Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

В історичних документах вперше згадується в 1611 році від 14 січня. В скарзі поміщика Степана Немирича на Григорія Пашкевича, слугу князя Іоакима Корецького про те, що він пограбував його володіння.

В старовинних актах Бежів згадується під назвами Біжев, Бежов, Безов. Він розміщений у верхів’ях річки Бистріївки. Віддаль від Житомира 25 км, від районного центру – 12 км, залізничної станції Горбаші – 12 км.

 В селі в 1647 році була побудована церква, за пропозицією благочестивого християнина Захарія, в зв’язку чудодійного зцілення його від багаторічної хвороби, що сталася 11 квітня 1645 року, в п’ятницю після молитви перед чудодійною іконою Божої Матері, яка стояла в старій православній церкві  (коли церква побудована невідомо, але ясно що їй не одна сотня років). А тому її будівельники і замовники жили в Бежеві задовго до першої згадки про це поселення в документах. Як говорять легенди, “город Бежів було спалено в часи нашестя монголо – татар”. Жителі його розбіглися по лісах, а в основному оборонці лишилися лежати на валах – насипах укріплення. Сюди люди збігалися при нападі різних ворогів. А їх у тодішніх слов’ян – древлян було багато. Легенда про затоплення церкви засвідчує смерть захисників міста, бо за легендою церква “затонула” разом з людьми.

Новий Бежів виник пізніше нашестя монголів. А древній вал, залишки міста Старий Бежів, було розібрано на різні висипки долівок новобудов, а також шосейної дороги, яку будували вже в другій половині ХХ століття. Так була знищена історична пам’ятка вже в наш час. В тридцяті роки було розібрано церкву, яка була збудована в  передвоєнні часи Визвольної війни українського народу проти польських панів 1648-1654 р.

В побудованій в 1647 році церкві майже через 200 років було прилаштовано дві побудови: північна, в ім’я святої великомучениці Варвари, і південна, в якій поміщена ризниця. В церкві над церковними вратами розміщувалась в влаштованому в 1866 році кіоті благодатна чудодійна Ікона Божої Матері, явлена християнину Захару 11 квітня 1654 року.

На цю ікону в 1864 році 22 квітня була покладена Антонієм, архієпископом Волинським, срібна, позолочена риза з дорогоцінним камінням, подарована в Бозі спочиваючою Імператрицею Марією Олександрівною разом з російськими бояринями Ланськими, Зінов’євими, Орловою, Мансуровою і  Мацерською. Їх імена вирізьблені на срібно позолоченій дощечці, прибитій до рами. Перед іконою висіла срібно – позолочена лампада, подарована Імператрицею разом з княгинею Тетяною Борисівною Потьомкіною. Вона завжди виймалась для християнських ходів, а також при відвідуванні церкви великою кількістю богомольців.

Бежів згадується також в документах від 1695 року, де в заяві бежівський дворянин Яків Леміш пише, що в період походу польських  військ Бальцера Вільги на Семена Палія, козаки напали на с. Бежів, пограбували будинок Лемеша і знищили його документи на землеволодіння та кріпаків.

15 жовтня 1885 року в с. Бежеві було відкрите однокласне училище,  де 3 вчителі навчало 94 учні.
Село Бежів являлось центром Бежівської волості. Селом в 1885 році володів поміщик Ю.Мочульський .

В цьому селі, в сім’ї наставників сільської церкви, в 1852 році народився Микола Павлович Дашкевич. Він спочатку здобув освіту в Житомирській гімназії, яку він закінчив в 1868 році і поступив в Київський університет. Після закінчення став працювати на кафедрі Історії західноєвропейської літератури, став професором. А в 1902 році його було обрано членом – кореспондентом Петербурзької Академії Наук.  В 1907 році він обирається дійсним членом Петербурзької Академії Наук. Помер Микола Павлович Дашкевич 2 лютого 1908 року в Києві. Але він так любив своє село, що заповів після смерті його похоронили в склепі біля церкви. До цього часу на могилі вченого височіє пам’ятник з чорного граніту, який побитий кулями і осколками першої і другої світових війн. Але він вистояв, як і його   господар, який із своїми цінними працями прийшов до світлого дня України і освітлює шлях, по якому вона йде. В будинку, який належав Миколі Павловичу, до війни було лікарня. Вона згоріла в період Великої Вітчизняної війни в 1943 році.

В селі, як засвідчує література, радянська влада встановлена в  січні 1918 року, в 1929 році створено сільськогосподарську артіль “Комінтерн”. Першим її головою був Якубчук Федось Якович – 1897 р.н. Він загинув на фронті Великої Вітчизняної війни.

Під час голоду в 1932 –1933 роках померло 8 чоловік. В 1937 р. було репресовано 13 чоловік.
Жительку Бежівської сільської Ради Дідківську Галину Іванівну, ще в 1939 році за високі показники по вирощенню с/г культур було нагороджено орденом Леніна.

До великої Вітчизняної війни в Бежеві було відкрито неповно-середню школу, клуб, бібліотеку.
Під час Великої Вітчизняної війни 306 жителів села брали активну участь у бойових діях. З них 126 загинуло. 180 чоловік нагороджено бойовими орденами і медалями.

Під час відступу радянських військ, на зайнятій ворогом території залишився поранений в ногу воїн - Тимофій Іванович Докторович. Його підібрала 58 річна жителька с. Бежева Ю.Т. Тищенко. Вона сама принесла його до своєї оселі і як мати робила перев’язки, доглядала, як сина. Як в хату приходили німецькі вояки, вона пораненого ховала в своєму ліжку і видавала за свого сина. Хоч добре знала, що за таке німці розстріляють і солдата і її. І тільки коли повернулись наші війська, вона передала вихованця, як свого сина в військовий госпіталь. Через деякий час за це радянській уряд нагородив Юлію Тимофіївну Тищенко медаллю “За бойові заслуги”.

Після війни в селі проходила відбудова. Бежівці своїми силами, без машин: жінки і діти коровами орали, вилами прикопували ячмінь вручну, вручну садили і копали картоплю, будували тваринницькі приміщення.

Головою колгоспу в Бежеві була знатний керівник Шащук Мотря Іванівна. А в с. Киселівці (село входило до Бежівської сільської Ради) головою колгоспу була Дідківська Галина Іванівна. Потім в 1950 роках три бежівські колгоспи були об’єднані в один колгосп. Тільки тоді, коли в 1957 році головою колгоспу колгоспники обрали Гарбарчука Івана Михайловича, він почав перетворюватися в високо галузеве і високорентабельне господарство. При ньому було побудовано десятки приміщень господарського і культурного призначення. Закуплено сотні різних машин і знарядь виробництва. На цій посаді Іван Михайлович працював 23 роки. І тільки, коли здоров’я не дозволило йому виконувати обов’язки голови колгоспу, він попросився на легшу роботу і ще 10 років, до 1990 року працював головою Бежівської сільради.

В Бежеві весь час до створення самостійності була розташована центральна садиба колгоспу, середня школа, яка носить ім’я М.П.Дашкевича. В школі 22 вчителі навчають в середньому щорічно до трьохсот учнів. Тут знаходиться будинок культури, дві бібліотеки, з книжковим фондом до 10 тис. примірників, фельдшерсько – акушерський пункт, поштове відділення, церква, два магазини.

Бежеву підпорядковано село Киселівка. Будь – які історичні дані про її минуле відсутні, але відомо, що в ньому в основному жили поляки.

В селі Бежеві і на кладовищах сіл Бежева і Киселівки впорядковані братські могили воїнам, які загинули при визволенні цих сіл.

В Бежеві і Киселівці майже всі господарі мають гарні садки, в яких щорічно рясно родять яблука, груші, алича, сливи і ін.

Слід відмітити, що в с. Бежеві народився Заслужений працівник культури – Гарбарчук Сергій Павлович.

Наприкінці ХХ століття в селі налічувалось 300 дворів, проживало 642 чоловіки. При Бежевському будинку культури працює фольклорно – етнографічний колектив, вокально – обрядовий колектив, агітбригада, гурток художнього читання.

По матеріалам сайта:
http://rda_chernyahiv.zt.ukrtel.net/history_bejiv.htm

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті один гість та відсутні користувачі

Відкритий лист