Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Мало що донедавна знав наш загал про Віру Бабенко, зв'язкового українських повстанчих штабів і посланця Окружного повстанчого штабу Катеринославщини до Українського уряду на еміграції.

Родилася вона при кінці вересня 1902 року в селі Веселих Тернях, Криворізького повіту, в заможній селянській родині. Батьки її, Іван і Марія Бабенки, були національно свідомими людьми; батько брав активну участь у національно-просвітньому русі ще від 1900 років. У війну 1914 —1918 років перебував на фронтах. Повернувши додому — одним з перших визнав себе українцем, давав пожертви на утримання української гімназії в селі, впливав на селян підтримувати свою національну владу. По проголошенні війни Московщиною — Бабенко у великій мірі спричинився до сформовання сотні добровольців з молоді села, першої залоги панцирного потягу «Україна». Розстріляний червоними у січні або лютому 1920 року.

Ясно, що у добрих українців такою ж була і дочка, їх одинока дитина. Дівчина вчилася у гімназії, мабуть, у Катеринославі, але — як лиш відкрито у селі українську гімназію — вчилася у Веселих Тернях. Друга окупація Криворіжжя більшовиками застала її вже у восьмім відділі.

По відступі й інтернації українських армій поляками у Східній Україні почалася консолідація повстанських сил. Почин дав лкар, доктор Павло Галієв, зукраїїлцений серб, що об'єднав повстанчі відділи Катеринославщини. За його прикладом ггішли інші українські провінції, а врешті утворився Головний повстанчий штаб у Києві, з осідком у Школі червоних старшин. Україну поділено на 13 повстанчих округів. Вся праця провадилася, розуміється, нелегально. Галієв радив почати повстання власними силами, однак Головний штаб не наважувався; шукав зв'язків з урядом на еміграції, але всі посланці в дорозі гинули. Тим часом Головний повстанчий штаб викрито й розстріляно. Другий штаб, з недобиткш першого, вже не мії* розвинути такої широкої діяльності, та й існував недовго.

Український уряд також підготовляв повстання. У Львові провадив організаційну працю знаний генерал Ю. Тютюнник. Конспірація не дотримувалася, тож червоні від своїх агентів у штабі Тютюнника та в окруженні Головного Отамана С. В. Петлюри про всі заходи завчасу довідувалися. Навесні 1921 року червоні розмістили по селах три четвертини своєї армії. На Правобережжі лише стояло зверх 200 червоних частин усіх родів зброї. Ясно, що за таких умов повстання було неможливе. Доктор Галієв, по пораді з окремими повстанчими отаманами, рішив зв'язатися з урядом на еміїрації, щоб визначити день загального повстання тоді, коли українська армія поведе наступ з-за кордону.

Нав'язати зв'язки з урядом взялася Віра Бабенко. Щасливо пробралася за кордон, через два ще не зліквідовані фронти, дісталася до осідку Українського уряду в Тарнові (Зах. Галичині), бачилася з Головним Отаманом і генералом Тютюнником... Був призначений і день повстання, 14 серпня, на свято Маковеїв, але... Найшлися в окруженні Тютюнника і Петлюри сотник Заярний і представник залізничниюв в уряді Петро Жидківський, якому Петлюра особливо довіряв. Заярного викрито і зліквідовано при переході кордону, а Жидківський,— за В. Бабенко слідом — випросився у Головного Отамана ніби на повстання, а в дійсності захопив усі передані Вірою документи й просто поїхав у Киш, до так званого «Всеукраїнського» чека. Об'їхав з відділами чека все Правобережжя і всіх, що чим-будь до повстання були причетні, нещадно вистріляно. За один лише серпень 1921 року згинуло 70 тисяч українських повстанців завдяки Жидювському.

Повернувши з далекої подорожі, Віра Бабенко під час наради повстанчого штабу Катеринославщини була захоплена червоними, з 62 провідниками одночасно. Менш знаних провідникш розстріляно негайно по схогшенні, а доктора Галієва й Віру Бабенко, поранених, вивезено до Катеринослава. Мучено їх на допитах жахливим способом. Пізнавати Віру прибув Жидківський. Обом, і Вірі і Галієву, пропоновано за зраду поважні суми гроша і гарантовано виїзд за кордон. Коли ж в'язні не хотіли навіть говорити, то Галієва прив'язано до стовпа й допитувачі цілковито його зрешетили пострілами, аж побачили, що стріляють у трупа. Віру Бабенко повішено за шию так, що витягнуті пальці шг могли досягнути долижи каземату. Не мігши ніякими жорстокостями видобути зізнань, чекісти підложили їй під ноги пристосовану до жаріння електрикою залізну плиту. Коли та плита розжарілася, ноги Віри Бабенко почало пекти і вона задушилася. Сталось це 7 вересня 1921 року. Похована з Галієвим разом десь на катеринославських пустирях. (Ширші відомості про Віру Бабенко у повісті автора книжки «За волю України»).

Ол.Луговий
Визначне жіноцтво України
  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 46 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист