Івахнівці - село, центр сільської ради. Село розташоване в низовині по обох сторонах річки Жванчик. З північного сходу село оточують відроги Медоборів. Віддаль до райцентру 12 км, до залізничної станції Закупне 7 км, до обласного центру - 74 км. Через село проходить шосейна дорога. На 1 січня 2003 року в с. Івахнівці проживало 1333 чоловік.

На території села і землях ТОВ ім. А. Савчука виявлено археологічні пам'ятки, що свідчить про давнє заселення краю. Зокрема, скіфський курган за 1,5 км від села, поселення черняхівської культури ІІІ-ІV ст. та двохшарове слов'янське поселення ІІІ-V і Х-ХІІ ст. Про давнє заняття населення краю - землеробство, свідчать знайдені в селі залізні наральники VІ-VІІІ ст.

В ХV-ХVІ ст. село належало поміщикам Свірчам. В податкових списках 1565 р. воно іменувалось "Вахнівці" і належало Язловецькому, хоч він і не був власником села, а тільки опікуном малолітніх власників - спадкоємців Свірча. У ХVІІ ст. село по спадковості дісталося Калиновським і було приєднане до Гусятинського ключа. Згодом Івахнівці перейшли до Потоцьких, Стржемінських, а в кінці ХVІІІ ст. до Червінських. На 1895 р. селом володів Сигізмунд Червінський. Йому належало 1281 десятина землі, 202 десятини лісу, 204 десятини непридатної. В користуванні селянської общини знаходилось 957 десятин, церкві належало 46 десятин землі. Пан Червінський володів винокурним заводом, який виробляв в рік до 28 тисяч відер спирту. На річці Жванчик було споруджено водяний млин. На 1897 р. в селі нараховувалося 260 дворів і 1277 чоловік.

Село неодноразово зазнавало спустошень з боку татар. Найбільш нищівне спалення і пограбування села відбулося в 1578 р. Але крім іноземних нападників жителі села терпіли важкий феодально-кріпосницький гніт. Селяни тікали з села у більш безпечні для проживання місця. А у 1702 році жителі брали участь у повстанні під проводом Федора Шпака. У 1734 р. селяни приєдналися до загонів повстанців під проводом Медведя, які були розгромлені силами поляків та царського уряду.

Реформа 1861 року мало змінила становище селян. Вони змушені були найматися на поденну роботу до пана, але плата була дуже низькою. Це зумовило виступ івахнівчан в роки першої революції. Так на початку квітня 1905 р. в селі було організовано страйк. Його зачинщиками були селяни Аксентій Пудло, Іван Малюта, Корній Чуба, Іван Музика. Страйкарі вимагали підвищення плати. За це їх було заарештовано поліцією.

Основою духовного життя в селі була церква, яка діяла з ХVІ ст. Школа була відкрита при церкві священником Сафанієм Липовецьким в 1865 р. Церковноприходська школа існувала з 1887 р. У 1908-1909 навчальному році школу відвідував 101 учень, з них хлопчиків - 72, дівчаток - 29. Дітей шкільного віку було - 222 осіб. На початку ХХ ст. на кошти земства в селі було відкрито лікарню.

Жовтневий переворот 1917 р. вплинув на розгортання революційних подій в краї. Івахнівачани включилися у боротьбу за незалежну Україну. У січні 1918 року у селі було проголошено радянську владу. Але в лютому край захопили австро-німецькі війська. 10 липня 1919 року їх було вигнано. Прийшли білополяки. Вони намагалися повернути панську власність, гонили селян на панщину. У серпні 1919 р. під натиском Червоної Армії і активній участі партизан ворогів було вигнано. На початок 1920 р., у зв'язку з третім походом Антанти, село знову було окуповане ворогом і визволене пізньою осінню цього ж року. В селі була відновлена радянська влада.

Першим комуністом в селі був Мазур Созон Маркович, який організував в 1928 р. партійну групу. До її складу ввійшли Лихошерсть В., Землянко М., Шваченко С., Виноградов. Було утворено в цей час і комсомольську організацію. Першими вступили в її ряди Барабан К., Цвігун Ф., Киналь П., Ленський С. та Ленський В. Комуністи та комсомольці займалися розподілом землі, пізніше її кооперуванням, розповсюдженням селянських позик. Партійні активісти налагодили здачу продрозверстки. Село поступово відроджувалось.

Кооперування селян в Івахнівцях почалося зимою 1930 р. В село був присланий з Кам'янця-Подільського комуніст Гасіч. Його помічниками були комсомольці Маленький К. і Барабан К. Було скликано схід села, де зачитано постанову ЦК партії про колективізацію. Селяни утворили три ТСОЗи. Держава допомогла селянам технікою. Польові роботи було проведено вчасно і якісно. Оплату праці організували видачею зерна на кожен селянський двір з урахуванням спільної ділянки землі та відроблених людиноднів.

Процес колективізації старалися зірвати куркулі. Вони зривали хлібозаготівлю, вирізували худобу. У 1930 р. ними було вчинено замах на голову сільської ради Драгуса П.І. Він був поранений пострілом із гвинтівки в робочому кабінеті. У 1933 р. куркулі організували масове отруєння колективних коней. За ці дії активісти провели в селі розкуркулення. Їх майно було розпродане, а реманент усуспільнений. Жабчука П., Стрільця І., Поміркованого П., барабана А. було вислано за межі України.

У 1932 р. ТСОЗи були об'єднані в одне господарство під назвою - колгосп ім. Ворошилова. Першими колгоспними будівлями були конюшня і зерносховища. Суцільна колективізація завершилася насильницькими методами. Але страшнішим лихом для жителів села був голодомор 1932-1933рр. який забрав життя 18 чоловік. Невинними жертвами політики партії стали 12 репресованих.

В передвоєнні роки колгоспники добилися гарних показників по виробництву сільськогосподарської продукції. У 1936 році селяни зібрали з 1 га по 22 цнт пшениці, 20 цнт ячменю, 320 цнт цукрових буряків. Було збудовано корівник, свинарник, майстерню. Колгоспники одержували на трудодень 3-5 кг зерна і 2-3 крб грішми. Значно зріс добробут громадян. В селі працював медпункт, клуб, бібліотека, семирічна школа. У 1930 р. в школі навчалось близько 200 учнів і 12 учителів. Класи розміщувалися у чотирьох приміщеннях.

Новим важким випробуванням для жителів села стала Велика Вітчизняна війна. 7 липня село було окуповане ворогами. По селянських квартирах були розквартировані угорські солдати. Жителі села з перших днів війни включилися у боротьбу з ворогом. Михайло Тимофатович Тоскалюк збирав людей для партизанської боротьби. Наприкінці 1942 р. з невеликих груп підпільників виріс партизанський загін ім. Чапаєва, штаб якого містився в Івахнівцях. В ньому було 111 бійців, які мали на озброєнні 64 гвинтівки, 39 автоматів, 5 пістолетів. Командиром загону обрали М.Т. Тоскалюка, комісаром Й.Й. Сирваровського, начальником штабу В.Г. Кравцова. Зона дій партизанського загону поширювалася на Чемеровецький, Городоцький та Смотрицький райони. Фашисти лютували. В Івахнівцях було розстріляно двох селян за те, що нагодували партизан. Колгоспне добро було розграбоване, частково знищений інвентар. Загарбники вивезли в Німеччину 318 шт великої рогатої худоби, 120 коней, 18 юнаків та дівчат. З фронтів Великої Вітчизняної війни не повернулися додому 162 воїни.

У славнозвісному партизанському з'єднанні С.А. Ковпака воював відважний розвідник, уродженець Івахновець А.П. Землянко. Він один з героїв книги П. Вершигори "Люди з чистою совістю". За свої подвиги він удостоєний двох орденів "Вітчизняної війни" І ступеня.

Довгождане визволення прийшло 24 березня 1944 року, коли війська 30 стрілецького корпусу 121 стрілецької дивізії увійшли в Івахнівці. Знову настало мирне життя. Селяни дружно взялися за відбудову господарства. Трудовий героїзм проявила тракторна бригада, очолювана Ірхою О.А. Колектив складався в основному з дівчат-комсомолок. Сумлінно трудилися на полях Мазур Ганна, Барабан Марія, Голдис Марія, Соколовська Марія. Для піднесення тваринницької галузі колгоспники придбали 70 корів, 340 свиней, 52 вівцематки. Машинно-тракторний парк поповнили 4 автомобілі і трактори. Всі успіхи селянам давалися з великими труднощами. Вони доповнилися голодом 1947 р. Правда смертельних наслідків для сельчан він не приніс.

Вагомих результатів у виробництві сільськогосподарської продукції та зростання добробуту досягли івахнівчани в роки головування Думського В.А. (1957-1972 рр.). Він подбав про зміцнення матеріально-технічної бази колгоспу, що відбилося на урожайності полів. За сумлінну працю тракторист Грицій М.Г. та агроном-садовод Українець В.П. були удостоєнні найвищих урядових нагород - орденів Леніна. На Дошці пошани з'явилися прізвища механізаторів Котовича В., Цибульського В., Землянка С., доярок Журавської Ф., Гречаник Г. Село було повністю електрифіковане і радіофіковане. Багато колгоспників переселилися в нові добротні оселі. Для потреб населення почали працювати два магазини споживчої кооперації, кафе. В останні роки завершується газифікація села. Кругом прокладено дороги з твердим покриттям, водопровід. У користуванні громадян 86 легковиків. Здоров'я івахнівчан оберігають 5 медпрацівників. Школа розміщена в двоповерховому будинку. Для потреб учнів обладнано кабінети, спортивні майданчики, майстерні, їдальня. 57 випускників школи здобули вищу освіту і трудяться в різних сферах людської діяльності.

Роки перебудови і незалежної України привели до зменшення виробництва продукції та погіршення життя людей.

Славне село Івахнівці своїми працьовитими людьми. Серед них

Мамчур А.П., доктор медичних наук, професор. Посаду замісника міністра транспорту України у 70-80 роках займав Мамельчук М.Д. захистив дисертацію на ступінь кандидата географічних наук Кізіцький М.І. Відомі всім на Хмельниччині Дикун В.М., бувший начальник облфінвідділу та Сирваровський Й.Й., бувший начальник обласного управління сільського господарства. Начальником тресту по меліорації працює на Тернопільщині Гончар В.В.

Село знаходиться в оточенні Медоборських гір, які багаті на вапняк, глину. Ведеться їх розробка. Багатства навколишньої природи охороняються у державному заказнику "Івахновецькі товтри". Його площа 155 га. Він охоплює 9 товтр. Заказник є частиною Подільського Національного Природного Парку. Тут охороняються угрупування степової, лучно-степової та наскельної флори. Пам'яткою архітектури є палац пана Червінського, в якому розміщена школа.

Джерело: http://www.tovtry.h11.ru