Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Віра Бабенко була дочкою українського села. Друга визначна патріотка, що віддала життя за Україну,—дочка Києва. Нею була також молоденька дівчина, Маруся Тарасенко.

Батько Марусі, Іван Васильович Тарасенко свого часу був обраний делегатом до Державної Думи. По революції й окупованні України більшовиками, доложив багато праці над відродженням Української АвтокефальноїПравославноїЦеркви; на Соборі його обрано секретарем Всеукраїнської Церковної Ради. На тому становищі перебув І. В. Тарасенко до часу, коли замінив його сумної пам'яті єпископ Марко Грушевський.

Маруся Тарасенко родилася 1903 року. Вчилася спочатку у російській гімназії, де й набула собі ім'я протестантки і небезпечної «мазепинки»-революціонерки. Особливо бунтувалася проти формальної побожності і одноманітного убору учениць.

В початках революційноїдоби в Україні Маруся Тарасенко першою залишила російську гімназію, перейшовши до нововідкритої української дівочої гімназії у Києві. Однак дальші події' науку перервали. У тих подіїгх брав близьку участь батько Марусі, — був у комісії, що переговорювала з аліантськими комісарами про визнання України незалежною державою. Дійшло вже було до того, що аліанти призначили своїх представників при Українському уряді: Франція — генерала Табуї, Англія—Піктона Багге і Румунія—генерала Кодреану. Ціїюю визнання аліанти поставили вимогу продовження війни. Цього при тогочаснш анархії' Україна виконати не могла, тому і з переговорів нічого не вийшло, а Україна заключила мир з Центральними державами та Туреччиною.

Свою діяльність розпочала Маруся Тарасенко ледве 17-літньою дівчиною в початку 1921 року. То під виглядом міїлочниці, що йде в село міняти речі на харчі, то біженки, вона обійшла все, відай, Правобережжя й установила зв'язки між повстанчими штабами й Головним штабом у Києві, вже третім з черги. Зосібна удержувала сталий зв'язок з VIII повстанчим округом, що складався з Таращанщини, Уманщини та Липовеччини. З викриттям і ліквідацією більшої частини повстанчих груп Маруся Тарасенко жила безвиїзно в Києві, при матері. Однак Чека у зв'язках з повстанцями її підозрівало. Весною 1923 р, підослано до Тарасенкш обідраного хлопця. Хлопчак назвав себе висланцем українського уряду з-за кордону, а що був добре геянформований у справах повстання, то йому повірили. Накормили й зігріли як доброго... Дали кожух і чоботи на дорогу. А він, тим часом, виявився агентом Чека. За його вказівками арештовано Тарасенків та ще з 60 видатніших українців, що хоч, може, й не всі були у зв'язках з повстанцями, але й не запобігали ласки радянської влади. Всіх їх порозстрілювано 27 серпня 1923 року, між ними і Марусю Тарасенко.

Повстанчих зв'язкових, дівчат і жінок, було багато більше. Належали вони до всіх верств українського народу — селян, міщан, дочок духовних і старої шляхти. Учасники повстань пишуть про багатьох з них, та ми не знаємо навіть, яка доля ту чи іншу дшчину чи жіїїку зустріїгула. Тож і писати про них щось більше не можна. Можна писати лише про вже погинувших, яким ніяка влада вже не пошкодить. Та й про них можна небагато написати. Поміж повстанцями, як колись між запорожцями, вживалося прибраних імен і допитуватись дійсного імені чи місця походження—вважалося трохи не провокацією. Навіть щирі товариші не виявляли свого імені один другому, бо ж ніхто не був гарантований, що, попавши в Чека, товариша не виявить. А Чека вміло видобувати зізнання ще краще від давньої святої інквізиції. Людина приходила, називала себе яким-будь іменем і на тому ставало. Та ж сама неписана повстанська етика діяла й щодо розвідниць, дівчат чи жіїюк. Так, дещо відомо про Тетяну Шевченко (здається, онука Тараса від котрогось з його братш), що її розстріляно 1922 року (у 1918 році розстріляно провідника Звенигородського повстання проти шмцш і гетьмана, сотника-летуна царських часів Левка Шевченка, також Тарасового внука від його брата Микити). Далі знані Катерина й Ольга К. (мабуть, сестри Климовські), що погинули, спізнані якимось повстанцем-провокатором, в бою, відстрілюючися від кінної сотні Чека. Дочка генерала царської служби Марія К. бувала не раз у більшовицьких штабах. А скільки їх погинуло безіменних, скільки замучено, а може, й дотепер мучиться по підваллях ГПУ —не довідаємось, мабуть, ніколи. Не один десяток тисяч нашого жіноцтва вивезено червоною владою на Соловки, в Східний Сибір та Туркестан і там погинули на непосильний праці; немало виморено й голодом, штучно витвореним з метою фізичного винищення українства... Але й про них брак хоч яких-будь вісток.

Ол.Луговий
Визначне жіноцтво України
  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 110 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист