Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Село Славів відноситься до Селянщинської сільської Ради, розташоване на захід від районного центру Черняхів на віддалі 10 км і на північний захід від обласного центру м. Житомира за 25 км, до найближчої залізничної станції Горбаші - 11 км.

На місці сучасного Славова в урочищі Кувдоби люди жили в добу скіфського періоду, періоду бронзи та ранньослов’янського періоду. За переказами село одержало назву на честь великої перемоги над ворогом.

Село згадується в письмових джерелах за 1650 рік. Воно в той час належало князю Стефану Немиричу.

На дорозі з села Славова в село Крученець з південно-західної сторони тече невеличкий рівчак. За рівчаком видніється 18 курганів-могильників, які зі слів найстаршого жителя села Задорожного Йосипа Микитовича є могили жителів села слов’яно-язичеського періоду, які були знищені в тогочасних війнах. Колись за його пам’яті їх було 36 і лишилась лише половина. Останні кургани розорані. Давно село називалось Ставів. Напевно навколо села були стави, а до наших днів лишились лише болота і заболочені місця. Він розповідав, що в урочищі Кувдоби стояла церква, яка пішла під землю, потонула ніби пам’ять про ті давні, героїчні для села і його жителів дні.

Нова церква в селі побудована в 1802 році на кошти прихожан. Село тоді відносилось до Давидівської волості. До Славівського прихода відносились села Пекарщина (4 верстви), Мокренщина (4 верстви), Селянщина (2 верстви), Копельня і Млинок.

В 1872 році було побудовано і відкрите однокласне сільське училище, де 5 вчителів навчало 103 учні.

Жителі до реформи 1861 року були кріпаками поміщика Крушевського, який володів 1644 десятинами землі. Після реформи колишнім 124 кріпакам поміщика було відпущено на викуп 731 десятину землі. За це селяни повинні були платити щороку поміщикові 742 крб. 53 коп., аж до 1904 року включно. Ось таке звільнення селяни одержали після скасування кріпосного права. Навіть коли сума щорічного внеску була понижена на 30%, то й це виявилось тягарем не посильним для селян.

На 1910 рік в селі Славів налічувалось 122 двори, з населенням 757 чоловік. Землі було 1644 десятини. Земля була розподілена на цей період так: поміщик Крушевський - 913 десятин, місцевий священик - 50 десятин, 4 великих господарі - 190 десятин, 20 середніх селянських господарств - 280 десятин, 196 бідняцьких господарств - 211 десятин.

Селяни, які не мали землі або мали її мізерну кількість, вимушені були працювати наймитами у багатих.

Після революції, по приході у наш край Червоної Армії, відносини багатих і бідних почали ставати ворожими. В селі було вбито розвідника Будьоновських військ. Але жителі села Петро Боровський, Степан Литвинчук, Клим Герасименко та інші вступили добровільно в Будьонівську армію. За героїзм, проявлений на фронтах громадянської війни, Петро Боровський та Степан Литвинчук були нагороджені іменними годинниками та грамотами підписаними особисто М.С.Будьонним.

Весною 1919 року в селі створено сільревком, головою якого став Тихон Осипенко. В 20-х роках в селі створюється комнезам. За переписом 1922 року в селі Славов нараховувалось 222 двори з населенням 974 душі.

В грудні 1929 року в Славові створюється колгосп ім. 12-річчя Жовтня. Його фундаторами були А.Крушевський, Д.Полюх, Ф.Сендер, І.Нетрибійчук, Й.Задорожний, В.Жир і ін.

В 1931 році село було майже повністю колективізоване. Але не обминув Славів і голод 1933 року. В селі померло майже 300 чоловік (зі слів тодішнього секретаря сільської Ради Якобчука Володимира Тимофійовича), траплялось людоїдство.

Страшної трагедії зазнали жителі села під час Великої Вітчизняної війни. Німці забирали у людей корів, свиней, птицю, теплий одяг, людей лишали голими й босими. До весни 1943 року дві третіх жителів села було виселено в Барашівський район. З села було забрано 20 юнаків і дівчат на каторгу в Німеччину (з них 5 чоловік не повернулось).

По звірячому був закатований житель села Марко Олексійович Романчук, який до цього працював головою сільради. Але славівці не корились фашистам. 10 чоловік пішли в партизани, з них два брати Ісаєви. 

При відступі гітлерівці забрали з села всі коні, поламали всі с/г машини вивезли насіння зернових і інших культур. В перші після воєнні роки поля оброблялись коровами і вручну. Але з кожним роком колгосп купував техніку, будував приміщення, почав поліпшуватись матеріальний стан колгоспників.

При звільнені села від фашистів десятки людей були мобілізовані  в Радянську Армію. З них 37 чоловік загинули. Нагороджені бойовими орденами – Й.Задорожний - орденами Червоної Зірки і Слави ІІІ ступеня, П.Баранівський – орденом Червоної Зірки, А.Протасевич - орденом Слави ІІІ ступеня.

Уродженець с. Славова Протасевич Володимир Олексійович під час Великої Вітчизняної війни мав військове звання полковника, командував 102 особливим полком зв’язку 48 армії, був нагороджений орденами Вітчизняної війни І ступеня, орденом Червоного Прапора, трьома орденами Червоної Зірки, багатьма медалями. В останні роки свого життя жив і працював в смт. Черняхів, де й помер. Похоронений на Черняхівському кладовищі.

За матеріалами сайту:
http://rda_chernyahiv.zt.ukrtel.net/history_slaviv.htm

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 82 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист