редактора над фактичним матеріалом до  "практичного біографічного енциклопедичного словника-довідника журналіста". При цьому у гонитві за всеосяжністю було здевальвовано чимало понять і слів.  Однак аналогів такої тотальної девальвації, яку запропонував згаданий автор, годі й шукати.

Почну з кінця. Поява різноманітних видань, обрамлених гучним словом "енциклопедія" (моди, штрафів, порушень...), знецінили власне поняття. Нагадаю: енциклопедія  - це науковий довідник, що об"єднує найістотніші відомості з усіх галузей знань чи якої-небудь однієї галузі, розміщених в алфавітному або тематичному порядку.

На жаль, нічого подібного у "Практичному біографічному енциклопедичному словнику-довіднику журналіста" немає й близько.  Дивує сам принцип, за яким укладався довідник: політика, кіно, телебачення, поп- і рок-музика, модельний бізнес, мода, спорт. Словом, "Чарівна енциклопедія випічки" (і така є). Якщо це практичний, та ще й енциклопедичний довідник, то чому обмежилися тільки ТБ? Радіо і преса, виходить, уже за межами? Принцип, за яким укладалися статті, шокуючий. Ось початок переліку:   АББА, Абдрашитов, Абдулов, Абрамова, Абрамович, Агахова, Агутін, Аґассі, Аґата Крісті, Аґіллера, Адабаш"ян, Аджані, Аеросміт, Акаєв, Акихіто... Тут є навіть Децл – "син відомого шоу-бізнесмена". Ну саме те, без чого не може обійтися жоден журналіст! От тільки про Євгена Зінченка автор чомусь забув написати, чий він: просто Євген. Хоча з іншими особами з таким прізвищем усе "по-енциклопедичному": Зінченко Ірина Юріївна– "Дружина О.О. Зінченка", Зінченко Катерина Олександрівна – донька О.О. Зінченка", Зінченко Олександр Олексійович– втім, далі нецікаво. І взагалі помиляється той, хто вважає Машу Єфросиніну чи Світлану Леонтьєву, Катю Виноградову популярними ведучими, тому що їх у цьому практичному довіднику немає. До речі, пани Савенко, Холод і Чиж теж можуть не хвилюватися. Їх не внесли до списку зірок ТБ. Зрозуміло, що про ветеранів ТБ, якими вважаються Тамара Стратієнко, Тетяна Цимбал, Тамара Щербатюк, Олександр Сафонов, не згадали. Подейкують, що пани Глібовицький, Джангіров, Канішевський, Колодій, Равреба, Цаплієнко вважаються телезірками. Наївні, "Практичний посібник-довідник журналіста" не читали. А ось як "по-енциклопедичному" пан Капелюшний поставився до біографій телезіркових жінок: "Марченко Оксана -... Нар. 28 квітня 19**"; "Найда Іванна - ...Нар. 26 вересня 19**". Це, напевне, спеціально для тих чоловіків, які тішать себе ілюзією, що ці тележурналістки народилися у 20**, або для тих заздрісних жінок, які переконані, що зірки народилися 18**. Зауважу також, що з "чужими" зірками він не церемонився, як-от: "Талія – мексиканська актриса. нар. 26 серпня 1971"; "Поплавська Яна Євгенівна – рос. актриса, телеведуча. нар. 28 червня 1987"; та ба навіть своїх не пожалів – "Роговцева Ада Миколаївна – укр. актриса. Нар. 6 липня 1937". Цікаво подано біографічні дані  Бориса Мойсеєва: "Нар. 19** у в"язниці".

А от розділ "Короткі довідники 1. На чолі держав монархи, диктатори, президенти, прем"єр-міністри" пропонує перелік таких осіб:

"Україна в складі Радянської імперії

1917-1924 Володимир Ілліч Ленін (Ульянов)

1924-1953 Йосиф Віссаріонович Сталін (Джугашвілі)

1953 Георгій Максиміліанович Маленков

1953-1964 Микита Сергійович Хрущов

1964-1982 Леонід Ілліч Брежнєв

1982-1984 Юрій Володимирович Андропов

1984-1985 Костянтин Устинович Черненко

1985-1991 Михайло Сергійович Горбачов"

Якщо вже авторові так хотілося донести до читача ці дати,  то слід було їх віднести до СРСР ("Радянської імперії"), тому що навіть у цей час в України була своя історія і  були свої герої у лапках і без таких. Ще менше пощастило Білорусі: там перелік обмежено двома особами (Шушкевич і Лукашенко). У Росії ж подібний перелік бере початок з 1054 року і налічує понад 50 можновладців. Принцип систематизації зрозумілий тільки для автора. Скажімо, відкриває розділ Україна, а після йде Польща, Білорусь, Росія, Австрія, завершує Туречччина (перед нею – США). Отже, назвати такий підхід не можна ані історичним, ані алфавітним, ані територіальним, словом, не знаю, який це підхід, але знаю точно – не науковий. Не знаю також, наскільки великою у журналістів є потреба знати лауреатів Нобелівських премій чи "Оскара", але журналістські премії, засновані в Україні, гадаю, хоча б згадати було варто (щоб знати, до чого прагнути напередодні чергового ювілею). Правда, для цього треба більше посидіти в Інтернеті, а так – натиснув кнопку – маєш нобелянтів російською мовою, натиснув другу – ось тобі й переклад на українську. У зв"язку з цим виникає ще одне запитання: чи доцільно електронні версії подавати в друкованому вигляді? Ми ж інформатизуємося, а не навпаки. Жоден професіонал, який поважає себе і цінує свій час, не стане гортати запорошені сторінки фоліантів, а вдасться до послуг всесвітньої мережі.

Тим часом грубезний том (574 сторінки) вмістив ще й розділ "Літери й буквосполучення в іншомовних іменах і назвах та їх відтворення в україномовному тексті" (54-71 стор.). До речі, в "Українському правописі" те саме сформульовано лаконічно як "відтворення іншомовних дифтонгів" і вмістилося на півсторіночки (розумному – досить).  

Розділ "2. Словник топонімів, відтопонімічних прикметників, назв мешканців" автор супроводив таким цікавим покликанням: "Наведено ті назви (континентів, штатів, місцевостей, держав), які спричиняють певні труднощі в працівників ЗМІ під час оформлення фактичного матеріалу. Багато назв мешканців не зафіксовано в жодному словнику, тому їх варто розглядати як пропозиції автора цієї книги". Тільки вроджена скромність, напевне,  не дозволила авторові зауважити ще й те, що він, порадившись сам із собою, вирішив змінити й самі географічні назви. Скажімо, "Український орфографічний словник" (К., 2002), ухвалений вченими радами  Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні та Українського мовно-інформаційного фонду НАН України, подає Аддіс-Абеба, Вашингтон, Гданськ, а пан Капелюшний  – Аддис-Абеба, Вашинґтон, Ґданськ. Утім, пан Капелюшний, схоже, навіть не здогадується про існування такого словника, оскільки в рекомендованій літературі покликається на видання минулого століття – 1999 року. Однак, схоже, що й цей словник забракло часу переглянути самому, оскільки там немає того, що пропонує автор. Цікаво, а що це таке – Ганой, Кінґстаун? Напевне, Ханой, Кінгстон. З досвіду знаю, наприклад, що дуже часто журналісти (українські) припускаються помилок не тільки при відмінюванні, а й при написанні  таких власних назв, як Єнакієве, Сєверодонецьк. Цей факт, на жаль, невідомий авторові, бо він не подає згадані топоніми, зате в його словнику присутні Єна, Сантандер (напевне, щойно звідти). Мукачеве автор подає, при цьому не звертаючи увагу колег на відмінювання, яке зазвичай викликає труднощі. "Словник географічних назв України" (К., 2001) дає Кам"янка Бузька (без дефісу), а наш автор - Кам"янка- Бузька (з дефісом).

Пан Капелюшний пропонує навіть "Словник актуальних власних імен". Цікаво, чим керувався автор, визначаючи цю актуальність. От, скажімо, імена Ада, Аїда, Белла, Дзвенимира, Дзвенислава, Роза, Степанида, Герасим, Карл... Ні, я таке коментувати безсила.

Чимало несподіванок підготував автор і в "Словнику найпоширеніших скорочень у ЗМІ", де вміщено "бомж – з рос. людина "без определенного места жительства", а "бич" (з рос. "бывший интеллигентный человек". – Т.М.) відсутнє. Є "ВВП – жарт. Володимир Володимирович Путін", а, скажімо, БАБ (Борис Абрамович Березовський) не менш часто вживане ЗМІ, проігноровано. Кабінет міністрів (кабмін) подано з маленької літери, а "Держдума – Державна дума (Росія)" з великої.  Скорочення "пк" подано на означення "приймальна комісія", хоча надзвичайно поширене "персональний комп"ютер" не враховано.

Насамкінець дозволю ще подивуватися, що присвячене кафедрі мови ЗМІ видання у рекомендованій літературі не згадує загальновідомі  праці Алли Коваль та Олександра Пономарева з питань культури мови, на яких  зростало не одне покоління журналістів, численні словники, що з"явилися останнім часом і конче потрібні для роботи практикам.  Утім, може, й сам пан Капелюшний не здогадується про існування таких праць?

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 118 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист