Село Жадьки – центр сільської Ради. До сільради входять села Карла Маркса і Нераж, а з селом злилися і стали його вулицями села Мар’янівка і Стовпня. Село Жадьки розташоване на північний схід на віддалі 20 км від райцентру м. Черняхова, біля річки Глубинець.

Легенда розповідає, що підводи, що рухалися з села Потіївки на Житомир, проїжджаючи село, часто загрузали в піску і їм допомагали місцеві жителі. Кожного дня тільки й було чути – “нажать, нажать, ну ще раз нажать”. Видозмінене слово “нажать” і послужило назві села Жадьки.

Село вперше згадується в акті від 5 липня 1754 року, хоч воно засноване значно раніше. В 1784 році в Жадьках було 96 жителів і 2059 десятин землі.

Легенда розповідає, що першою поселилася в цій місцевості вдова з сусіднього села Фасова – Мар’яна (західна частина села, що знаходиться на високому піщаному горбі і досі називається Мар’янівкою). В Жадьках в позаминулому столітті існувала церква. В її прихід входили село Жадьки з Мар’янівкою і село Осівка.

Старожили розповідають, що до реформи 1861 року жителі села були кріпаками пана Глембоцького, який після скасування кріпосного права збанкрутував і втік в Польщу. Його землі продавались на торгах по 7 крб. золотом за десятину. Селяни села Жадьок зібрали ці гроші і хотіли викупити ці землі собі. Але керуючий, якому селяни дали гроші, оформив купчу на себе і в 1901 році з’явився в селі, як новий господар. Обуренню селян не було меж. Спритний судовий посередник став їх новим експлуататором.

У ХVIII столітті в селі була побудована церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці. Він же – новий землекористувач Антоній Червінський - і керував всією громадою і тільки після його смерті була закрита церква через малий прихід.

Звістка про перемогу Великої Жовтневої Соціалістичної революції у Петрограді у село Жадьки прийшла разом з листом жителя села Бондарчука Сави Федоровича. Він служив тоді в 12-й роті резервного лейб-гвардії Литовського полку, який перейшов на сторону революції і брав участь у її перемозі в Петрограді.

Селяни села Жадьки прогнали управителя маєтку Міклуху і поділили поміщицьку землю між собою. Та налагодити життя по-новому було важко, бо йшли роки громадянської війни. Навколо с. Жадьок діяли різні банди. Це загони Лисиці, Земного, Стадника, Соколовського. Вони воювали з радянською владою і народом, який її підтримував. В 20-х роках в селі Жадьки створюється комнезам. Його членами були Микола Рихальський, Яків Бондарчук, Артамон Кузьменко, Сергій Вознюк і Борис Мухін.

Вибори сільської Ради в селі відбулися в квітні 1921 року, перший голова був Мухін Б.П..

Про хоробрість і мужню поведінку одного з членів комнезаму – Мухіна Бориса Павловича розповідає письменник Іван Стеценко в романі-хроніці “Буремна юність”. Він (мається на увазі Мухін Б.П.) учасник громадянської війни, перший комсомолець в селі, член комнезаму, член ініціативної групи по організації колгоспу “Перемога” с. Жадьки, секретар і голова Жадьківської сільської Ради до війни, учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений ордером Червоної Зірки, 4-ма медалями, офіцер Радянської Армії. Після війни – голова Жадьківської сільської Ради, з 1962 року – персональний пенсіонер, голова сільського товариського суду.

В 1930 році в селі виникає ще одна с/г артіль ім. Паризької комуни (голова Гуцалюк С.П.), а в 1933 році колгосп “Нове життя” (голова Юхимчук М.А.)

В с. Жадьках після революції відкрилась школа, яка розміщувалась в найнятому будинку громадянина Сави Кривенка. В 1932 році розпочалося будівництво нової школи, яка відкрилася в 1932 році. В кожному з трьох колгоспів був свій клуб і духовий оркестр, а також хата – читальня. В селі в 1932 році була відкрита бібліотека. 

Колгоспники з болем пережили голодні 1932-33 роки. В селі з голоду померли 13 чоловік, в т.ч. одна дитина. В 1937 році репресовано 10 чоловік. Але найбільшого горя принесла друга світова війна, окупація села, які почилася з липня 1941 року. Фашистами були розстріляні молоді комуністи села О. Бурковський, С.Троценко.

Під час Великої Вітчизняної війни 187 жителів приймали в ній участь, з них 113 загинуло, 95 нагороджено бойовими орденами і медалями, а уродженець с. Нераж, Жадьківської сільради В.А. Тишкевич удостоєний звання Героя Радянського Союзу. В грудні 1943 року Жадьки були вдруге звільнені від німецько-фашистських військ.

В 1950 році колгоспи об’єдналися в один, який було названо ім. Карла Маркса. В об’єднаному колгоспі нарахувалось 14 тракторів, 4 комбайни, 8 автомашин, 37 громадських будівель. В колгоспі, а потім в хмелерадгоспі ім. К. Марса були села Жадьки, Нераж, село Карла Маркса, Стовпня.

В селі в 80 роках ХХ століття працювали: Будинок культури, бібліотека, відділення зв’язку, радіовузол, середня школа, ФАП, майстерня побутового обслуговування, їдальня, сільмаг, двохповерхова контора радгоспу.

В селі народилася доктор архітектури з 1981 року Мойсенко Зоя Василівна (2.Х.1929 р.).

В районі с. Нераж знаходяться місця поховання, які тут називають урочищем Кургани. Кургани, за свідченням старожила села Нераж  Григорія  Лаврентійовича  Захарчука (1907 р. н.), були насипані в могутніх дубняках, де дуби були до 3-х обхватів дорослої людини, а кургани були набагато вищими цих дерев. Вони були свідками того, як наші предки відчайдушно захищались від якихось завойовників. В літературних джерелах про цю боротьбу нічого немає. В 30-х роках минулого століття один курган почали розкопувати і виявили багато різних кісток. Потім засипали назад. А в 1983 році робітники радгоспу “Дружба” на чолі з головним агрономом радгоспу бульдозером розгорнули один курган, що стояв на Ганнопільських полях і нічого не виявили.

В центрі с. Жадьки споруджено обеліск на честь односельців, які загинули у війну. А воїнам, які загинули за визволення села поставлено три пам’ятники.

В даний час в селі Жадьки проживає колишній викладач Житомирського педагогічного університету, кандидат педагогічних наук - Ричков Василь.

За матеріалами сайту:
http://rda_chernyahiv.zt.ukrtel.net/history_zhadky.htm