Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

paley.jpg
Палей Абрам Рувімович

( 1893 - 1995 )

               

Коли в жовтні 1993 року я отримав лист с московським штемпелем, був досить здивований: мені відповів письменник, того року  виповнювалося більше ста років! Так почалось наше листування з Абрамом Рувімовичем Палеєм, що народився в Україні в лютому 1893 року. Листування тривало більше року, і в моєму архіві зберігається десяток листів від патріарха красного слова, ровесника Володимира Маяковського.

                

А поштовхом для нашого заочного знайомства стала книжка спогадів Абрама Палея "Встречи на длинном пути", що вийшла в Москві в 1990 році. Немало сторінок в книзі відведено рідному місту письменника - Катеринославу (Дніпропетровську), де він народився і дебютував на сторінках печаті.

Народився-то А. Палей в Катеринославі, проте потім жив у Полоцьку, де закінчив чотирьохкласне міське училище. А в 1908-му юнак з батьками знову переїхав до Катеринославу. Продовжити освіту його віддали до приватної гімназії Олексія Фовицького. Будинок гімназії на розі проспекту Карла Маркса і вулиці Фрунзе, до речі, збереглося до наших днів - там зараз школа № 58. Олексій Фовицький (1876-1931) був яркою, незвичайною і різносторонньою особистістю, - згадує письменник. Людина освічена, талановита, він успішно керував своєю гімназією. Спогади Фовицького про зустрічі з Львом Толстим передруковано в 80-ті роки в "Вопросах литературы".

             

Переїхав до Катеринославу, А. Палей в тому ж 1908 році дебютував на сторінках місцевого катеринославського друку. Писав і газетні замітки, й вірші. Про що пишуть вірші в 20 років? Звісно, про кохання. Ось один з його віршів, яке я знайшов в катеринославській газеті "Южная заря" (січень 1914 року):

Не расскажу о трепетном влеченьи,

Моя душа твоей чужда.

О тайне дум, о муке преклоненья

Не расскажу тебе я никогда.

И лишь когда мне слишком станет больно,

И слишком грусть тревогой затомит,

В строке стиха любовь моя невольно

Непонятым намеком прозвучит...

               

В 1913-му А. Палей закінчує гімназію. Це був рік 300-річчя правління Дома Романових. Йому видають атестат з портретами царів - першого й останнього, який виявився остаточно останнім. В тому ж році юнак їде в Швейцарію - продовжувати освіту в Женевському університеті. Це був не перший його приїзд в Швейцарію. Ще в 1912 році гімназистом він приїхав сюди на лікування в курортне містечко Кларан. Там доля подарувала йому знайомство з відомим дослідником і бібліофілом Миколою Рубакіним, який емігрував з Росії в 1907 році.

       

Навіть далеко від рідного дому, Абрам Рувімович не поривав зв'язків з катеринославською газетою "Южная заря", яку редагував талановитий журналіст Андрій Якович Єфимович. На сторінках цієї газети Палей, зокрема, друкує "Письма из Женевы", в яких розповідає про життя студентів з Росії. Продовжує публікувати вірші - "Грезы", "Горы", "Я жить хочу" та інші, написані з юнацькою емоційністю.

           

Навчаючись рік в Швейцарії, Абрам Рувимович влітку 1914-го їде додому на канікули, але незабаром розпочалась перша світова війна, що лишила його можливості повернутися в Женевський університет. В Катеринославі продовжив співробітництво з місцевими газетами, його статті друкують "Приднепровский край", "Екатеринославская мысль" та інші газети. Коли, на приклад, весною 1915 року Дніпро вийшло з берегів, Абрам Рувімович висвітлював це явище як репортер "Екатеринославской мысли". На чолі комісії, створеної для боротьби зі стихійною бідою, бу губернатор, а головним її діячем - був директор дніпровського гвоздильного заводу О. А. Оцуп.

          

Олександр Оцуп виявився видатним письменником-сатириком Сергієм Горним, який під цим ім'ям виступав у відомому журналі "Сатирикон". "Совершенно точно определяет особенность его творчества, - писав про С. Горного А. Палей, - название одной из его книг - "Почти без улыбки". И это, конечно, настоящая литература, вполне профессиональная и не оставляющая читателя равнодушным". Під час громадянської війни Оцуп емігрував. В 1922 році в Берліні вийшла книга його подорожніх заміток "Янтарный Кипр", в якій відбилась ностальгія по рідній землі.

Пам'ять А. Р. Палея зберегла немало цікавого і про інших людей, що зустрічались на довгому життєвому шляху письменника. Він згадував про критика і літературознавця Аркадія Горнфельда, одного з найближчих співробітників Володимира Короленка, члена редакції "Русского богатства" і "Русских записок". Інвалід з дитинства, він хворів все життя, проте дожив до старості. Це пояснюється його незвичайним життєлюбством, сильною волею і постійною напруженою працею.

         

Навчаючись з 1918 по 1922 роки в Катеринославському вищому інституті народної освіти (зараз - університет), Абрам Рувімович з вдячністю зберіг в пам'яті одного зі своїх педагогів, видатного російського мовознавця Олександра Пешковського, який в цей час викладав в Катеринославі.

А в 1918 році, при гетьмані, тут став виходити перший в місті літературно-художній журнал "Аргонавти", до видання якого А. Палей був безпосередньо причетний, так як був редактором літературного відділу. Головним редактором був місцевий архітектор Олександр Красносельський, а художнім відділом опікувався відомий місцевий художник Михайло Сапожніков. Нажаль, вийшли в світ тільки чотири номери журналу - він припинив своє існування в зв'язку з тим, що місто взяв Махно.

                 

Абрам Палей був причетним і до появи в місті літературно-художнього журналу "Вершины" (1920), в підзаголовку якого зазначалось "Издание кассы взаимопомощи Екатеринославского университета". Відкривався альманах віршем Максиміліана Волошина "Неопалимая купина". В листі до мене А. Палей згадував: "Видавав його студентський кооператив взаємодопомоги, який зміг тоді набрати немало платних оголошень. Це - невеликий зошит розміром в дешевий щоденник".

      

Незабаром вийшла й перша поетична книжка молодого автора. Називалась вона "Бубен дня" і побачили світ в 1922 році в Катеринославі. В тому ж році в Катеринославському видавництві "Искусство" вийшов поетична збірка його колеги по літературному цеху Олександра Красносельського "Огни предвечерий".

Окрилений Абрам Палей в 1922-му переїжджає в Петроград, де долучається до групи "неокласиків", знайомиться з імажиністами і до останніх днів зберігає книжечки деяких з них. Експерименти з віршем допомогли їм оволодіти технікою рими - так що немає худа без добра. Згадуючи "неокласиків", А. Палей зізнавався: "Я вступил в эту группу в Петрограде - а зачем, сейчас никак не пойму. Скорее всего из желания как-то примкнуть к литературному процессу...".

        

Однак згодом А. Палей полишив поезію, суцільно переключившись на прозу, пригодницьку і фантастичну. В 1927 році в "альманахе приключений" виходить його "Война золотом", в 1928-му в "Библиотеке "Огонек" - фантастична повість "Гольфштрем", в тому же році - "Литературные портреты". Фантастичний роман "Планета КИМ" побачив світ у Харкові в 1930 році, в Москві тоді же вийшла книжка "Человек без боли". В 1937-му в Москві надруковано його науково-фантастичні розповіді, в "Библиотеке приключений" в 1948 році побачила світ науково-фантастична повість "Остров Таусена", а в 1968-му - книга "В простор планетный". З 1935 року Абрам Палей був членом Союзу письменників.

В останньому своєму листі влітку 1994-го він підвів підсумки зробленому ним в літературі:

        

"Сообщаю Вам подробно и возможно полнее о моем литературном "наследии":

Четыре неопубликованных романа в машинописи, из которых один я бракую самостоятельно, а другой забракован при содействии А. М. Горького.

Три моих изданных романа (повести), из которых я рекомендую к переизданию только "В простор планетный".

Несколько повестей, из которых могу рекомендовать к переизданию только "Человек без боли", а также повести "Эмиль Рошфор" ("Огненный шар"), опубликованную в "Мире приключений", и "Апрельскую рыбку", принятую там же и до сих пор еще не опубликованную.

Машинописную копию книги "Встречи на длинном пути", второе издание.

Полностью подготовленную машинописную копию второй части воспоминаний "Кольцо царя Соломона".

        

І цим не вичерпується його творчий спадок. Автор підготував збірку розповідей. В його доробку також багато опублікованих і неопублікованих віршів, статей на літературні і інші теми. Як бачимо, доробок Абрама Палея достатньо широкий і далеко не повністю опублікований. Однак він працював до останнього. А 12 січня 1995 року "Московский комсомолец" повідомив про те, що "11 января 1995 года на 102-м году жизни скончался современник Герберта Уэллса, патриарх советской фантастики, старейший писатель-фантаст на планете Земля Абрам Рувимович Палей". Мені прислала газету Валентина Жаворонкова. Їй, "другу и сотруднику" Абрам Рувімович присвятив останню свою видану книгу "Встречи на длинном пути" (1990).

       

Згадались строки з одного листа А Палея: "Спасибо за добрые пожелания. Желаю Вам всего того же, а в первую очередь - чтобы Б-г вразумил наших властителей, кто бы они в данный момент ни были. Это им крайне важно".

Роки йдуть, а це побажання лишається в силі...

Микола ЧАБАН

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 124 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист