Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Село Забойки лежить 12 км на захід від Тернополя.
Забойки разом з Почапинцями, Драганівкою і Ходачковом Великим належать до групи сіл, що мають більшість латинників.

Мурована церква свв. Косми і Дем'яна з 1897 р., приналежна як дочерна до парафії в Домаморичі.
Тепер Забойки належать до сільради в Почапинцях і до тамошнього колгоспу.
Населення:
1890 р. 1423, в цьому греко-католиків 455, латиннків 941, жидів 27.
1910 р. 1637.
1921 р. 1547, воєнних втрат (1910/21) 90 (5.5%), домів 284.
1931 р. 1587, поверхня громади 14.38 кв. км, густота 110 меш/кв. км. Село перенаселене, населення не зростає.
1939/43 див. табеля.

ЗАБОЙКИ

Село Забойки розташоване на захід від обласного центру м. Тернопіль за 11 кілометрiв. Через село протікає річка Руда, що впадає в Серет — лiву притоку Дністра. Тваринний i рослинний свiт села відповідає зоні лісостепу.

До найближчоi автостради Тернопіль-Бережани один кiлометр, а до найближчої залiзничної вiтки, яка проходить через сусіднє село В. Ходачкiв – 5 кілометрів. Площа населеного пункту 408 га. Дворiв 386. Загальна чисельність населення 1003 чол. Село підпорядковане Почапинській сільській радi.

У селi є загальноосвітня школа-садок I ступеня на 120 мiсць, будинок культури на 160 мiсць з кіноустановкою, 2 крамницi, 2 церкви, а також 12 пам'ятникiв ХІХ-ХХ ст., присвячених скасуванню панщини 1848 р., відверненню стихiйних лих, тверезостi. На жаль, 8 пам'ятників зруйновано в часи тоталiтарного режиму. В центрi села у 1992 році вiдновлено й освячено могилу героям, якi полягли за волю України та пам'ятник Т. Шевченку.

Село електрифіковане та газифiковане. Всi шістъ вулиць села з твердим асфальтним покриттям, частина вулиць забезпечена водогоном. Більше половини жителів села користується телефоном. В селi є фермерське господарство гр. Вигойного Г. (50 га), заплановано побудувати приймально-заготівельний пункт, медпункт, торговий комплекс, млин.

Перша згадка про село датується першою половиною XVII ст. Коли точно, ким було засновано i хто був власником села — невідомо. Назва збереглася з початку iснування i до сьогоднішнього дня.

Назви населеного пункту не вдалося встановити з iсторичних джерел. Існує легенда про назву села, яка розповiдає ось про що. Першими поселенцями були Гложик i Щембик. Поселились вони, як піддані поміщика (прiзвище якого залишилося невiдомим), i працювали мельниками в млинi, який збудований на річці Руда. Залишки млина частково збереглися, що говорить про можливiсть його iснування. Далi легенда розповідає, що Гложик i Щембик чомусь посварились i в ході сварки Щембик був убитий. Гложика жителi сусiднiх сiл назвали “збуйка”, тобто вбивця, а згодом “бойко”. Село росло. Нові поселенці оселилися за садибою Гложика. Появився вираз “Куди йдеш?”, за “бойки”, тобто за садибу “бойкiв”. Згодом прийменник “за” злився з iменником “бойки” i очевидно появилася назва населеного пункту.

Однак окремi етнографи, дослiдники та iсторики стверджують, що село лежало бiля одного з головних бойових шляхiв XVII ст., що вiв на Львiв i далi на Польщу. Цим бойовим шляхом йшли загони Б. Хмельницького 1648 р., а один з них прийняв бій біля самого села. Перемiг польський загiн, що був висланий йому назустрiч. Полеглим козакам вдячнi жителi насипали могилу i побудували бiля неї церкву (церква згорiла у 80-х роках XIX ст.), поряд з нею у 1897 рощ побудовано нову церкву святих Косми i Дем'яна. Існує припущення, що назва села походить вiд його розташування за бойовим шляхом — “за бойки”. Однак пошуки тривають i, можливо, в найближчий час матимемо достовiрнi данi щодо iсторії села.

До 1772 року село Забойки було в складi Речi Посполитої i нараховувало 50 дворiв та не бiльше 200 жителiв. 3 1772 року після першого поділу Польщi село було в складi Австрійської iмперії. “Австрiйська ера” закінчилась в 1918 р.

Село росло переважно за рахунок колонiстiв з Полыцi, ось окремi данi: 1890р. проживало 1423 чол., в тому числi греко-католикiв — 455, латинників — 941, жидiв — 27; 1910 — 1637 чол., греко-католиків — 469, латинникiв — 1138, жидiв — 30. 3 1920 по 1939 рр. село вдруге в складi Польщi. На початок 30-х років соціальний склад населення був такий: поміщиків – 1 ос., членів сім’ї поміщика – 6 ос., заможних господарств – 7 родин, середнякiв — 125 родин, бідняків – 398 родин. Найманих с/г робітників – 18 родин, службовців – 8 осіб. Становище безземельних i малоземельних селян до 1939 р. було дуже тяжким. Ось що писала одна із тодішніх газет: «... Де заробляє робітник чи робітниця за 12 годин праці по 50-70 грошів? За таку ціну горює селянське бідняцтво. Ще гiрше висунений на голодний заробіток сталий фiльварковий робітник...»

Нестерпними були податки i штрафи, якi становили 35-40% прибутків господарства.

За час панування в селi помiщика С. Магдеми, в якого було 400 моргів землi, становище с/г робітників, які працювали на нього, рiзко погіршилось. Почастішали виступи робiтникiв. Свiдченням цього був страйк 1938 р. (серпень). Страйкуючi вимагали збільшення денної заробiтної плати. В донесеннi поліції воєводському управлiнню вiдзначалось, що селяни вимагають сплати грiшми денного заробітку, оскiльки поміщик платив селянам 15-м снопом, а хлiб дуже рiдкий. Селянські вимоги не були задоволені, а страйк був придушений.

У 20-30-х рр. в селi вiдновила роботу фiлія товариства «Просвіта», яка нараховувала 52 чол., головами філії були дяк Перепилинський Тарас, Палита Ярослав та Степанів Григорiй. Фiлiя мала свою касу взаємопомочі, читальню, в якій нараховувалось більше 3-х тис. книг. До філії відносилась корпорацiя, яка мала свою крамницю. Фiлiя підтримувала зв'язки з просвітянами сіл В. Ходачкова, Яструбово i ін., а також iз зарубіжними організаціями. Зокрема, лiтературу просвітяни діставали з м.Вiдня, зберiгаючи при цьому сувору конспірацію. І все ж таки філiя зазнавала переслідувань з боку польської адмiнiстрації, яка чинила їм всiлякi перешкоди: вела негласний нагляд за її активiстами i навігь намагалась спалити будiвлю. Зусиллями членiв «Просвіти» було відкрито 4-класну початкову українську школу, вчителем у якій був Тимотей Бордуляк, парох греко-католицької церкви села, український письменник, інші вчителі.

У міжвоєнний період (20-30 рр.) в селі існували осередки двох українських політичних партій. Найчисельнішим та найважливішим був осередок народно-демократичного об'єднання (УНДО). Це була ліберальна партія, що виступала за конституційну демократію та незалежність України. Керівниками її осередку були Мар'яш Микола Григорович, Мар'яш Міхал Ількович, Мар'яш Василь Григорович.

Головним виразником соціалістичних тенденцій села була Радикальна партія. Керівниками її осередку були Мар'яш Якуб і Пелехатий Пилип. Завдяки її старанням значно політизувалося життя в селі. Так, в 1934 р. в Забойках відбулося багатолюдне народне віче, яке носило антипольське спрямування. На віче була присутня і виступала із запальною промовою українська письменниця I. Блажкевич.

Завдяки старанням місцевого священика римо-католицької парафії о. Бідацького жителів села обминула кампанія пацифікації (умиротворення), що її провадила польська влада в 1930 р. Відносини між поляками, які становили значну більшість в селі, і українцями були толерантними і особливо різкими протиріччями, що було характерно для цієї доби, не відзначались. Погіршилися вони з кінця 1939 р. завдяки “старанням” нових визволителів, що прийшли зі Сходу та в період німецької окупацїї.

З вересня 1939 р. по липень 1941 р. в селі було встановлено радянську владу. Почалась радянізація. Польські адміністративні органи на селі були ліквідовані, а натомість були обрані нові, радянські.

Першим головою Забойківської сільської ради був житель села Михайло Кудрик. У 1940 р. у селі було відкрито семирічну школу, почалась організацію колгоспу та репресії проти активістів сільської громади. Зокрема, були вислані до Сибіру сім’ї Тлущів, Черників, Затірків, Крілів, Фундаліїв.

З липня 1941 р. по березень 1944 р село окупували німецько-фашистскі загарбники. За період з вересня 1939 р. по квітень 1944 р. різко зменшилась чисельність населення в селі: одних було призвано в польську армію, інших — в радянську, частину було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Ще частина загинула в більшовицьких та німецьких катівнях. Це, зокрема, видно з наведених цифр:

— 1939 р. — чисельність 1670 чол. — 470 українців, 1180 поляків, 20 жидів;

— 1944 р. — чисельнсть 1443 чол. — 579 українців, 861 поляк, 3 жиди.

На фронтах Другої світової війни і, зокрема, в лавах радянської армії воювали 85 чол., загинули 41 чол., органи НКВС в 1944 р. репресували 14 чол. (за активну участь в оунівському підпіллі та неблагонадійність). Серед них брати Мар'яш Василь, Сава, Михайло, Володимир, Черник Михайло.

Комуністичного підпілля в селі в часи війни не було, хоча поблизу села влітку 1943 р. з карпатського рейду повертались рештки розбитих партизан-ковпаківців, але їх присутність ніяким чином не вплинула на настрій жителів.

Село було визволено від фашистської неволі 23 березня 1944 р. військами 1-го Українського фронту (60-а армія, 148-а стрілецька дивізія). Але через три тижні (всередині квітня) село зазнало нових руйнувань і спустошень. Щоб вирватись з оточеного Тернополя, фашистське командування кинуло на прорив лінії фронту в районі Купчинці — Козлів дивізію СС, яка нищила все на своєму шляху, в тому числі село було піддано нещадному бомбардуванню з повітря. В результаті чого Забойки були майже повністю спалені. Загинуло близько половини всіх жителів.

В 1945 р. в селi, як i по всій Західній Українi, почалися масовi депортації населення. Із 225 дворiв, якi сяк-так вціліли пiсля бомбардування у квітнi 1944 р., було депортовано 171 родину, зокрема осiб польської національностi до Полыцi, а натомiсть з Польщi (Підляшшя, Холмщина) прибули на постійне проживання 102 родини.

3 1944 р. в Забойках було вiдновлено радянську владу. 1 вересня розпочались заняття у семирiчнiй школi, в 1951 р. вiдбувся перший випуск. В 1947 р. запрацювали медпункт i клуб. В 1948-49 рр. було організовано колгосп, який отримав назву «30-рiччя Радянської армії». Першим головою колгоспу став Іван Рудакевич. В 1950 р. в колгоспi нараховувалось 71 голова ВРХ, 47 свиней, 72 овець. За сiм рокiв свого iснування (на 1. 01. 57 р.) було збудовано приміщення для корiв на 100 голiв, свинарник на 150 голiв, вiвчарник на 200 голiв, придбано колісний трактор, 3 автомашини i iн. с/г iнвентар. В 1957 р. колгосп очолив Артем Вовкун — один iз “тридцятитисячникiв”, яких послали бiльшовики на Захiдну Україну для зміцнення колгоспного ладу. В 1959 р. вiдбулося укрупнення колгоспу. До нього був приєднаний колгосп «1 Травня» с. Почапинці. Колгоспу дали назву «iм. XXI з'їзду КПРС», а з 1963 р. — «Слава». 3 1959 р. колгосп очолив В. Гарасимчук. За цей час до 1974 р. колгосп економiчно зміцнів. Зросла врожайність всiх с/г культур, збільшились i грошовi надходження. Колгосп став спецiалiзуватися по виробництву свинини. Так, якщо в 1958 р. тут нараховувалось 288 гол. свиней, то вже у 1964 р. бiлыш як 6 тис. свиней. Цілий ряд трудiвникiв було нагороджено урядовими нагородами: М. Кахнич, П. Табака, Г. Кормило, В. Гарасимчук, М. Якимiв, Я. Скочипець, О. Лис, Ф. Феньканів, В. Ткач, Я. Волянський, й інші.

Для розв'язання бiльш складних завдань в 1975 році було проведено укрупнения двох колгоспів: колгосп «Слава» було об'єднано з колгоспом iм. Димитрова с. Драганiвка.

Об'єднаний колгосп ім. Димитрова став одним з найбільших в областi, але бажаних результатів досягнуто не було. Навпаки, економічні показники різко знизились, що i привело до того, що в 1979 р. колгосп було роз’єднано. Хоча у 80-х рр. були окремi досягнення (наприклад, у 1986 р. було зiбрано по 55 ц з га зернових), в цілому розпочався занепад с/г виробництва, що триває й досі.

Частина iз працюючих трудиться в колгоспі, який перейменований у селянську спілку “Збруч”. Однак більшість жителiв влаштовується в м. Тернополі, або ж виїжджає на заробiтки. Руйнується соціально-культурна сфера. В селi працюють громадсько-політичні організації: «Союз українок», «Просвіта», осередок УНП. Намагання мiсцевої влади, керiвникiв господарства та організацій покращити ситуацiю малоефективнi.

Демографiчна ситуація в селi, як i в Украні загалом, ускладнюється. Так, за період з 1991 р. по 2003 р. народилось 177 осiб, а померло — 253. Населення старіє. Хай не звучить по-єзуїтськи ця фраза, але факт: кiлькiсть жителiв села зменшилась, зате збільшилась кількiсть освiчених. Потяг до освіги зростає. Результати Всеукраїнського перепису 2001 р. засвiдчили, що більш як-60% жителiв села мають повну середню i вищу освіту. Порівняно з 1989 р. цей показник зрiс на 25%. Правда в даному разi важливо, щоб кількість переросла в якість.

В селi проживав 1 учасник бойових дій перiоду Другої світової війни — П. Пiх, 2 воїни-афганці — О. Головатий, I. Шелінгович, 3 лiквiдатори-чорнобильці – В. Красий, 3. Салук, Б. Дарморiз. В користуваннi жителів села є 76 легкових, 10 вантажних автомобилів, 16 тракторів, 556 жителiв одержали майновi сертифiкати. Пiд індивідуальну забудову та ведення підсобного господарства відведено 150 га землі (дані на 1. 01. 2003 р.)

В Забойках народився священик, журналiст, письменник Орест Глубiш. Працював оглядачем в газеті «Свобода». Його новели, оповідання, вiршi, публіцистичні матерiали друкувалися в районій та обласній пресі Головний редактор газети «Божий сiяч» (з 2000 р.), викладач духовноi семінарії iменi патрiарха Йосифа Сліпого. Автор книги «Симфонія катедрального Собору. Минуле i сучасність», 1999 р.

Список жителiв села Забойки Тернопільського району, якi були учасниками УПА (середина 40-х рр.)

1.

Мар'яш Сава Устинович

- 1914 р. н., репресований в квiтні 1944 р., загинув в тюрмi (брат Григорій проживав в с. Забойки). Жінка iз сином були вислані в Іркутську область, де й проживають зараз.

2.

Черник Михайло Степанович

- 1909 р. н., репресований в квітні 1944 р., загинув у тюрмi, жiнка iз сином проживає в с. В. Березовиця Тернопільського району.

3.
4.
5.

Мар'яш Володимир Устинович
Мар'яш Василь Устинович
Мар'яш Михайло Устинович

- рідні брати, разом були арештовані вже будучи в діючій армії влітку 1944 р., загинули в таборах, їхній брат Григорій проживав в с. Забойки до 2002 р.

6.

Їжак Мирон

- священик УГКЦ, по вiдступу нiмцiв виїхав iз села з сiм'єю. За деякими вiдомостями проживає в Нiмеччинi.


Храм св. Володимира в с. Забойки, 1998 р.

Проживаючи в селi з 1941 по 1944 рік вони активно допомагали УПА, організовували збiр коштiв, продуктів, медикаментiв, передавали цiнну iнформацiю про розташування ворожих військ, проводили роз'яснюючу роботу серед жителiв села.

Іван ЧЕРНЕЦЬКИЙ,
із книги «Острів серед українського моря», 2004 р.


За матеріалами сайту:
http://www.zaboyki.narod.ru/zah/zah.htm

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 53 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист