Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Перша документальна згадка про Люботин.

                           

З другої половини XVI ст. кордони Московської держави поступово посувалися все далі на південь, що диктувалося як потребами оборони від татарських нападів, так і інтересами розширення держави. Для боротьби з татарами та з метою попередження їх нападів московський уряд створив систему вартової і станичної служби, яка все далі і далі поширювалась на південь, охоплюючи поступово і територію басейну Сіверського Донця.

Саме із створенням сторожової служби на південних околицях Московської держави вперше згадується у документах і місцевість сучасного міста Люботина За наказом російського царя боярин князь Воротинський, дяк Ржевський, князь Тюфякін і Юрій Булгаков отримали начальство над прикордонною лінією. У своєму новому розписі сторожовим пунктам у 1571 році боярин Воротинський зазначав: "Первый Рыльский голова стоял на верховье р. Ворсклы у нынешнего Карпова городка. ...Другая его станица должна ехать так: через Муравский шлях к верховьям р. Вязелки и Угрима, вниз по Угриму через Вязовой и Люботин колодцы, вниз по Удам к Донецкому и Хорошеву городищах на р. Удах...". Було тут невелике поселення чи залишилась від нього одна назва, жили тут люди постійно чи зупинялись перепочити лише станичники, поки що залишається невідомим.

                       

Дата заснування міста.

                              

У першій половині і особливо з середини XVII ст. територія Слобожанщини стала швидко заселятись головним чином за рахунок переселенців з Правобережної і Лівобережної України - українських селян, міщан, козаків, які втікали сюди від гніту польських магнатів та шляхтичів. Крім того, сюди втікали від гніту панів і російські селяни та старообрядці, що зазнавали релігійних утисків. Поселялися тут і російські служилі люди, які будували укріплення і несли сторожову службу, оберігаючи населення від нападів кримських татар. Саме в цей час і була заснована слобода Люботин на річці Люботинці, яка згодом перетворилася у сотенне містечко Харківського козачого полку, а пізніше стала волосним центром Валківського повіту.

                         

На сьогоднішній день існують різні твердження істориків та краєзнавців щодо часу першої згадки про Люботин. В історичній літературі дата заснування міста Люботина визначається 50-ми роками XVII століття. Тоді ж заселилися й інші землі цього краю - на той час південно-західної околиці Московської держави. Так, у праці Філарета "Историко-статистическое описание Харьковской епархии..." із посиланням на купчі і дарчі записи Курязького монастиря робиться висновок, що "многое товариство козацкое" населило береги р. Люботинки не пізніше 1650 р. Тут же наводиться витяг із листа Харківського полковника Григорія Донця від 17 серпня 1678 р.: "Кум мой, Логвин, сотник Люботинский, да Григорий Капустянский, житель тож люботинский, и Степан Ушкало, писарь люботинский, заводцами были с товариством многим козацким села Люботинского". Відомий дослідник історії Слобожанщини А.Х. Слюсарський у своїх працях дату заснування слободи Люботин також визначає 50-ми роками XVII століття. Ще один дослідник історії заселення Слобожанщини В. Юркевич, опираючись на архівні джерела, вказує, що у 1660 році в Люботині проживало 6 чоловік українських селян.

                        

Наявні з цього питання факти примушують нас обмежитися такими висновками:

                            

ільш за все до середини XVII ст. поселення на території сучасного м. Люботина з подібною назвою не існувало;

                       

а даний час не знаходять підтвердження припущення, що Люботин згадується вперше лише 1660 року і що цього року тут уперше з'явилися жителі;

                      

-Більш за все слобода Люботин була заселена у ході переселень з Правобережної України, яке набуло масового характеру із середини 50-х років XVII ст., що, у свою чергу, було пов'язане з подіями національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 рр. У ході війни, особливо після поразки народної армії під Берестечком (1651), ситуація стала різко ускладнюватися, що викликало у народу зневір'я в перемогу над ворогом, страх перед загрозою повернення польсько-шляхетського панування. Протягом 50-х рр. XVII ст. було засновано багато населених пунктів Слобожанщини, серед яких і ті, що розташовуються поблизу Люботина - Харків, Мерефа, Огульці, Пересічне, Безлюдівка, Старий Мерчик, що дає можливість припустити, що Люботин був заснований одночасно з ними, переселенцями з Правобережної України у 50-ті роки XVII ст.;

                        

-Питання про дату заснування міста Люботина потребує надалі більш ґрунтовного з'ясування на основі детального пошуку й опрацювання нових джерел, особливо в історичних архівах Києва, Москви, Санкт-Петербурга.

                              

Походження назви міста.

                          

Стосовно походження назви міста на сьогодні існує декілька гіпотез. Найпоширеніша з них приписує авторство назви російському цареві Петру І, який, їдучи до Полтави, спочивав у затінку величезних дубів в околицях Люботина і промовив: "Люба тінь". Та це могло статися не раніше травня 1709 р. Як відомо, поселення з такою назвою вже давно існувало. Серед старожилів міста існує ще одна гіпотеза, яка досить схожа з першою. Авторство назви у ній відводиться Катерині II, яка, проїжджаючи через Люботин, зупинилася відпочити на лавочці біля тину. Але це припущення також не знаходить підтвердження в історичних джерелах.

У 80-х роках XX століття пояснити походження назви міста взялися науковці. Як засвідчує мовознавець А.П. Ярещенко, назва нашого міста давньоруська, вона є формою присвійного прикметника із поширеним на той час суфіксом "ин" (Пирята - Пирятин, Зам'ята - Зам'ятий, Путята - Путятин, Любата - Любатин). Повністю погодитися з таким твердженням також, мабуть, неможливо. Слов'янського поселення на території міста не була, а тому поява такої назви у період масового заселення краю українцями з Правобережної України маловірогідна. Вірогідніше, що назва міста походить від назви річки Люботинки, на берегах якої й була заснована слобода А назва самої річки походить від люботинського колодязя, про який мова йшлася вище.

                              

Люботинська сотня Харківського слобідського козачого полку.

                           

На нових землях переселенці з Гетьманщини зберегли військово-адміністративний козацький устрій. Це на деякий час забезпечувало інтереси Московської держави по захисту південних кордонів і в той же час відповідало традиційним формам організації суспільного життя самих переселенців. Не існувало тільки гетьмана та генеральної старшини. Вища військова влада належала Бєлгородському воєводі. У 50-60-х рр. XVII ст. на Слобожанщині було створено 4 козацькі полки: Сумський, Охтирський, Острозький і Харківський. У 1685 р. з Харківського полку виділився окремий Ізюмський. Останні два полки, які у 1731 р. мали 40 сотень, розміщалися на території сучасної Харківської області. Царський уряд надав широку автономію краю в межах полкової організації, і в той же час із політичних мотивів не допускав об'єднання всіх слобідських полків під керівництвом однієї особи. Кожний полк зносився з урядом окремо. Спочатку полки були підпорядковані Розрядному приказу, а потім (у 1688 р.) були передані Великоросійському, а з 1700 р. - Посольському приказу. Кожний полк складав адміністративну одиницю певної території, яку він займав, і у свою чергу ділився на сотні (повіти). Серед сотенних поселень Харківського полку знаходимо і слободу Люботин.

Уперше Люботинська сотня згадується в історичних джерелах у 1678 р. у листі харківського полковника Григорія Донця. Але сотнею слобода Люботин більш за все стала значно раніше, десь у другій половині 60-х рр., невдовзі після створення Харківського козацького полку. За переписом 1732 р., який проводив лейб-гвардії Семенівського полку майор Хрущов, у "містечку Люботин Харківського полку" нараховувалося всього 179 дворів, 229 будинків та 807 чоловік населення. Із них 1 будинок належав сотнику, 39 дворів (61 будинок) козакам, 104 двори (124 будинки) підпомічникам. Соціальний склад населення був таким: сотник та його діти - 3 чол., козаків - 217, їх свояків та робітників - 34, підпомічників - 356, їх робітників - 12, служителів церкви - 9 чол.

                                

Проведена князем Шаховським, за вказівкою Катерини II, у 1733 р. реформа негативно вплинула як на Харківський полк у цілому, так і на Люботинську сотню, як складову його. Кількість козаків зменшилася, частина козаків була забрана у драгунський полк. Згідно затвердженого цього ж року штату козаків, у Люботинській сотні кількість козаків обмежувалася 26 чоловіками. Проте ці штати у подальші роки досить часто змінювалися і кількість козаків коливалася, але не в значних розмірах. Царський уряд використовував слобідські полки для постійної охоронної служби, у численних походах проти Криму, Туреччини, Ірану, у війнах у Європі. На них покладалися тяжкі зобов'язання: рити канали на півночі, будувати фортеці, споруджувати так звані українські лінії проти татар тощо, багато козаків гинуло від холоду, хвороб, голоду. Під час походу російської армії на Крим (1736) слобідські козаки мусили забезпечувати її транспортними засобами, харчами, доки військо залишалось на Слобідській Україні. Не обминало виконання цих обов'язків і козаків Люботинської сотні, які несли сторожову службу, брали участь у будівництві Української лінії та у військових походах. Протягом 30-х років козаки Люботинської сотні були дуже виснажені цими роботами. Коли у 1738 р. царський уряд вимагав від Харківської полкової канцелярії, а остання від сотників, направити на будівництво Української лінії козаків "с провиантом на 6 месяцев, в надлежащей воинской исправности", то люботинський сотник доповідав Харківському полковнику, що приготуватися до походу найближчим часом козаки сотні неспроможні, оскільки козацькі коні забрано під підводи, а родичі козаків переважно розбіглись. Стан сотні був надзвичайно тяжким, якого вона ще ніколи не переживала: лани залишилися незасіяними, чимало мешканців слободи продавали свої землі, розорившись дощенту. Втечі стали звичайним явищем, в тому числі із постів. Через слободу проходили російські війська, завдаючи жителям утисків та образ, а їм необхідно було до того ж постачати фураж, підводи для вантажів, відправляти погоничів до волів. Військова кампанія російського уряду 1738 р. була дуже невдалою.

У поході із-за поганого харчування і спеки розпочалася епідемія холери. За даними про стан Харківського полку в 1741 р. значиться, що козаків у Люботинській сотні налічувалось 22 чоловіки, їх дітей та свояків -153, драгунів - 9 чоловік та 342 підпомічника. З цих відомостей видно, що козаків, їхніх дітей та свояків за період 1732-1741 рр. зменшилося на 35 чоловік, а кількість підпомічників на 50 чоловік, що більш за все свідчить про тяжкі наслідки виконання сотнею різних зобов'язань перед російським урядом. Залишається невідомою кількість померлих від чуми та інших хвороб під час військових походів та будівництва Української лінії. У 1743 р. слобідським полкам були надані жалувані грамоти, а всі перетворення, що проводилися за реформою князя Каховського, були скасовані. Було ліквідовано драгунський полк. Кількість виборних козаків була збільшена на 2500 чоловік.

У всіх полках було введено єдину форму для козаків. У Харківському полку, до якого входила і Люботинська сотня, верхній одяг складався з черкески синього кольору з вилогами, обкладеними торочками, чекменя й шароварів жовтого кольору. Але незважаючи на ці зміни, економічне становище Люботинської сотні (кількість та стан козацьких коней, озброєння та спорядження козаків) було в надзвичайно прикрому вигляді. У зв'язку з оглядом полку, який передбачався у 1744 р., Харківська полкова канцелярія віддала наказ Люботинському та всім іншим сотникам полку навести в усьому порядок. Але, не задовольнившись цим та бажаючи ознайомитися зі станом справ у кожній сотні на місці, полкова канцелярія розіслала по сотнях полкових старшин. Але всі ці заходи принесли мало користі, бо на полковий огляд, який відбувся того ж року, люботинські козаки, як і козаки деяких інших сотень Харківського полку з'явилися в дуже незадовільному стані. Під час огляду в Люботинській сотні були виявлені такі недоліки: у багатьох козаків коні залишалися не перемінені, кінська упряж у більшості виявилася непридатною для використання, а вуздечки та чамбури майже у всіх не годилися для служби; рушниці старі, різнокаліберні, непридатні для легкої служби, одяг козаків у дуже поганому стані, а самі козаки були погано навчені військовій службі.

                      

Наступна писемна згадка про Люботинську сотню відноситься до 1755 р., і наведена вона у археографічній праці Д.І. Багалія. У відомості про козаків та сотників Харківського полку значилося, що у Люботинській сотні налічувалося 24 козаки, а сотником був Андрій Петровський. У 50-60 рр. XVIII ст. Люботинській сотні було дуже складно виконувати різні повинності через невелику кількість козаків (їх кількість у 1760 році залишалась такою ж, як і в 1755 р.: 24 козаки).

Таке становище призвело до суперечок між Люботинською та Пересічанською сотнею, до якої були причислені села Синолицівка, Гаврилівка та Пісочин і в якій козаків налічувалося значно більше, а повинності обидві сотні несли рівні.

1761 р. російський уряд на клопотання люботинського сотника Григорія Ковалевського причисляє до Люботинської

сотні з Пересічанської село Лопань з 19 козаками. Землі цього села межували з люботинськими. Це рішення ще більше посилило суперечки між цими сотнями. У 1762 р. козаки села Лопані Павло Дягило, Леонтій Вакула, Роман Лобойко, Федір Шульга, Василь Коваль звертаються до уряду з проханням повернути їх до Пересічанської сотні. Остаточно ж ці суперечки між Люботинською та Пересічанською сотнею були вирішені у 1765 р. одночасно з ліквідацією Харківського слобідського козачого полку. Управління сотні було схоже з полковим управлінням: у важливих справах вона підкорялася полковнику, а керувалася цілком самостійно сотником, якому були підпорядковані мешканці сіл та хуторів, що входили до сотні. Сотника обирала полкова старшина довічно, а він вже сам, на відміну від порядків у Гетьманській Україні, добирав сотенних старшин. Згодом сотники стали домагатись спадкового права на полковництво.

Остання документальна згадка про кількісний склад Люботинської сотні відноситься до 1764 р. За даними бригадної канцелярії слобідських полків у слободі Люботин проживало 25 козаків, їх свояків - 329 чоловік (37 дворів), підпомічників - 829 чол. (138 дворів) та два свояка та 43 підпомічника, які не мали власного житла.
  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 92 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист