Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Не можна точно встановити дати, коли постало село Мшанець, тому що не залишилося певних джерел, крім деяких слідів, як пам’ятки і переказів, які можна було б чути від старих людей.

Мшанець, як поселення, яке колись могло мати навіть іншу назву сягає, здається, дуже давніх часів. Розташування його, сучасного села, не покривається з місцем старовинного. Із розповіді покійного батька, довголітнього вчителя в селі Мшанець, знаю, що один господар (прізвища не пам’ятаю), копаючи яму під картоплю, викопав горнець, правдоподібно урну з попелом, очевидно пам’ятку старовинного похоронного обряду, знахідник, думаючи, що там заховані гроші, розбив горщик на куски і розчарований порозкидав черепки. Сам він це розказував моєму батькові.

Цікавим місцем з археологічної точки є поле, що зветься і сьогодні “Валигори”, чи як його звичайно називають в селі “Валігури”. Не раз можна було почути що там, де орють, викопуються різні плитки, черепки і т.д. Можливо, що там була колись первісна оселя, може і тої самої назви “Валигори” збереженою традицією; і та оселя була правдоподібно знищена в час татарських нападів. Варто було б на цьому місці провести розкопки, можливо ті “Валигори” і криють не одну тайну з давньої минувшини.

Сучасне село могло постати під кінець 17 століття. Може було пару хуторів над потоком в західній частині сьогоднішнього села, але нічого певного немає. Село пізніше сконцентрувалося при шляху. Напевно було там багато мокряків, бо ще й сьогодні називається поле в сторону Кобиловолок “Ставки”.

Про час повстання села вказують деякі події і традиції села. Основним контингентом мешканців села були турки і татари, про що наглядно вказують прізвища мешканців.

Населення і початки сучасного села зв’язані з історією Трембовлі і в деякій мірі містечка Янова.

1673 року польський король Ян Собеський розбив турків під Віднем. Частина турків і татар облягала Трембовлю і підкопуючись мало не здобули замку. Геройська постава Софії Хшановської, жінки каштеляна, ні мури не спасли б Трембовлі, коли б не прийшов на поміч Собеський. Турки з татарами втекли, але їх багато попало в полон.

За переказами ті полонені пізніше укріплювали містечко Янів і копали канал, що об’єднує дугу ріки Серету в Янові, той самий, що провадить від моста, де побудована електростанція. Старі дерева-липи при дорозі під замочком мали бути місцем страти, де вішали провинившихся полонених. Пізніше полоненим дозволили осісти. В тім часі одержала в спадку землі в сьогоднішнім селі Мшанець сестра графа Семинського з Хоросткова. Відчуваючи можливо легшу жіночу руку в панчизняному ярмі, почали збігатися переселенці з різних сторін, а основна частина їх була полонені. Такі прізвища як Муштафа, Сулима, Дженджера, Кляпітура, Гуран, Шах, Кеба, Шубалий, Шушлавий, Довгань (Дуган), Штафірний, Шафар і інші вказують на їх національне походження. Крім цього деякі прізвища вказують на інших переселенців, що попали сюди, можливо разом із тими полоненими, а деякі пізніше. Шахи будуть перського походження, Калеки – грецького. Є випадки, що поселенців називали за їх національністю: Мазурі (поляки) Москалі (росіяни) Грики (греки). Є ще інші національності. Boissi, в селі називали його Босий, за походженням француз, Бернат, коли не із стародавнього боярского роду Бернатовичів, то може і німці Bernard. Була і часть автохтонів українців. Вся ця суміш з асимілювалася, (за винятком частини поляків, які мали сильну підтримку поміщицьких дворів) злилися в українську масу. Деякі типові риси і характеру населення в рисах обличчя, побудови його, тіла і чашки, властиві східним народам, помітні й досі. Люди спокійні, роботящі і лагідні. Беручи до уваги те все, назва села повстала правдоподібно від слова “мішати”. Є ще одне пояснення назви. Мало бути колись велике селище, в якому аж п’ять церков. В них відправлялись Мши – це по польському означає читану літургію. Таке пояснення дуже проблематичне і ледве чи заслуговує на увагу .

Сьогоднішнє село постало до кінця 17 ст. і вже було зорганізоване. Дата на кам’яному хресті, що стоїть чи стояв при шляху за селом в сторону залізничної станції Деренівка на полі, що зветься і до сьогодні “За церквою” є вирита дата тобто рік 1720. Це цінна пам’ятка, яка має датований рік як рівно ж знак, що становив у ті часи границю поля між Мшанцем і Деренівкою. З пам’яток, що говорять про минуле села остались три могили на кінцях села: “За Галіцьким”, “За Босим” і при хоростківській дорозі. Це сліди страшних епідемій в 18 ст. Не знаходимо слідів віха, тобто стовпа з бочкою смоли, які запалені, перестерігали людей про набіги татар. Про це в селі переказів немає. Це говорить про те, що село організувалось тоді, коли набіги татар вже не загрожували, то значить кінець 17 ст. На фільварку був клопець, але, як каже переказ, він висипаний подолками кріпачок і шапками кріпаків на приказ пані, що хотіла з того горбка все далеко бачити. Могили, так звані могилки, що тягнулись ланцюгом по дорозі на Трембовлю до села Мшанець, свідчать тільки про те, що ті землі були колись теренами братовбійчих і кривавих війн (1154 рік) між галицьким князем Ярославом Осьмомислом і Київським князем Ізяславом. Певно, що доля Мшанецьких земель тоді може “Валигорів” була зв’язана з долею Трембовлі, якій дали початок чи Неври, чи Анти, ніхто не розкаже. Можна додумуватися, що були вони свідком подій на тих землях може більш як у 15 ст. Можливо, що ці землі бачили Скіфів та Готів, що йшли походами на слов’ян, бачили татарів, турків, бачили славні козацькі походи Хмельницького, славного Морозенка, як говорить переказ.

Коли після поділу Польщі Галичина припала Австрії, адміністративно Мшанець належав до Трембовельського повіту, потім Гусятинського, а за Польщі повіт був у Копиченцях.

Залізної дороги не було, їздив тільки диліжанс з Чорткова до Тернополя через село. Залізниця була побудована в 1895 році, а “цісарська дорога” 1839.

У воєнні часи 1914-20 років село на загал не потерпіло. До першої світової війни в селі було два ставки, один більший при шляху на початку села, коли їхати з Копиченець, другий в центрі села сто метрів від школи.

Трудно встановити, коли організувалася селі школа і який мала характер. Видно, що населення ставилося до цієї справи з розумінням і прихильністю. Про це говорить хоч би факт фундації ділянки для школи в кількості 9 моргів (один пішак, або шість шнурів) Фундатором мав бути якийсь бездітний господар на прізвище Шафар. Перша стара школа була на тому самому місці що й сьогодні, ліплянка невелика і однокласова. Таку школу застав ще мій покійний батько Ульванський Микола Васильович, який був у Мшанці приблизно з 1885 року без перерви до 1922 року, в котрім він і помер. Він багато причинився до культури піднесення села. Сам закладав шкілки овочевих дерев, роздавав їх безплатно учням і пропагував годівлю пчіл. Неграмотність була зведена до мінімуму. Які були вчителі до нього невідомо. Сьогоднішній будинок школи будувався за батька в 1890 роках. Побудовано зразу один клас і мешкання, а другу половину добудовано в 1900 році. Школа була двокласовою.

Крім батька працювали ще й Кароль Козловський, Дембіцька, Кічак, Клефельдівна, Длігач, Бріль, Мостовий (по одному за весь час праці батькової) Директором був Ульванський М.В. У1912 році школа стала трикласовою і працював уже третій учитель Сандецька Марія. Третій клас був у залі місцевої читальні “Просвіта”. Такий стан був до війни 1914 року. У 1922 році 28.09 помер управитель М. В. Ульванський. Після нього деякий час завідував школою Мостовий, пізніше прийшов Созанський, який працював 10 років.

Зі Мшанця училось в вищих школах відносно мало, тому, що старання покійного батька, послати якнайбільше молоді в гімназію перешкодила війна. До 1914 року в гімназії було 15 осіб.

Вищі учбові заклади закінчило мало, можна їх назвати:

Лукасевич Михайло лікар

Цюпак Пантелеймон лікар

Вавришин Володимир юрист

Калиновський Іван лікар

Бернат Ілько, Ульванський Ярослав, Бернат Юрій, не закінчили шкіл.

Доскоч Григорій працював на пошті

Доскоч Володимир загинув на фронті в Італії

Не закінчили молодші: Довгань, Томчишин, Цюпак молодший, Слободян Юстина.

Економічно село було слабо розвинуте, багатіїв у селі майже не було. Були середняки і бідняки. Голод на землю був великий. Село мало небагаті землі, і то гірші, тоді, як фільварок мав найкращі масиви.

За даними статистичними поміщицькі землі приносили: орної землі 795 моргів, лугів 184, пасовиськ 326, лісу 7.

Громадські ґрунти:

Орного 1077, Лугів 68, Пасовиськ 4.

(Словник географічний. Варшава. 1885 р. ст. 785)

З початком 20 сторіччя населення масово кинулось виїжджати на заробітки до Канади, Америки і Прусії. Еміграція не поправила долі селян і парцеляція після першої світової війни, тому, що польський уряд не допускав автохтонне населення до парцеляції, а землю розділив між кольоністів-мазурів. Народ як був без землі так і остався. Тільки радянська влада дала населенню землю, яку віками поливали потом предки в панському ярмі.

Я.М.Ульванський

За матеріалами сайту:
http://sivdanko.narod.ru/Narysy.htm

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті один гість та відсутні користувачі

Відкритий лист