Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Видибор – село Черняхівського району, Житомирської області. До складу Видиборської сільської Ради, крім Видибора входять села Ганнопіль, Свидя, Коростелівка. Видибор знаходиться на віддалі 15 км від районного центру і на віддалі 39 км від обласного центру. Село з районним та обласним центром має автобусне сполучення.

До монголо-татарської навали на наш край на території сучасного Видибора було поселення, яке називалось Межибор. Але його спіткала доля багатьох населених пунктів. Воно було повністю було знищене монголами. Люди, які залишились, переселились на нове місце, так як вважали, що старе нещасливе. Вони заснували нове поселення, яке назвали Видибор, так як з цього місця відкривались красиві види на сосновий ліс (бор). А звідси і назва – Вид на бор.

Як свідчать історичні документи села Видибор, Свидя, Коростелівка і Руденка (Ганнопіль) виникли приблизно в ХIV столітті, в період другого розселення східних слов’ян. Це було виникнення нових поселень в ході відродження Русі від монголо – татарських руйнувань. А назва села Свиді походить від назви трави свидини, яка у великій кількості росла на околицях села і використовувалась у народній медицині.

А найменування Руденки (Ганнополя) пов’язана з добуванням заліза з болотної руди.

Наприкінці  ХVI століття територія України потрапила під владу польської шляхти. Населення піддається тяжкому економічному, національному і релігійному гніту. Саме з таким феодальним гнітом пов’язана перша згадка про село Видибор в писемних джерелах:
В акті від 1618 року говориться, що урядник Василь Моровицький із своїм загоном  озброєних людей пограбував Видибор і  Горбулів.

Інші документи, датовані в 1636 роком свідчать про феодальні повинності сіл Свиді і Видибора. Село Видибор належало поміщикові Якову Лемещі і в нього “Панщина підданих: влітку три дні на тиждень, весною орати по два дні, три дні орати переліг ... Давати грішми по півкопи грошей литовських, по мірці вівса, по два вози сіна, по дві курки, по два гусаки, підводи за двадцять миль двічі на рік...” 

Жителі села Видибор брали активну участь у визвольній війні 1648-1654 рр. проти польського пануванні в армії Б.Хмельницького. В ХVIII та першій половині  ХІХ століття селами розпоряджались різні поміщики. У 1784 році у Видиборі проживало 162 жителі і воно належало Овручському земському писарю Венекдикту Вигурі. Уже в 1831 році воно належало поміщикові Станіславу Галецькому, якого за участь у польському повстанні царський уряд позбавив всіх земельних володінь. І село Видибор перейшло в казну.

Село Коростелівка до 1831 року було населено польською шляхтою. Але після придушення повстання поляків у 1831 році рішенням царських властей  жителі села були виселені, а село заселене українськими селянами. Село Коростелівка, як і Видибор перейшло в казну.

Про розміри сіл свідчать такі дані: у 1784 році у Видиборі проживало 162 жителі, у Рудні в 1794 році – 38 душ і було лише 5 хат. У 1864 році у Видиборі було уже 372 душі, у Свиді – 385, у Ганнополі – 287, у Коростелівці – 170 жителів.

Проведена реформа 1861 року в Росії відкрила широкі можливості розвитку капіталізму. Цей процес торкнувся і розвитку нашого краю. Наприклад, поміщик Владислав Квасницький із Свиді мав більше 3 тисяч десятин землі. Будинки його маєтку: житлові, хліви, корівники – все було добротне. В господарстві широко використовувались машини, жатки, сінокосилки, культиватори, залізні борони, сівалки, плуги. Але це було привезено з Німеччини, Австро-Угорщини і інших місць. Великі прибутки йому давав хміль, який тільки що в наших краях  почав розводитись. В Свиді були побудовані нові хмільники на дротах, чотириповерхова хмелесушка. Крім цього поміщик мав великий сад, який давав значні прибутки, став – де вирощували цінні породи риб. Він широко використовував уже найману працю. Біля свого маєтку він садить красивий парк з алеями, квітками і т.п.

На території Видибора, Свиді, Коростелівки і Ганнополя виникають шкіряні заводи, олійні, магазини. В той час 80% селянських сімей були малоземельними, жили в курних хатках. Постоли, полотняний одяг – це була їх норма життя. На своїх наділах вони користувались примітивними реманентом: сохою, дерев’яною бороною, серпом, косою, ціпом.

Хоч у 1831 році с. Видибор перейшло в казну, жителі села і далі зазнавали жорстоких утисків і грабежів зі сторони поміщиків сусідніх сіл.

Як свідчать документи: 23 лютого 1854 року селяни села Видибора написали скаргу на поміщика Нейгофа, який нещадно штрафував селян за худобу,  яка випадково заходила на його поля.

При створенні лісництва в 1860 році у селян села Видибор незаконно було забрано багато угідь. В результаті цього селяни втратили десятки десятин орної землі, сінокосів. У відповідь на це селяни написали скаргу, проте вона була відхилена.

В 1848 році в селі була побудована церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього, яка простояла до 1961 року. У ХVІІІ столітті у Видиборі була одна православна церква, церковно – приходська школа, єврейська  синагога. В останньому десятилітті ХХ століття в селі було відкрито нову церкву. Священиком став у ній Комареус Микола Миколайович.

25 жовтня (7 листопада) року в Росії, куди входила і Україна відбулася революція. На Україні спочатку була створена Центральна Рада на чолі з Грушевським М.С., далі Гетьманат на чолі із Скоропадським П.П., далі Директорія на чолі з Винниченком В.К. В роки військової інтервенції і громадської війни 1918-1920 року влада в с. Видиборі декілька разів змінювалась. І тільки в середині червня 1920 року після вигнання білополяків у Видиборі остаточно була встановлена Радянська влада.

В 1920 році в селі був створений комнезам, головою якого став Червінський Арсентій Неофілович, 1898 р.н. Він же був обраний головою Потіївського комнезаму.

В 1932 році в селі збудоване приміщення семирічної школи. В селі Видиборі розміщувалось садиба об’єднаного радгоспу “Дружба”, який в останні роки був радгоспом по вирощуванні хмелю.

В 1929 році в Видиборі був створений колгосп “Спільна праця”. Колгоспники на своїх землях вирощували картоплю, льон, хміль, озиме жито, ячмінь, овес, гречку і інші культури.

Село Видибор було окуповане фашистськими військами 15 липня 1941 року, а звільнено від ворога 29 грудня 1943 року. Німецькі окупанти вигнали на каторжні роботи в Німеччину 170 чоловік, закатували і розстріляли 11 чоловік. Вороги зруйнували і спалили 7 будівель колгоспу.

У Великій Вітчизняній війні проти фашистів брали участь 477 жителів с.  Видибора. Серед них 220 чоловік нагороджені бойовими орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них орденом Червоної зірки і орденом Слави ІІІ ступеня нагороджений Андрійчук Павло Іванович. Орденом Червоної Зірки – 5 чоловік. На фронті загинуло 191 чоловік.
На честь загиблих односельців в центрі села споруджено обеліск, де на гранітних плитах вибиті прізвища всіх загиблих.

Обеліски з надписами загинувших споруджені також в селах Ганнопіль, Свидя і Коростелівка.

В усіх селах споруджені пам’ятники воїнам, що загинули за визволення цих населених пунктів. А в с. Ганнопіль споруджено пам’ятник Герою Радянського Союзу Тварковському Юрію Володимировичу.

В селі працює середня школа, де 28 вчителів навчають більше 400 учнів, Будинок культури на 450 місць, дві бібліотеки з книжковим фондом 12 тис. примірників, ФАП, поштове відділення, два сільмаги, дві майстерні побутового обслуговування, дитячий садок.

Біля села Ганнопіль в урочищі Чортові Лози височать давні могили. Це були захоронення воїнів, які боронили цей край в сиву давнину.  Десь в 70-х роках ХХ століття престарілі жителі розповідали, що одну могилу було розкопано і там було виявлено безліч кісток. Її засипали назад, щоб не ворушити кості загиблих. Але література про це нічого не говорить. Згідно легенді назва села Ганнопіль походить від того, що раніше воно називалось Руденка. Тут предки Ганнополя добували залізну руду і виплавляли залізо. Потім село називалось Будище, і належало поміщику Артамонову. А на початку ХХ століття перейшло в спадок його дочці Ганні, яка вирішила що все що було в селі повинно називались її ім’ям: і ліси, і поля, і село. Вона наказала своїм лакеям переймати кожного хто проходив, чи проїжджав через її село і запитувати : Чиє це поле, чи ліс. Хто відповідав “Будищанське”, того тут же карали різками і приказували “Ганнине поле, Ганнине Поле”. Звідси і пішла назва села – Ганнопіль.

В 80- х роках радгосп “Дружба” мав 3850 га земельних угідь, в т. ч. 3240 га орної, 17 га пасовищ, 458 лугів. Напрям господарства хмеле-льонарсько-картопляний, а в тваринництві – молочно-м’ясний.

Із зернових культур вирощують переважно озиме жито і озиму пшеницю. Серед ярих: ячмінь, овес, просо, гречку, горох, кукурудзу. Велике місце посідає картопля. З технічних культур вирощують хміль, льон-довгунець, цукровий буряк.

Середня врожайність зернових в 1982 році 15,1 ц/га (вироблено зернових 2465,8 т), хмелю 13,4 ц/га (вироблено хмелю 96,4 т).

На озброєнні радгоспу було десятки тракторів, більше 15 комбайнів, така ж кількість автомашин, побудовано десятки тваринницьких приміщень.

За післявоєнний період в селі збудовано 189 житлових будинків, села електрифіковані, радіофіковані. Населення тільки села Видибора щорічно передплачувало до півтори тисячі примірників газет і журналів.

Із Видиборської СШ в 1966 році вийшло і працювало 33 вчителі, 7 агрономів, 8 інженерів, 16 медпрацівників. В селі працювала 12 чоловік з вищою освітою, 21 з середньо – спеціальною. Це вчителі, агрономи, медпрацівники, ветпрацівники, бухгалтери, працівники зв’язку, тощо.

У Видиборі на 1.01.1967 року населення становило 1287 чоловік. Це в основному українці, але проживають також поляки, росіяни і німці. А до 1941 року проживали і євреї.

За самовіддану працю в колгоспно – радгоспному  виробництві десятки видиборців нагороджені орденами і медалями Союзу РСР.

На землях радгоспу “Дружба” є родовища торфу, граніту, піску і глини. В даний час в селах Видиборської Ради створені фермерські господарства та приватні орендні підприємства.

 

За матеріалами сайту:
http://rda_chernyahiv.zt.ukrtel.net/history_vydybor.htm

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 62 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист