Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Назва населеного пункту – Черняхів, селище міського типу, з 1923 року-районний центр, розташований за 20 км на північ від обласного центру м. Житомир, на берегах річки Очеретянка.

До цього був містечком, волосним центром, а ще раніше, в період визволення війни українського народу 1648-1654 рр. і після - він був сотенним містом. А в люстрації за 1545 рік - це було містечко, яке належало князю Немиричу. Воно мало 11 димів, звичайно це були курні хати.

Як видно з матеріалів видатного краєзнавця Похилевича, сама назва „Черняхів” свідчить про те, що тут ховалась чернь, самий нижчий стан людей до монгольського періоду. І коли з’явились в наших краях монголи, то ця чернь і знайшла свою схованку в наших місцях. А потім лишилась тут жити назавжди.

Як говорять народні перекази і легенди на території сучасного Черняхова росли дрімучі ліси, які межували з непрохідними болотами. Це і сприяло тому, що сюди тікали бідні люди і тут переховувались. Пізніше це місто назвали - Черніхов. Через деякий час тут з’явилось поселення з такою назвою, яке і попало в польські люстрації. Але в судових справах того періоду (1584 р.) згадується ще старий Черняхов. Де воно було це поселення - до цих пір лишається загадкою.

Черняхів став помісним містечком великих землевласників Немиричів. Жителі Черняхова в ХVІ-ХVІІ ст. зазнавали систематичних наїздів різних князів і бандитських груп, наскоків татар.

Так 26 вересня 1584 року князь Корецький – воєводич Волинський із загоном своїх слуг, бояр, татар і своїми підданими до тисячі чоловік оточив Черняхів, спалив млин з хлібом, захопив багато худоби, коней. Але Черняхівську фортецю взяти не зміг і пішов геть.

Сама черняхівська фортеця була міцною, де могло заховатись все населення. Будували її всі Немиричі, так як Черняхів був їх родовим помістям. А вони на той час займали високі посади в Польській державі і мали змогу побудувати міцну фортецю (в історії Києва згадується Андрій Немирич - який був воєвода Києва), а тому вона була побудована по всім правилам фортифікаційної тогочасної науки. Була використана річка Очеретянка, її згини, центральний рівчак, залишки якого ділять сучасний Черняхів навпіл. Стіни фортеці розпочинались від сучасного залишку замка, що на березі річки і йшли понад річкою Очеретянкою до єврейської синагоги, яка являла собою міцну споруду з північної сторони, далі повертала на схід до сучасного шляху Житомир - Коростень. Бо при будівництві будинку (Коростенська, 5), коли копали канаву під його фундамент натрапили на залишки фундаменту, який ішов перпендикулярно цьому, глибше і його глибина була більше двох метрів в напрямок на будинок по Коростенській, далі стіна, що видно із залишків, ішла понад рівчаком до колишнього військкомату, а відтіля до старого єврейського кладовища. Там стояла висока вежа, фундамент якої лишився до цього часу.

Є свідчення що ця фортеця тримала облогу князя Корецького, в якого було 1000 чол. і він її не взяв.

В зв’язку з тим, що ця фортеця була дерев’яною, то від неї на сьогодні більше нічого не лишилося, крім того, про що сказано вище. Магнатами Немиричами був збудований і замок, який з трьох сторін обведений водою. До цього часу збереглися руїни замку на березі р. Очеретянка (сучасна вул. Горького).

В 1586 році на Черняхів напав, як грабіжник, князь Острожський, який забрав у черняхівців 200 возів сіна і іншого збіжжя. А влітку 1610 року шляхтич Г.Пашкевич, грабуючи села Полісся з кількома тисячами свавільних людей не обминув і Черняхів. Забирав у селян майно, нищив хліб. В січні 1611 року його загін вдруге пограбував Черняхів. Тоді було вбито кілька чоловік. При наступному його нападі черняхівці організувались і вбили Г.Пашкевича і розігнали його грабіжників. А в 1618 році Черняхів був нещадно пограбований кримськими татарами, які після цього ще декілька разів грабували черняхівців. Крім цього населення Черняхова терпіло величезні здирства від властей, жителі платили подимне, чопове, шкіряне, і в 1629 році тільки 90 димів не змогли сплатити подимного.

Після Люблінського сейму 1569 року українські землі були відірвані від Великого князівства Литовського і передані Польщі.

В громадсько-політичному житті в 20-30 роках ХУІІ ст. Черняхів став центром поширення вчення італійського гуманіста і реформаційного діяча Фауста Соціна. Соцініани враховували посилення релігійного гніту, проповідували тимчасове примирення з феодальною державою, хоч і не відмовлялися від принципового засудження майнової нерівності. Соцініани з раціоналістичних позицій критикували церковні догми (особливо догмат християнства: тройственність Бога - Бога батька, Бога сина, Бога Духа святого), виступили за свободу совісті, як умову морального удосконалення людини. Найбільш впливовими діячами соцініанського руху були представники роду Немиричів. В 1593-1612 р. в Черняхові існувала протестантська школа аріан, яка була створена за згодою і при підтримці феодала С.Немирича. Вона давала відповідну освіту всім, хто її відвідував. Напевне тут початкову освіту здобули і діти С.Немирича.

В ХVІ ст. в Черняхові з болотної руди виплавляли залізо. До цих пір між Черняховом і Стиртами видніються глибокі урвища, що носять назву „Рудокопи”. Це місця, де копалась руда, яку возили в район сучасного ТОВ „Нива-Експо”, а там виплавляли залізо.

Становище міщан та селян погіршувалось національно-релігійними утисками з кожним роком. А тому свавілля місцевих поміщиків, гніт уніатів і католиків давив на населення Черняхова і багато його жителів кидали насиджені місця і тікали на лівобережну Україну, в південні степи в Запорізькі краї.

Багато лиха жителям Черняхова завдавали магнатські чвари, неодмінним супутником яких був грабунок. Пани спішили на грабунок, як оси на мед. Грабували все і всіх.

Восени 1699 р. в Черняхові були розквартировані польські війська (т.3, ст.309 Історії УРСР). Військо „законно” брало у місцевих жителів хліб, худобу, м’ясо, сало, крупи, сіно, овес, тощо. Більша частина забраного йшла в кишені інтендантів та офіцерів, а зголоднілі жовніри шукали собі харчів, нещадно грабуючи черняхівців. Що ж до жовнірів, то польський письменник того часу Ш.Старовольський з обуренням писав: „Мало того, що з дому бідного міщанина.... все жовнір забирає, не залишить і скоби, але ще й знущається з убогої людини, вкручуючи пальці в курок рушниці, саджаючи босими ногами на вугілля, що аж очі з голови вилазять, чого над нещасними людьми ні татарин, ні турок під час нападу не чинив”.

Це озлобляло жителів містечка і вже під час народного повстання під проводом С.Палія 1702-1704 р. жителі Черняхова громили шляхту в складі козацьких військ.

І за цих умов селяни виробляли більше сільськогосподарської продукції ніж споживали. Частина її продавалась на ринку, що сприяло в Черняхові зростанню міського ремесла та розвитку товарно-грошових відносин. В основному це були шевці, кравці, лимарі, ткачі, бондарі, ковалі, колісники, кушніри. Вони обслуговували селян навколишніх сіл і панський двір. Здебільшого ці ремісники не поривали з сільським господарством. Але становище тогочасного містечка було дуже тяжке. Його описав французький інженер Гійом Левассер де Боплан, який служив в 1630-1648 р. на Україні в польських військах: „Селяни там надзвичайно бідні, так як вони вимушені працювати на свого володаря три дні в неділю зі своїми кіньми, і віддавати йому відповідно кількості одержаної від його землі багато мір хліба, багато курей, гусей, курчат до Паски, Трійці, Різдва. Більше того вони вимагали від них грошової повинності, а також десятини від баранів, поросят, меду, всіх плодів і третього бика через кожні три роки.

Тому не дивно, що ці нещасні закріпачені в таких тяжких умовах ніколи не могли нічого накопичити...”

Таке становище являлось головною причиною багато чисельних втеч на лівобережну Україну, або в партизанські загони, де із зброєю в руках боролися за своє визволення. А окремі добиралися аж до Запорізької Січі.

Таким чином Черняхів ставав визначним містечком на Поліссі. В 1595 році тут було відкрито першу школу соцініан, яка проіснувала до 1612 року. За даними архівних матеріалів за 1798 рік тут уже було 171 двір, де проживало 514 дорослих чоловіків і 465 жінок. Починаючи з ХVІ ст. через нього проходив торговий шлях, який починався від Чорного моря і йшов через місто Бершадь, Брацлав, Вінницю, Бердичів, Житомир, Черняхів, Іскоростень, Овруч, Мозир.

В Черняхові будувались лавки, шинки, корчми. Він розростався як торгове містечко. Але населення Черняхова, починаючи від дня його захоплення польськими військами з 1569 року, терпіло тяжкий гніт. Тут діяли повстанські загони. В процесі всенародної боротьби з польськими загарбниками наш край в 1793 році було возз’єднано з Росією і Черняхів стає містечком Радомишльського повіту Волинської губернії.

Повними господарями в м. Черняхові була родина місцевих землевласників Немиричів. Немиричі вважали Черняхів родовим помістям. Звідси у великий світ пішов видатний дипломат, військовий діяч, полковник (військове звання йому особисто присвоїв Б.Хмельницький) Юрій Немирич. Людина, яка навчалася у визначних європейських університетах Кембріджському й Оксфордському (Англія) та Сорбонському (Франція), вільно володіла декількома іноземними мовами, вважалась кращим оратором свого часу.

Його дід Андрій був воєвода Київський. Далі в ХVІІІ ст. в Черняхові народився Генріх Немирич, який ще в молодому віці їде на навчання в Париж, де захопився вченням французького просвітителя, письменника, громадського діяча Вольтера.

Закінчивши навчання в Парижі, Генріх Немирич повернувся на батьківщину натхненним послідовником цього передового енциклопедиста. Він відкрито проповідував атеїстично-матеріалістичні погляди передових філософів Франції у нас на Волині, за що вирок польського суду був дуже суворий: „Відтяти безбожнику язика, здерти зі спини три паси шкіри і почетвертувавши їх на куски розкинути по полях.” Г. Немирич був змушений виїхати за кордон, помер в Голландії в 1805 році.

В 1801 році на гроші прихожан була побудована Черняхівська церква. В цей час в Черняхові було 182 двори, 1441 чоловік прихожан цієї церкви. Батюшкою був Ковальницький Северин, який помер в 1861 році.

В 1825 році в Черняхові проходив з’їзд декабристів, на з’їзді були присутні члени „Товариства об’єднаних славян” І.Горбачевський, А.Борисов, П.Борисов, Юліан Люблінський та інші.

В ХІХ ст. в Черняхові виникли перші промислові підприємства. В 1845 р. почала діяти суконна фабрика, в 1853 році – стали до ладу ґуральня, пивоварний завод, шкіряний завод. На річці Очеретянці стояли і працювали три млини. В Черняхові діяла поштова станція.

Після реформи 1861 року за викупним актом 168 селянським господарствам Черняхова наділили 2263 десятини землі, за яку вони повинні були сплатити 25723 крб. 83 коп. На підприємствах переважала ручна праця.

В 1910 році в містечку вже проживало 4422 чол. Селянських господарств було 444, міщанських -336. Працювало два млини з газогенераторними двигунами, цегельня, суконна фабрика, п’ять дрібних чинбарень, пивзавод, дві крупорушки, три олійні, чотири лісосклади, десять кузень, що виготовляли вози, плуги та інший реманент, 45 крамниць. Діяла лікарня на 45 ліжок, яку очолював лікар Верещак Мирон Харлампійович. Працювали двокласне земське училище з 1889 року, де 6 вчителів вчило 154 учні та Черняхівська національна німецька школа з 1882 року, де один вчитель навчав 78 учнів.

Під час революції 1905-1907 років ремісники Черняхова, протестуючи проти хазяїв, розпочали з ними боротьбу. Страйкарів очолив І.М.Кесельман, вони виграли 12-годинний робочий день проти 16-17 годинного.

Війна 1914 року принесла багато горя черняхівцям. На фронт забрали всіх працездатних чоловіків, а жінки з дітьми не справлялися з тим об’ємом робіт, що випала на їхню долю і жили впроголодь.

Після Лютневої революції 1917 року в Черняхові 8 березня 1917 року була створена перша волосна рада робітничих і селянських депутатів. В лютому 1918 року містечко окупували австро-німецькі війська, які його залишили тільки в листопаді.

В 1918 році під час окупації Черняхова німецькими окупантами громадяни Черняхова Антон Гакальчук, Гнат Миронець та Щиглюк-Венер, не зважаючи на присутність німців, підняли населення на боротьбу проти поміщиків за розподіл землі серед малоземельних селян.

Йосип Здрок, прибувший з Києва, з трьома червоноармійцями допомогли місцевим фронтовикам організувати черняхівський повстанський революційний комітет.

З листопада 1918 року по квітень 1920 року в Черняхові влада переходила з рук в руки декілька разів, а в квітні 1920 року в Черняхів зайшли польські регулярні війська, які були вибиті 17 червня цього ж року військами Першої кінної армії С.М.Будьонного і з того часу в Черняхові було встановлено Радянську владу.

В Черняхові особисто виступали С.М.Будьонний, К.Є.Ворошилов на тодішній Житомирській площі (перехрестя вулиці Житомирської і Леніна).

В будинку двокласного училища по вул. Леніна, 12 в 1921 році виступав перед черняхівцями видатний український письменник і перекладач Б.Тен (Хомичевський) і хор Житомира, учасницею якого була відома Зоя Гайдай.

З 1923 року м. Черняхів стало районним центром, на той час в ньому нараховувалось 885 дворів, де проживало 5523 жителі. Він з самого початку був містечком, в якому проживали українці, поляки, євреї, росіяни, білоруси, та ін. В містечку працювала семирічна школа, в якій навчалося 200 учнів. В шкільній бібліотеці було зібрано 600 підручників, 232 книги художньої літератури. Почав діяти дитячий садочок, райсільбуд.

В 1925 році в Черняхові почала працювати електростанція. В 1929 році тут було організовано три колгоспи. В 1931 році була створена черняхівська МТС, першим директором якої був призначений Каллер К.І. – бувший директор ксаверівської комуни. При МТС в 1935 році відкрилась професійно-технічна школа, яка готувала механізаторські кадри.

В 1938 році в Черняхові було побудовано кінотеатр на 360 місць і будинок культури на 500 місць. В передвоєнні роки в райцентрі вже були побудовані потужний держмлин, сирзавод, харчовий і промисловий комбінати, обозний і цегельний заводи, районна лікарня на 100 ліжок, санепідемстанція.

Працювали середня та вечірня школи, в яких 46 вчителів навчали 1320 учнів.
Перед війною в 1939 році в Черняхові працювало поштове відділення, радіотелеграф, залізнична станція Горбаші.

21 березня 1940 року за проявлений героїзм і мужність в боях з фінами уродженцю смт. Черняхова Крисюку Арсентію Петровичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, пізніше він став почесним громадянином Черняхова.

В перші дні війни 400 черняхівців після оголошення мобілізації відправились на фронт. 13 липня 1941 року німецько-фашистські війська вступили в Черняхів. Почалася окупація, під час якої німці вбили сотні ні в чому не винних людей, 500 громадян вивезли на каторжні роботи в Німеччину. У вересні в Черняхові виникла підпільна організація, очолив її лікар Мирон Верещак. Його дочка Верещак Софія Миронівна стала зв’язковою підпільного комітету, очолюваного в Житомирі О.Д.Бородієм. За це вона була арештована житомирським гестапо, сиділа в житомирській тюрмі, зносила нечувані муки, але волею долі вона залишилася жити. 36 черняхівців воювали в партизанських загонах, з них Паламарчук Григор, Іщенко Микола, Іваницька Устина, її дочка Іваницька Марина та багато інших.

Майже два з половиною роки „господарювали” фашисти в Черняхові. Гітлерівці спалили 29 будинків, зруйнували МТС, школи, клуби, бібліотеку, лікарню. 12 листопада 1943 року війська Першого Українського фронту визволили Черняхів. Кілька разів Черняхів залишали радянські війська, а 29 грудня 1943 року Черняхів було визволено остаточно і назавжди. Всього у Великій Вітчизняній війні брало участь 797 жителів Черняхова, з них загинуло 333 чол. В селищі споруджено два обеліски на честь воїнів-визволителів.

Почалася відбудова народного господарства. В післявоєнний період Черняхів було відбудовано і побудовано молокозавод, будинок побуткомбінату, хлібзавод, поліклініку, лікарню на 260 ліжок, приміщення райвиконкому, райкому партії, комбінат хлібопродуктів, школу на 1200 місць, ветлікарню, редакцію районної газети „Нове життя”, ПМК-161, райсільгосптехніку, більше 12 магазинів, літній кінотеатр, бібліотеку, приміщення райспоживспілки.

Відомі люди: Паламарчук Антоніна Феофанівна – заслужена артистка України та багато інших.

Богданевич Антон Іванович.
За матеріалами сайту:
http://rda_chernyahiv.zt.ukrtel.net/history_chernyahiv.htm

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 19 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист