Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

          

 

Антін Степанович Синявський

(1866-1951)

                     

 

З поміж видатних діячів української науки і культури кінця XIX - першої половини XX століть визначне місце займає постать А. С. Синявського, вченого, який багато зробив для розвитку історії археології, географії, освіти. На жаль, його спіткала доля багатьох синів і дочок України, діяльність яких не вписувалась в межі офіційної ідеології. Сьогодні його ім'я тільки починає повертатись до нас.

       

Наукова і громадсько-політична діяльність його неймовірно широка й багатогранна. Того, що зробив цей невтомний трудівник, цілком вистачило б і на кількох чоловік.

      

Маючи ґрунтовну систематичну вищу освіту, А. С. Синявський працював у різних галузях науки. Він зробив значний внесок у розвиток української історіографії, економ-географії, методології, археології, статистики, педагогіки тощо. Вперше розпочав досліджувати геополітичні зв'язки української економіки, зокрема її співвідношення з економікою Близького Сходу.

      

Ще на початку століття вчений став засновником Євгенічної школи. Євгеніка - вчення про цілі, засоби, шляхи і умови поліпшення спадкових якостей людини. За радянських часів цю науку було ототожнено з расизмом, оголошено шкідливою буржуазною теорією, а Євгенічну школу розгромлено.

    

Сьогодні після чорнобильської катастрофи, після усіх економічних, соціальних, екологічних потрясінь, які негативно вплинули на генофонд української нації, коли смертність вже перевищує народжуваність, роботи А. Синявського стали як ніколи актуальними.

    

Слід також згадати його і як талановитого організатора науки, мистецтвознавця, мемуариста, який залишив численні спогади про своїх сучасників.

    

А ще при такій напруженій науковій роботі вчений вів активне громадське життя, виявив себе як талановитий політик.

   

Щоб не обмежуватись лише загальною характеристикою, ось хоча б побіжно сторінки життя вченого.

      

Біографія дивовижна, заплутана неймовірно. В різних джерелах різні дати і місця народження, плутанина щодо соціального стану батьків, місць роботи, датування переїздів, замовчування, різночитання, протиріччя в автобіографіях. Часто А. Синявський робив це свідомо з метою самозахисту в умовах переслідування і винищення української інтелігенції радянським режимом. Усі ці хитрощі, а також постійні переїзди з місця на місце дозволили йому уникнути долі багатьох репресованих діячів науки і культури.

  

Отже, народився А. С. Синявський на Київщині в селі Веприк під Фастовом 1866 року 12 липня за старим стилем, або ж 24 липня за новим. Батьки його були з відомих православних священицьких родів, а оскільки таке «непролетарське» походження могло серйозно зашкодити в радянські часи, то й з'явилась згодом версія про батька-вчителя.

    

Освіту майбутній вчений отримав у 1 Київській гімназії, а потім на історико-філологічному відділі Київського університету. В той час тут були зібрані значні наукові сили В. Антонович, П. Голубовський, Ф. Фортинський, І. Лучицький, Т. Флоринський.

       

У студентські роки Антін захопився ідеями М. Драгоманова, був членом організації «Вільний союз», брав участь у доставці з-за кордону і розповсюдженні нелегальної літератури, переважно українських видань. Напередодні іспитів був заарештований , але на прохання викладачів влада дозволила йому скласти іспити і отримати диплом про закінчення університету.

    

Із північного заслання його визволили клопотання професорів В. Антоновича та В. Іконникова. Він отримав дозвіл продовжувати навчання на природничому факультеті Московського університету. Коли ж через непорозуміння він був висланий з Москви, то зміг скласти іспити за весь природничий курс в стінах Новоросійського (Одеського) університету і отримати другий диплом. Тут же він отримав ще один диплом, успішно закінчивши юридичний факультет.

        

1894 року А. С. Синявському було дозволено викладати в Новоросійському (Одеському) університеті на посаді приват-доцента.

       

Глибоко зацікавившись етнографією і антропологією ще на північному засланні, А. С. Синявський продовжував займатись етнографією, написав дві великі праці, присвячені побутові та звичаям гагаузів і чеченців, готувався захистити магістерську дисертацію.

       

Крім того, вчений займався ще й активною громадською і політичною діяльністю. Він став членом української Громади, що являла собою культурно-національний осередок, збирала навколо себе українських вчених, діячів культури і освіти,

       

підтримувала зв'язки з українськими суспільно-політичними силами, займалась культурницькою і просвітницькою діяльністю. За активну участь в роботі Громади вчений був заарештований і засланий до Томська.

       

Знову його визволили впливові покровителі і добились для нього дозволу скласти магістерські іспити у Варшавському університеті, після чого А. Синявський отримав ад'юнкт-доцентуру гірничої статистики.

        

І знову науковій кар'єрі зашкодила громадська діяльність. За зв'язки з польськими соціал-демократами вченому було заборонено займатись викладацькою діяльністю.

        

І знову клопочуться друзі. За їх сприяння вчений отримує директорство комерційних шкіл спочатку у Лодзі, пізніше - у Білостоці і, нарешті, у Катеринославі.

       

І ось що цікаво. А. Синявський за часів царської влади веде активну громадську і політичну діяльність, по суті направлену проти влади. За це його арештовують, судять, відправляють на заслання. Разом із тим уряд, проти якого він виступає, дає йому змогу отримати всебічну освіту, можливість займатись науковою роботою, публікувати свої праці, обіймати значні посади і навіть дослужитись до дійсного статського радника.

      

За радянських же часів вченому доводиться приховувати своє походження з родини священика, свою державницьку діяльність в апараті УНР. Не ведучи ніякої антирадянської діяльності, він змушений постійно уникати недремного ока влади. Маючи за плечима понад 60 років, маститий вчений протягом двадцяти літ веде злиденне кочове життя, переїжджаючи з місця на місце, ніде не затримуючись, не обіймаючи значних посад. То що ж виходить, царизм був більш людяним, ніж радянська влада, чи за капіталізму Інтелект цінувався більше, ніж лояльність до існуючого режиму?

        

Але звернімось до катеринославського періоду життя вченого, а це майже два десятиліття плідної праці.

    

Кінець XIX - початок XX століть характерні для нашого регіону стрімким піднесенням промисловості та економіки, що в свою чергу викликало нагальну потребу в підготовці освічених фахівців.

       

Восени 1901 року у Катеринославі урочисто відкрилось Комерційне училище. Його директором був призначений А. С. Синявський.

        

З самого початку він узявся створити висококласний навчальний заклад, побудував нове приміщення, оформив його в українському дусі. Як згадував видатний історик Д. Дорошенко, який викладав в училищі: «У великій парадній залі школи вгорі понад вікнами намальовані були великі медальйони - портрети Хмельницького, Сагайдачного, Мазепи, Петра Могили й ще когось з наших історичних діячів».

    

За свідченням того ж Д. Дорошенка в бібліотеці училища було багато українських книжок, а серед викладачів ціла група українських вчених. Серед них такі визначні вчені як Д. Яворницький, Ю. Кримський, І. Труба. Директор також залучав до роботи і кращі російські кадри - тоді ще молодих, а згодом відомих російських вчених В. Пічету, І. Соловйова, Л. Реформатського. Л. Реформатський зазначив, що А. С. Синявський створив чи не найкраще в Російській імперії училище. Директор сам розробляв програми навчання з різних дисциплін, усіляко заохочував ініціативу викладачів щодо кращого проведення занять, запровадив систему домашнього читання, самостійних робіт, наукових гуртків. Заснував також науково-педагогічний гурток в приватній гімназії, яка згодом стала комерційним училищем С. Степанової.

       

За роки керівництва А. С. Синявського училище випустило 25 видань - збірники науково-педагогічних праць, звіти, плани роботи, каталоги, навчальні програми тощо.

      

Директорство він вдало узгоджував з викладанням у Катеринославському Вищому гірничому училищі як приват-доцент, читав курс гірничої статистики.

         

Майже зразу по приїзді до Катеринослава А. С. Синявський став одним із співзасновників і активним членом Наукового товариства при гірничому училищі. А 1903 року - ініціатором створення Катеринославської вченої архівної комісії, був постійним редактором «Літопису», який видавала Комісія. Вчений постійно працював у місцевих архівах, розшукував по губернії пам'ятки минулого. Разом з Д. Яворницьким та Я. Новицьким щоліта їздив по південно-східній Україні в етнографічні та археологічні експедиції, проводив археологічні розкопки по селах Катеринославського, Верхньодніпровського повітів.

    

На засіданнях Комісії Антін Степанович пропонував придбати у власність товариства могилу січового отамана Івана Сірка як безцінну пам'ятку історії, яку необхідно зберегти.

       

В рамках Наукового товариства він працював над організацією першої історико-краєзнавчої виставки, яка стала основою місцевого краєзнавчого музею ім. О. Поля (тепер це історичний музей ім. Д. Яворницького). До речі, до колекції музею він подарував різні предмети побуту, знайдені при розкопках, а також цінні книги з власної бібліотеки.

    

А. Синявський активно сприяв проведенню 1905 року у Катеринославі XIII Всеросійського археологічного з'їзду і брав участь в його роботі.

       

Я вже згадувала про такий вид діяльності А. Синявського як мемуаристика. Він залишив цікаві спогади про своїх сучасників В. Антоновича, Д. Яворницького, Д. Сигаревича, О.Маркевича, Б. Костяківського, І. Тутковського. Все це особи непересічні -вчені, просвітяни, громадські діячі. З під його пера вийшли біографічні нариси про невтомних краєзнавців О. Поля і єпископа Феодосія.

        

І як повсюди, у Катеринославі вчений веде активну громадську і політичну роботу. Згадати хоча б, що саме він організував Катеринославську Селянську спілку і керував нею. А після поразки революції 1905-1907рр. вступив до катеринославського проводу Товариства українських поступовців (ТУП). Це товариство утворилось як понадпартійне і контролювало увесь національно-визвольний рух в Україні, 1917 року після створення у Києві Центральної Ради А. Синявського як представника губернської Ради уповноважено на організацію військово-революційних бюро нової влади на Катеринославщині. Його ж призначили головою комісії з ліквідації губернського жандармського управління.

    

Можна було б написати грубезну книгу про саму лише політичну і громадську діяльність вченого. Диво бере, як стільки вмістилось в одному людському житті! Коли тільки ця дивовижна людина все встигала?

        

На жаль, неможливо детально описати життєвий і творчий шлях А. С. Синявського в межах журнальної рубрики. Цей матеріал скоріше схема, яка дає змогу уявити собі непересічну постать діяча історії України і, зокрема, нашого краю. А тим, хто побажає більше дізнатись про нього, рекомендую звернутись до книг.

      

Ірина Голуб.

 Щомісячник "Бористен", № 8, серпень 1996 р.

    

       

      

Синявський Антін Степанович

    

Гласний міської Думи, історик і економіст, педагог і громадський діяч, родом з Київщини.

      

По закінченні Київського університету, продовжував студії в Одеському університеті і за кордоном (Німеччина). З 1893 по 1898 рр. працює в Одеському, Варшавському університетах, потім директором гімназії у Білостоці.

    

З початку 1900 р. у Катеринославі – директор комерційного училища імені Миколи ІІ (нині будинок по просп. Кірова, 2). У цьому будинку жила і родина Синявських. Ця школа для економістів, бухгалтерів і фінансистів Півдня України мала 17 класів, 700 учнів і 75 вчителів.

   

Водночас А. С. Синявський веде велику наукову і громадську роботу – багато працює в Катеринославських архівах. З 1903 р. очолює роботу Вченої Архівної Комісії та редагує її «Летописи» (І-Х, 1904-1905). Тут він надрукував цілу низку своїх праць з історії та археології Придніпров’я. У 1905 р. до відкриття нового приміщення обласного музею імені О.Поля, Антін Степанович написав перший нарис про життя та діяльність О.М.Поля.

      

Разом з Д. Яворницьким він щоліта виїздить в археологічні, етнографічні й архівознавчі експедиції по всій південно-східній Україні. Крім педагогічної та наукової праці, Синявський поглинутий громадською роботою: він один із засновників катеринославської «Просвіти», також належав до місцевого проводу Товариства Українських Поступовців.

   

Наприкінці 1917 р. виїздить до Києва, де обіймає посаду директора департаменту середніх шкіл у Міністерстві народної освіти УНР. З 1918 р. він активний співробітник Всеукраїнської академії наук, працює у кількох вищих школах Києва, багато друкується у виданнях Академії. Його перу належать близько 160 друкованих наукових праць. З 1931 р. працює на Далекому Сході – у вузах Хабаровська та Благовіщенська, у Кримському, Кабардино-Балкарському педінститутах.

      

Помер у Сімферополі. В 1990 р. Перепохований у м. Києві.

       

    

Катеринослав – Дніпропетровськ – 225. Видатні особистості та обличя міста. /Видання друге/. – Дніпропетровськ, вид-во ІМА-прес, 2001. – С.19.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 65 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист