Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Перші письмові згадки про село Баня-Березів подибуємо в 1658 році. Село колись Коломийського повіту, а тепер Косівського району Івано-Франківської області.

Ласкаво просимо!

Розташоване по обох боках річки у передгір’ях Карпат, за 30км від м. Косова і за 32 км від залізничної станції Коломия.

Гуцули села на той час мали 351 морг орної землі, 1127 морг лук і городів, 344 морг пасовиськ та 4 морг лісу.
На той час в селі мешкало 948 осіб, які розподілялися за національністю так: гуцулів-українців було 937 осіб, 4 поляки і 7 євреїв.
При парафії в с. Баня-Березів існувало братство без статутів і Брацтво Апостольства Молитви (92 члени). Дяком ще раніше (1925р.) був Дмитро Лазарович.
У 1935 р. у селі була двокласова школа.

Школа

У хроніці М. Краковецького була описана історія села від XV ст. до 1848 року.

Десь у кінці XV ст. лючківські вівчарі натрапили на калабаню із солоною водою, про яку повідомили свого ватага Атаманюка. Він перевіри в і знайшов, що сировиця надається до виварювання солі, прислав робітників під проводом Ю.Походюка, щоб виварювати сіль.

Тут вони викопали для житла болган. В ньому була піч, причі для спання, лави і стіл. Так вони проживали в примітивних умовахі виварювали сіль. Цю місцевість вони назвали ”Файсова долина”.
А у 1506 р. прибула друга група робітників під проводом І. Варвадюка., які почали випалювати дерев’яне вугілля. Праця при випалюванні була дуже брудна, тому вони побудували тут перший дім ”парню”, в якій милися. Як і вуглярі, так і вварювачі солі все добуте продавали державі.

Поблизу цієї місцевості почали у 1510 р. розбудовувати нове село, яке назвали Баня. Провідною постаттю в селі був І. Варвадюк. Він побудував перший мешканевий дім під тирсами для своєї родини і був головним майстром, коли люди толоками допомагали одні другим будувати хати. Він перший зробив ткацький верстат, виробляв жорна для перемолу збіжжя, точила для гостріння ножів, сокири та інше.

Під кінець XVІ ст. в лісах Бані з’явилися два турецьких старшини, які хотіли дістатися до Швеції. Вони вимучились в лісах і зупинилися в Бані. Вирішили одружитися. Отець Басараба приїхав щоб дати шлюб. На хрестинах вирішили побудувати в Бані церкву. Толокою завезли дерево і побудували церкву, назвали її іменем св. апостолів Петра і Павла. Отець полюбив жителів і залишився тут парохом.

У 1622 р. на село напали татари та гуцули повтікали в ліси. А вночі напали на табір татар і розгромили їх. Панство і кріпацтво які існували на той час сюди не досягала.

У 1623 р. на с. Баню напали угорські бандити. Для захисту прибула Боярська дружина.
Боярські парубки одружувалися з дівчатами. В Бані до боярських родин з гербом Березовських належали Боянчуки, Вівчаруки , Гунчаки, Курчаки, Лозовчуки, Томащуки і Шевчуки.

У половині XVІІ ст., під час походу Б.Хмельницького (війна з поляками), на допомогу Б.Хмельницькому з Бані виїхали бандеря. Провідником був Г. Лозовчук, якого прозвали ”банера”.

З лозовчуком до Бані прибула ходачкова шляхта. Шляхетського провідника звали Фошій, і місце назване Фошево.

У 1667 р. отець Басараб помер і церква залишилася без священика. Службу відправляв священик з Ославів. Сини померлого отця були зараховані до мужицького роду.

На початку XVІІІ ст.. почалася польсько-молдавська війна. До Бані прибула королева Домініка з двома дочками – Олесею та Рузею. За її намовою, були організовані дві дружини на допомогу молдавському королю. Поляки війну виграли , а для родини учасників польський уряд наложив великі контрибуції. Для стягнення прийшла ціла залога польського війська .

Гоборак, Кіцелюк і Повшенюк повтікали до Текучі і там оженилися. Цю місцевість де вони переховувалися назвали Свірські Бані. Хто не міг сплатити контрибуцію поляки забирали поле, худобу. Шляхтичі допомагали полякам. Через це була велика неприязнь між мужиками і боярами, а з другого шляхтичами. Симчичі допомагали стягати контрибуцію у своїх односельчан.

Після прилучення Галичини до Австро-Угорщини, село Баня перейменоване на Баня-Березів.
В 1878 р. с. Баня-Березів дістало священика о. Сінітовича. Вівчарук побудував на своєму полі хату для священика.

Резеденція священика

Площу під церкву дав І. Кульб’як , а І. Томащук удекорував церкву образами, які сам намалював, а П. Варвадюк виготовив для церкви шість під ставників, дванадцять свіч, дві трійці і хрест.
Церкву посвячено в Зелену неділю 1787 року. З цього часу мали селяни свою церкву.

Отець Синітович на спілку з Ільком Варвадюком, головним будівником церкви побудували млин в 1805 році в Баня-Березові, в якому мельником став Федір Кіцелюк.

У сиву давнину село Баня-Березів належало до Руси-України, від XV ст. – до Польщі, від половини XVІІ ст. – до Австро-Угорщини, в 1918 р. до ЗУНР, а потім знову до Польщі (аж до 1939р.), коли було включене до УРСР.

У селі є неповна середня школа (І-ІІ ст.), бібліотека, клуб, фельдшерсько-акушерський пункт і крамниці. Було поширене в селі виробництво килимів, праця на лісорозробках.
Як вітаються в селі?
В селі Баня-Березів, так як і в інших Березовах, коли зустрічаються люди то вітаються одне з одним: “Слава Ісусу Христу”. У відповідь: “Слава на віки Богу”. Далі прийнято питатися про справи: “Миром?” або “Як ви дужі?” - у відповідь “Добре, як ви чи дужі?”. В нас село невелике тож люди тут знають одне одногодобре тому не прийнято з ким ось не привітатись.
Коли йдеш по дорозі і бачиш, що люди працюють, виконують якусь роботу, то кажуть : “Боже вам помагай” - у відповідь чуєш: “Дякую, най Бог і вам помагає!”. Так не можна казати тільки в неділю, бо тоді люди не повинні робити та інколи можна побачити як сіно громадять, бо буду дощ і щоб не намокло.
Коли людина прийшла до хати до когось то теж вітається: “Слава Ісусу Христу!”, а коли вжейде то каже: “Бувайте здорові!” - у відповідь відповідають: “Дай Боже і вам здоров’я!” або “Ідіть здорові!”
На свято Різдва вітаються : “Христос рождається!”, у відповідь: “Славимо його! На Великдень: “Христос Воскрес! у відповідь чуєте: “Во істину Воскрес!” Коли заходять на ці свята до хати то після того як привітаються ще вінчують: “На щастя вам, на здоров’я, щоб дочекали від тепер за рік! ” у відповідь чуєте побажання: “Дякую. Дай Боже щоб і ви дочекали на щасті на здоров’ї від тепер за рік!”

Інші Березови - наші сусіди

Отже, напишу історію сусідніх сіл нашого села. Всі березуни дружать між собою та пам’ятають свою спільну історію.

Середній Березів. До початку XX ст. село Середній Березів перебувало в складі одного населеного пункту Березів, який у 1901 р. поділився на Вижній Березів, Баня-Березів, Нижній Березів та Середній Березів.
Присілки та кутки: Стирі, Діл, Убочі, Полінка, Царинка, Петрунівка, Варатин, Залунґа, Шинкарівка, Матіївка, Поліна, Пасіки.
Лісові урочища (ліси мішані з перевагою листяних порід): Шиверена, Кути, Піски, Гурське, Полінка, Верхи, Княжів, Петрові корчі, Стельмахів потік. Річки: Лючка (витікає з-під гори Рокити) з притоками Варатин та Ратунзява, і Лунга (бере початок під г. Ратундол у с. Вижній Березів, впадає в Лючку). Варатин та Ратунзява витікають також з-під Ратундула.
Висота над рівнем моря 373 м, навколишні узвишшя — до 698 м (г. Рожет).
Типові прізвища: Васкул, Геник, Перцович, Симчич, Сулятицький, Томич. Поширені промисли — килимарство і вишивка.
Релігійна громада УГКЦ. Успенська церква, побудована жителями села в 1989 р., храмове свято 28 серпня (Успення Пресвятої Богородиці).
Відомі діячі минулого: І. Кузич, діяч «Просвіти» і «Рідної школи», автор праць з історії краю (в діаспорі); С. Арсенич — вчитель у 1939–1944 рр.; священики Михайло Сулятицький та Володимир Тимощук (кінець 30-х – початок 40-х рр. XX ст.), вчителька М. Кузич (працювала до 1954 р.), голова «Союзу українок» у 30-40-х рр. Ю. Жураківська.
Вихідці з села: М. Симчич, доцент ІФІНГ, поет; Марія Симчич, доцент Рівенського інституту культури; Д. Геник, голова товариства «Гуцульщина» у Львові, І. Сулятицький, психолог у штабі ПриКВО.
Пам’ятники історії та культури: пам’ятник Т. Шевченкові, відкритий 16.03.1992 р. (скульптор Ю. Гав’юк з с. Ясіня); хрест у пам’ять жертв голодомору та на честь скасування в селі колгоспу, встановлений у 1993 р.; символічна могила січових стрільців та вояків УПА (1990 р.).
В УПА воювали понад 120 жителів села, 51 з них полягли у боях. За підтримку повстанського руху, за неповними даними, було репресовано 108 жителів Середнього Березова. 20 чоловік загинули на радянсько-німецькому фронті. 17 жителів села були замордовані в радянських тюрмах.
6.08.1994 р. на будинку школи встановлено меморіальну дошку на честь актора Василя Симчича (1915–1978), а наступного дня на Царинці освячено арку на відзначення 1000-ліття Березова.
Пам’ятки природи: урочища Княже, Стирі.
Телефонний код — 03478, поштовий індекс — 78614.
Вижній Березів. Перша письмова згадка 1412 р., хоча поселення існувало ще в X–XIII ст. З 1939 р. по 1992 р. — Верхній Березів.
Висота над рівнем моря близько 400 метрів. Відстань від Косова — 30 км. Межує з селами Текуча, Нижній Березів, Середній Березів, Баня-Березів Косівського району та с. Микуличин Надвірнянського району. Річки Лунґа та Варатик. Річка Лунґа поділяє село на дві частини: Лаз і Заріка.
Релігійна громада УГКЦ. Побудована в 1991 р. цегляна церква Вознесення Христового освячена в 1992 р. Храмові свята Вознесення Господнє та 27 вересня (Воздвиження Чесного Хреста).
У 40–50-х роках жителі села брали активну участь у русі опору більшовицькому режимові. Вояками УПА були 50 чоловік, 61 селянин був депортований, 36 — засуджені. Під час німецької окупації 40 чоловік вивезено на примусові роботи до Німеччини.
Відомі вихідці з села: Г. Голинський — сотник УГА, комендант Гуцульського куреня в роки визвольних змагань 1918–1920 рр., В. Урбанович, капітан, працював у генеральному штабі Австро-Угорщини, П. Васкул, сотник УГА, курінний УПА. Сотниками УСС були І. Бодруг та М. Урбанович.
Вижній Березів у 1900 р. відвідав митрополит Андрій Шептицький. У 1929–1930 роках у селі відпочивала родина А. Крушельницького, відомого письменника і громадського діяча, який згодом загинув у радянському концтаборі.
Памятки історії — обеліск воїнам, які загинули під час боїв з німецькими окупантами; символічна могила на честь січових стрільців, висипана і освячена в 1992 році.
Телефонний код — 03478, поштовий індекс — 78613.

Нижній Березів. Перша документальна згадка про Березів 1412 р., згодом він поділився на Вижній, Середній, Долішній (тепер Нижній) і Баню.
Межує з селами Люча, Космач (присілок Рушір), Акрешори, Текуча, Вижній Березів Косівського та Слобода Рунгурська Коломийського районів.
Висота над рівнем моря 420–450 м. Відстань від Косова 26 км, від залізничної станції Коломия — 24 км.
Кутки: Поліна, Гора, Діл, Луги, Петрятин, Миків, Ласкунца, Гришків, Верх, Сикітура, Облаз, Петряжин.
Вершини: Няджин (700 м), Сикітура (550 м), Ружет, Кичера, Каратура, Гиґа, Верх, Клифа. Річки Лючка та Банська (остання — з Текучі), потоки Ласкунца, Містакер, Хоминський, Шіндрулець, Яреміський.
Храмове свято 19 грудня (Миколая Чудотворця)
З Нижнім Березовом пов’язана не одна сторінка життя й творчості видатного письменника і публіциста Ярослава Галана (1902–1949). Тут він написав повість з гуцульського життя «Гори димлять» (1938).
У селі жили В. Озаркевич (1853–1912), священик, брат Н. Кобринської, чоловік О. Рошкевич (тут він і похований); діяч «Рідної школи» І. Стромецький (1897–1932); з 1932 по 1939 рр. подовгу жив у батьків своєї дружини Анни Ґеник (загинула у застінках НКВС) письменник, діяч КПЗУ Я. Галан (1902–1949). Бував у селі письменник А. Крушельницький (1878–1941).
Пам’ятки історії та культури: сліди монастиря-фортеці, виявлені археологами в 1993 р.; Миколаївська церква 1848 р.; будинок, у якому в 1881 р. перебував І. Франко; пам’ятний знак на честь цієї події (1983 р.); пам’ятний знак для вшанування перших емігрантів з села до Америки (1991 р.); символічна могила січових стрільців.
Серед нижньоберезівців було багато повстанців. В УПА полягли 35 жителів села, 5 чоловік загинули в радянських в’язницях. На радянсько-німецькому фронті полягли 9 чоловік, у фашистських таборах загинули 8. Радянською владою репресовано, за неповними даними, 120 жителів села.
Пам’ятки природи: виходи гірських порід упоперек русла р. Мючки (“гребля”); гори Няджин, Сикітура, Каратура (тут, за переказами, були мисливські угіддя галицьких князів).
Телефонний код — 03478, поштовий індекс — 78615.

За матеріалами сайту:
http://banya-bereziv.if.ua/2009/05/26/11/

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 102 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист