Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

З історії села Шандра збереглися деякі точні відомості. Вперше в документах село згадується у зведених даних з записних книг про приведених до присяги жителів українських міст і сіл у 1654 році.

Після возз'єднання України з Росією, як село Вінницького полку.

Напевне, в цей час село було своєрідним захисним рубежем від нападу ворогів в центр Російської держави. В сказаннях “ О населенных местностях Киевской губернии…» вказується: «…вблизи села на трех противоположных возвышенных сторонах находятся земляные бугры или насыпи, очевидно имевшие военное назначение». Про це свідчить і назва однієї з частин села Куренівщина, це були курені, що мали (говорять жителі) військове призначення. Багато прізвищ селян походить саме від цих куренів.

В ілюстрації старост Київського воєводства за 1765 рік село Шандра лічиться в Київському повіті Київського воєводства.

Свято-Михайлівська церква. Споруджено в 1831 році

З «состава мировых участков по распределению селения государственных крестьян и южных поселян», ми дізнаємося, що село з 1866 по 1871 рр. Було волостю. В 1789 році село Шандра було приписано до спадкових володінь князя Станіслава Понятовського.

Основним заняттям жителів села було хліборобство. Крім того, населення займалося також скотарством, городництвом, борошномельством, ткацтвом, столярним ремеслом. Кріпаки ходили на панщину. За найменше порушення панської волі селян жорстоко катували. Так, поміщицький економ Петро Кв ' ятковський жорстоко покарав селянина Феодосія Єфименка за непослух, закатувавши його в кайданах у вересні 1854 року. Ще й до цього часу у свідомості людей, як відгомін далеких часів тяжкої панщини збереглася пісня:

Пішла наша панщина,
Аж гори трясуться,
А за нею економи:
Панщино, вернися.

Розвиток капіталістичних відносин в Росії з другої половини ХІХ ст. привів до проникнення капіталістичних елементів на село. Під впливом розвитку капіталізму починають руйнуватися дворянські гнізда. Показовим у цьому відношенні було володіння Мікуловської, частину якого вона виділила 19 квітня 1861 року своїй дочці Антоніні Роковській. З 1868 року ця половина Шандри була вже власністю сина Антоніни Івана Роковського, після смерті якого в 1873 році володіння переходить до рідного дядька, помічника Ревізора Лафляндської Палати, Титулярного Радника, київського купця 4-ї гільдії Федора Адамовича Ячевського разом з боргом племінника в 70 тис. крб. На своїй частині володіння Ячевський почав будувати цукровий завод, але господарство вести був неспроможний. Зазнало розорення і господарство Мікуловської.

Реформа 1861 року проведена кріпосниками в інтересах кріпосників не принесла селянам ні сподіваної волі, ні землі. Вся краща земля, як і раніше, знаходилася в руках поміщиків. Так, в селі налічувалось 482 селянські двори і 2377 селян. Землі в селі нараховувалось 2555 десятин. З них кращої поміщику Адельгейму належало 1030 д., церкві – 36 і селянам гіршої – 1499 д. Отже, селяни одержали невеликі клаптики землі, але й ці клаптики були гірші і розміщені далеко від села. Реформою 1861 року селяни були розграбовані.

Тяжкий капіталістичний гніт і повне безправ'я спонукали селян на революційні виступи за землю і волю. І почали селяни “викурювати” поміщиків з їх дворянських гнізд. Велике селянське заворушення відбулося в селі в 1902 р. Орендатори Підгурський, Волянський, Адельгейм нещодавно визискували селян, користуючись їх тяжким становищем. Під час жнив вони наймали збирати хліба лише за 18-й сніп. Після важкої роботи з самого ранку до вечора, селянин повертався додому, нічого не заробивши. Селяни перестали виходити на роботу. Вночі на березі Шевелухи селяни почали збиратися на таємні наради.

Революція 1905-1907 рр., що прокотилася по всій Росії, новою хвилею охопила село Шандра. Селяни громили поміщицькі маєтки, забирали хліб і землю; вбили стражника, наздогнали і вбили в с. Степанцях Підгурського. Тертичного Степана і Антипенка Миколу, які вбили стражника, схопили, прив'язали до хвоста коневі, волочили і били по дорозі в Канів. Тільки Жовтнева революція принесла Їм волю. Робітники і селяни визволили їх з тюрми.

Особливо широкого розмаху набрав аграрний рух на селі в 1917 році. Всі революційні дії селянства скеровувалися активною участю комуністів. В 1919 році був створений комітет бідноти, до якого ввійшли Білошапка Федір Онуфрійович, Зінченко Карпо Денисович (голова комітету), Сидоренко Іван Павлович, Островий Пилип Михайлович. Населення повсякчас подавало допомогу Червоній Армії. Остаточно Радянська влада в Шандрі була встановлена в 1920 році. Назавжди і безповоротно минулися для бідноти Шанри тяжкі, похмурі часи панування царської сваволі, поміщицької кабали.

Незважаючи на голод 1921 року, викликаний розрухою після громадянської війни, до десятої річниці Жовтня трудівники села підійшли задоволеними. Була земля – споконвічна мрія селянина. З радістю взялися колишні бідняки працювати на себе, на свою державу. 11 серпня 1921 року в селі була створена із незаможних і малоземельних селян спілка “ Серп і молот”, до якої ввійшли фундатори: Пилип Литвиненко, Микола Куреня, Терешко Немлій, Яків Шевченко, Михайло Яценко, Кирило Амелін, Пилип Ярко.

В січні 1930 року селяни об'єдналися в сільськогосподарську артіль, за якою було закріплено навічно 3500 га родючої землі. Конон Козаченко запропонував назвати колгосп іменем великого Кобзаря, щоб увіковічнити його пам'ять.

У ході колективізації постало питання про долю заможних селян. Офіційна ідеологія зображувала їх як куркулів, лютих ворогів радянської влади. Як правило, основою їхнього добробуту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість. Так, наприклад, той же Конон Козаченко, колгоспник, що запропонував увіковічнити пам'ять Т.Г. Шевченка, що віддав всю свою землю господарству не забажав розлучатися із своєю великою гарною хатою, збудованою своїми руками, покінчив з життям самогубством.

У багатьох селян у 1931 році держава вилучила все зерно, у тому числі посівний фонд. Узимку 1931-32 голод вже стукав до селянських хат. Голодомор 1932-1933 рр. Спричинив величезну смертність населення, особливо стариків і дітей. Селяни змушені були їсти собак, котів, щурів, листя, траву й кору дерев. Був випадок канібалізму.

Розповідає бабуся Настя: “Недалеко від колгоспного подвір'я стояла хатина, в якій проживала жінка по імені Текля. Свою, вмерлу від голоду дитину, вона розчленила і поставила у горщику в піч варить, а сама пішла в колгосп працювати. На запах вареного в хату зайшов дідусь (хати в той час на замки не закривались), витяг із печі горщика і з'їв варене. Дальші двору не міг іти на опухлих ногах. Упав у дворі. Коли на обід прийшла господиня і побачила, що обід з'їдено, вона наробила жахливого крику, на який збіглися люди з колгоспного подвір'я. Довідавшись, що був викрадений обід у колгоспниці, вони до смерті забили умираючого дідуся, а Текля лишилася розуму, збожеволіла”.

Трагедія села кінця 20-х-першої половини 30-х років, гоніння на інтелігенцію, сфабриковані органами ДПУ і НКВС політичні процеси цього періоду стали прелюдією до нової хвилі репресій сталінського режиму проти свого народу.

Хвилями накочувалися трагедії на село: хвиля перша – колективізація та розкуркулення, хвиля друга – голодомор, хвиля третя – безпідставні репресії. У багатьох з них немає могил, немає пам'ятників, немає й пам'яті, бо вона десятиріччям не лише замовчувалась, а й заборонялась. А це ж були люди: працьовиті, мудрі, старі, безтурботні, молоді, наші люди.

Незважаючи на всі бідні лиха села, колгосп, який став очолювати після голодомору Вегера з року в рік став рости, міцнішати. Все більше і ширше застосовувалась висока культура землеробства основана на механізації, науці і досвіді. Колишні батраки стали стахановцями колгоспу. Колгосп ім. Шевченка розрісся.

Колишнє забите, темне село прокинулося і взялося до науки і культури. Трудящі борються за ліквідацію неграмотності. Особливо активну участь в боротьбі з неписьменністю приймають активісти села та вчителі.

До революції десятками вмирали люди від хвороб та епідемій, бо крім знахарів та шептух не було куди звернутися по лікарську допомогу. Активну участь в суспільному житті села приймають партійна, комсомольська і піонерська організації, що виникли на початку 20-х років. Але напружена творча праця мирних радянських людей була грубо порушена нападом гітлерівців на Радянський Союз. Радянські війська принесли визволення Шандрі 13 лютого 1944 р. Фашисти за роки тимчасової окупації завдали селу мільйонні збитки. Вони закатували 16 чоловік, вивезли до Німеччини 150 юнаків і дівчат, багато загинули на війні колгосп і населення були пограбовані. Після вигнання окупантів з села селяни приступили до відбудови зруйнованого господарства. Головний тягар по відродженню села ліг на плечі жінок, які становили 80 % всіх працездатних колгоспників.

З другої половини 50-х років, 1960-70-х рр. Село Шандра піднялось на нову ступінь розвитку, як в сільському господарстві, так і в добробуту населення. Колгоспники щорічно трудилися і їхня праця добре оплачувалась.

Хай пам'ятає наступне покоління шандрівчан, що їхні предки несправедливо убієнні за своє визволення на війнах і у мирний час, радянською владою закатовані, розкуркулені, засуджені і померлі від голоду і в тюрмах, багатостраждальні наші батьки і матері були працьовитими героями свого часу.

За сайтом:
http://myronivka.com.ua

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 197 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист